17 вересня 2019 року
м. Київ
справа № 909/621/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І.В. (головуючий), Львова Б.Ю. і Малашенкової Т.М.,
за участю секретаря судового засідання - Шевчик О.Ю.,
учасники справи:
позивач - Національний банк України,
представник позивача - Цвєтков В.М. (довіреність від 17.05.2019 № 18-0014/26169),
відповідач - приватне акціонерне товариство ?Агромаш-ІФ?,
представник відповідача - Кобільник Р.І., адвокат (договір від 10.05.2018 б/н, ордер від 16.09.2019 № 675061, свідоцтво від 13.11.2018 № 21/1765),
третя особа - публічне акціонерне товариство ?Комерційний банк ?Фінансова ініціатива?,
представник третьої особи - не з'явився,
розглянув касаційну скаргу приватного акціонерного товариства ?Агромаш-ІФ?
на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 29.08.2017 (головуючий суддя Гриняк Б.П.)
та постанову Західного апеляційного господарського суду від 23.05.2019 (головуючий Орищин Г.В., судді: Галушко Н.А. і Желік М.Б.)
у справі № 909/621/17
за позовом Національного банку України (далі - НБУ)
до приватного акціонерного товариства ?Агромаш-ІФ? (далі - Товариство)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - публічне акціонерне товариство ?Комерційний банк ?Фінансова ініціатива? (далі - Банк)
про звернення стягнення на предмет іпотеки.
За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд
НБУ звернулось до господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Товариства за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Банку, про звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 24.06.2014 (далі - Іпотечний договір), укладеним НБУ та Товариством - оздоровчий комплекс, що знаходиться за адресою: Івано -Франківська область, Тисменицький район, село Майдан, вулиця Гутиська, будинок 1, загальною площею 3 814,00 кв.м., що належить Товариству на підставі рішення господарського суду Івано-Франківської області від 10.02.2009 у справі № 16/185 в рахунок погашення заборгованості Банку перед НБУ за кредитним договором від 13.05.2014 № 12/09/5 (з додатковими угодами до нього; далі - Кредитний договір) у загальній сумі (станом на 16.05.2017) 2 135 893 013,70 грн., яка складається з 2 000 000 000,00 грн. заборгованості за кредитом, 135 863 013,70 грн. заборгованості за процентами та 30 000,00 грн. штрафу шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України ?Про виконавче провадження? за початковою ціною 4 110 000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Банк не виконав своїх зобов'язань перед НБУ за Кредитним договором, у зв'язку з чим у НБУ виникло право звернення стягнення на предмет іпотеки за Іпотечним договором, яким було забезпечено виконання зобов'язань за Кредитним договором. При цьому початкову ціну продажу предмета іпотеки було визначено НБУ з посиланням на висновок суб'єкта оціночної діяльності ТОВ ?Увекон? станом на 20.02.2017.
Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 29.08.2017, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 23.05.2019, позовні вимоги задоволено. Звернуто стягнення на предмет іпотеки за Іпотечним договором, укладеним НБУ та Товариством - оздоровчий комплекс, що знаходиться за адресою: Івано -Франківська область, Тисменицький район, село Майдан, вулиця Гутиська, будинок 1, загальною площею 3 814,00 кв.м., що належить Товариству на підставі рішення господарського суду Івано-Франківської області від 10.02.2009 у справі № 16/185 в рахунок погашення заборгованості Банку перед НБУ за Кредитним договором. Встановлено спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України ?Про виконавче провадження? за початковою ціною 4 110 000,00 грн. (без ПДВ).
Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що позовні вимоги є обґрунтованими, водночас, суд відхилив заперечення Банку щодо заниженої вартості майна, оскільки відповідно до статті 38 Закону України ?Про іпотеку? ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем, а Банк не є стороною Іпотечного договору.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Товариство звернулось до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди попередніх інстанцій неправильно визначили початкову ціну продажу предмета іпотеки.
НБУ подало відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Від Банка відзив на касаційну скаргу не надходив.
Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 11.09.2019 № 29.3-02/2383 у зв'язку з відпусткою судді Селіваненка В.П. призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 909/621/17, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Булгакової І.В. (головуючий), Львова Б.Ю. і Малашенкової Т.М.
Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що 13.05.2014 НБУ (кредитором) та Банком (позичальником) було укладено Кредитний договір, до якого вносилися зміни та доповнення на підставі додаткових угод від 28.05.2014, від 04.06.2014, від 01.12.2014, від 23.12.2014 та від 26.12.2014.
Відповідно до пункту 1.1 Кредитного договору кредитор зобов'язався надати позичальнику кредит на суму 2 000 000 000,00 грн. на строк з 13.05.2014 до 30.12.2016 (включно) шляхом збільшення ліміту за відкритою кредитною лінією відповідно до кредитного договору від 16.02.2009 за №12/09. Процентна ставка за користування кредитом не підлягає коригуванню, її розмір встановлюється на рівні подвійної облікової ставки НБУ та становить 19,0% річних.
Додатковим договором від 28.05.2014 № 1 сторони зменшили розмір процентної ставки за користування кредитом та встановили його на рівні півтори облікової ставки НБУ (14,25 % річних).
Положенням зазначеного кредитного договору (із змінами та доповненнями) встановлено обов'язок Банку своєчасно та в повному обсязі виконувати зобов'язання, відповідно до умов цього кредитного договору, в тому числі повернути кредитору суму кредиту у терміни, визначені Кредитним договором, та проценти за користування цим кредитом.
Згідно з пунктами 1.3, 1.4 Кредитного договору для нарахування процентів строк користування кредитом починається з дня надходження коштів на кореспондентський рахунок позичальника і закінчується в день, який передує даті повернення коштів. Позичальник нараховує та сплачує нараховані проценти за користування кредитом щомісячно в останній робочий день поточного місяця та одночасно з кінцевим строком погашення кредиту.
Пунктом 2.1.1 Кредитного договору передбачено, що після підписання цього кредитного договору, кредитор зобов'язався перерахувати на рахунок позичальника кошти відповідно до пункту 1.1 цього кредитного договору.
На виконання умов Кредитного договору НБУ перераховано кошти, що підтверджується меморіальним ордером від 06.05.2009 № 5844 та банківськими виписками.
24.06.2014 НБУ (іпотекодержателем) та Товариством (іпотекодавцем) було укладено Іпотечний договір, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Виноградовою Н.О. та зареєстрований в реєстрі за № 890.
Відповідно до пункту 1.1 Іпотечного договору цей договір забезпечує вимоги іпотекодержателя, що випливають з Кредитного договору та будь-яких додаткових правочинів (договорів, угод до нього, додатків, змін та доповнень до нього), які можуть бути укладені після укладання цього договору (у тому числі щодо продовження строку користування кредитними коштами, збільшення суми кредиту, процентів за користування тощо) з: повернення кредиту в сумах та строками повернення, що обумовлені кредитним договором; сплати процентів за користування кредитом, штрафних санкцій у розмірі та порядку, передбаченому Кредитним договором.
Згідно з пунктом 5.1 Іпотечного договору в забезпечення виконання позичальником зобов'язань за Кредитним договором іпотекодавець надав у іпотеку наступне нерухоме майно: оздоровчий комплекс, що знаходиться за адресою: Івано-Франківська область, Тисменицький район, село Майдан, вулиця Гутиська, 1, загальною площею 3 814,00 кв.м., який належить іпотекодавцю на підставі рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 10.02.2009 у справі № 16/185, зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 391952026258) та, відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 24.06.2014 № 23404045, складається з: санаторію літ. "А", площею 1 116,6 кв.м., теплиці літ. "Б" , площею 1 097,0 кв.м., котельні-гаражів літ. "В" , площею 202,5 кв.м., біостанції літ. " Г" , площею 44,1 кв.м., ГРП літ. " Д", площею 21,7 кв.м., басейну літ "Ж" , площею 677,8 кв.м.
Абзацом четвертим пункту 5.1 Іпотечного договору передбачено, що ринкова вартість предмета іпотеки становить 20 888 127,00 грн., що підтверджується висновком про вартість об'єкта оцінки станом на 11.06.2014, наданим ТОВ "Бізнес-центр "Експертиза".
Відповідно до пункту 5.2 Іпотечного договору сторони цього договору оцінили предмет іпотеки на аналогічну суму.
Згідно з пунктом 6 Іпотечного договору іпотека за цим договором поширюється також на ту частину предмета іпотеки, яка не може бути виділеною в натурі і була приєднана до предмета іпотеки після укладення цього іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості.
Пунктом 14.8.1 Іпотечного договору передбачено, що іпотекодержатель має право з метою задоволення своїх вимог звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо в момент настання термінів виконання якого-небудь із зобов'язань, передбачених кредитним договором, вони не будуть виконані .
Відповідно до пункту 14.8.2 Іпотечного договору іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов'язання, забезпеченого іпотекою за договором, а якщо вимога не буде задоволена, звернути стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання термінів виконання якого-небудь із зобов'язань за кредитним договором, зокрема:
- порушення іпотекодавцем та/або позичальником якого-небудь зобов'язання, передбачених умовами кредитного договору та цього договору;
- порушення іпотекодавцем правил заміни предмета іпотеки;
- виявлення іпотекодержателем погіршення стану предмета іпотеки, або зменшення вартості предмету іпотеки понад нормальний фізичний знос, або фактичної часткової відсутності предмету іпотеки;
- віднесення іпотекодавця/позичальника до категорії неплатоспроможних, порушення господарським судом справи про відновлення платоспроможності іпотекодавця або визнання його банкрутом, чи про визнання недійсним його установчих документів, чи про скасування його державної реєстрації;
- встановлення невідповідності дійсності відомостей, що містяться в Кредитному договорі або у цьому договорі;
- ліквідація юридичної особи іпотекодавця/позичальника;
- невиконання вимог пункту 16.1 цього договору (страхування предмета іпотеки).
Згідно з пунктом 14.9 Іпотечного договору у разі звернення стягнення на предмет іпотеки за умовами цього договору іпотекодержатель має право задовольнити за рахунок предмета іпотеки свої вимоги у повному обсязі, що визначаються на момент фактичного задоволення, включаючи проценти та інші платежі, відшкодування збитків, неустойки, витрати на утримання предмета іпотеки, а також на здійснення забезпечених іпотекою вимог.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що Банк не виконав своїх зобов'язань за Кредитним договором, внаслідок чого станом на 05.04.2017 у нього виникла заборгованість за Кредитним договором у розмірі 2 135 893 013,70 грн., з яких: заборгованість за кредитом - 2 000 000 000,00 грн.; заборгованість за процентами - 135 863 013,70 грн.; штраф (згідно з пунктом 2.2.16 Кредитного договору) - 30 000,00 грн.
06.04.2017 НБУ на адресу Товариства та Банку направлені вимоги від 05.04.2017 № 18-0013/25280 та від 05.04.2017 № 18-0013/25276 про сплату вказаної заборгованості за Кредитним договором, які Товариством та Банком не виконані.
Факт існування заборгованості Банку перед НБУ за Кредитним договором у зазначеному розмірі підтверджується також обставинами, що були встановлені у судових рішеннях у господарській справі № 909/728/17, які судами враховані при розгляді даної справи на підставі частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Причиною виникнення спору в даній справі стало питання наявності чи відсутності підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки.
Приймаючи оскаржувані рішення, суди виходили з того, що відповідно до частини першої статті 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (позика), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно із статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
При цьому судами встановлено, що НБУ свої зобов'язання за Кредитним договором виконало належним чином, надавши Банку обумовлену суму кредиту, що підтверджується наявним в матеріалах справи меморіальним ордером та банківськими виписками.
У свою чергу, Банк зобов'язання за Кредитним договором не виконав.
Таким чином, матеріалами даної справи підтверджується існування заборгованості Банку перед НБУ за Кредитним договором на загальну суму 2 135 863 013,70 грн., з яких 2 000 000 000,00 грн. заборгованості за кредитом, 135 863 013,70 грн. заборгованості за процентами
В матеріалах справи відсутні, а сторонами не подано доказів у підтвердження сплати позичальником зазначеної заборгованості.
Статтею 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до частини другої статті 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно з пунктом 2.3.16 Кредитного договору сторонами узгоджено, що у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань, передбачених цим договором, позичальник зобов'язується сплатити кредитору штраф у сумі 30 000,00 грн.
У зв'язку з тим, що в матеріалах справи відсутні докази вчасного виконання позичальником зобов'язання за Кредитним договором, суди дійшли висновку, що нарахування НБУ штрафу в розмірі 30 000,00 грн. є обґрунтованим.
Статтями 589, 590 ЦК України передбачено, що у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення на предмет застави. Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення на предмет застави у разі, коли зобов'язання не буде виконане у встановлений строк (термін).
Відповідно до статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Згідно з частинами першою, третьою статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом.
Статтею 589 ЦК України передбачено, що у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Згідно із статтею 3 Закону України "Про іпотеку" іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом. Взаємні права і обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя за іпотечним договором виникають з моменту його нотаріального посвідчення.
Статтею 33 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Відповідно до статті 7 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання. Іпотекою також забезпечуються вимоги іпотекодержателя щодо відшкодування витрат, пов'язаних з пред'явленням вимоги за основним зобов'язанням і зверненням стягнення на предмет іпотеки збитків, завданих порушенням основного зобов'язання чи умов іпотечного договору.
Згідно з пунктом 14.9 Іпотечного договору у разі звернення стягнення на предмет іпотеки за умовами цього договору іпотекодержатель має право задовольнити за рахунок предмета іпотеки свої вимоги у повному обсязі, що визначаються на момент фактичного задоволення, включаючи проценти та інші платежі, відшкодування збитків, неустойки, витрати на утримання предмета іпотеки, а також на здійснення забезпечених іпотекою вимог.
Статтею 35 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги.
Судами встановлено, що 06.04.2017 НБУ направило на адреси Товариства та Банку вимоги про сплату заборгованості за Кредитним договором з попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки в разі не сплати боргу, що підтверджується фіскальними документами пошти та описами вкладення. Зазначені вимоги НБУ були залишені без виконання як Банком так і Товариством.
З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки за Іпотечним договором, укладеним НБУ (іпотекодержателем) та Товариством (іпотекодавцем), який посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Виноградовою Н.О. та зареєстрованим за № 890.
Відповідно до частини першої статті 39 Закону України "Про іпотеку" у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.
Що ж до визначення початкової ціни продажу предмета іпотеки, то суди виходили з того, що згідно з частиною другою статті 43 Закону України "Про іпотеку" початкова ціна продажу предмета іпотеки встановлюється рішенням суду або за згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем, а якщо вони не досягли згоди, - на підставі оцінки, проведеної відповідно до законодавства про оцінку майна і майнових прав та професійну оціночну діяльність, при цьому початкова ціна продажу майна не може бути нижчою за 90 відсотків його вартості, визначеної шляхом оцінки.
Однак у Іпотечному договорі сторони узгодили вартість предмета іпотеки у розмірі 20 888 127, 00 грн.
При цьому в межах вирішення даного судового спору суди таку вартість визнали неузгодженою, оскільки виходячи з положень частини другої статті 43 Закону України "Про іпотеку" початкова ціна продажу предмета іпотеки (оздоровчого комплексу в с. Майдан Тисменицького району Івано-Франківської області) повинна бути встановлена на підставі оцінки, проведеної відповідно до законодавства про оцінку майна і майнових прав та професійну оціночну діяльність.
Звертаючись з позовом у даній справі НБУ посилалось на звіт про оцінку майна від 07.04.2017, складеного суб'єктом оціночної діяльності товариством з обмеженою відповідальністю "Увекон" станом на 20.02.2017, відповідно до якого ринкова вартість об'єкта оцінки становить з округленням до тисяч (без ПДВ) 4 110 000,00 грн.
Відповідно до результатів призначеної у даній справі судової оціночно-будівельної експертизи встановлено схожі вартісні показники (висновок Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 01.11.2018 за № 24425/17-43), станом на час проведення експертизи, ринкова вартість оздоровчого комплексу становить 3 128 103, 00 грн.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції визнав необґрунтованими посилання Товариства на те, що вартість предмета іпотеки занижено і вона становить близько двадцяти мільйонів гривень.
Крім того, апеляційним судом враховано правову позицію Верховного Суду, що викладена у постанові від 11.06.2018 у справі № 523/7665/14-ц, а саме, що виходячи зі змісту поняття "ціна", як форми грошового вираження вартості товару, послуги тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону України "Про іпотеку", можна зробити висновок, що у розумінні норми статті 39 Закону України "Про іпотеку" визначення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні проводиться за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону. Разом з тим відповідно до статей 19, 57 Закону України "Про виконавче провадження" сторони виконавчого провадження під час здійснення виконавчого провадження мають право заявляти клопотання про визначення вартості майна, тобто визначення іншої ціни предмета іпотеки, ніж та, що зазначена у резолютивній частині рішення суду, якщо, наприклад, вартість майна змінилася. Таким чином, визначення початкової ціни предмета іпотеки у резолютивній частині рішення суду не є остаточною, оскільки під час здійснення виконавчого провадження ціна предмета іпотеки може бути переглянута та повторно визначена на підставі оцінки суб'єкта оціночної діяльності.
Також судами були відхилені доводи Товариства про те, що при вирішенні даної справи підлягають застосуванню обставини, встановлені в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 13.04.2017 у справі № 826/11415/16, оскільки Товариство не долучило до матеріалів даної господарської справи вказаних процесуальних документів, а з офіційного інтернет-сайту Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що до таких ухвал відсутній доступ у зв'язку з тим, що інформація є забороненою для оприлюднення згідно з пунктом 4 частини першої статті 7 Закону України "Про доступ до судових рішень". Крім того, аналогічне повідомлення з'являється при спробі отримати доступ до вказаних процесуальних документів Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/11415/16.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Посилання в касаційній скарзі на те, що суди попередніх інстанцій неправильно визначили початкову ціну продажу предмета іпотеки, не приймаються Касаційним господарським судом, оскільки спростовуються викладеними у даній постанові доводами судів попередніх інстанцій.
Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки судами було прийнято рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що надає підстави залишити їх без змін.
У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше прийняті у даній справі судові рішення, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.
Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд
Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства ?Агромаш-ІФ? залишити без задоволення, а рішення господарського суду Івано-Франківської області від 29.08.2017 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 23.05.2019 у справі № 909/621/17 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Булгакова
Суддя Б. Львов
Суддя Т. Малашенкова