Постанова
Іменем України
12 вересня 2019 року
м. Київ
справа № 760/17194/13-ц
провадження № 61-24245св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Кузнєцова В. О.,
учасники справи:
позивач за первинним позовом та відповідач за зустрічним позовом - публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»,
відповідач 1 за первинним позовом та позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 ,
відповідач 2 - ОСОБА_2 ,
відповідач 3 - ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Апеляційного суду м. Києва від 14 грудня 2016 року у складі колегії суддів: Вербової І. М., Лапчевської О. Ф., Поливач Л. Д.,
Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2013 року публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») звернулось до суду з указаним позовом, у якому просило стягнути солідарно із ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь банку заборгованість за кредитним договором від 29 травня 2007 року в розмірі 4 557 006 78 грн 09 коп.
Позов мотивовано тим, що 29 травня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 укладений кредитний договір № 11160875000, згідно з яким останній отримав кредит в сумі 400 000 грн зі сплатою 13,5 % річних та строком повернення до 26 травня 2017 року.
Того ж дня з метою забезпечення своєчасного і повного виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором банком укладено договори поруки із ОСОБА_1 та із ОСОБА_3 , за яким останні взяли на себе солідарну відповідальність разом з боржником за укладеним кредитним договором.
08 грудня 2011 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладений договір купівлі-продажу прав вимоги за вищевказаним кредитним договором, про що був повідомлений боржник.
У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_2 кредитних зобов'язань станом на 20 червня 2013 року утворилася заборгованість у розмірі 4 557 006 грн 09 коп., яку позивач просив стягнути з відповідачів у солідарному порядку.
У листопаді 2013 року ОСОБА_1 звернулась до суду із зустрічним позовом до ПАТ «Дельта Банк», у якому просила визнати поруку припиненою з 09 березня 2011 року, яка виникла на підставі договору поруки № 117196 від 29 травня 2007 року, укладеного між нею та АКІБ «УкрСиббанк».
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 06 лютого 2014 року первинний позов задоволено. Стягнуто солідарно із ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» 4 557 006 грн 09 коп. заборгованість за кредитним договором. В задоволенні зустрічного позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції, задовольняючи первинний позов, виходив з того, що заборгованість виникла у зв'язку з неналежним виконанням боржником своїх зобов'язань за кредитним договором, а тому підлягає стягненню з відповідачів у солідарному порядку. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 , суд виходив із відсутності правових підстав для припинення поруки.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Справа розглядалась судами неодноразово.
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 14 грудня 2016 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 задоволено частково, рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 06 лютого 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення первинного позову. Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 4 557 006 грн 09 коп. Зустрічний позов задоволено. Визнано поруку ОСОБА_1 за договором поруки № 117196 від 29 травня 2007 року такою, що припинена. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_1 , апеляційний суд виходив з того, що внаслідок укладення між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_2 додаткової угоди № 1 до кредитного договору збільшився обсяг відповідальності поручителя, що є підставою для припинення поруки.
Частково задовольняючи первинний позов ПАТ «Дельта Банк», апеляційний суд врахував, що рішенням Печерського районного суду м. Києва від 05 грудня 2016 року порука ОСОБА_3 припинена, а тому виникла кредитна заборгованість у розмірі 4 557 006 грн 09 коп. підлягає стягненню лише з позичальника.
Короткий зміст вимог касаційної скаргита узагальнення її доводів
У січні 2017 року ПАТ «Дельта Банк» звернулось до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що взяте до уваги апеляційним судом рішення Печерського районного суду м. Києва від 05 грудня 2016 року, яким припинена порука ОСОБА_3 , не набрало законної сили. Апеляційним судом не враховано, що умови кредитного договору не змінювались, оскільки збільшення процентної ставки передбачено пунктом 5.2 кредитного договору, у якому вказано, що банк може змінити розмір процентної ставки в сторону збільшення у випадку порушення позичальником кредитної дисципліни.
Заперечення на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не подано.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі і витребувано цивільну справу № 760/17194/13-ц з суду першої інстанції.
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У травні 2018 року вказана справа передана до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, 29 травня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 укладено договір споживчого кредиту № 11160875000, за умовами якого останній отримав кредит в сумі 400 000 грн, терміном повернення до 26 травня 2017 року, зі сплатою 13,5 % річних.
З метою забезпечення своєчасного і повного виконання зобов'язань ОСОБА_2 за кредитним договором, банком укладено договори поруки від 29 травня 2007 року № 117196 із ОСОБА_1 та від 29 травня 2007 року № 117197 із ОСОБА_3 , за умовами яких поручителі взяли на себе солідарну відповідальність разом з позичальником.
23 січня 2009 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 укладена додаткова угода № 1 до договору про надання споживчого кредиту № 11160875000 від 29 травня 2007 року, відповідно до якої змінено графік та порядок погашення кредитної заборгованості.
У зв'язку з укладенням вказаної додаткової угоди № 1 у період з 10 липня 2007 року по 25 травня 2016 року щомісячна частка повернення тіла кредиту склала 3 333,34 дол. США, а у період з 27 червня 2016 року по 26 травня 2017 року даний платіж було збільшено до 5 277,73 дол. США.
Оскільки позичальник неналежно виконував кредитні зобов'язання, станом на 20 червня 2013 року утворилася заборгованість, яка складає 4 557 006 грн 09 коп., із яких заборгованість за кредитом - 2 717 619 грн 04 коп., заборгованість за процентами - 1 839 387 грн 04 коп.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 05 грудня 2016 року, яке набрало законної сили, визнано поруку, що виникла на підставі договору поруки № 117197 від 29 травня 2007 року, укладеного між ОСОБА_3 та ПАТ «УкрСиббанк», припиненою.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
ЦК України передбачає спеціальні способи, які забезпечують захист майнових інтересів кредитора на випадок невиконання чи неналежного виконання своїх зобов'язань боржником, які є видами забезпечення виконання зобов'язання.
Таке забезпечувальне зобов'язання має акцесорний, додатковий до основного зобов'язання характер і не може існувати саме по собі.
Одним із видів акцесорного зобов'язання є порука.
Відповідно до частиною першою та третьою статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручителем може бути одна або кілька осіб.
Згідно з частиною першою статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Згідно з частиною першою статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
Частиною першою статті 651 ЦК України визначено, що зміна умов договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Тлумачення частини першої статті 559 ЦК України дозволяє стверджувати, що порука припиняється за наявності факту зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. При цьому для припинення поруки достатнім є встановлення таких змін в основному зобов'язанні. Тому подальше фактичне виконання зобов'язання, в тому числі фактичний строк його виконання, відмова кредитора від вимоги щодо виконання зобов'язання в зміненому обсязі, не свідчать про збереження поруки, оскільки відбулися після настання правоприпиняючого факту (збільшення обсягу відповідальності).
Збільшення відповідальності може відбутися внаслідок змін забезпеченого порукою зобов'язання, які безпосередньо спрямовані на підвищення суми кредиту, процентної ставки за користування кредитом, пені тощо або на включення опосередковано обтяжливих умов відповідальності поручителя, зокрема, шляхом скорочення строку повернення кредиту.
Суд апеляційної інстанції, задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_1 , врахував висновки і мотиви скасування судового рішення у цій справі, викладені Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 16 березня 2016 року, та виходив з того, що внаслідок укладення між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 додатковї угоди № 1 до кредитного договору у період з 27 червня 2016 року по 26 травня 2017 року змінився розмір щомісячної частки повернення кредиту, в результаті чого збільшився обсяг відповідальності поручителя ОСОБА_1 , без його згоди, що відповідно до статті 559 ЦК України є підставою для припинення поруки.
Також правильним є висновок апеляційного суду про часткове задоволення первинного позову та стягнення заборгованості із позичальника ОСОБА_2 у сумі 4 557 0096 грн 09 коп., розрахунок якої відповідає умовам договору споживчого кредиту № 11160875000 від 29 травня 2007 року, з огляду на встановлення підстав для припинення поруки ОСОБА_1 , а також припинення рішенням Печерського районного суду м. Києва від 05 грудня 2016 року, яке набрало законної сили, поруки ОСОБА_3
Доводи касаційної скарги з посиланням на те, що умови кредитного договору не змінювались, оскільки збільшення процентної ставки передбачено пунктом 5.2 кредитного договору у випадку порушення позичальником кредитних зобов'язань, є безпідставними з огляду на те, що в чинному законодавстві та в договорі поруки відсутні норми, що пов'язували б припинення договору поруки з реалізацією банком його диспозитивного права на застосування або незастосування розміру відсотків, збільшеного згідно зі змінами до кредитного договору.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» залишити без задоволення.
Рішення Апеляційного суду м. Києва від 14 грудня 2016 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді :В. С. Жданова
В. М. Ігнатенко
В. О. Кузнєцов