справа № 1.380.2019.003507
16 вересня 2019 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді Мричко Н.І.,
за участю секретаря судового засідання Кулик С.В.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача Карпової О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Західного територіального управління Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ) про стягнення компенсації за невикористану відпустку, -
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , Позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Західного територіального управління Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ) (далі - Відповідач), в якій просить суд визнати бездіяльність військової частини протиправною та зобов'язати нарахувати й виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2015 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 04.10.2018.
Ухвалою від 16.07.2019 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначив, що у період з 25.08.1996 по 04.10.2018 проходив військову службу у Внутрішніх військах МВС України - Національній гвардії України. Вказує на те, що наказом від 04.10.2018 №257 (по стройовій частині), його виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Водночас, продовжує Позивач, Відповідач не здійснив усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки, за період служби з 2015 по 2018 роки, що передбачена ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України від 22.10.1993 № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Позивач вважає, що невиплата спірної грошової компенсації вказує на протиправну бездіяльність Відповідача та порушує його права та законні інтереси.
16.09.2019 у судовому засіданні представник Відповідача подав суду відзив на позовну заяву (арк. справи 29-30), в якому просить суд відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Зазначає, що згідно з пункту 13 «Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам» військовослужбовцям, які вибули в додаткові відпустки без збереження грошового забезпечення (відпустка за сімейними обставинами, додаткова відпустка військовослужбовцям, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», інші відпустки без збереження грошового забезпечення, що визначені чинним законодавством України), за час перебування у цих додаткових відпустках грошове забезпечення не виплачується. За таких обставин, на думку Відповідача, у Західному територіальному управлінні Національної гвардії України відсутні підстави та порядок нарахування коштів за додаткову відпустку строком 14 календарних днів. Одночасно подав заяву (арк. справи 31), в якій просив не розглядати клопотання про зупинення провадження у справі від 05.08.2019.
У судовому засіданні Позивач позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у позовній заяві. Просив позов задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечила з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Просила відмовити у задоволенні позову.
Дослідивши матеріали справи на підтвердження й спростування заявлених вимог в їх сукупності, надавши їм юридичну оцінку, суд встановив наступне.
Згідно з витягу з наказу начальника Західного територіального управління від 04.10.2018 №257 (по стройовій частині) підполковника ОСОБА_1 (А-045560), начальника служби військ штабу Західного територіального управління Національної гвардії України, звільнено у запас Збройних сил України відповідно до підпункту «б» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (за станом здоров'я) (арк. справи 10).
19.06.2019 Позивач звернувся з листом до Відповідача, в якому зазначив, що оскільки він є учасником бойових дій та під час військової служби не використав календарні дні соціальної (додаткової) відпустки за період 2015-2018 років, тому згідно з Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і їх сімей» має право на отримання грошової компенсації за всі невикористані дні соціальної (додаткової) відпустки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 04.10.2018 (арк. справи 11).
За результатами розгляду листа, Відповідач листом від 02.07.2019 № 50/33-М-1419 повідомив Позивача про відсутність підстав щодо отримання грошової компенсації за невикористані дні соціальної (додаткової) відпустки (арк. справи 12).
Позивач вважає, що невиплата спірного грошового забезпечення свідчить про протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а тому за захистом своїх прав та інтересів звернувся до суду.
При вирішенні спору, суд виходить з наступного.
Статтею 4 Закону України «Про відпустки» № 504/96-ВР від 15 листопада 1996 року (зі змінами та доповненнями) встановлені такі види відпусток: щорічні відпустки; основна відпустка (ст. 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (ст. 7 Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (ст. 8 Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до вимог статті 16-2 Закону України «Про відпустки» учасникам бойових дій, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-XII від 22 жовтня 1993 року (зі змінами та доповненнями) передбачено, що учасникам бойових дій надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Отже, виходячи із норм Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік є пільгою, гарантованою державою.
Статтею 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII від 20 грудня 1991 року (зі змінами та доповненнями) визначено порядок надання військовослужбовцям відпусток.
Згідно з пункту 19 статті 10-1 цього Закону надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 (в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію) і 18 (в особливий період під час дії воєнного стану) цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
З наведеного слідує, що надання військовослужбовцю-учаснику бойових дій пільги у вигляді додаткової відпустки зі збереженням заробітної плати протягом 14 календарних днів припинено та поставлено в залежність від наявності або відсутності дії «особливого періоду». Водночас визначення цього поняття надано у статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» № 3543-ХІІ від 21 жовтня 1993 року (зі змінами та доповненнями), відповідно до якої особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Суд зазначає, що принципом, який визначає зміст правовідносин людини із суб'єктом владних повноважень, є принцип верховенства права, який полягає у підпорядкуванні діяльності усіх публічних інститутів потребам реалізації та захисту прав людини, утвердження їх пріоритету перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави.
Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов'язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означатиме порушення нею принципу верховенства права.
Будь-який необґрунтований та неоднаковий підхід законом заборонений і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою - раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.
Отже, у порівнянні із іншими особами, які набули статус учасника бойових дій і не проходили військову службу, Позивач мав таке ж право на грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки.
Системний аналіз змісту верховенства права, вищенаведених положень законодавства дає підстави для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.
Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженим Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у зв'язку із звільненням Позивача виникли в особливий період.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», припиняється.
Відповідно до частини 8 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Відтак підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Так, відповідно до частини 14 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Водночас суд зазначає, що норми Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Отже, на час прийняття наказу про виключення Позивача зі списків особового складу, Відповідач протиправно не провів з ним розрахунку щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», за 2015-2018 роки.
Наведені висновки суду відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним у рішенні від 16.05.2019 за результатами розгляду зразкової справи № 620/4218/18, залишеним без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 (провадження № 11-550заі19). Серед іншого, у цій постанові суд касаційної інстанції дійшов висновку, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Частиною 3 статті 291 КАС України передбачено, що при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Отже, в силу вимог процесуального закону врахування судом правових висновків Верховного Суду, зокрема тих, що викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи, є обов'язковим.
Підсумовуючи наведене, суд зауважує, що в силу вимог чинного законодавства, яким врегульовано дію особливого періоду, надання додаткової відпустки військовослужбовцям у цей період призупиняється, що однак не може позбавляти особу права на отримання грошової компенсації за невикористання дні такої відпустки при звільненні зі служби.
Суд встановив, що Позивач, як учасник бойових дій, не використав додаткові відпустки у 2015-2018 роках, а отже набув право на отримання грошової компенсації замість них у зв'язку із звільненням зі служби 04.10.2018.
Вирішуючи питання щодо дотримання Позивачем строку звернення до суду з цим позовом, суд вважає, що такий строк дотриманий, оскільки Позивач оскаржує бездіяльність Відповідача, що має триваючий характер. Крім того, згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у вищезазначеній постанові від 21.08.2019, право військовослужбовців на отримання грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, жодним строком не обмежується (пункт 40 постанови).
Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з положеннями частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частинами 1 та 2 статті 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з позицією Європейського суду з прав людини (серед інших справа «Yvonne van Duyn v. Home Office» (Case 41/74 van Duyn v. Home Office)) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом відповідальності держави. Який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань (недофінансування) для уникнення відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію чи прийняли закон, то така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
Відтак, перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що Відповідач не довів правомірності своєї бездіяльності, а його заперечення не ґрунтуються на вимогах чинного національного законодавства та засадах верховенства права.
Враховуючи викладене та зважаючи на встановлені обставини, суд вважає позовні вимоги Позивача обґрунтованими, підставними та такими, що підлягають до задоволення повністю.
Щодо судових витрат, то відповідно до вимог частини 5 статті 139 КАС України такі стягненню не підлягають, оскільки Позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується копією з посвідчення серії НОМЕР_2 (арк. справи 8), тому звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_4 ) грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2015 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 04.10.2018.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) нарахувати й виплатити ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_4 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2015 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 04.10.2018.
Судові витрати стягненню не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 20.09.2019.
Суддя Мричко Н.І.