Постанова
Іменем України
19 вересня 2019 року
м. Київ
справа № 0909/5148/2012
провадження № 61-16172св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Курило В. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
особа, яка подавала апеляційну скаргу - ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на майно,
за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Атаманюка Володимира Михайловича на рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 07 листопада 2016 року у складі колегії суддів: Максюти І. О., Фединяка В. Д., Матківського Р. Й.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом та просив визнати за ним право власності на 9/10 частин кафе з магазином та офісом, розташованих по вулиці Мазепи, 321 «В» в місті Коломия, Івано-Франківської області.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що 13 травня 2009 року між ним та ОСОБА_2 укладено договір про будівництво об'єкта комерційного призначення при спільній діяльності, згідно з яким відповідач надав земельну ділянку, яка передана йому в оренду, документи, що стосуються земельної ділянки, а позивач повністю профінансував будівництво даного проекту, а також забезпечував необхідними будівельними матеріалами, оплачував за надані будівельні послуги працівникам. Пунктом 3.1 укладеного договору сторонами було погоджено, що після завершення будівництва і прийняття об'єкта в експлуатацію, частки сторін розподіляються між ними наступним чином - частка відповідача становить 1/10 частини об'єкта, а його частка становить 9/10 частин об'єкта. Оскільки будівництво кафе з магазином та офісом закінчено, однак, не здано в експлуатацію, вся документація була оформлена на відповідача і у випадку здачі новозбудованого майна в експлуатацію позивач не зможе належним чином зареєструвати спільну частку власності з відповідачем.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та апеляційної скарги
Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області рішенням від 09 жовтня 2012 року у складі судді Веселова В. М. позов задовольнив. Визнав за ОСОБА_1 право власності на 9/10 частин кафе з магазином та офісом , розташованих поАДРЕСА_3.
Мотивував рішення суд першої інстанції тим, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними. На час ухвалення рішення будівництво кафе з магазином та офісом закінчено, однак, не здано в експлуатацію, оскільки вся документація була оформлена на відповідача і у випадку здачі новозбудованого майна в експлуатацію позивач не зможе зареєструвати спільну частку власності з відповідачем. Сторони дотрималися укладених умов договору про будівництво об'єкта комерційного призначення при спільній діяльності від 13 травня 2009 року.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій зазначила, що встановивши законність будівництва, суд не з'ясував, що ОСОБА_2 з 06 червня 1998 року по 03 червня 2015 року перебував з нею в зареєстрованому шлюбі, що будівництво велося ними в шлюбі, і є їхньою спільною сумісною власністю. Суд розглянув дану справу без її участі, вирішивши при цьому питання її права на дане майно. На її думку, оскільки в 2012 році між нею та ОСОБА_2 стали виникати непорозуміння і вони на нетривалий час припинили сімейні відносини, то на той час її чоловік ОСОБА_2 домовився з своїм знайомим ОСОБА_1 про зменшення її частки в спірному майні шляхом складання фіктивного договору про будівництво об'єкта комерційного призначення при спільній діяльності від 13 травня 2009 року і вирішення в судовому порядку визнання за ОСОБА_1 права власності на 9/10 частин спірного майна. Законом не передбачена можливість визнання за позивачем в судовому порядку права власності на новостворене майно та об'єкт незавершеного будівництва.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Апеляційний суд Івано-Франківської області рішенням від 07 листопада 2016 року рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 09 жовтня 2012 року скасував і ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Мотивував судове рішення апеляційний суд тим, що ОСОБА_2 під час шлюбу з ОСОБА_3 набув права на земельну ділянку, здійснив будівництво нежитлового приміщення, кафе з магазином та офісом та набув права власності на ці об'єкти. Знаходячись у шлюбі з ОСОБА_3 ОСОБА_2 уклав договір про будівництво об'єкту комерційного призначення при спільній діяльності з ОСОБА_1 і оскаржуваним рішенням суду визнано за ОСОБА_1 право власності на 9/10 частин кафе з магазином та офісом по АДРЕСА_3 . Місцевий суд безпідставно взяв до уваги визнання позову ОСОБА_2 , не з'ясувавши питання чи визнання позову відповідачем порушує права інших осіб, зокрема ОСОБА_3 , яка не брала участі у справі.
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи
У грудні 2016 року представник ОСОБА_1 - адвокат Атаманюк В. М. подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 07 листопада 2016 року і залишити в силі рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 09 жовтня 2012 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що під час розгляду справи в апеляційному суді надані документи щодо оформлення документації на спірний майновий комплекс на ОСОБА_2 для комерційного використання та надання дозволу для будівництва як підприємцю. Тобто цей спір стосується виключно під час ведення підприємницької діяльності ОСОБА_2 , що виключає необхідність залучення ОСОБА_3 до судового розгляду як одного із подружжя, і відповідно процесуальної можливості останньої оскаржувати рішення щодо предмета спору, до якого вона не має жодного відношення. Судом не взято до уваги того, що саме ОСОБА_1 на виконання умов договору про будівництво об'єкта комерційного призначення при спільній діяльності від 13 травня 2009 року здійснив повне фінансування будівництва нежитлового приміщення. При цьому помилково вважаючи нежитлове приміщення спільним сумісним майном подружжя, судом порушено майнові права ОСОБА_1 та віднесено спірний майновий комплекс до майна, частки якого повинні бути порівну поділені між колишнім подружжям. Сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя. ОСОБА_3 ані трудової ані матеріальної участі в будівництві спірного об'єкта нерухомого майна не брала, всі витрати по будівництву ніс ОСОБА_1 , який згідно з договором розраховував отримати обумовлену частку 9/10. Судом не враховано того, що залучення дружини ОСОБА_2 чи отримання її згоди на такі дії, не передбачалося законодавством, чинним на час укладення договору про будівництво об'єкта комерційного призначення при спільній діяльності від 13 травня 2009 року та на час розгляду справи в суді першої інстанції. ОСОБА_1 не було належним чином повідомлено про місце та час розгляду справи судом апеляційної інстанції, через що він був позбавлений можливості доводити свою правову позицію в судовому засіданні.
У березні 2017 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 подав заперечення на касаційну скаргу, в якому просив відмовити її відхилити, а оскаржуване рішення - залишити в силі, посилаючись на те, що видання дозвільних документів на оренду земельної ділянки та на виконання будівельних робіт колишньому чоловіку ОСОБА_3 як фізичній особі-підприємцю, не позбавляє її права участі у цій справі, оскільки майно фізичної особи-підприємця яке використовується для господарської діяльності вважається спільним майном подружжя, як і інше майно набуте під час шлюбу, за умови його придбання за рахунок коштів належних подружжю. Апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що законом не передбачено можливості визнання за позивачем права власності на новостворене майно та об'єкт незавершеного будівництва.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 січня 2017 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
12 квітня 2018 року справа № 0909/5148/2012 надійшла до Верховного Суду.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві Зайцеву А. Ю.
Фактичні обставини справи
Апеляційним судом встановлено, що 07 вересня 2005 року рішенням Коломийської міської ради №1807 підприємцю ОСОБА_2 надано в оренду терміном на 25 років земельну ділянку площею 203,44 кв. м (0,0203 га) по АДРЕСА_3 для комерційного використання-будівництва та обслуговування кафе.
08 жовтня 2005 року між Коломийською міською радою Івано-Франківської області як орендодавцем та ОСОБА_2 як орендарем укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 203,44 кв. м, терміном на 25 років, який зареєстрований в Коломийському міському відділі РФДЗК, про що у книзі записів державної реєстрації договорів оренди вчинено запис за № 040529700123.
21 лютого 2006 року рішенням виконкому Коломийської міської ради № 37 ОСОБА_2 надано дозвіл на проведення проектно-пошукових робіт на будівництво кафе і надбудову магазину з офісними приміщеннями на орендованій земельній ділянці по АДРЕСА_3 та присвоєно адресний номер АДРЕСА_3.
На замовлення ОСОБА_2 госпрозрахунковим проектно-виробничим архітектурно-планувальним бюро в 2006 році виготовлено робочий проект на будівництво кафе з надбудовою офісних приміщень та сауни по АДРЕСА_3 .
03 липня 2007 року Міською інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Матчаку Л.В. видано дозвіл №188 на виконання будівельних робіт з будівництва кафе з магазином та офісом по АДРЕСА_3 .
13 травня 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений договір про будівництво об'єкта комерційного призначення при спільній діяльності (далі - договір від 13 травня 2009 року), згідно якого відповідач надав земельну ділянку, документи, що стосуються земельної ділянки, а позивач повністю профінансував будівництво даного проекту, також забезпечував необхідними будівельними матеріалами, оплачував за надані будівельні послуги працівникам.
Пунктом 3.1 договору від 13 травня 2009 року сторонами було погоджено, що після завершення будівництва і прийняття об'єкта в експлуатацію частки сторін розподіляються між ними наступним чином - частка відповідача становить 10 %, що складає 1/10 частину об'єкта, а позивача становить 90 %, що складає 9/10 частин об'єкта.
Згідно з пунктом 8.1 договору від 13 травня 2009 року, він вступає в силу з моменту його підписання і діє до прийняття об'єкту в експлуатацію та оформлення права власності на частки сторін.
Згідно із свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 29 жовтня 2014 року, індексний номер 28759632, нежитлове приміщення, кафе з магазином та офісом, загальною площею 366 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , є приватною власністю ОСОБА_2 , розмір частки: 1.
ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є колишнім подружжям.
Згідно з рішенням Коломийського міськрайонного суду від 03 червня 2015 року шлюб, зареєстрований 06 червня 1998 року у відділі реєстрації актів громадянського стану Коломийського міськвиконкому Івано-Франківської області за актовим записом № 162 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , розірвано.
ОСОБА_2 під час шлюбу з ОСОБА_3 набув права на земельну ділянку, здійснив будівництво нежитлового приміщення, кафе з магазином та офісом та набув права власності на ці об'єкти.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалене з порушенням норм процесуального права, що є обов'язковою підставою для скасування судового рішення, виходячи з наступного.
Відповідно до статей 158, 304 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час постановлення оскаржуваного рішення (далі - ЦПК України 2004 року) справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, тобто в судовому засіданні з обов'язковим повідомленням осіб, які беруть участь у справі.
Повідомлення сторін про час і місце розгляду справи проводилось відповідно до вимог статей 74-76 ЦПК України 2004 року.
Частинами третьою, четвертою, п'ятою статті 74 ЦПК України 2004 року передбачено, що судові повістки про виклик у суд надсилаються особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам, а судові повістки-повідомлення - особам, які беруть участь у справі з приводу вчинення процесуальних дій, у яких участь цих осіб не є обов'язковою.
Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за три дні до судового засідання, а судова повістка повідомлення - завчасно.
Судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. Стороні чи її представникові за їх згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам цивільного процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України 2004 року судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку.
Із матеріалів справи вбачається, що розгляд справи в суді апеляційної інстанції, призначений на 07 листопада 2016 року, відбувся у відкритому судовому засіданні без участі відповідача ОСОБА_1 Відомості про повідомлення відповідачу судом апеляційної інстанції про дату, час і місце судового розгляду, в матеріалах справи відсутні.
Надіслана апеляційним судом судова повістка про розгляд справи 07 листопада 2016 року, адресована ОСОБА_1 , повернулася до суду з відміткою поштової служби «за закінченням терміну зберігання», що не свідчить про відмову сторони від одержання повістки чи про її незнаходження за адресою, повідомленою суду, тобто фіксація отримання позивачем кореспонденції відсутня.
Згідно з правовим висновком, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18), зазначене не є належним повідомленням про дату судового засідання.
Частиною шостою статті 74 ЦПК України 2004 року передбачено, що особи, які беруть участь у справі, а також свідки, експерти, спеціалісти і перекладачі можуть бути повідомлені або викликані в суд телеграмою, факсом чи за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику.
Доказів використання судом апеляційної інстанції інших засобів зв'язку для поінформування відповідача матеріали справи не містять.
Вказане свідчить про відсутність у суду апеляційної інстанції на час розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 доказів належного повідомлення його про призначене на 07 листопада 2016 року судове засідання.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - конвенція) передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням статті 6 Конвенції.
Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, а відповідно до статті 6 Конвенції таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які мають бути справедливими.
ЄСПЛ вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (рішення у справі «Гурепка проти України» від 08 квітня 2010 року № 38789/04, § 23).
У пункті 26 рішення ЄСПЛ від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява № 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
Крім того, ЄСПЛ зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (рішення у справі TRUDOV v. RUSSIA від 13 грудня 2011 року № 43330/09, § 25, 27).
Однак, ухвалюючи рішення в справі, суд апеляційної інстанції зазначені вимоги закону до уваги не взяв, розглянувши справу за відсутності ОСОБА_1 , щодо якого відсутні докази належного повідомлення про час та місце розгляду справи. 07 листопада 2016 року суд розгляд справи не відклав, причини неявки в судове засідання не з'ясував, порушив конституційне право ОСОБА_1 на участь у судовому розгляді, не забезпечив йому можливості надати суду докази та навести доводи, чим порушив вимоги статті 6 Конвенції щодо права особи на справедливий судовий розгляд.
За таких обставин доводи заявника про неналежне його повідомлення про розгляд справи в апеляційному суді є обґрунтованими та знайшли своє підтвердження.
Згідно з частиною четвертою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення за наявності підстав, які тягнуть за собою обов'язкове скасування судового рішення.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.
За таких обставин, ураховуючи вимоги пункту 5 частини першої, частини четвертої статті 411 ЦПК України та доводи касаційної скарги щодо неналежного повідомлення відповідача про час та місце проведення судового засідання в апеляційному суді, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для обов'язкового скасування рішення апеляційного суду, оскільки справу розглянуто за відсутності відповідача, який належним чином не повідомлений про час і місце судового засідання, і він обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою, з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
У березні 2018 року представник ОСОБА_1 - адвокат Атаманюк В. М. подав до Верховного Суду клопотання, в якому просив розглядати справу за його участю.
Зазначене клопотання не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п'яти днів після складання доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Розгляд цієї справи в касаційному порядку проведений Верховним Судом за правилами статті 401 ЦПК України в порядку письмового провадження, в якому учасники справи не повідомляються про такий розгляд.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити в задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Атаманюка Володимира Михайловича про розгляд за його участю справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на майно за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Атаманюка Володимира Михайловича на рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 07 листопада 2016 року.
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Атаманюка Володимира Михайловича задовольнити частково.
Рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 07 листопада 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. П. Курило