Постанова
Іменем України
11 вересня 2019 року
м. Київ
справа № 1309/8068/12
провадження № 61-18600св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Кузнєцова В. О.,
суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи: П'ята Львівська державна нотаріальна контора, ОСОБА_3 , приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Паламар Руслана Василівна
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Львівської області від 13 лютого 2017 року у складі колегії суддів: Ванівського О. М., Цяцяка Р. П., Шеремети Н. О.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2012 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування 4/9 частки квартири АДРЕСА_1 , укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 .
Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер дід позивача ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який був батьком його матері ОСОБА_7 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_1 після смерті діда звернувся до нотаріальної контори як спадкоємець першої черги з питання прийняття спадщини та дізнався, що 11 травня 2012 року дід уклав договір дарування, згідно з яким подарував 4/9 частки квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_2 11 травня 2011 року приватним нотаріусом Паламар Р. В. посвідчено довіреність від імені ОСОБА_6 , якою ОСОБА_6 уповноважував ОСОБА_3 і ОСОБА_2 бути його представниками. У даній довіреності зазначалось, що у зв'язку з хворобою та похилим віком за його дорученням довіреність підписана ОСОБА_11 Позивач вважає, що під час видачі довіреності ОСОБА_6 не розумів значення своїх дій, не міг керувати ними в силу свого психічного стану. Після смерті матері позивача, його дід у 2009 році одружився з відповідачем, яка стала чинити позивачу перешкоди у користуванні житлом, у зв'язку з чим він звертався до суду з позовом про вселення. У провадженні суду також перебувала його заява про визнання ОСОБА_6 недієздатним, однак внаслідок того, що відповідачка не надавала медичні документи, суд залишив заяву без розгляду. Вважає, що відповідач уклала шлюб без мети створення сім'ї, а заради житла. Відповідач не повідомила позивачу про смерть діда, про цей факт він довідався від сусідів.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Залізничного районного суду міста Львова від 02 листопада 2016 року задоволенопозов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним, визнано недійсним договір дарування 4/9 частки квартири АДРЕСА_1 , укладе ний між ОСОБА_5 і ОСОБА_2 , і посвідчений державним нотаріусом П'ятої львівської державної нотаріальної контори Ясинською Н. М.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що зі змісту договору дарування 4/9 частки квартири АДРЕСА_1 вбачається, що обдарованою стороною стала особа, на яку власник майна поклав за довіреністю обов'язки дарувальника, що суперечить частині третій статті 238 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Зазначене свідчить, що відповідач ОСОБА_2 вчинила правочин у своїх інтересах, її дії ставлять під сумнів волевиявлення власника майна ОСОБА_6 і не відповідають вимогам статті 203 ЦК України, згідно з якою волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 13 лютого 2017 року задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_2 , скасовано рішення Залізничного районного суду м. Львова від 02 листопада 2016 року, ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним.
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 29 грудня 2014 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 24 березня 2015 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_10 , ОСОБА_11 про визнання недійсною довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Паламар Р. В. 11 травня 2011 року, виданої ОСОБА_6 , яку у зв'язку з хворобою та похилим віком ОСОБА_6 і за його дорученням підписала ОСОБА_11 . При розгляді вказаної справи встановлено, що ОСОБА_6 не визнаний недієздатним або обмежено дієздатним, а згідно з актом посмертної судово-психіатричної експертизи № 608 від 05 вересня 2014 року, проведеної у даній справі, в експертів не було достатньо підстав визнавати психічний стан ОСОБА_6 таким, внаслідок якого на момент видачі довіреності він не міг усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними. При укладенні спірного договору дарування від імені ОСОБА_6 на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Паламар Р. В. 11 травня 2011 року, діяла ОСОБА_3 . Із змісту цієї довіреності вбачається, що ОСОБА_6 уповноважив ОСОБА_3 бути його представником з правом розпорядження 4/9 частками квартири АДРЕСА_1 , у тому числі шляхом дарування квартири. Цією ж довіреністю відповідачка ОСОБА_2 також наділена представницькими повноваженнями, проте при укладенні спірного договору дарування не скористалася ними, а виступала обдарованою особою. У матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_3 , яка діяла від імені ОСОБА_6 , вчиняла правочин у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої вона одночасно є.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У березні 2017 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі - ВССУ), в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення Апеляційного суду Львівської області від 13 лютого 2017 року та залишити в силі рішення Залізничного районного суду міста Львова від 02 листопада 2016 року.
Рух справи в суді касаційної інстанції
14 квітня 2017 року ухвалою ВССУ відкрито касаційне провадження за касаційною скаргоюОСОБА_1 .
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
19 квітня 2018 року справу № 1309/8068/12 і матеріали касаційного провадження ВССУ передано до Верховного Суду.
19 серпня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що законом встановлена заборона укладати угоди представником щодо себе або іншої особи, представником якої він одночасно є, що обумовлює недійсність оспорюваного позивачем договору дарування. У справі не доведено, що оспорюваний договір вчинений в інтересах обдарованого. Дарувальник не розумів у повній мірі значення таких дій, як видача довіреності та посвідчення договору дарування, відповідно до якого він позбавився житла за два місяці до смерті. Нотаріуси, які посвідчували довіреність і договір дарування, під час розгляду справи у судові засідання не з'являлися та не давали пояснень щодо стану ОСОБА_6 .
Позиції інших учасників
У травні 2017 року ОСОБА_2 через свого представника ОСОБА_12 засобами поштового зв'язку надіслала до ВССУ заперечення на касаційну скаргу, в яких просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін.
Заперечення мотивовані тим, що під час укладення оспорюваного договору дарування були дотримані всі вимоги законодавства. Апеляційний суд повно та правильно встановив усі обставини справи та дійшов обґрунтованого висновку про скасування незаконного рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову. Дарувальник не був обмежений у дієздатності, діяв вільно під час видачі довіреності. Представник дарувальника ОСОБА_3 , укладаючи від імені дарувальника договір дарування, діяла у межах повноважень. Під час укладення договору дарування ОСОБА_2 не реалізовувала повноважень представника, а діяла як обдарована особа.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК Українивизначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК Українипідставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо буде виявлено порушення норм процесуального права, що є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 717 ЦК Українипередбачено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Відповідно до частини другої статті 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Згідно з частиною четвертою статті 720 ЦК України договір дарування від імені дарувальника може укласти його представник. Доручення на укладення договору дарування, в якому не встановлено імені обдаровуваного, є нікчемним.
Відповідно до частини першої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.
Стаття 244 ЦК України передбачає, що представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
Відповідно до частини першої статті 245 ЦК України форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин.
Згідно з частиною четвертою статті 207 ЦК України якщо фізична особа у зв'язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.
Відповідно до частини другої і третьої статті 238 ЦК України представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.
У статті 204 Цивільного кодексу України закріплена презумпція правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) за позовом цієї особи, а в разі її смерті за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав, передбачених у частинах першої - третьої, п'ятої і шостої статті 203 ЦК України для визнання недійсним договору дарування 4/9 частки у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 , укладеного між ОСОБА_6 і ОСОБА_2 , посвідченого державним нотаріусом П'ятої львівської державної нотаріальної контори Ясинською Н.М.
Під час укладення договору дарування 4/9 частки у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 від імені ОСОБА_6 як дарувальника діяла ОСОБА_3 на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу 11 травня 2011 року ОСОБА_10
Цією довіреністю ОСОБА_6 уповноважив ОСОБА_3 бути його представником з правом розпоряджатися 4/9 частками у праві власності на дану квартиру, у тому числі шляхом дарування на користь ОСОБА_2
Також ОСОБА_6 цією довіреністю надав представницькі повноваження й ОСОБА_2 , однак при укладенні спірного договору дарування ОСОБА_2 не діяла як представник дарувальника ОСОБА_6 , а була обдарованою особою.
Доводи касаційної скарги щодо нерозуміння ОСОБА_6 правових наслідків вчинення довіреності щодо уповноваження на укладення договору дарування частки у праві власності на квартиру, а також договору дарування даної частки, оскільки тим самим ОСОБА_6 позбавив себе прав на житло, є необґрунтованими.
Згідно з частиною третьою статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Недотримання цієї вимоги згідно з частиною першою статті 215 ЦК України є підставою недійсності правочину.
Відповідно до частини третьої статті 61 Цивільного процесуального кодексу України у редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій, обставини, встановлені судовими рішеннями у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 29 грудня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 24 березня 2015 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Паламар Р. В. 11 травня 2011 року, виданої ОСОБА_6 , яку у зв'язку з хворобою та похилим віком довірителя і за його дорученням підписала ОСОБА_11 . У даному рішенні судом встановлено, що ОСОБА_6 не визнаний недієздатним, його дієздатність не обмежена. Підстави для визнання психічного стану ОСОБА_6 таким, внаслідок якого на момент видачі довіреності він не міг усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними, відсутні.
Відповідно до статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
У даній справі відсутні докази наявності обставин, з огляду на які ОСОБА_6 обмежувався у праві вільно розпоряджатися своєю власністю.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення апеляційного суду постановлене без додержання норм матеріального та з порушенням норм процесуального права, а зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до статті 400 ЦПК України перебуває поза межами повноважень Верховного Суду.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Судом апеляційної інстанції повно встановлено обставини справи на підставі належної оцінки наявних у справі доказів, визначено норми матеріального права, які підлягали застосуванню.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене судове рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення.
Щодо судових витрат
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки Верховний Суд не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 141, 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Апеляційного суду Львівської області від 13 лютого 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийВ. О. Кузнєцов
Судді:В. С. Жданова В. М. Ігнатенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов