27 березня 2019 року
м. Київ
справа № 495/7598/13-ц
провадження № 61-13720св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Стрільчука В. А.,
суддів: Карпенко С. О. (суддя-доповідач), Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Погрібного С. О.,
учасники справи:
позивач - заступник Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Білгород-Дністровської міської ради Одеської області та Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області,
відповідачі: ОСОБА_1 , Головне управління юстиції в Одеській області,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 24 березня 2014 року, ухвалене у складі судді Мишка В. В., та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 10 вересня 2014 року, постановлену колегією у складі суддів: Фальчука В. П., Троїцької Л. Л., Кварталової А. М.,
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2013 року заступник Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Білгород-Дністровської міської ради Одеської області та Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області звернувся з позовом до ОСОБА_1 і Головного управління юстиції в Одеській області про скасування державної реєстрації права власності, зобов'язання знести об'єкт самочинного будівництва та зобов'язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку.
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що під час проведення перевірки Білгород-Дністровською міжрайонною прокуратурою Одеської області встановлено, що ОСОБА_1 самовільно збудовано гараж № 2 літ. «А» розміром 5,12 х 6,33 м загальною площею 27,6 кв.м та підвал літ. «а» розміром 5,22 х 6,28 м загальною площею 27 кв.м по АДРЕСА_1 .
Зазначав, що рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 23 жовтня 2012 року задоволено позов ОСОБА_1 про визнання права власності на вказані об'єкти нерухомого майна. На підставі цього судового рішення за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на вказане нерухоме майно. У подальшому рішенням апеляційного суду Одеської області від 18 червня 2013 року рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 23 жовтня 2012 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання права власності на самочинне будівництво у повному обсязі.
За таких обставин просив скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на гараж АДРЕСА_1 загальною площею 27,6 кв.м з підвалом площею 27 кв.м; зобов'язати ОСОБА_1 знести вказані об'єкти нерухомого майна; зобов'язати ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 27,6 кв.м вартістю 2 134,86 грн, що знаходиться під гаражем АДРЕСА_1 ; стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судові витрати.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 24 березня 2014 року позов заступника Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора Одеської області задоволено.
Скасовано державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на гараж АДРЕСА_1 загальною площею 27,6 кв.м з підвалом площею 27 кв.м; зобов'язано ОСОБА_1 знести самочинне будівництво і звільнити самовільно зайняту земельну ділянку під гаражем та підвалом; стягнено ОСОБА_1 на користь держави судові витрати у розмірі 114,70 грн.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач збудував вказані приміщення на земельній ділянці, яка не була відведена йому для цієї мети, тому зобов'язаний привести земельну ділянку у придатний для використання стан, в тому числі і шляхом знесення самовільно побудованих об'єктів, та повернути земельну ділянку її власнику.
Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 25 квітня 2014 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Білгород-Дністровського районного суду Одеської області від 24 березня 2014 року залишено без змін з посиланням на відповідність його висновків матеріалам справи, нормам матеріального та процесуального права.
Короткий зміст вимог і доводів касаційної скарги
У травні 2016 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення процесуального права, просив скасувати рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 24 березня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 25 квітня 2016 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
У касаційній скарзі заявник посилається на неправильне застосування судами положень статті 376 ЦК України. Зазначив, що знесення самочинного будівництва можливе лише за умови неможливості перебудови нерухомості відповідно до проекта або норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила будівництво, відмовляється від такої перебудови.
Заявник вказував, що спірна земельна ділянка входила до складу земель гаражно-будівельного кооперативу «Сонячний», який надав її у користування заявнику для будівництва індивідуального гаража.
У касаційній скарзі заявник також посилався на неврахування судами попередніх інстанцій рішення Білгород-Дністровської міської ради Одеської області від 11 серпня 2011 року № 185-VІ, яким йому надано згоду на розробку проекта землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у приватну власність, та рішення цієї ж міської ради від 31 жовтня 2013 року № 710-VІ, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення цієї земельної ділянки у приватну власність заявнику.
Заперечення на касаційну скаргу
Відзиву на касаційну скаргу від заступника Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора Одеської області до Верховного Суду не надходило.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 червня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі і ухвалою цього ж суду від 12 січня 2017 року справу призначено до судового розгляду.
Відповідно до пункту 6 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У березні 2018 року вказана справа передана до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Судами встановлено, що ОСОБА_1 побудував гараж і підвал на земельній ділянці, що належить Білгородській-Дністровській міській раді Одеської області, яка не приймала рішення про передачу цієї земельної ділянки відповідачу у власність чи користування.
Суди встановили, що рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 23 жовтня 2012 року у справі № 1505/5637/2012 визнано за ОСОБА_1 право власності на самочинно збудовані гараж № 2 літ. «А» розміром 5,12 х 6,33 м загальною площею 27,6 кв.м та підвал літ. «а» розміром 5,22 х 6,28 м загальною площею 27 кв.м по АДРЕСА_1 .
Рішенням апеляційного суду Одеської області від 18 червня 2013 року скасовано рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 23 жовтня 2012 року та ухвалено нове рішення, яким відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову про визнання права власності на самочинне будівництво.
З листа відділу Держземагенства у м. Білгород-Дністровському Одеської області від 6 серпня 2013 року за № 01-09/2447 суди встановили, що відомості про реєстрацію правовстановлюючих документів, які посвідчують право власності або користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 . відсутні.
Позиція Верховного Суду; мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) громадяни та юридичні особи набувають право власності та користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
Згідно з статтею 125 ЗК України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації.
За змістом статті 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
Встановивши, що ОСОБА_1 збудував вказані приміщення на земельній ділянці, яка не була відведена йому для цієї мети, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про зобов'язання відповідача привести земельну ділянку у придатний для використання стан, в тому числі і шляхом знесення самовільно побудованих об'єктів, та повернути земельну ділянку її власнику.
Статтею 182 ЦК України визначено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Судами встановлено, що державна реєстрація права власності ОСОБА_1 на спірний гараж та підвал проведена на підставі рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 23 жовтня 2012 року, яке скасовано рішенням апеляційного суду Одеської області від 18 червня 2013 року, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову про визнання права власності на самочинне будівництво.
Суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що проведена державна реєстрація права власності за ОСОБА_1 на вказане майно є незаконною та правові підстави для її проведення відпали, у зв'язку з чим така реєстрація підлягає скасуванню.
Доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій статті 376 ЦК України щодо знесення самочинного будівництва за умови неможливості його перебудови відповідно до проекта, державних норм і правил, є помилковими, оскільки суди попередніх інстанцій дійшли висновку про зобов'язання відповідача знести самочинне будівництво з підстав його побудови на земельній ділянці, яка не надавалась останньому у власність чи користування і не була відведена для цієї мети. У свою чергу, положення частини сьомої статті 376 ЦК України щодо зобов'язання особи, яка здійснила самочинне будівництво, зробити його перебудову, застосовуються виключно у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил.
Посилання заявника про те, що вказана земельна ділянка надана йому у користування гаражно-будівельним кооперативом «Сонячний», до складу земель якого вона входила, відхиляються касаційний судом, оскільки належних та допустимих доказів на підтвердження цієї обставини матеріали справи не містять.
Доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій рішення Білгород-Дністровської міської ради Одеської області від 11 серпня 2011 року № 185-VІ про надання згоди заявнику на розробку проекта землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у приватну власність та рішення цієї ж міської ради від 31 жовтня 2013 року № 710-VІ про затвердження проекту землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки йому у приватну власність, є безпідставними. Під наданням земельної ділянки слід розуміти рішення компетентного органу влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність або надання у користування, або передачу права користування земельною ділянкою на підставі цивільно-правових договорів із фізичною чи юридичною особою. Не може вважатися наданням земельної ділянки лише рішення компетентного органу влади про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або затвердження такого проекта. Належних доказів набуття ОСОБА_1 права власності чи користування спірною земельною ділянкою останній не надав.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, касаційний суд не встановив.
Таким чином, касаційний суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені із правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень (рішення у справі Проніна проти України).
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки суди, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення із правильним застосуванням норм матеріального і без порушення процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК Україниє підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень без змін.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов'язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 410, 416, ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 24 березня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 25 квітня 2016 року залишити без змін.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийВ. А. Стрільчук
Судді: С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов А. С. Олійник С. О. Погрібний