17 вересня 2019 року м. Чернігівсправа № 927/1200/15
Господарський суд Чернігівської області у складі головуючого судді Фесюри М.В., за участю секретаря Скороход А.О., розглянувши матеріали за заявою голови ліквідаційної комісії боржника
Боржник: Бахмацьке районне споживче товариство,
вул. Богомольця, 2, м. Бахмач, Чернігівської області, 16502
Кредитор-1:Публічне акціонерне товариство “Укрсоцбанк”,
вул. Ковпака, 29, м. Київ, 03150,
адреса для листування: вул. Горького, 17, м. Чернігів, 14000
Кредитор-2: Публічне акціонерне товариство “Всеукраїнський акціонерний банк”,
вул. Дегтярівська, 27 Т, м. Київ, 04119,
адреса для листування: вул. Харківська, 32, м. Суми, 40035
Кредитор-3: ОСОБА_1 ,
АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1
Кредитор-4: ОСОБА_2 ,
АДРЕСА_2
За участю ліквідатора - арбітражної керуючої Рязанової Світлани Миколаївни,
АДРЕСА_3
про визнання боржника банкрутом
представники сторін: ліквідатор Рязанова С.М..
Кредитором ОСОБА_2 подана заява про визнання кредиторських вимог в сумі 70300,21 грн. та включення до реєстру вимог кредиторів.
У зазначеній сумі кредитор врахував 46265,07 грн., які в даній справі ухвалою від 12.09.2018р. визнані та включені та 1 черги реєстру вимог, а також вимагає додатково визнати 2580,81 грн. індексації невиплаченої зарплати, інфляційні: 406,14 грн. з невиплаченої вихідної допомоги, 205,32 грн. з невиплаченої компенсації за невикористану відпуску, 3438,72 грн. з невиплаченого середнього заробітку, а також 17404,15 грн. заборгованості з середнього заробітку за час вимушеного прогулу станом на 01.06.2019р. з урахуванням коефіцієнту індексації.
Вимоги обґрунтовані ст.ст.47,116 КЗпП України, нормами Законів України «Про оплату праці», « Про компенсацію громадянам частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
Ліквідатор проти поданої заяви заперечив, посилаючись на виконання всіх дій, які встановлені ухвалою суду від 12.09.2018р. та неможливість вручення трудової книжки та коштів ОСОБА_2 з вини останнього.
04.09.2019р. судом відкладався розгляд заяви для направлення ліквідатором кредитору копій доказів, які були надані до суду.
16.09.2009р. від кредитора надійшла заява про зменшення розміру грошових вимог, в якій ОСОБА_2 повідомив про неотримання листа ліквідатора від 07.02.2019р. з невідомих причин, підтвердив отримання від ліквідатора 10.09.2019р. заборгованості у розмірі 46265,07 грн. та , з урахуванням викладеного, визначив свої вимоги станом на 07.02.2019р. у розмірі 12066,59грн., з яких 11024 грн. - зарплата за період з 01.07.2018р. по 07.02.2019р. (8х1378грн.), 983,34 грн. - інфляційні на нараховану вище зарплату, 59,25 грн. - індексація тієї ж визначеної кредитором зарплати.
До заяви додані відповідні помісячні розрахунки наведених сум та лист в адресу ліквідатора.
Того ж дня, 16.09.2019р. від ОСОБА_2 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, який призначено на 17.09.2019р., у зв'язку з неможливістю прийняти участь у засіданні за сімейними обставинами та з проханням надати можливість подати суду додаткові пояснення.
В судовому засіданні 17.09.2019р.іквідатором подано клопотання про долучення до матеріалів справи копій видаткового касового ордеру від 10.09.2019р. про видачу ОСОБА_2 46265,07 грн., листа ліквідатора від 04.09.2019р. з розпискою ОСОБА_2 про отримання дубліката трудової книжки, супровідного листа ліквідатора від 09.09.2019р. про направлення ОСОБА_2 копій документів на виконання вимог ухвали суду від 04.09.2019р.
Ліквідатор віднесла вирішення клопотання ОСОБА_2 про відкладення розгляду справи на розсуд суду, проти задоволення зменшеного розміру грошових вимог заперечила.
Заслухавши пояснення ліквідатора, дослідивши надані докази, суд встановив наступне.
Клопотання ОСОБА_2 про зменшення розміру грошових вимог підлягає задоволенню, оскільки є його правом, і обставини щодо вручення коштів ОСОБА_2 , визнаних ухвалою від 12.09.2018р., підтверджуються видатковим касовим ордером від 10.09.2019р., в якому міститься підпис одержувача.
Клопотання заявника про відкладення розгляду справи задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Ухвалу від 04.09.2019р. про відкладення розгляду справи для вручення ОСОБА_2 документів заявник отримав 06.09.2019р., що підтверджується поштовим повідомленням про вручення, копії відповідних документів він отримав разом із супровідним листом 10.09.2019р. , що підтверджується його підписом на цьому листі.
Після отримання документів ОСОБА_2 склав заяву про зменшення грошових вимог та здав до поштового відділення 13.09.2019р., що підтверджується поштовим штампом.
Відповідно до п.1 ч.3 ст.202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі неявки без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Враховуючи наведені обставини, суд вважає, що у заявника було достатньо часу для підготовки та надання додаткових пояснень, враховуючи також ту обставину, що клопотання про відкладення було здано до канцелярії суду 16.09.2019р. особисто (не через поштовий зв'язок), а наведені причини без доказів їх підтвердження не можуть бути визнані поважними.
Ухвалою від 12.0.2018р. в цій справі визнано грошові вимоги ОСОБА_2 у розмірі 46 265,07 грн., в тому числі 6634,48 грн. заборгованості по зарплаті, 3974,01 грн. вихідної допомоги, 2009,33 грн. компенсації за невикористані відпустки та 33647,25 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв'язку із затримкою видачі трудової книжки та зобов'язано ліквідатора Бахмацького районного споживчого товариства - арбітражного керуючого Рязанову Світлану Миколаївну включити до реєстру вимог кредиторів грошові вимоги ОСОБА_2 в розмірі 46 265,07 грн. до І черги задоволення.
Цією ж ухвалою встановлено обставини щодо звільнення ОСОБА_2 з роботи внаслідок визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, встановлено невручення ліквідатором ОСОБА_2 трудової книжки (дублікату) внаслідок неправильних дій самого ліквідатора, роз'яснено у мотивувальній частині ухвали , яким чином мав діяти ліквідатор у зв'язку з відсутністю у нього оригінала трудової книжки. При цьому суд вказав в ухвалі з посиланнями на відповідні норми діючого законодавства, що за таких обставин ліквідатор мав направити звільненій особі письмове повідомлення про необхідність явки для з'ясування місцезнаходження трудової книжки та внесення до неї запису про звільнення, а в разі втрати трудової книжки - для видачі її дубліката.
У зазначені ухвалі судом було встановлено порушення строку видачі трудової книжки та визначено розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв'язку із затримкою видачі трудової книжки станом на 01.07.2018р.
Ухвала від 12.09.2018р. набрала законної сили з моменту її винесення та залишена без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.02.2019р.
З урахуванням викладеного, враховуючи, що невидача трудової книжки є триваючим порушенням, тому в силу ч.4 ст.75 ГПК України у суду відсутні підстави для повторного встановлення обставин її невидачі та порядку розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Згідно наданого ліквідатором супровідного листа від 04.09.2019р. ОСОБА_2 під власний підпис отримав дублікат трудової книжки із записом про його звільнення (копія дубліката книжки знаходиться в матеріалах справи).
Враховуючи, що трудова книжка вручалась заявнику разом з врученням документів та грошових коштів , отримання яких ОСОБА_2 підтвердив також власним підписом з датою 10.09.2019р., суд приходить до висновку, що трудову книжку він також отримав 10.09.2019р.
При цьому суд враховує, що ліквідатор вчиняв передбачені законодавством дії по її врученню ( необхідність та порядок яких були зазначені в ухвалі від 12.09.2018р.), проте належними доказами вчинення таких дій є лише повідомлення від 07.02.2019р. про необхідність отримання кредитором дублікату трудової книжки та розрахунку по заробітній платі. Вказані повідомлення направлялись кур'єрською службою, що підтверджується описом поштового вкладення та повідомленням про вручення з відміткою про відмову в отриманні. Решта повідомлень у попередні дати судом не приймається як доказ через відсутність належних доказів їх направлення ОСОБА_2 .
З необхідністю врахування саме цієї дати погодився і ОСОБА_2 , подавши заяву про зменшення грошових в вимог та визначивши самостійно їх розмір станом на 07.02.2019р.
За таких обставин вимушеним прогулом заявника з вини роботодавця, з урахуванням встановленої судом компенсації станом на 01.07.2018р., повинен вважатися період часу з 01.07.2018р. по 07.02.2019р. У вказаному періоді було 154 робочі дні , розмір середньоденного заробітку становить 64,09 грн., отже остаточний розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу за вказаний період у зв'язку із затримкою видачі трудової книжки становить 9869,86 грн. (порядок розрахунку середнього заробітку, визначення середньоденного заробітку описані в ухвалі від 12.09.2019р.).
ОСОБА_2 помилково визначив розмір середнього заробітку шляхом простого множення кількості місяців на розмір середньої заробітної плати, оскільки діюче законодавство встановлює інший порядок визначення, який, в свою чергу, викладений судом в ухвалі від 12.09.2018р. ОСОБА_2 також помилково назвав зазначену суму у розмірі 11024 грн. заробітною платою, оскільки остаточний розмір боргу по заробітній платі був встановлений в ухвалі від 12.09.2018р. і виплачений 10.09.2019р.
Стосовно нарахованої заявником індексації та інфляційних суд приходить до висновку про необхідність відмови у визнанні цих сум з наступних підстав.
У положеннях статей 117, 235 КЗпП України йдеться про відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час одного й того ж прогулу працівника задля компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування.
Враховуючи, що більш тривале порушення трудових прав заявника викликане невидачею трудової книжки, тому у спірних правовідносинах суд застосував положення статті 235 КЗпП України.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом України у постанові 18.01.2017 № 6-2912цс16.
Також суд враховує правову позицію Великої палати Верховного суду у постанові № 910/4518/16 від 30.01.2019р., в якій вказано наступне.
Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 Кодексу законів про працю України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Водночас структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Крім того, на підставі статті 2 Закону України «Про оплату праці» структуру заробітної плати можна визначити, беручи до уваги положення Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713 (далі - Інструкція № 114/8713), розробленої відповідно до Закону України від 17 вересня 1992 року N 2614-XII «Про державну статистику» та Закону України «Про оплату праці» з урахуванням міжнародних рекомендацій у системі статистики оплати праці й стандартів Системи національних рахунків (за змістом преамбули цієї Інструкції).
Відповідно до пункту 1.3 Інструкції № 114/8713 для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
При цьому, інші виплати, що не належать до фонду оплати праці, встановлені в розділі 3 Інструкції № 114/8713, згідно з пунктом 3.9 якого до них відносяться суми, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні.
З наведених норм чинного законодавства вбачається, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.
Враховуючи наведений висновок Верховного Суду, а також те, що за своєю юридичною природою відповідальність , передбачена ст.235 КЗпП України є такою ж , як відповідальність, встановлена ст.117 КЗпП України, отже не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати за час вимушеного прогулу ) у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час вимушеного прогулу внаслідок несвоєчаної видачі трудової книжки не входить до структури заробітної плати.
Статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» передбачено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру:
пенсії;
соціальні виплати;
стипендії;
заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Середня заробітна плата за час вимушеного прогулу не відноситься до структури заробітної плати і хоча і нараховується за триваюче порушення( може встановлюватись судом частинами відповідно до періодів тривалості порушення), однак в сенсі юридичної відповідальності роботодавця за вчинене ним порушення прав робітника носить разовий характер (застосовується один раз)за весь період порушення. Подвійне притягнення особи за одне й те ж саме порушення до одного виду юридичної відповідальності заборонено Конституцією України.
За таких обставин нарахування інфляційних на суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу суперечить ст.2 вищенаведеного Закону.
Відповідно до ст.34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Пунктом 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078, встановлено ,що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру.
Крім того, пунктом 3 цього Порядку прямо передбачено, що до об'єктів індексації, визначених у пункті 2, не відносяться, зокрема, виплати, які обчислюються із середньої заробітної плати.
Таким чином , індексація середнього заробітку за час вимушеного прогулу не може нарахована в силу прямої заборони, передбаченої Порядком.
На підставі викладеного, підлягають визнанню з включенням до 1 черги реєстру вимог кредиторів грошові вимоги ОСОБА_2 в розмірі 9869,86 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв'язку із затримкою видачі трудової книжки, в решті вимог має бути відмовлено.
Заперечення ліквідатора судом не приймаються з підстав, доведеності обставин триваючого порушення трудових прав заявника.
Керуючись ст.ст. 234-241, 255 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Заяву ОСОБА_2 про визнання грошових вимог задовольнити частково.
2.Визнати грошові вимоги ОСОБА_2 ( АДРЕСА_4 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) в розмірі 9869,86 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв'язку із затримкою видачі трудової книжки.
3.Зобов'язати ліквідатора Бахмацького районного споживчого товариства - арбітражного керуючого Рязанову Світлану Миколаївну включити до реєстру вимог кредиторів грошові вимоги ОСОБА_2 в розмірі 9869,86 грн. до І черги задоволення.
4.У визнанні решти грошових вимог ОСОБА_2 відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного господарського суду у строк, встановлений ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст ухвали складено та підписано 20 вересня 2019 року.
Суддя М.В.Фесюра