Постанова
Іменем України
11 вересня 2019 року
м. Київ
справа № 426/6877/15-ц
провадження № 61-27746св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Кузнєцова В. О.,
суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Луганської області від 28 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Лозко Ю. П., Авалян Н. М., Назарової М. В.,
Короткий зміст позовних вимог, заперечень на позов і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який уточнила у процесі розгляду справи, до ОСОБА_2 про визнання житлового будинку спільною сумісною власністю, визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку, стягнення компенсації та вселення, посилаючись на те, що з 11 лютого 1977 року по 09 липня 2015 року вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з відповідачем. Після реєстрації шлюбу сторони проживали в будинку за адресою: АДРЕСА_1 , який належав діду та бабі відповідача. Після їх смерті відповідач одержав цей будинок у спадщину. За період шлюбу спільною працею та за спільні кошти подружжя в будинку було зроблено новий фундамент, повністю замінено покрівлю, старі вікна на нові пластикові, будинок оздоблено штукатуркою, здійснено перепланування та реконструкцію кімнат, замінено електропроводку, встановлено вимикачі та розетки. В результаті реконструкції будинку було побудовано кочегарку, ванну кімнату, проведено каналізацію, у дворі зроблено погрібну яму, в кочегарці встановлено газовий котел та котел для твердого палива. Також було споруджено свердловину, проведено газопостачання, старий паркан замінено на новий, повністю перебудовано літню кухню та побудовано лазню. Таким чином, спірний будинок було перебудовано, внаслідок чого істотно збільшилася його вартість. Крім цього, в період шлюбу сторонами було придбано: автомобіль ВАЗ 21063, реєстраційний номер НОМЕР_1 ; мопед DELTA EX50QT-B; причіп ПГА 1; мотоблок «Нива»; газову піч; кухню; пральну машину; меблі для кухні; набір «Орфей»; мотокоса; бензопилу «Дружба», загальна вартість яких складає 59 650,33 грн. Враховуючи викладене, посилаючись на положення статей 60, 62, 69-72 Сімейного кодексу України (далі - СК України), позивач просила визнати житловий будинок АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю сторін, визнати за нею право власності на 1/2 частину зазначеного будинку та вселити її в будинок, а також стягнути з ОСОБА_2 на її користь компенсацію в розмірі 29 825,16 грн.
В запереченні на позовну заяву представник ОСОБА_2 - адвокат Малик Д. О. зазначив, що після розірвання шлюбу позивач сама виїхала зі спірного будинку та самостійно здійснила розподіл набутого під час шлюбу майна на загальну суму 66 508 грн, відповідач не чинив перешкод при поділі майна. Доводи позивача про перепланування та реконструкцію спірного будинку не підтверджені доказами, не відповідають дійсним обставинам та є необґрунтованими. В будинку було здійснено лише побутовий ремонт електрообладнання, а покрівлю замінено у 2002 році за кошти його діда та баби відповідача - ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , які були власниками цього будинку.
Рішенням Сватівського районного суду Луганської області від 19 квітня 2017 року у складі судді Попової О. М., з урахуванням ухвали цього суду від 02 червня 2017 року про виправлення описки, позов задоволено. Визнано житловий будинок АДРЕСА_1 , спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину будинку. Вселено ОСОБА_1 в будинок. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію в розмірі 29 825,16 гривень. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на сплату судового збору в розмірі 1 140,34 гривень.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що під час судового розгляду справи доведено, що спірний житловий будинок АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 24 квітня 2009 року, під час шлюбу сторін істотно збільшився у своїй вартості внаслідок спільних трудових та грошових затрат подружжя, тому є підстави для визнання цього майна об'єктом права спільної сумісної власності сторін, яке підлягає поділу між ними як колишнім подружжям по 1/2 частині кожному. Спірне рухоме майно придбано сторонами в період їх шлюбу, залишилося в користуванні відповідача і вартість цього майна він не заперечував, тому суд дійшов висновку про його поділ шляхом стягнення з відповідача на користь позивача компенсації в розмірі вартості 1/2 його частини, а саме 29 825,16 грн. Задовольняючи позовні вимоги про вселення суд першої інстанції виходив з обґрунтованості вимог про визнання за позивачем права власності на 1/2 частину спірного житлового будинку.
Рішенням Апеляційного суду Луганської області від 28 серпня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Сватівського районного суду Луганської області від 19 квітня 2017 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання житлового будинку спільною сумісною власністю, визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку, стягнення компенсації та вселення відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у сумі 3 073,33 гривень.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що право власності на спірний будинок відповідач набув у порядку спадкування, тому це майно є його особистою приватною власністю. Як за життя ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , так і після їх смерті, сторони спільно здійснювали поліпшення будинку і під час перегляду оскаржуваного рішення апеляційним судом відповідач надав фотознімки спірного будинку, датовані 17 та 26 серпня 2017 року, на яких зафіксовано стан домоволодіння і обсяг проведених сторонами ремонтних робіт під час перебування у шлюбі, відповідність яких дійсності позивач не заперечувала. Загальна площа спірного будинку з надвірними будівлями з часу набуття відповідачем права власності на нього і до виникнення спору між сторонами не змінилася, що підтверджується матеріалами справи і сторонами не заперечувалося. Позивач не довела факт істотного збільшення вартості будинку, тому підстави для визнання права спільної сумісної власності подружжя на це майно відсутні. При цьому позивач не позбавлена права звернутися до суду в загальному порядку з вимогами про грошову компенсацію, відшкодування вартості витрат на будівельні матеріали та проведені ремонтні роботи в будинку. Стягуючи з відповідача на користь позивача компенсацію вартості спірного рухомого майна в розмірі 29 825,16 грн, суд першої інстанції не взяв до уваги положень статей 69-72 СК України, статті 372 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та не врахував, що такий спосіб поділу майна подружжя, як стягнення з одного з них грошової компенсації вартості 1/2 частини спірного рухомого майна, не передбачено чинним законодавством. З огляду на те, що позивач не довела виникнення у неї права спільної сумісної власності на спірний будинок, відсутні також підстави для задоволення позовних вимог про її вселення.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
У вересні 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Апеляційного суду Луганської області від 28 серпня 2017 року та залишити в силі рішення Сватівського районного суду Луганської області від 19 квітня 2017 року.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судом прийнято до розгляду апеляційну скаргу, яка не відповідала вимогам щодо її форми та змісту, що є порушенням частини другої статті 297 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного судового рішення (далі - ЦПК України 2004 року). Під час розгляду справи суд надавав відповідачу та його представнику поради щодо долучення до матеріалів справи доказів, необхідності заявлення відповідних клопотань, що свідчить про заінтересованість суддів апеляційного суду в результаті розгляду справи та викликає сумнів у їх об'єктивності та неупередженості. Також апеляційним судом допущено порушення вимог статті 159 ЦПК України 2004 року щодо безсторонності розгляду справи, яку розглянуто зміненим складом суду. Долучивши до матеріалів справи надані відповідачем фотознімки від 17 та 26 серпня 2017 року, апеляційний суд допустив порушення вимог частини другої статті 303 ЦПК України 2004 року і не зазначив обґрунтованих підстав для прийняття цих доказів та якими поважними причинами зумовлено неподання їх до суду першої інстанції. Висновком судової будівельно-технічної експертизи від 14 листопада 2016 року № 1984, проведеної експертом Київської незалежної судово-експертної установи Бойком М. В., підтверджено факт істотного збільшення вартості спірного житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами у порівнянні з його вартістю станом на жовтень 2007 року за рахунок проведення в ньому ремонтно-будівельних робіт, реконструкції, здійснення газопостачання, внутрішнього облаштування, однак апеляційний суд не дав належної оцінки цьому висновку, безпідставно взяв до уваги надані відповідачем фотознімки та не навів обґрунтування свого висновку про те, що збільшення вартості будинку є неістотним. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 оскаржував рішення місцевого суду лише в частині визнання спірного будинку спільним майном подружжя, однак апеляційний суд вийшов за межі вимог апеляційної скарги, не врахував положень статті 71 СК України та дійшов помилкових висновків про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення компенсації за частку у спільному майні подружжя. Відмовивши в задоволенні позовних вимог про вселення, апеляційний суд порушив її право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції, передбачене частиною першою статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали зі Сватівського районного суду Луганської області.
Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
21 травня 2018 року справу № 426/6877/15-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 серпня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 213 ЦПК України 2004 року, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 214 ЦПК України 2004 року).
Згідно з частиною першою статті 304 ЦПК України 2004 року справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України 2004 року.
Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення апеляційного суду не відповідає.
Судами встановлено, що з 11 лютого 1977 року по 09 липня 2015 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, з 11 лютого 1977 року по вересень 2014 року проживали разом за адресою: АДРЕСА_1 .
Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 24 квітня 2009 року ОСОБА_2 отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом на житловий будинок з надвірними будівлями за вищевказаною адресою.
27 квітня 2009 року ОСОБА_2 зареєстрував право власності на спірний будинок, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна.
Відповідно до частини п'ятої статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Пунктом 2 частини першої статті 57 СК України передбачено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.
Згідно з частиною першою статті 62 СК України, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Аналіз положень статей 57 та 62 СК України дає підстави для висновку про те, що стаття 57 цього Кодексу визначає правила віднесення майна до об'єктів особистої приватної власності одного з подружжя, тоді як стаття 62 цього Кодексу встановлює спеціальні умови, з настанням яких визначені попередньою нормою об'єкти особистої приватної власності одного з подружжя можуть бути визнані за рішенням суду об'єктами спільної сумісної власності подружжя.
Для застосування статті 62 СК України збільшення вартості майна повинне відбуватися внаслідок спільних затрат подружжя, незалежно від інших чинників (зокрема, тенденцій загального подорожчання конкретного майна), при цьому суттєвою ознакою повинне бути істотне збільшення вартості майна як об'єкта, його якісних характеристик.
Збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з'ясуванню шляхом порівняння на час вирішення спору вартості об'єкта до та після поліпшення; при цьому сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них, а також визначену на час розгляду справи вартість ремонтних робіт не можна вважати тим єдиним чинником, що безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна як об'єкта.
Визначаючи правовий статус спірного майна як спільної сумісної власності подружжя, суд має враховувати, що частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним з подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання (будівництво) майна вкладено, крім спільних коштів, особисті приватні кошти однієї зі сторін, то частка в такому майні відповідно до розміру внеску є її власністю.
Вказані правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 08 листопада 2017 року у справі № 6-1447цс17.
В суді першої інстанції за клопотанням представника ОСОБА_1 - адвоката Вотінцева Є. Г. було призначено судову будівельно-технічну експертизу, проведення якої доручено експертам Київської незалежної судово-експертної установи.
З висновку судової будівельно-технічної експертизи від 14 листопада 2016 року № 1984, складеного експертом Київської незалежної судово-експертної установи Бойком М. В., встановлено, що ринкова вартість житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , на вересень 2014 року становить 266 468 грн, а на жовтень 2007 року - 70 976 грн. Вартість будівельно-ремонтних робіт з реконструкції будинку (з врахуванням надвірних будівель і споруд та внутрішнього облаштування) на вересень 2014 року становить 122 714 грн. Істотне збільшення вартості житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами, у порівнянні з його вартістю станом на жовтень 2007 року, за рахунок проведення в ньому ремонтно-будівельних робіт, реконструкції, газопостачання, внутрішнього облаштування, мало місце.
Також судом першої інстанції встановлено, що перебуваючи у шлюбі, сторони набули у власність рухоме майно, а саме: автомобіль ВАЗ 21063, реєстраційний номер НОМЕР_1 ; мопед DELTA EX50QT-B; причіп ПГА 1; мотоблок «Нива»; газову піч; кухню; пральну машину; меблі для кухні; набір «Орфей»; мотокосу; бензопилу «Дружба». Загальна вартість зазначеного рухомого майна визначена позивачем у розмірі 59 650,33 грн.
Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільності набутого майна щодо певного об'єкту у судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її заперечує..
Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій відповідач не заперечував наявності цього рухомого майна, його вартості, а також того, що зазначене рухоме майно є спільною сумісною власністю подружжя.
Відповідно до статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
У частині першій статті 68 СК України визначено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.
Згідно з частиною першою статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
За змістом статті 70 СК України, статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
Скасовуючи рішення місцевого суду про задоволення позовних вимог та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові, апеляційний суд виходив з того, що спірний будинок є особистою приватною власністю відповідача, оскільки він набув його в порядку спадкування за заповітом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 . Взявши до уваги надані відповідачем фотознімки, які датовані 17 та 26 серпня 2017 року, апеляційний суд встановив, що загальна площа спірного будинку з надвірними будівлями з часу набуття відповідачем права власності на нього і до виникнення спору між сторонами не змінилася. Зазначаючи, що позивач не довела істотного збільшення вартості будинку, апеляційний суд дійшов висновку, що підстави для визнання права спільної сумісної власності подружжя на будинок відсутні.
При цьому апеляційний суд належним чином не обґрунтував своїх висновків щодо відхилення як доказу висновку проведеної у справі судової будівельно-технічної експертизи від 14 листопада 2016 року № 1984, складеного експертом Київської незалежної судово-експертної установи Бойком М. В. Зазначивши в оскаржуваному рішенні про те, що істотне збільшення вартості спірного будинку з надвірними будівлями і спорудами у порівнянні з його вартістю станом на жовтень 2007 року за рахунок проведення в ньому ремонтно-будівельних робіт, реконструкції, газопостачання, внутрішнього облаштування мало місце, апеляційний суд зробив суперечливий висновок про те, що позивачем не доведено факту істотного збільшення вартості спірного будинку.
Як роз'яснив Верховний Суд України у пункті 23 постанови Пленуму від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.
Встановивши, що вартість спірного будинку істотно збільшилася внаслідок здійснених за час шлюбу поліпшень, проведення переобладнання та ремонтних робіт, апеляційний суд не зробив жодних висновків щодо застосування статті 62 СК України до спірних правовідносин.
Згідно зі статтею 212 ЦПК України 2004 року суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден докази не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв'язку з цим суди повинні неухильно додержуватись вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі.
Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами. Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення (стаття 303 ЦПК України 2004).
Рішення суду апеляційної інстанції в цій справі не відповідає вказаним вимогам ЦПК України 2004, оскільки, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення місцевого суду, апеляційний суд повинен з'ясувати: чи враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення всі факти, що входять до предмета доказування; чи підтверджені обставини (факти), якими мотивовано рішення, належними й допустимими доказами та чи доведені вони; чи відповідають висновки суду встановленим фактам; чи дотримано та чи правильно застосовані норми матеріального й процесуального права.
Дослідження зазначених обставин має значення для правильного вирішення справи.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача грошової компенсації замість її частки у праві спільної сумісної власності на рухоме майно, апеляційний суд не з'ясував, чи оскаржував ОСОБА_2 рішення місцевого суду в цій частині, якими доводами обґрунтовував свої заперечення щодо стягнення з нього на користь на користь ОСОБА_1 компенсації в розмірі 29 825,16 гривень.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції в порушення вимог статей 57-60, 212, 303 ЦПК України 2004 року не врахував зазначені обставини та вимоги процесуального законодавства, належним чином не дослідив зібраних доказів та не перевірив доводів апеляційної скарги, що призвело до неправильного вирішення справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Суд апеляційної інстанції не виклав у судовому рішенні в достатній мірі мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).
В силу положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення у цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій.
Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Враховуючи, що внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів, зокрема висновку судової будівельно-технічної експертизи від 14 листопада 2016 року № 1984, апеляційним судом не встановленні фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий апеляційний розгляд.
Верховним Судом взято до уваги тривалий час розгляду судами вказаної справи, однак з метою дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до апеляційного суду для повного, всебічного та об'єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.
Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Апеляційного суду Луганської області від 28 серпня 2017року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийВ. О. Кузнєцов
Судді:В. С. Жданова В. М. Ігнатенко
В. А. Стрільчук
М. Ю. Тітов