справа № 2-3086/11 Головуючий у 1 інстанції: Савицький О.А.
провадження № 22-ц/824/10847/2019 Суддя-доповідач: Олійник В.І.
Іменем України
18 вересня 2019 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Олійника В.І.,
суддів: Ігнатченко Н.В., Желепи О.В.,
при секретарі Бондаренко І.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 25 червня 2019 року у складі судді Савицького О.А. у справі за скаргою ОСОБА_1 на постанову приватного виконавця виконавчого органу міста Київ Кісельової Віталіни Володимирівни від 15 травня 2019 року про відкриття виконавчого провадження, стягувач - Акціонерне товариство «Альфа-Банк», -
У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Шевченківського районного суду м. Києва зі скаргою на рішення та дії приватного виконавця.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 25 червня 2019 року скаргу повернуто заявнику з підстав, передбачених ч.3 ст.185 ЦПК України, оскільки ОСОБА_1 не усунула недоліки скарги.
У апеляційній скарзі з підстав порушення судом норм процесуального права ставиться питання про скасування ухвали суду першої інстанції та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності
Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість:
1) керує ходом судового процесу;
2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;
3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;
4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;
5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Повертаючи скаргу, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не усунула недоліки, зазначені в ухвалі суду від 12.06.2019 року.
Проте, такі висновки не відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Судом встановлено, що у червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Шевченківського районного суду міста Києва зі скаргою на рішення та дії приватного виконавця.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 12 червня 2019 року скаргу залишено без руху та надано заявнику строк для усунення недоліків, а саме: зазначено, що ОСОБА_1 невірно вказала належні сторони у заяві, скаржник, який звернувся до суду із скаргою, бере участь у її розгляді як заявник, а інші учасники цього провадження, прав і обов'язків, яких безпосередньо стосується зазначена скарга, - як заінтересовані особи, тому суд вважав, що ОСОБА_1 необхідно було вірно вказати належні сторони по справі.
Як вбачається з матеріалів справи, 18 червня 2019 року ОСОБА_1 подала до суду заяву про усунення недоліків.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 25 червня 2019 року скаргу визнано неподаною та повернуто заявнику з підстав, передбачених ч.3 ст.185 ЦПК України, оскільки ОСОБА_1 не усунула недоліки скарги, а саме, у разі виправлення недоліків, нову скаргу необхідно було подати відповідно до кількості учасників процесу.
Проте, суд першої інстанції дійшов поспішного висновку про повернення заяви позивачеві, оскільки як убачається із заяви про усунення недоліків, додатком до неї зазначено скаргу у 3-х екземплярах для суду та інших учасників справи (а.с.13-14).
Так, Своє рішення про залишення без руху скарги заявника суд аргументував тим, що вона не відповідає вимогам статті 177 ЦПК України.
Відповідно до ч.1 ст.450 ЦПК України, скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувана, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржується.
Скаржником при подачі були вказані всі сторони провадження: особа, яка подає скаргу, стягувач та приватний виконавець, які повинні бути залученими до розгляду справи.
Проте, суд вважав, що скаржник повинна була зазначити, що скарга подається заявником, а стягувач та приватний виконавець є заінтересованими особами і саме на цій підставі вирішив, що скаргу треба залишити без руху.
Згідно з частиною 1 статті 177 ЦПК України, на яку посилається суд як на підставу для залишення скарги без руху, позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб.
При цьому вищезазначеною статтею не визначається форма та зміст поданої скарги та не вказується, як потрібно вказувати сторони, які повинні брати участь у справі.
Незважаючи на необґрунтованість та формальну підставу залишення скарги без руху, скаржниця усунула недоліки, вказані судом та подала до суду заяву на усунення недоліків скарги з трьома екземплярами скарги у новій редакції, як того вимагав суд. Даний факт підтверджується заявою про усунення недоліків з відміткою про отримання від 18.06.2019 року з вхідним номером 60862.
Проте, що зазначена заява надійшла до суду зазначено і в ухвалі суду. Відповідно до додатків зазначена заява подавалася разом зі скаргою на дії приватного виконавця у 3-х екземплярах для суду та інших учасників справи Проте, суд вирішив повернути скаргу з тих підстав, що скаржник не виконав вимог ухвали суду та не подав скаргу з вірно зазначеними сторонами для усіх учасників справи.
Такі дії суду грубо порушують права скаржника на доступ до правосуддя та є формальними підставами ухилитися від взятих на себе обов'язків, пов'язаних із захистом законних прав та інтересів громадян України. Також такі дії порушують конституційні права скаржника на доступ до правосуддя.
Надмірний формалізм під час вирішення питання про відкриття провадження у справі суперечить принципу верховенства права, завданням цивільного судочинства та порушує, гарантоване п.1 ст.6 Конвенціїї про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, право на доступ до суду.
Так, відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
За п.п.3, 4 ч.5 ст.12 ЦПК України суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ч.4 ст.10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини визнається ним неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елементу права на справедливий суд згідно зі ст.6 Конвенції).
Так у справі «Delcourt v. Belgium» Європейський суд з прав людини зазначив, що у демократичному суспільстві у світі розуміння Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало меті та призначенню цього положення.
Водночас у справі «Bellet v. France» Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу до суду наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективний, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Як вбачається з висновків, викладених в рішеннях Європейського суду з прав людини, суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду («Perez de Raela Cavaniles v. Spain», «Beles andothers v. the CzechRepublic», «RTBF v. Belgium»).
Крім того, відповідно до рішення Європейського суду з прав людини не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним але і реальним (Рішення суду з прав людини Жоффр де ля Прадель проти Франції).
У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавляє заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням п. 1 ст. б Конвенції.
За ч.1 ст.187 ЦПК України за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п'яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 185 цього Кодексу.
Відповідно до ст.379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є:
1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими;
3) невідповідність висновків суду обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали
З огляду на вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку щодо задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 , скасування ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 25 червня 2019 року та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.367, 374, 379, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 25 червня 2019 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 19 вересня 2019 року.
Суддя-доповідач:
Судді: