Справа №1.380.2019.002930
11 вересня 2019 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого-судді Сасевич О.М.,
за участю секретаря судового засідання Шиц А.А.,
представника позивача Прокоп Ю. ОСОБА_1 .,
представника відповідача Жеребецького Н.Б.,
розглянувши у судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівський монтажно-заготівельний завод» до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним та скасування наказу №3485 від 10.06.2019 року,-
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівський монтажно-заготівельний завод» до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління ДФС у Львівській області №3485 від 10.06.2019 року «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівський монтажно-заготівельний завод».
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що оскільки у відповідача були відсутні правові підстави для надіслання платнику податків запиту, а тому були відсутні правові підстави для винесення у подальшому наказу №3485 від 10.06.2019 року. Спірний наказ не містить зазначення будь-якої податкової інформації, що свідчила б про порушення з боку позивача вимог валютного, податкового та іншого не врегульованого Податковим кодексом України законодавства. Натомість, позивач вважає, що контролюючий орган обмежився лише загальними посиланнями на норми права, що не є достатньою підставою для прийняття рішення про проведення документальної позапланової виїзної перевірки.
Ухвалою судді від 12.06.2019 року відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче засідання.
05.07.2019 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву та додаткові докази у справі. У відзиві вказано, що підставою для призначення документальної позапланової виїзної перевірки позивача стало ненадання платником податків підтверджуючих документів на письмовий запит контролюючого органу, у зв'язку з виявленням фактів, що свідчать про порушення податкового та іншого законодавства. Спірний наказ представник відповідача вважає правомірним, в задоволені позову просив відмовити.
16.07.2019 року від представника позивача засобами поштового зв'язку до суду надійшла відповідь на відзив.
Ухвалою суду від 17.07.2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
Представник позивача у судовому засіданні позов підтримала, просила суд позовні вимоги задоволити повністю, з підстав, що викладені у позовній заяві та відповіді на відзив.
В судовому засіданні представник відповідача проти позовних вимог заперечив та просив суд у задоволенні позову відмовити за безпідставністю.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши їхні доводи та заперечення, дослідивши зібрані в справі докази, об'єктивно оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд приходить до висновку, що позов слід задоволити, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що до ГУ ДФС у Львівській області надійшов лист від 09.04.2019 року №13841/7/26-15-23-1018, за підписом начальника СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві, та лист від 09.04.2019 року №04/5-254вих19, за підписом заступника прокурора міста Києва.
У таких листах зазначено, що слідчим управлінням фінансових розслідувань ГУ ДФС у м. Києві порушено кримінальне провадження за №32017100060000047 від 15.06.2017 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.205 КК України по факту сплати орендної плати за використання земель у власній господарській діяльності із застосуванням понижуючого коефіцієнта.
Як, зокрема, зазначається у листах, досудовим розслідуванням встановлено, що ТзОВ «Львівський монтажно-заготівельний завод» (код ЄДРПОУ 1412584) та Львівською міською радою в особі директора департаменту містобудування укладено договори оренди землі в м. Львові. Відповідно до умов договорів оренди землі та змін до договору оренди земельної ділянки орендна плата становить 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
У листах вказано, що ухвалою Львівської міської ради від 29.01.2015 року №4270 затверджено «Програму сприяння розвитку львівських товаровиробників на 2015 рік». Відповідно до завдань даної програми відповідні підприємства, при дотриманні відповідних критеріїв, мали право застосовувати понижуючий коефіцієнт 0,6 (0,8) до розміру орендної плати. При цьому зазначено, що незважаючи на договірний характер користування земельною ділянкою комунальної форми власності, розмір орендної плати обмежений законодавчо, а саме: пунктом 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірного зобов'язання) розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: згідно з п.п.288.5.1 п.88.5 ст.288 Податкового кодексу України, не може бути меншою трьох відсотків нормативної грошової оцінки; не може бути меншою за розмір земельного податку, встановленого для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території.
Таким чином сплата орендної плати за землю комунальної власності у розмірі нижчому від мінімального (зі застосуванням понижуючого коефіцієнту) свідчить про порушенням приписів податкового законодавства.
У зазначених вище листах також наведено відомості про те, що понижуючі коефіцієнти були застосовані й ТзОВ «Львівський монтажно-заготівельний завод», у зв'язку з чим останнім було занижено сплати до бюджету на суму біля 2 000 000 грн.
У зв'язку з чим, у листах від 09.04.2019 року №13841/7/26-15-23-1018, від 09.04.2019 року №04/5-254вих19 надано пропозиції щодо внесення до плану-графіку перевірок перевірки ТзОВ «Львівський монтажно-заготівельний завод» та/або проведення щодо нього позапланової податкової перевірки.
Судом установлено, що 25.04.2019 року ГУ ДФС у Львівській області було складено та надіслано запит №23077/10/14.1-10 про надання інформації та її документального підтвердження, адресований посадовим особам ТзОВ «Львівський монтажно-заготівельний завод» (код ЄДРПОУ 1412584). Як підтверджує позивач, цей запит було ним отримано 02.05.2019 року.
У запиті від 25.04.2019 року №23077/10/14.1-10 указується, що ТзОВ «Львівський монтажно-заготівельний завод» на порушення вимог Податкового кодексу України було занижено розмір орендної плати за землю комунальної власності та здійснено її сплату в розмірі меншому, аніж мінімально визначений кодексом.
Відповідач зазначає в запиті, що позивач, керуючись ухвалою Львівської міської ради від 29.01.2015 року №4270, якою затверджено «Програму сприяння розвитку львівських товаровиробників на 2015 рік», застосував понижуючий коефіцієнт 0,6 (0,8) до розміру орендної плати, визначеної договорами оренди, однак, це призвело до сплати орендної плати в розмірі, що є нижчим за передбачений п.288.5 ст.288 Податкового кодексу України. Відтак, незважаючи на договірний характер користування земельною ділянкою комунальної форми власності, розмір орендної плати обмежений законодавчо, а її сплата в нижчому розмірі свідчить про порушення приписів закону, що вбачається в діях ТзОВ «Львівський монтажно-заготівельний завод».
Як випливає зі змісту запиту від 25.04.2019 року №23077/10/14.1-10, зазначене було встановлено відповідачем за наслідком аналізу податкової інформації від Прокуратури м.Києва щодо порушення слідчим управлінням фінансових розслідувань ГУ ДФС у м.Києві кримінального провадження за №32017100060000047 від 15.06.2017 року (за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.205 КК України по факту сплати орендної плати за використання земель у власній господарській діяльності із застосуванням понижуючого коефіцієнта).
Таким чином, ГУ ДФС у Львівській області, керуючись п.п.20.1.2, абз.72.1.1.3, абз.72.1.2.1, п.73.1, п.73.3, п.п.78.1.1 Податкового кодексу України, з метою встановлення суми орендної плати за земельні ділянки, які використовуються ТзОВ «Львівський монтажно-заготівельний завод» у власній господарській діяльності, просило позивача упродовж п'ятнадцяти робочих днів надати за період з 01.01.2015 року по відповідний актуальний момент інформацію (пояснення та їх документальне підтвердження), а саме:
- рішення державного органу виконавчої влади про надання земельних ділянок в оренду;
- договора оренди земельних ділянок, які використовуються ТзОВ «Львівський монтажно-заготівельний завод» у власній господарській діяльності;
- акти прийому-передачі земельних ділянок;
- витяг про нормативно-грошову оцінку земель, які використовуються ТзОВ «Львівський монтажно-заготівельний завод» у власній господарській діяльності.
Судом було встановлено, що позивачем на запит від 25.04.2019 року №23077/10/14.1-10 було надано відповідь від 17.05.2019 року №31.
У такій відповіді ТзОВ «Львівський монтажно-заготівельний завод» вказує на те, що скерування запиту про надання інформації було здійснено без наявності підстав, що визначені п.73.3 ст.73 Податкового кодексу України. У зв'язку з чим, позивач ствердив про те, що в нього не виникло обов'язку виконувати вимоги, які зазначені в запиті від 25.04.2019 року.
Як випливає з матеріалі справи, впродовж 15 робочих днів після отримання запиту від 25.04.2019 року №23077/10/14.1-10 позивач не надав запитувані інформацію та/або документи.
Судом встановлено, що в подальшому, доповідною запискою від 04.06.2019 року №347/14.1-14 заступник начальника управління аудиту - начальник відділу перевірок у сфері матеріального виробництва, начальник управління аудиту за погодженням заступника начальника ГУ ДФС у Львівській області надали пропозиції начальнику ГУ ДФС у Львівській області щодо проведення позапланової виїзної перевірки документальної перевірки ТзОВ «Львівський монтажно-заготівельний завод» за період з 01.01.2016 рік по 30.04.2019 року, в зв'язку з отриманням податкової інформації від Прокуратури м.Києва щодо порушення кримінального провадження за №32017100060000047 від 15.06.2017 року та ненаданням позивачем документів на запит від 25.04.2019 року №23077/10/14.1-10.
Наказом від 10.06.2019 року №3485 ГУ ДФС у Львівській області, на підставі п.п.20.1.4, 75.1.2, 78.1.1 Податкового кодексу України, було призначено документальну позапланову виїзну перевірку ТзОВ «Львівський монтажно-заготівельний завод» за період з 01.01.2016 рік по 30.04.2019 року з питань правильності нарахування орендної плати за земельні ділянки, які використовуються у власній господарській діяльності, тривалістю 5 робочих днів з 10.06.2019 року. Відповідно до такого наказу виписано направлення на перевірку від 10.06.2019 року №5878.
Судом установлено, що 10.06.2019 року працівники ГУ ДФС у Львівській області прибули до ТзОВ «Львівський монтажно-заготівельний завод» для здійснення перевірки. Однак, позивач не допустив представників контролюючого органу до проведення перевірки в зв'язку з незгодою з правомірністю її призначення, про що свідчать запис на звороті наказу від 10.06.2019 року №3485, акт про недопуск до перевірки від 10.06.2019 року й така обставина не заперечується сторонами.
Відтак, не погоджуючись із видачею наказу про проведення перевірки позивач оскаржив його за даним позовом.
З огляду на вказане, аналізуючи спірні правовідносини, суд відзначає наступне.
Пунктом 78.1 Податкового кодексу України визначено підстави для призначення та здійснення документальних позапланових перевірок.
Зокрема, згідно з п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України (який був нормативною підставою для видачі оспорюваного наказу), документальна позапланова перевірка може здійснюватися за умови, якщо отримано податкову інформацію, що свідчить про порушення платником податків валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються порушення цим платником податків відповідно валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту.
Відтак, для призначення перевірки за наведеною вище підставою повинні існувати в сукупності наступні передумови:
- контролюючий отримав інформацію, яка відноситься до податкової та вона свідчить про порушення платником податків валютного, податкового та іншого не врегульованого Податковим кодексом України законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи;
- контролюючий скерував платнику податків, за наявності для цього підстав і в установленому порядку, обов'язковий письмовий запит про надання інформації, в якому зазначено порушення цим платником податків відповідно валютного, податкового та іншого не врегульованого Податковим кодексом України законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи;
- платник податків не надав пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту.
У зв'язку з чим, при перевірці правомірності призначення документальної позапланової перевірки та спірного наказу суду слід з'ясувати наявність сукупності окреслених вище підстав.
Так, відповідно до п.п.14.1.171 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, ст.10, ч.1 ст.16 Закону України «Про інформацію», податкова інформація, яка є одним із видів інформації за змістом, - це сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб'єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності і необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій у порядку, встановленому Податковим кодексом України.
Статтями 72, 73 Податкового кодексу України регламентуються питання збору й отримання податкової інформації контролюючими органами.
Відповідно до п.п.72.1.1-72.1.5 п.72.1 ст.72 Податкового кодексу України, для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу використовується інформація, що надійшла:
- від платників податків та податкових агентів;
- від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та Національного банку України;
- від банків, інших фінансових установ - інформація про наявність та рух коштів на рахунках платника податків;
- від органів влади інших держав, міжнародних організацій або нерезидентів;
- за наслідками податкового контролю.
Окрім цього, відповідно до п.п.72.1.6 п.72.1 ст.72 Податкового кодексу України, для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності також використовується інша інформація, оприлюднена як така, що підлягає оприлюдненню відповідно до законодавства та/або добровільно чи за запитом надана контролюючому органу в установленому законом порядку.
За наведених обставин, суд приходить до висновку, що інформація від органів прокуратури та ДФС, яка була отримана відповідачем (за листами від 09.04.2019 року №13841/7/26-15-23-1018, від 09.04.2019 року №04/5-254вих19) за своєю природою може вважатися податковою (в силу п.п.72.1.6 п.72.1 ст.72 Податкового кодексу України).
Таким чином, контролюючий орган (відповідач), отримавши її й здійснивши аналіз такої податкової інформації, яка свідчить про можливе порушення платником податків (відповідачем) податкового законодавства (у частині справляння плати за користування землею комунальної власності), вправі вжити заходи, які передбачені податковим законодавством.
А саме, відповідно до п.73.3 ст.73 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб'єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження.
Такий запит підписується керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу і повинен містити: 1)підстави для надіслання запиту відповідно до цього пункту, із зазначенням інформації, яка це підтверджує; 2)перелік інформації, яка запитується, та перелік документів, які пропонується надати; 3)печатку контролюючого органу.
Письмовий запит про подання інформації надсилається платнику податків або іншим суб'єктам інформаційних відносин за наявності хоча б однієї з таких підстав: 1)за результатами аналізу податкової інформації, отриманої в установленому законом порядку, виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків податкового, валютного законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи; 2)для визначення відповідності умов контрольованої операції принципу «витягнутої руки» під час здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до статті 39 цього Кодексу та/або для визначення рівня звичайних цін у випадках, визначених цим Кодексом; 3)виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків; 4)щодо платника податків подано скаргу про ненадання таким платником податків: податкової накладної покупцю або про допущення продавцем товарів/послуг помилок при зазначенні обов'язкових реквізитів податкової накладної, передбачених пунктом 201.1 статті 201 цього Кодексу, та/або порушення продавцем/покупцем граничних термінів реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної та/або розрахунку коригування; акцизної накладної покупцю або про порушення порядку заповнення та/або порядку реєстрації акцизної накладної; 5)у разі проведення зустрічної звірки; 6)в інших випадках, визначених цим Кодексом.
Відтак, у нашому випадку відповідач, за наслідком отримання податкової інформації, яка свідчить про можливі порушення зі сторони позивача, має обґрунтовану та законодавчо встановлену необхідність для здійснення податкового контролю в спосіб скерування платнику податків письмового запиту про подання інформації (що відповідно до п.61.1 ст.61 Податкового кодексу України входить до системи податкового контролю).
Як вбачається зі змісту запиту від 25.04.2019 року №23077/10/14.1-10, його обґрунтування відповідає п.п.1 абз.3 п.73.3 ст.73 Податкового кодексу України, а саме, відповідач посилається на результати аналізу податкової інформації, який свідчить про порушення зі сторони позивача.
У той же час, оцінивши та проаналізувавши такий запит від 25.04.2019 року №23077/10/14.1-10 у сукупності з іншими матеріалами справи, суд приходить до висновку, що він не може вважатися обов'язковим, позаяк, контролюючий орган не довів наявності підстав для запитування зазначеної в ньому інформації (документів).
А саме, вимоги про надання документів, які заявлені контролюючим органом у запиті, не кореспондують тим порушенням, які були формальною підставою для його надсилання (потенційне порушення позивачем норм Податкового кодексу України при справлянні орендної плати за землі комунальної власності територіальної громади м.Львова).
Так, відповідач вимагає в позивача надати «рішення державного органу виконавчої влади про надання земельних ділянок в оренду».
Однак, чинне земельне законодавство (зокрема, глава 3, ст.122 Земельного кодексу України) не наділяє органи виконавчої влади повноваженнями щодо розпорядження землями відповідних територіальних громад (комунальними землями м.Львова, про сплату за оренду яких ідеться в податкові інформації). Отже, така вимога є некоректною та не відповідає змісту податкової інформації, яка була приводом для скерування запиту.
Також контролюючий орган у запиті ставить вимогу надати «договора оренди земельних ділянок, які використовуються ТзОВ «Львівський монтажно-заготівельний завод» у власній господарській діяльності».
У зв'язку з чим, суд акцентує на тому, що таке формулювання свідчить про намір контролюючого органу отримати не лише ті документи (договори), які стосуються користування землею комунальної форми власності м.Львова, а й усіх інших випадків використання позивачем землі у своїй діяльності (приватної, державної форми власності, усіх форм власності поза м. Львовом тощо). Отже, такий запит виходить поза межі підстав для його скерування (які обмежуються випадками використання саме земель комунальної власності м. Львова). Більш того, до функцій контролюючих органів (зокрема, враховуючи приписи ст.ст.10, 19-1, 265 Податкового кодексу України) взагалі не відноситься здійснення контролю щодо справляння плати за користування землями приватної власності.
Аналогічні висновки слід застосувати й до вимоги про необхідність надати «акти прийому-передачі земельних ділянок», оскільки, така вимога є необґрунтовано ширшою від підстав для скерування запиту.
Окрім того, відповідач у запиті вимагає від позивача надати «витяг про нормативно-грошову оцінку земель, які використовуються ТзОВ «Львівський монтажно-заготівельний завод» у власній господарській діяльності».
Однак, по-перше, таку надмірно широку вимогу слід знову ж оцінити як таку, що не відповідає конкретному предмету дослідження (щодо можливого правопорушення в частині плати за оренду комунальних земель м.Львова). По-друге, суд не знаходить належних обґрунтувань на засвідчення підставності звернення такої вимоги саме до ТзОВ «Львівський монтажно-заготівельний завод», позаяк, відповідно до ст.23 Закону України «Про оцінку земель», витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
У зв'язку з чим, за оцінкою суду, письмовий запит про подання інформації, скерований відповідно до п.73.3 Податкового кодексу України, повинен не лише базуватися на формальній підставі (яка визначена зазначеною нормою кодексу), а він повинен також кореспондувати такій підставі за своїм змістом. Тобто, отримавши податкову інформацію про можливі порушення в частині заниження орендної плати за земельні ділянки комунальної форми власності на території м.Львова, контролюючий орган вправі запитувати ту інформацію та документи, які стосуються саме цього питання.
Суд зазначає, що, виходячи з наведеного вище, п.п.1 і 2 абз.2, абз.3 п.73.3 ст.73 Податкового кодексу України слід розглядати в їх взаємозв'язку. А тому, перелік інформації, яка запитується, та перелік документів, які пропонується надати (відповідно до п.2 абз.2 п.73.3 ст.73 Податкового кодексу України) повинні безумовно кореспондувати й обґрунтовано випливати з підстав для надіслання запиту (відповідно до п.1 абз.2, абз.3 п.73.3 Податкового кодексу України).
В означеному ж випадку, відсутні будь-які розумні пояснення на обґрунтування доцільності та підставності запитування набагато ширшого кола документів, а також правове обґрунтування таким запитам контролюючого органу.
У цьому контексті суд приходить до висновку, що зазначений вище факт вимагання в запиті необґрунтовано широкого обсягу довільних документів, свідчить про суб'єктивне застосування контролюючим органом норм права, без належного регламентування його розсуду приписами закону.
Суд відзначає, що Європейський суду з прав людини неодноразово наголошував на тому, що необмежена дискреція органів влади є свавіллям і вона повинна регламентуватися певними законодавчими нормами.
Так, у п.49 рішення в справі «Волохи проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «в національному законодавстві має існувати засіб правового захисту від свавільного втручання державних органів … надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення». У п.81 рішення в справі «Мелтекс ЛТД та Месроп Мовсесян проти Вірменії» Європейський Суд з прав людини також зазначив, що «… національне законодавство має забезпечувати належний рівень правового захисту від свавільних втручань органів влади у права, гарантовані Конвенцією. У справах, що впливають на основоположні права виникне суперечність принципу верховенства права - одному з фундаментальних принципів демократичного суспільства, що втілений у Конвенції, якщо правовий розсуд, наданий органам виконавчої влади, буде необмеженим. Тому, закон повинен достатньо чітко визначати межі такого розсуду та спосіб його застосування». Таку ж позицію Суд висловив і у п.30 рішення в справі «Маестрі проти Італії», де обумовив, що «внутрішнє законодавство … повинно передбачати заходи правового захисту від свавільного втручання з боку державних органів в права, гарантовані Конвенцією. У питаннях, які зачіпають фундаментальні права, надання органам влади необмеженого розсуду при здійсненні своєї влади суперечило би одному з основних принципів демократичного суспільства, який закріплений у Конвенції, - принципу верховенства права».
Таким чином, усе зазначене вище в своїй сукупності свідчить про те, що запит від 25.04.2019 року №23077/10/14.1-10 не відповідає засадам правого регулювання, які, зокрема, встановлені чинним податковим законодавством України, оскільки необмежено розширена запитувана інформація (документи) не відповідає конкретним підставам скерування запиту. Це, в свою чергу, не відповідає змісту п.п.1 і 2 абз.2, абз.3 п.73.3 Податкового кодексу України у їх системному зв'язку.
Відповідно до абз.7 п.73.3 ст.73 Податкового кодексу України, у разі якщо запит складено з порушенням вимог, визначених абзацами першим - п'ятим цього пункту, платник податків звільняється від обов'язку надавати відповідь на такий запит.
Отже, позивач правомірно відмовив у наданні відповіді на запит відповідача, з огляду на те, що коло і предмет запитуваної інформації (документів) не є обґрунтованими й запит від 25.04.2019 року №23077/10/14.1-10 вимагає від суб'єкта господарювання надання надмірної інформації та документів, які не кореспондують ані підставам, на які посилається контролюючий орган, ані його компетенції (про що також зазначено вище).
Таким чином, слід ствердити про відсутність правових підстав для призначення позапланової виїзної перевірки документальної перевірки на підставі п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України, з огляду на відсутність у платника податків обов'язку надавати запитувані за запитом від 25.04.2019 року №23077/10/14.1-10 інформацію (документи).
Більше того, як вбачається з тексту копії наказу від 10.06.2019 року №3485, у ньому міститься лише посилання на п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75, п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78 ПК України, та не відображено яка саме інформація, що фактично наявна та/або фактично отримана контролюючим органом й відповідає вимогам цих положень податкового законодавства, стала підставою для його прийняття.
Тобто, в оскаржуваному наказі відсутні будь-які посилання на наявність конкретної інформації, що відповідає приписам ПК Україїни, як підстави призначення перевірки, окрім звичайного посилання на норми, що регулюють питання про те, яка інформація може бути підставою для призначення перевірки. У зв'язку з цим, з оскаржуваного наказу неможливо ідентифікувати передбачену ПК України підставу для призначення фактичної перевірки позивача, що свідчить про невідповідність оскаржуваного наказу вимогам п.81.1 ст.81 ПК України.
Зазначена позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 18.05.2018 року у справі №813/3977/16.
Отже, видання оспорюваного наказу про призначення перевірки є протиправним й такий наказ підлягає скасуванню.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1)на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2)з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3)обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4)безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6)розсудливо; 7)з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8)пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9)з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10)своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положень ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України.
Підсумовуючи наведене, суд вважає, що аналізованими нормами податкового законодавства, встановлені умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, лише їх дотримання може бути належною підставою наказу про проведення перевірки, оскільки, в даному випадку, відповідачем не доведено правомірності прийняття спірного наказу, суд приходить до висновку, що наказ ГУ ДФС у Львіській області від 10.06.2019 №3485 є протиправним.
Суд, вирішуючи даний спір, також відзначає, що відповідно до ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, висловленій, зокрема, у пар.45 рішення в справі «Бочаров проти України», пар.53 рішення в справі «Федорченко та Лозенко проти України», пар.43 рішення в справі «Кобець проти України», при оцінці доказів і вирішенні спору суду слід керуватися критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, встановлюючи істину в справі слід базуватися передусім на доказах, які належно, достовірно й достатньо підтверджують ті чи інші обставини таким чином, щоби не залишалося щодо них жодного обґрунтованого сумніву.
Зібрані і досліджені матеріали цієї справи підтверджують та обґрунтовують позовні вимоги, з якими до суду звернувся позивач. У той же час, відповідачем не доведено правомірність своїх дій і рішень у відповідності до вимог, встановлених ч.2 ст.19 Основного Закону та ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відтак, беручи до уваги все вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також їх письмові доводи, суд приходить до обґрунтованого висновку про те, що позов є підставним і підлягає до задоволення в повному обсязі, а відтак, оспорюваний наказ від 10.06.2019 року №3485 слід визнати протиправним і скасувати.
Відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з нормами ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких відносяться витрати на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Керуючись ст.ст.14, 72-77, 139, 241-247, 250-251, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівський монтажно-заготівельний завод» до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним та скасування наказу №3485 від 10.06.2019 року задоволити повністю.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління ДФС у Львівській області №3485 від 10.06.2019 року «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівський монтажно-заготівельний завод».
Стягнути з Головного управління ДФС у Львівській області (79003, м.Львів, вул.Стрийська, 35; код ЄДРПОУ 39462700) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівський монтажно-заготівельний завод» (79035, м.Львів, вул.Зелена, 131; код ЄДРПОУ 1412584) судовий збір в сумі 1921 (одна тисяча дев'ятсот двадцять одна) грн. 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.
Відповідно до п.п.15.5 п.15 Розділу VII Перехідні положення КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.
Суддя Сасевич О.М.
Повний текст рішення складено та підписано 20 вересня 2019 року.