Постанова
Іменем України
18 вересня 2019 року
м. Київ
справа № 303/4867/16-ц
провадження № 61-19374св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк»,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Баранов Юрій Аркадійович, на рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 16 лютого 2017 року у складі колегії суддів: Собослоя Г. Г., Кондор Р. Ю., Мацунич М. В.,
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення»
ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» (далі - ПАТ «ОТП Банк») про розірвання кредитного договору.
Позовна заява мотивована тим, що 12 травня 2008 року між ОСОБА_1 та ПАТ «ОТП Банк» укладений кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредитні кошти на споживчі цілі у розмірі 30 000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 5,49 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 12 травня 2034 року.
Позивач зазначав, що при укладанні кредитного договору банк у порушення вимог частини другої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)
та постанови Правління Національного банку України (далі - НБУ)
від 10 травня 2007 року № 168 не надав йому як споживачу фінансових послуг в галузі споживчого кредитування в письмовій формі повної інформації про умови кредитування, орієнтовну сукупну вартість кредиту та іншу інформацію, яка в обов'язковому порядку надається перед укладенням кредитного договору. Крім того, відповідачем не повідомленого його у встановленому законом порядку про валютні ризики, у зв'язку з коливанням курсу валют, а тому ним фактично було отримано кредит, який не має споживчої властивості, оскільки у зв'язку з різким підвищенням вартості іноземної валюти він позбавлений можливості повертати у повному обсязі щомісячні платежі, визначені умовами договору.
На підставі вищевказаного ОСОБА_1 просив суд розірвати кредитний договір від 12 травня 2008 року з підстав, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 15 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області
від 30 листопада 2016 року (у складі судді Заболотного А. М.) позов ОСОБА_1 задоволено.
Розірвано кредитний договір від 12 травня 2008 року, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ «ОТП Банк».
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що при укладанні кредитного договору банком не були дотримані вимоги статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та постанови НБУ від 10 травня 2007 року № 168, у діях банку щодо укладення кредитного договору містяться ознаки несправедливих для споживача умов та нечесної підприємницької практики, тому укладений між сторонами кредитний договір від 12 травня 2008 року підлягає розірванню.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 16 лютого 2017 року рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області
від 30 листопада 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами на підтвердження обставин, передбачених частиною п'ятою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у березні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 ,
в інтересах якого діє адвокат Баранов Ю. А., просить скасувати рішення апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач перед укладенням кредитного договору не попередив позивача, що всі валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором несе ОСОБА_1 . Крім того, банк не надав доказів виконання ним вимог статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Доводи інших учасників справи
У червні 2017 року ПАТ «ОТП Банк» подало відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що рішення апеляційного суду є законним і обґрунтованим, всі висновки суду відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстави для його скасування відсутні.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 травня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У квітні 2018 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла заява про відмову від касаційної скарги, в якій заявник просив закрити провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 396 ЦПК України.
04 травня 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
У травні 2018 року на адресу ОСОБА_1 та його представника - адвоката Баранова Ю. А. були направлені листи, в яких запропоновано заявнику підтвердити в строк до 31 травня 2018 року, чи дійсно він має намір відмовитися від касаційної скарги, надавши відповідну заяву (засвідчену нотаріально тощо), та розуміє юридичні наслідки вказаної процесуальної дії - закриття касаційного провадження у справі.
У жовтні 2018 року до Верховного Суду надійшов лист, направлений представнику ОСОБА_1 - адвокату Баранову Ю. А., з відміткою поштового відділення «за закінченням встановленого строку зберігання».
У жовтні 2018 року Верховним Судом на адресу ОСОБА_1 та його представника - адвоката Баранова Ю. А. повторно були направлені листи, в яких запропоновано заявнику підтвердити в строк до 15 грудня 2018 року, чи дійсно він має намір відмовитися від касаційної скарги, надавши відповідну заяву (засвідчену нотаріально тощо), та розуміє юридичні наслідки вказаної процесуальної дії - закриття касаційного провадження у справі.
Лист суду касаційної інстанції щодо підтвердження наміру відмовитися від касаційної скарги направлено на адреси, зазначені в касаційній скарзі,
та отримано ОСОБА_1 06 грудня 2018 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке долучено до матеріалів касаційного провадження.
У листопаді 2018 року Верховним Судом на адресу ОСОБА_1 та його представника - адвоката Баранова Ю. А. повторно були направлені листи, в яких запропоновано заявнику підтвердити в строк до 16 червня 2019 року, чи дійсно він має намір відмовитися від касаційної скарги, надавши відповідну заяву (засвідчену нотаріально тощо), та розуміє юридичні наслідки вказаної процесуальної дії - закриття касаційного провадження у справі.
Лист суду касаційної інстанції щодо підтвердження наміру відмовитися від касаційної скарги направлено на адреси, зазначені в касаційній скарзі,
та отримано представником ОСОБА_1 28 травня 2019 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке долучено до матеріалів касаційного провадження.
Оскільки до суду касаційної інстанції відповіді на вказані листи не надійшли, касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат
Баранов Ю. А., на рішення Апеляційного суду Закарпатської області
від 16 лютого 2017 року підлягає розгляду колегією суддів відповідно до вимог чинного законодавства.
Відповідно до підпунктів 2.3.2, 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, постанови Пленуму Верховного Суду від 24 травня 2019 року № 8 «Про здійснення правосуддя у Верховному Суді» та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 28 травня 2019 року № 7 «Про заходи, спрямовані на своєчасний розгляд справ і їх вирішення у розумні строки», у справі № 303/4867/16-ц (провадження № 61-19374св18) призначено повторний автоматизований розподіл.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 12 травня 2008 року між ОСОБА_1 та ПАТ «ОТП Банк» укладений кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредитні кошти у розмірі 30 000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 5,49 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 12 травня 2034 року.
Відповідно до пункту 2 частини № 1 кредитного договору банк надає позичальнику кредит, а позичальник приймає його, зокрема, на споживчі цілі.
У свою чергу позичальник зобов'язався прийняти, належним чином використати й повернути позивачу вказані кредитні кошти у строки, зазначені в кредитному договорі (пункт 1.6 частини № 2 кредитного договору), та в порядку та на умовах, що визначені в кредитному договорі (пункт 1.5 частини № 2 кредитного договору).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частини перша, третя статті 1054 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений;
б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги;
ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови;
з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.
У разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.
Згідно з частиною п'ятою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: 1) для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; 2) споживач зобов'язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача;
3) передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; 4) встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 як на підставу своїх позовних вимог посилався на норми Закону України «Про захист прав споживачів» у зв'язку з чим його права як споживача фінансових послуг банку порушені.
Відповідно до статей 10, 60 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи у суді першої та апеляційної інстанцій) цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, яким чином відповідачем порушені права та законні інтереси позивача, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для розірвання кредитного договору.
Доводи касаційної скарги про те, що відповідач перед укладенням кредитного договору не попередив позивача, що всі валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором несе ОСОБА_1 , колегія суддів не бере до уваги з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до анкети-заяви на отримання кредиту від 01 квітня 2008 року, у додатку № 2 та 3 позивач підтвердив, що «підписанням цієї анкети-заяви підтверджую, що банк надав мені в письмовій формі та в повному об'ємі інформацію, передбачену пунктом 2 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів».
Отже, ОСОБА_1 на час укладання кредитного договору, під розпис, була надана повна необхідна інформація відповідності до вимог закону, що діяв на час виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, свобода договору.
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Правовідносини з надання кредиту за своєю правовою природою є договірними правовідносинами.
Отже, якщо сторони досягли домовленості згідно з положеннями статей 207, 640 ЦК України та уклали кредитний договір, у якому передбачили умови його виконання, то ці умови мають виконуватись і свідчать про те, що момент досягнення домовленості настав.
Посилання в касаційній скарзі на те, що банк не надав доказів виконання ним вимог статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів»
(у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) є безпідставними, у зв'язку з тим, що дотримання вказаної норми закону є визнаною позивачем обставиною, оскільки останній підписав заяву-анкету на отримання кредиту від 01 квітня 2008 року.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Рішення апеляційного суду є достатньо обґрунтованим та таким, що ґрунтується на нормах закону.
Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками суду, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи, в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Баранов Юрій Аркадійович, залишити без задоволення.
Рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 16 лютого 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:І. М. Фаловська А. І. Грушицький В. В. Сердюк