Постанова
Іменем України
18 вересня2019 року
м. Київ
справа № 676/2241/16-ц
провадження № 61-12169св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Сімоненко В. М.,
суддів: Калараша А. А. (суддя-доповідач), Лесько А. О., Мартєва С. Ю.,
Штелик С. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Державний навчальний заклад «Подільський центр професійно-технічної освіти»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішенняАпеляційного суду Хмельницької області від 16 лютого 2017 року у складі колегії суддів:
Гринчука Р. С., Костенка А. М., Грох Л. М.,
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державного навчального закладу «Подільський центр професійно-технічної освіти» (далі - ДНЗ «Подільський центр професійно-технічної освіти»), у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила поновити її на посаді коменданта гуртожитку ДНЗ «Подільський центр професійно-технічної освіти» та стягнути з ДНЗ «Подільський центр професійно-технічної освіти» середній заробіток за час вимушеного прогулу з 05 квітня 2016 року до дня поновлення на роботі.
Позов мотивовано тим, що з 24 травня 2001 року до 04 квітня 2016 року ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах із ДНЗ «Подільський центр професійно-технічної освіти», працюючи на посаді коменданта гуртожитку.
Наказом від 31 березня 2016 року № 22-к ОСОБА_1 була звільнена у зв'язку зі скороченням штату працівників на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України з посиланням на статтю 27 Закону України «Про державний бюджет
на 2016 рік».
Вважала звільнення незаконним у зв'язку з тим, що було порушено строк попередження про наступне звільнення. Крім того, відповідно до Типових правил штатних нормативів професійно-технічних навчальних закладів, затверджених Наказом Міністерства освіти і науки від 06 грудня 2010 року
№ 1204, передбачено посаду коменданта на навчальний заклад, що має гуртожиток із кількістю до 250 учнів.
Посилаючись на зазначене, ОСОБА_1 просила позовні вимоги задовольнити.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 11 січня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді коменданта гуртожитку ДНЗ «Подільський центр професійно-технічної освіти».
Стягнуто з ДНЗ «Подільський центр професійно-технічної освіти» на користь ОСОБА_1 середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу за період із 05 квітня 2016 року до 11 січня 2017 року включно в розмірі
15 181,38 грн, з яких підлягають до стягнення податок на доходи фізичних осіб та обов'язкові платежі.
Рішення в частині поновлення на роботі і стягнення середньомісячної заробітної плати за один місяць у розмірі 1 651,86 грн, з яких підлягають до стягнення податок на доходи фізичних осіб та обов'язкові платежі, допущено до негайного виконання.
Стягнуто з ДНЗ «Подільський центр професійно-технічної освіти» на користь держави 1 102,40 грн судового збору.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вважав, що ДНЗ «Подільський центр професійно-технічної освіти» при скороченні посади коменданта, на якій працювала ОСОБА_1 , було порушено вимоги трудового законодавства, а саме: порушено двохмісячний термін попередження про вивільнення та не запропоновано одночасно з попередженням про звільнення іншу роботу в навчальному закладі.
Рішенням Апеляційного суду Хмельницької області від 16 лютого 2017 року апеляційну скаргу ДНЗ «Подільський центр професійно-технічної освіти» задоволено частково.
Рішення Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 11 січня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ДНЗ «Подільський центр професійно-технічної освіти» про поновлення на роботі відмовлено.
Змінено дату звільнення ОСОБА_1 з посади коменданта гуртожитку і постановлено вважати її звільненою з 11 квітня 2016 року.
Стягнуто з ДНЗ «Подільський центр професійно-технічної освіти» на користь ОСОБА_1 393,30 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
з якої підлягають утриманню відповідні податки і збори.
Стягнуто з ДНЗ «Подільський центр професійно-технічної освіти» в дохід держави 289,88 грн судового збору.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд встановив порушення строку попередження ОСОБА_1 про наступне звільнення та змінив дату звільнення позивача з 04 квітня 2016 року на 11 квітня 2016 року.
Разом із тим, відмовляючи в задоволенні позову про поновлення на роботі, суд апеляційної інстанції зробив висновок про відсутність правових підстав для поновлення ОСОБА_1 на посаді коменданта гуртожитку, посилаючись на те, що відповідно до штатного розпису підприємства станом на 01 лютого 2016 року вказана посада була скорочена.
Короткий зміст вимог та доводів, наведених у касаційній скарзі
06 березня 2017 року ОСОБА_1 засобами поштового зв?язку подала касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Апеляційного суду Хмельницької області від 16 лютого 2017 року та залишити в силі рішення Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від
11 січня 2017 року. При цьому посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції, встановивши порушення ДНЗ «Подільський центр професійно-технічної освіти» трудового законодавства в частині попередження про звільнення не пізніше, ніж за два місяці, помилково вважав відсутніми правові підстави для поновлення на роботі ОСОБА_1
Апеляційний суд не дослідив усі докази та обставини, що мають значення для справи, зокрема, штатний розпис підприємства від 08 квітня 2016 року, а також наявність у навчальному закладі інших вакантних посад, які роботодавець усупереч вимог закону не запропонував працівнику при звільненні.
Зазначає, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що у судовому засіданні відповідач у своїх поясненнях стверджував про наявність двох вакантних посад станом на 04 квітня 2016 року, однак вони не були запропоновані позивачеві, оскільки вона була вже звільнена.
Доводи інших учасників справи
У травні 2017 року ДНЗ «Подільський центр професійно-технічної освіти» подав заперечення, підписане директором Рущак М. Ю., у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Апеляційного суду Хмельницької області від 16 лютого 2017 року залишити без змін.
Заперечення мотивоване тим, що на момент попередження про звільнення у зв'язку зі скороченням штату і на момент самого звільнення позивача у навчальному закладі не було вакантних посад.
Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 березня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
Справу № 676/2241/16-ц передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати касаційного цивільного суду
Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у запереченні (відзиві) на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Короткий зміст встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи
Відповідно до наказу № 29 від 24 травня 2001 року ОСОБА_1 працювала на посаді коменданта гуртожитку в Кам'янець-Подільському міському ПТУ № 6.
Наказом № 14 від 01 лютого 2016 року ДНЗ «Подільський центр професійно-технічної освіти» «Про скорочення штату працівників» було внесено зміни в штатний розпис навчального закладу з 01 квітня 2016 року зі скороченням ряду штатних одиниць, у тому числі три штатні одиниці коменданта.
Суди встановили, що 02 лютого 2016 року на засіданні профспілкового комітету первинної профспілкової організації навчального закладу було надано згоду на скорочення запропонованих адміністрацією для скорочення посад, в тому числі і три штатні одиниці коменданта, що підтверджується копією протоколу № 15.
Відповідно до листка непрацездатності, ОСОБА_1 була звільнена від роботи з 25 січня 2016 року до 06 лютого 2016 року.
Встановлено, що з наказом ДНЗ «Подільський центр професійно-технічної освіти» від 03 лютого 2016 року № 15 «Про попередження працівників щодо можливого скорочення» ОСОБА_1 була ознайомлена 08 лютого 2016 року.
17 березня 2016 року на засіданні профспілкового комітету первинної профспілкової організації навчального закладу, на якому була присутня і ОСОБА_1 , було надано згоду на скорочення працівників, які були членами профспілки.
Наказом № 22-к від 31 березня 2016 року позивач була звільнена з 04 квітня 2016 року з посади коменданта в зв'язку із скороченням штату працівників за пунктом 1 статті 40 КЗпП України із виплатою 1 474,16 грн вихідної допомоги та компенсації за невикористану відпустку за 15 днів.
Висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду за результатом розгляду касаційної скарги та застосовані норми права
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз'яснено, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 статті
40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача були зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
Положеннями частини другої статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Відповідно до статті 492 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється в зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота.
При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 492 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі 6-40цс15, від 25 травня 2016 року у справі 6-3048цс15.
При вирішенні справи суди першої та апеляційної інстанцій зробили вмотивований висновок, що звільнення ОСОБА_1 відбулося з порушенням трудового законодавства в частині строку попередження працівника про наступне звільнення.
Відповідно до листка непрацездатності, виданого ОСОБА_1 25 січня
2016 року, та табелю обліку використання робочого часу вбачається, що позивач у період із 25 січня 2016 року до 06 лютого 2016 року перебувала на лікарняному і лише 08 лютого 2016 року вийшла на роботу, а отже, з матеріалів справи вбачається, що з наказом про звільнення позивач була ознайомлена 08 лютого 2016 року. Разом із тим, ОСОБА_1 була звільнена з займаної посади 04 квітня 2016 року, тобто з порушенням двомісячного строку попередження. У зв'язку з цим апеляційний суд обґрунтовано змінив дату звільнення ОСОБА_1 з 04 квітня 2016 року на 11 квітня 2016 року, при цьому зазначивши, що 09 квітня 2016 року - субота, а у ОСОБА_1 був п'ятиденний робочий тиждень.
Колегія суддів погоджується з цим висновком суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.
У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада
1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз'яснено, що в усіх випадках звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП провадиться з наданням гарантій, пільг і компенсацій, передбачених главою III-А КЗпП. Чинне законодавство не передбачає виключення із строку попередження працівника про наступне звільнення (не менш ніж за 2 місяці) часу знаходження його у відпустці або тимчасової непрацездатності.
При недодержанні строку попередження працівника про звільнення, якщо він не підлягає поновленню на роботі з інших підстав, суд змінює дату його звільнення, зарахувавши строк попередження, протягом якого він працював.
З метою забезпечення сталості та єдності судової практики, однакового застосування норм права, Верховний Суд під час ухвалення рішення у цій справі врахував правові висновки суду касаційної інстанції (ухвалені у подібних правовідносинах), наведені у постановах Верховного Суду в складі: Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 квітня 2018 року у справі № 176/2597/15-ц (провадження № 61-4960св18); Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 вересня 2018 року у справі
№ 504/3684/15-ц (провадження № 61-43155ск18); Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 листопада 2018 року у справі № 292/50/18 (провадження № 61-44153св18).
Таким чином, суд апеляційної інстанції, встановивши порушення строку попередження ОСОБА_1 про наступне звільнення, обґрунтовано та законно змінив дату такого звільнення.
Судами встановлено, що на момент попередження про звільнення та на момент самого звільнення посада коменданта на ДНЗ «Подільський центр професійно-технічної освіти» була скорочена. Станом на 01 квітня
2016 року у навчальному закладі стала вакантною посада лаборанта, яка
04 квітня 2016 року була заміщена за контрактом іншим працівником підприємства. Також станом на 04 квітня 2016 року вакантною стала посада підсобного працівника, яка була запропонована іншим працівникам, які підлягали звільненню. Станом на момент звільнення ОСОБА_1 наявність вакантних посад судами не було встановлено.
Скасовуючи рішення міськрайонного суду, апеляційний суд належним чином дослідивши докази у справі, встановивши відсутність вакантних посад на підприємстві, починаючи з дня повідомлення про наступне вивільнення і до дня звільнення працівника, обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ДНЗ «Подільський центр професійно-технічної освіти» про поновлення на роботі у зв'язку з відсутністю правових підстав.
Доводи ОСОБА_1 про неналежне дослідження судом апеляційної інстанції штатного розпису від 08 квітня 2016 року зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Інші доводи касаційної скарги були предметом дослідження апеляційного суду, який виклав детальні мотиви їх відхилення, та на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, висновків суду не спростовують.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
У силу положень статті 400 ЦПК України касаційний суд позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, та давати оцінку доказам, які судами не досліджено, а відтак, не має можливості вирішити спір по суті за результатами касаційного перегляду.
Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення - без змін.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Апеляційного суду Хмельницької області від 16 лютого 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. М. Сімоненко
Судді:
А. А. Калараш
А. О. Лесько
С. Ю. Мартєв
С. П. Штелик