18 вересня 2019 року
м. Київ
Справа № 918/725/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Сухового В.Г.
розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр транспортної логістики" Акціонерного товариства "Українська залізниця"
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 02 квітня 2019 року (головуючий - Грязнов В. В., судді - Мельник О. В., Розізнана І. В.) і рішення Господарського суду Рівненської області від 22 січня 2019 року (суддя Церковна Н. Ф.)
за позовом Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр транспортної логістики" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця"
до Державного підприємства "Володимирецьке лісове господарство"
про стягнення 382 268, 97 грн,
Історія справи
Обставини справи, встановлені судами
1. 25 грудня 2012 року між Державним підприємством "Володимирецьке лісове господарство" (далі - ДП "Володимирецьке лісове господарство" відповідач, замовник) та Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі філії "Центр транспортної логістики" АТ "Укрзалізниця" (далі - ПАТ "Укрзалізниця", позивач, виконавець) укладено договір № 2122/1136-2012 про надання послуг з організації перевезень вантажів у власних напіввагонах (далі - договір) в редакції додаткової угоди № 4 від 01.12.2015 до нього, за яким виконавець зобов'язувався за плату і за рахунок замовника виконати або організувати виконання визначених цим договором послуг, пов'язаних з організацією внутрішніх та міжнародних перевезень вантажів у власних напіввагонах.
2. На виконання умов договору позивачем надано відповідачу в травні 2016 року послуги з перевезення вантажу "деревина паливна" та "колоди із сосни": (1) зі станції Антонівка, Рафаловка, Львівської залізниці призначенням на станцію Дорнешти ЧФР відповідно до накладних № № 540955, 540963, 540971, 540989, 541151, 541169, 541177, 544205, 544247, 544262, 544270, 544809, 540948; (2) зі станції Рафаловка Львівської залізниці призначенням на станцію Батьова (МАВ) відповідно до накладних № 550889 та № 550939.
2.1. На шляху прямування до станції призначення на вимогу митних органів України були зупинені та затримані вагони №№ 96396387, 96290382, 96393376, 68750884, 68702067, 68816487, 68824572, 67898031, 60427580, 64439318, 90900739 та вагони № 96391545, № 66230418, № 66184219, № 68704667 для огляду товарів з метою проведення митного контролю. Зазначені дії митних органів призвели до нарахування позивачем додаткових зборів за маневрову роботу пов'язану з затримкою вагонів на прикордонних станціях, за зберігання вантажів у вагонах через затримку вагонів на прикордонних станціях, за надання інформації про вантажні роботи, за зважування вантажів при затримці на прикордонних станціях, плату за користування вагонами. Відповідні нарахування здійснені позивачем на підставі актів загальної форми ГУ-23, якими підтверджено період затримки вагонів з 18 травня 2016 по 28 липня 2016 року. З урахуванням коригувань та кредитового сальдо, яке обліковувалося на особовому рахунку відповідача, загальна сума боргу склала 296 019,41 грн.
3. Також у серпні 2016 року позивачем здійснювалося перевезення у вагонах №№ 67874974, 67385658, 68403658, 66707175, 32263410 вантажу "дрова всяких порід дерев" відповідно до накладних №№ 508226, 508234, 508242, 508259, 508267, зі станції Рафаловка Львівської залізниці призначенням на станцію Вадул-Сирет ЧФР та у вагоні № 66751231 з вантажем "піловник всяких порід дерев" відповідно до накладної № 38245288, зі станції Рафаловка Львівської залізниці призначенням на станцію Одесса-Порт. За дану організацію перевезення вантажів позивачем нараховано 70 107 грн.
Короткий зміст позовних вимог
4. У жовтні 2017 року далі - ПАТ "Укрзалізниця" звернулося до суду з позовом до ДП "Володимирецьке лісове господарство" про стягнення 382 268,97 грн, з яких: 366 126,41 грн заборгованості за договором про надання послуг з перевезення вантажів та 16 142, 56 грн пені.
5. Позовна заява мотивована тим, що на підставі договору позивач надав відповідачу послуги з перевезення вантажу, однак останній вартість послуг у розмірі 70 107 грн за серпень 2016 не оплатив. Крім того, ПАТ "Укрзалізниця" нараховано суму додаткових зборів та провізну плату через затримку вагонів митними органами на прикордонних станціях у період з 18 травня 2016 року по 28 липня 2016 року в загальному розмірі 296 019,41 грн (за перевезення, які здійснювалися у травні 2016 року). Матеріально-правовою підставою позову визначено статті 509, 525, 530, 615, 625, 629 Цивільного кодексу України, статті 193, 230 Господарського кодексу України.
Короткий зміст оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій
6. Справа розглядалась судами неодноразово.
7. Рішенням Господарського суду Рівненської області від 22 січня 2019 року, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 02 квітня 2019 року, у позові відмовлено.
8. Суди визнали доведеними обставини щодо нарахування позивачем додаткових зборів за затримку вагонів на загальну суму 296 019,41 грн та 70 107,00 грн за організацію перевезення вантажів. Суди виходили з того, що відповідно до чинного законодавства саме відповідач, як відправник вантажу зобов'язаний внести плату за користування вагонам, зберігання вантажу під час затримки вагонів, надіслання повідомлення про затримку вантажу, оплатити залізниці здійснені нею під час митного контролю операції. Факт затримки вагонів та факт здійснення залізницею операцій, необхідних для здійснення митного контролю, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, зокрема актами загальної форми ГУ-23, які за формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства, та сторонами не заперечується.
8.1. При встановленні обставин нарахування додаткових зборів, окрім наданих позивачем первинних документів, суди також керувались преюдиційними обставинами, встановленими рішенням Господарського суду м. Києва від 14.09.2017 у справі №910/20643/16 за позовом ДП "Володимирецьке лісове господарство" до ПАТ "Укрзалізниця" про стягнення 270 751,15 грн., яким встановлено правомірність самостійного списання позивачем з особового рахунку відповідача сум нарахованих у зв'язку з затримкою митними органами вагонів з вантажем додаткових зборів і платежів, пов'язаних зі здійсненням у травні 2016 року перевезення вагонів №№ 96396387, 96290382, 96393376, 68750884, 68702067, 68816487, 68834572, 67898031, 60427580, 64439318, 90900739, 96391545, 66230418.
9. Враховуючи заявлене відповідачем клопотання про застосування строків позовної давності, при обчисленні такого строку до спірних вимог, що випливають з договору перевезення вантажів, суди виходили з норм Закону України "Про приєднання України до Протоколу від 03.06.1999, що стосується змін Конвенції про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ) від 09.05.1980 (далі - Конвенція)" та те що, Україна приєдналась 05.06.1992 до Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення від 01.11.1951 (далі - Угода), тому при вирішенні спорів, пов'язаних з перевезенням вантажів у міжнародному залізничному сполученні, слід застосовувати одночасно положення як Угоди, так і Конвенції.
10. У період виникнення спірних відносин Угода була викладена в двох відмінних редакціях: в редакції зі змінами від 06.06.2014 (дата набрання сили для України 01.07.2015) та в редакції зі змінами від 16.10.2015 (дата набрання сили для України 01.07.2016).
10.1. Відповідно до статті 31 Угоди в редакції зі змінами від 06.06.2014 (дата набрання сили для України 01.07.2015) претензії та позови відправника або одержувача до залізниць по договору перевезення, а також вимоги та позови залізниць до відправників та одержувачів про сплату провізних платежів, штрафів та про відшкодування шкоди можуть бути заявлені протягом 9 місяців.
10.2. У статті 48 Угоди в редакції зі змінами від 16.10.2015 (дата набрання чинності для України 01.07.2016), якою врегульовано позовну давність, не міститься положень про строки позовної давності на подання залізницею позовів до вантажовідправників.
10.3. У той же час відповідно до § 1 та § 2 ст. 48 Єдиних правил до договору про міжнародні залізничні перевезення вантажів (додаток B до Конвенції) строк давності позовів, які ґрунтуються на договорі перевезення, закінчується через один рік. Строк давності починається: а) стосовно відшкодування повної втрати вантажу - з тридцятого дня після закінчення строку доставки; b) стосовно відшкодування часткової втрати, пошкодження або прострочення доставки - з дня видачі вантажу; c) у решті випадків - з дня, коли можуть бути пред'явлені позови. День, зазначений як початок відліку строку давності, ніколи не включається до строку.
10.4. Отже, за висновком судів, до усіх заявлених вимог позивача підлягає застосуванню річний строк позовної давності, встановлений Єдиними правилами до договору про міжнародні залізничні перевезення вантажів (додаток B до Конвенції).
10.5. У даному випадку звернення ПАТ "Укрзалізниця" з позовом мало місце в жовтні 2017 року, а отже позивачем пропущено встановлений Конвенцією річний строк, який судами обраховано виходячи з дати складення кожного окремого акту загальної форми ГУ-23 (щодо нарахування додаткових зборів в сумі 296 019,41 грн) та дати перевезення вантажів (щодо плати за організацію перевезення в сумі 70 107 грн).
11. Одночасно судами визнано неповажними наведену позивачем причину пропуску строку позовної давності, в якості якої останній посилався на обставину розгляду в межах справи №910/20643/16 позовних вимог ДП "Володимирецьке лісове господарство" до ПАТ "Укрзалізниця" про стягнення 270 751,15 грн., оскільки, за твердженням позивача, предмет позовних вимог ДП "Володимирецьке лісове господарство" у справі №910/20643/16 є складовою частиною позовних вимог позивача у даній справі, а підстави позовів у обох справах випливають з одного і того ж перевезення і об'єднані спільними доказами. У зв'язку з чим, на думку позивача, подання ним позову до відповідача про стягнення 382 268,97 грн до вирішення спору у справі №910/20643/16 призвело б до залишення його без розгляду як такого, що поданий між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав. Більше того, позивач мав змогу звернутися з даним позовом тільки після встановлення судами у справі №910/20643/16 правомірності списання коштів з рахунку відповідача в якості додаткових зборів за затримку вагонів.
12. У спростування таких доводів суди констатували, що підстави позовів у обох вказаних судових справах хоча і випливають з одного і того ж перевезення у травні 2016 року, проте ці справи мають відмінні предмети позовних вимог. Так, у справі №910/20643/16 предметом судового дослідження була правомірність самостійного списання ПАТ "Укрзалізниця" з особового рахунку відповідача грошових коштів, нарахованих в якості додаткових зборів внаслідок затримки вагонів, тоді як предметом позовних вимог ПАТ "Укрзалізниця" до ДП "Володимирецьке лісове господарство" у даній справі є стягнення несплаченої відповідачем заборгованості за це ж саме перевезення вантажу. У зв'язку з чим були відсутні об'єктивні перешкоди для звернення позивача з даним позовом в межах річного строку позовної давності.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
13. Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову повністю.
Аргументи учасників справи
Доводи позивача, який подав касаційну скаргу (узагальнено)
14. Судами не враховано, що саме невиконання ДП "Володимирецьке лісове господарство" своїх зобов'язань зі сплати додаткових зборів та платежів за перевезення вантажів, які встановлені судом у справі №910/20643/16, і зумовило звернення позивача з позовом у даній справі з метою захисту свого порушеного права. Так, у справі №910/20643/16 судом встановлена правомірність нарахування позивачем відповідних зборів та платежів, які заявлені до стягнення у даній справі. Таким чином, подання позивачем позову до відповідача про стягнення вартості додаткових зборів одночасно з розглядом справи №910/20643/16 призвело б до залишення позову без розгляду як такого, що поданий між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав. Натомість судами попередніх інстанцій при розгляді заяви позивача про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності порушено вимоги статей 14, 86 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не надано належної правової оцінки фактично-доказовій базі у справі, а відтак неправомірно відмовлено позивачу в судовому захисті його порушеного права.
15. У порушення вимог статей 236, 282 Господарського процесуального кодексу України постанова суду апеляційної інстанції не містить жодних мотивів відхилення доводів апеляційної скарги позивача щодо поважності причин пропуску ним строку позовної давності. Апеляційний господарський суд фактично виклав висновок суду першої інстанції щодо причин пропуску строку позовної давності, який і оскаржувався позивачем в апеляційній скарзі.
Позиція відповідача у відзиві на касаційну скаргу
16. Суди врахували практику Верховного Суду щодо застосування міжнародного законодавства при обчислення строку позовної давності до заявлених у справі вимог та дійшли вірного висновку про пропуск позивачем річного строку позовної давності та відсутність поважних причин такого пропуску, що призвело до обгрунтованої відмови в задоволенні позову.
Позиція Верховного Суду
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій
17. Оцінюючи висновки судів попередніх інстанцій щодо обчислення строку позовної давності до заявлених позовних вимог, що випливають з договору перевезення вантажів (пункти 9, 10 Постанови), колегія суддів звертається до правової позиції Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 21.06.2019 у справі № 924/320/17 щодо сфер застосування Угоди та Конвенції та зазначає про таке.
18. Спірні правовідносини, що виникли між сторонами у справі, регулюються як законами та підзаконними актами України, так і міжнародними договорами, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, які є частиною національного цивільного законодавства України.
19. На даний час на території країн, які складають євроазійську транспорту систему, застосовуються дві самостійні системи міжнародного транспортного права, які регулюють діяльність у сфері перевезення вантажів залізничним транспортом:
- перша - заснована на Угоді яка була підписана та набрала чинності 01.11.1951, до якої Україна приєдналась 05.06.1992;
- друга - на Єдиних правилах до договору про міжнародні залізничні перевезення вантажів (далі по тексту - ЦІМ), які є Додатком В до Конвенції (КОТІФ). Україна приєдналась до Конвенції в редакції Протоколу від 03.06.1999, яким були внесені зміни до Конвенції, на підставі Закону України № 943-ІV від 05.06.2003.
20. Отже, Україна є учасницею двох міжнародних угод, які регулюють діяльність у сфері перевезення вантажів залізничним транспортом. Зазначені міжнародні договори поширюють свою дію на різні ділянки української залізниці, у зв'язку з чим слід розмежовувати сферу їх застосування.
21. Відповідно до статей 1 та 3 Розділу І "Загальні положення" Угоди до сфери її застосування входять усі перевезення вантажів у прямому міжнародному залізничному сполученні між вказаними у другому параграфі статті 3 Угоди станціями, за накладними СМГС та лише по мережі залізниць - країн-учасниць Угоди.
22. Щодо сфери застосування КОТІФу на ділянки української залізниці слід зазначити наступне.
23. Конвенція про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ) об'єднує в собі:
- Єдині правила до договору про міжнародне залізничне перевезення пасажирів і багажу (ЦІВ, Додаток А до Конвенції)
та
- Єдині правила до договору про міжнародні залізничні перевезення вантажів (ЦІМ Додаток В до Конвенції).
24. Відповідно до § 6 статті 1 Розділу І Єдиних правил до договору про міжнародні залізничні перевезення вантажів (ЦІМ - Додаток В до Конвенції) кожна держава, що підписала Конвенцію про транзитні міжнародні перевезення вантажів, згідно із цими Єдиними правилами, може при поданні заяви про приєднання до Конвенції заявити, що вона буде застосовувати ці Єдині правила лише до перевезень, що здійснюються на частині залізничної інфраструктури розміщеної на її території. Ця частина залізничної інфраструктури повинна бути точно визначена і бути пов'язана із залізничною інфраструктурою держави-члена. Якщо держава-член робить вказану вище заяву, то ці Єдині правила застосовуються лише за умови:
a) якщо в договорі перевезення передбачені місце прийому вантажу або місце його видачі, а також маршрут перевезення, включені до визначеної інфраструктури або,
b) якщо визначена інфраструктура пов'язує інфраструктуру двох держав-членів і була передбачена в договорі перевезення як маршрут для транзитного перевезення.
24.1. У статті 24 "Списки ліній" Розділу ІІІ Конвенції передбачено таке:
§ 2. Залізничні лінії держави-члена, що висловила застереження згідно зі статтею 1, § 6 Єдиних правил ЦІВ або згідно зі статтею 1, § 6 Єдиних правил ЦІМ, вказуються згідно з цим застереженням у двох списках:
a) перелік залізничних ліній ЦІВ,
b) перелік залізничних ліній ЦІМ.
§ 3. Держави-члени надсилають Генеральному секретареві свої заяви стосовно внесення або вилучення ліній, передбачених в § 1 і 2.
§ 4. Генеральний секретар повідомляє всім державам-членам про внесення або вилучення якої-небудь лінії.
§ 5. Перевезення зазначеними в § 2 залізничними лініями підпадають під дію Конвенції після закінчення одного місяця з дня повідомлення Генеральним секретарем про внесення її до переліку. Така лінія припиняє підпадати під дію Конвенції після закінчення трьох місяців з дня повідомлення і Генеральним секретарем про її вилучення зі списку, за винятком для вже розпочатих перевезень, які повинні бути завершені.
24.2. Відповідно до § 1 статті 42 Конвенції кожна з держав-членів може заявити в будь-який момент, що вона не буде застосовувати повністю деякі Додатки до Конвенції. Застереження і заяви про незастосування окремих положень самої Конвенції або її Додатків допускаються лише у тому випадку, коли такі застереження і заяви явним чином передбачені самими положеннями.
25. Інформація, розміщена на офіційному сайті Міжурядової організації з міжнародних залізничних перевезень (ОТІФ), яка утворена державами-членами Конвенції на підставі КОТІФ, (www.otif.org), свідчить про те, що перелік ділянок залізниці України, на які розповсюджується сфера застосування КОТІФ, зокрема Єдині правила до договору про міжнародні залізничні перевезення вантажів (ЦІМ), що є додатком В до КОТІФ, був визначений Україною рядом заяв, зроблених на підставі § 6 статті 1 ЦІМ та § 3 статті 24 КОТІФ.
26. Отже, відповідно до інформації, що міститься на офіційному сайті Міжурядової організації з міжнародних залізничних перевезень (ОТІФ), щодо списку залізничних ліній України (List of railway lines Ukraine) з урахуванням останніх змін станом на 12.12.2017, під дію правових положень КОТІФ підпорядковуються транзитні лінії залізниці з шириною колії (далі по тексту - ш.к.) 1435 мм та 1520 мм, розміщені на території України, а саме на ділянках:
- державний кордон з Румунією: ст. Халмеу (Румунія)/Дякове - Батьове - державний кордон зі Словаччиною: Чоп/Чиерна над Тисоу (Словаччина) (ш.к. - 1435 мм), державний кордон з Венгрією: Чоп/Захонь (Венгрія) (ш.к. - 1435 мм);
- державний кордон зі Словаччиною: Матовце (Словаччина)/Ужгород (ш.к. - 1520 мм);
- державний кордон з Румунією: Халмеу (Румунія) - Дякове (ш.к. - 1520 мм);
- державний кордон з Румунією: Дорнешть (Румунія)/Вадул-Сірет (ш.к. - 1435 мм);
- державний кордон з Румунією: Дорнешть (Румунія)/Вадул-Сірет (ш.к. - 1520 мм);
- державний кордон з Угорщиною: ст. Епережке (Угорщина)/Батьове - Мукачеве (ш.к. - 1435 мм);
- державний кордон з Польщею: Медика (Польща)/Мостиська ІІ - Мостиська І (ш.к. - 1435 мм);
- державний кордон з Польщею: Дорогуськ (Польща)/Ягодин - Ковель (ш.к. - 1435 мм).
27. З огляду на викладене сфера дії Конвенції та, зокрема Єдиних правил ЦІМ, до перевезень вантажів у прямому міжнародному залізничному сполученні між державами учасницями Конвенції за накладними ЦІМ, є обмеженою лініями залізниць України, включених у перелік залізничних ліній ЦІМ, та регулюється параграфом 6 статті 1 Єдиних правил ЦІМ. Відповідно сфера застосування Конвенції розповсюджується не на всю залізничну інфраструктуру України, а лише на чітко визначені межі ліній залізниці.
28. Отже, в якості загального висновку щодо сфер дії та застосування зазначених міжнародних договорів: Угоди та Конвенції слід зазначити, що дія Угоди поширюється на більшу кількість ділянок української залізниці (майже на всі лінії залізниці України), а дія Конвенції з урахуванням міжнародних заяв - на меншу, лише на певні чітко визначені прикордонні ділянки залізниці на заході країни, переважно на ділянки, що мають вузьку ширину колії 1435 мм, а також на ділянки з шириною колії 1520 мм на державному кордоні з Румунією зі станцій Дякове та Вадул-Сірет в Україні та на державному кордоні зі Словаччиною зі станції Ужгород.
29. Як встановлено судами, напіввагони із вантажем, які були затримані митними органами, слідували на державний кордон України з Румунією (станція Дорнешти ЧФР) та Угорщиною (станція Батьова). У спірних правовідносинах вагони із вантажем, які були оформлені як міжнародне перевезення та слідували з України в Угорщину та Румунію, прибули на прикордонну станцію, де були відчеплені від рухомого складу на підставі заявок митниці для проведення митного контролю. При цьому, доказів того, що вагони з вантажем у спірному міжнародному перевезенні були затримані на прикордонній станції в Україні саме на ділянці залізниці з вузькою шириною колії, яка підпадає під сферу дії КОТІФ , матеріали справи не містять.
30. Отже, до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення Єдиних правил до договору про міжнародні залізничні перевезення вантажів, які є додатком В до Конвенції. Натомість міжнародним договором, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин, є саме Угода про міжнародне залізничне вантажне сполучення.
31. У зв'язку з чим помилковим є висновок судів попередніх інстанцій про те, що до позовних вимог у цій справі має застосовуватися однорічна позовна давність за правилами параграфів 1 та 2 статті 48 Єдиних правил до договору про міжнародні залізничні перевезення вантажів, які є додатком B до Конвенції
32. Стосовно застосування до спірних правовідносин положень Угоди, то, як правильно встановили суди, 06.06.2014 та 16.10.2015 до Угоди були внесені зміни (пункт 10 Постанови). При цьому спірні правовідносини мали місце у період дії обох редакцій Угоди.
33. Так, у період до 01.07.2016 діяла редакція статті 31 Угоди, яка передбачала дев'ятимісячний строк позовної давності для позовів перевізника до вантажовідправника. Натомість у редакції Угоди від 16.10.2015 (чинній після 01.07.2016) стаття 31 Угоди має назву "Сплата провізних платежів і неустойки", тобто не встановлює строки позовної давності. Натомість строки давності встановлені у статті 48 Угоди.
33.1. Відповідно до § 1 статті 48 Угоди позови до перевізника на підставі цієї Угоди подаються 1) про перевищення строку доставки - протягом двох місяців; 2) за іншими підставами - протягом дев'яти місяців.
33.2. Аналіз положень статті 48 Угоди свідчить про те, що зазначена стаття визначає строки давності лише за позовами, поданими до перевізника та не містить положень про строки давності щодо позовів, поданих перевізником (залізницею) до вантажовідправників. Інші положення щодо строків давності, ніж ті, що містяться у статті 48, в Угоді відсутні.
33.3. Відповідно до положень статті 5 Угоди в чинній редакції від 16.10.2015 при відсутності відповідних положень у даній Угоді застосовується національне законодавство тієї Сторони, у якій правочинна особа реалізує свої права.
34. Отже, враховуючи відсутність в Угоді положень, які б встановлювали строки позовної давності щодо позовів, поданих перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів, до позовних вимог підлягають застосуванню строки позовної давності встановлені національним законодавством України відповідно до правил статті 5 Угоди.
35. Згідно з частиною 5 статті 315 Господарського кодексу України для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.
36. За змістом пункту 137 Статуту залізниць України позови залізниць до вантажовідправників, вантажоодержувачів і пасажирів, що випливають із цього Статуту, можуть бути подані відповідно до установленої підвідомчості чи підсудності до суду за місцем знаходження відповідача протягом шести місяців. Зазначений шестимісячний термін обчислюється:
а) щодо стягнення штрафу за невиконання плану перевезень - після закінчення п'ятиденного терміну, встановленого для сплати штрафу;
б) в усіх інших випадках - з дня настання події, що стала підставою для подання позову.
37. Отже, частиною п'ятою статті 315 Господарського кодексу України та статтею 137 Статуту залізниць України щодо позовів перевізника до вантажоодержувача чи вантажовідправника, які випливають з перевезення, встановлено спеціальний шестимісячний строк позовної давності, а з огляду на положення статті 5 Угоди зазначені норми Господарського кодексу України та Статуту залізниць України є спеціальними нормами, які встановлюють скорочений шестимісячний строк позовної давності та регулюють питання його перебігу відносно позову залізниці до вантажовідправників, вантажоодержувачів, що випливають із перевезення, і саме ці норми національного законодавства підлягають застосуванню до позовних вимог у справі у період після 01.07.2016.
38. За загальним правилом, встановленим у частині 1 статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
39. Разом з тим, у статті 137 Статуту залізниць України встановлено порядок обчислення строку для пред'явлення перевізником позову до вантажовідправників, який обчислюється з дня настання події, що стала підставою для подання позову.
40. Як встановили суди попередніх інстанцій, причиною затримки вагонів було проведення митного контролю вантажу, що перевозився у вагонах. Отже, заявлені до стягнення у цій справі платежі були нараховані залізницею за додаткові послуги, надані з моменту затримання вагонів до моменту закінчення затримки вагонів, тобто у період, протягом якого здійснювався митний контроль. Затримка вагонів на станції у зв'язку з митним контролем є триваючою дією, яка охоплює певний проміжок часу, і щодо якої як єдиної події і розпочинається перебіг позовної давності. Відповідно, моментом, з якого розпочинається перебіг строку позовної давності до позовних вимог у цій справі, є день настання події, що стала підставою для подання позову, а саме: день закінчення затримки вагонів (день складання відповідного акту загальної форми про закінчення затримки кожного з вагонів), а не день складання кожного окремого акту загальної форми на різні операції, здійснені в межах єдиного періоду затримки вагонів, на підставі яких були нараховані заявлені до стягнення у цій платежі і збори, як помилково вважають суди попередніх інстанції.
41. Суди попередніх інстанцій правильно встановивши те, що підставою нарахування заявлених до стягнення у цій справі платежів стала єдина подія - затримка вагонів, дійшли помилкового висновку про те, що строк позовної давності слід обраховувати саме від дати складання кожного окремого акту загальної форми, на підставі якого була розрахована сума кожного платежу.
42. Отже, в якості узагальнюючих висновків про застосування строку позовної давності до спірних правовідносин Верховний Суд зазначає, що:
(1) за відсутності доказів затримання вагонів на прикордонній станції в Україні саме на ділянці залізниці з вузькою шириною колії, яка підпадає під сферу дії КОТІФ, ця Конвенція застосуванню до спірних правовідносин не підлягає, а підлягають застосуванню положення Угоди;
(2) дев'ятимісячний строк позовної давності, встановлений статтею 31 Угоди в редакції від 06.06.2014, застосовується до спірних правовідносин, які мали місце до 01.07.2016;
(3) оскільки Угода в редакції від 16.10.2015 на встановлює строку позовної давності до позовів перевізника до вантажовідправника, то до спірних правовідносин після 01.07.2016 застосуванню підлягають норми національного законодавства України, якими встановлено шестимісячний строк позовної давності.
43. Проте у даному випадку неправильне застосування судами норм матеріального права щодо строку позовної давності та неправильний порядок його обчислення не призвели до прийняття незаконних судових рішень, оскільки останній акт загальної форми складений 28.07.2016, а звернення ПАТ "Укзалізниця" з даним позовом відбулося у жовтні 2017 року, тобто позивачем пропущено як шестимісячний, так і дев'ятимісячний строк позовної давності.
44. Щодо безпосередньо доводів касаційної скарги в пунктах 14, 15 Постанови Верховний Суд констатує, що формально посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, позивач заперечує виключно висновки судів про визнання неповажними наведених ним причин пропуску строку позовної давності.
44.1. При цьому доводи касаційної скарги в пункті 15 Постанови є лише власним суб'єктивним міркуванням позивача, зводяться до незгоди останнього з висновками суду та спростовуються змістом постанови суду апеляційної інстанції.
44.2. Крім цього, Суд вважає за необхідне зазначити, що і Європейський суд з прав людини, рішення якого згідно статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визнаються джерелом права в України, неодноразово вказував, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (справа "Трофимчук проти України" від 28 жовтня 2010 року).
45. Щодо доводів позивача про неналежну оцінку судами поважності причин пропуску строку позовної давності Верховний Суд зазначає таке.
46. Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.
47. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.
48. Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму Цивільного кодексу України).
49. Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти. Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права.
50. Аналіз наведених вище норм права щодо "інституту позовної давності" в сукупності із нормами Господарського процесуального кодексу України, що обмежують повноваження касаційного суду в частині здійснення додаткової оцінки доказів та обставин, не дають Суду підстав та можливостей для визначення інших дат початку перебігу строку позовної давності ніж ті, що встановлені судами.
51. При цьому суди на підставі встановлених обставин та за результатами оцінки доказів, що подавалися сторонами прийшли до висновку про неповажність причин пропуску строку позовної давності (пункти 11, 12 Постанови), питання про визнання поважними яких також лежить у межах дискреційних процесуальних повноважень судів попередніх інстанцій, а Верховний Суд, здійснивши перевірку застосування судами правових норм глави 19 Цивільного кодексу України, жодних порушень таких норм не встановив.
52. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постановах від 21.03.2018 у справі № 910/27026/14, від 15.05.2018 у справі № 922/2058/17.
53. Оцінюючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд як джерелом права керується практикою Європейського суду з прав людини, зокрема в рішенні у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації" де Суд дійшов висновку, що принцип правової визначеності вимагає, серед іншого, щоб якщо суди ухвалили остаточне рішення з питання, то їх рішення не піддавалося би сумніву. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Такі рішення можуть бути скасовані лише у виняткових обставинах, а не тільки з метою одержання іншого рішення у справі.
54. Також Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, зокрема у справі "Устименко проти України", що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії").
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
55. Враховуючи вищенаведене та межі перегляду справи судом касаційної інстанції, касаційна скарга позивача задоволенню не підлягає, а оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, як такі, що прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр транспортної логістики" Акціонерного товариства "Українська залізниця" залишити без задоволення.
2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 02 квітня 2019 року та рішення Господарського суду Рівненської області від 22 січня 2019 року у справі № 918/725/17 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Міщенко І.С.
Судді Берднік І.С.
Суховий В.Г.