Справа № 2609/14801/12 Провадження № 22-ц/824/11924/2019
Іменем України
18 вересня 2019 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Кашперської Т.Ц.,
суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
за участю секретаря Богдан І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва в складі судді Козленко Г.О., ухвалене в м. Київ 12 травня 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Акціонерний Банк «Укргазбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, -
В червні 2012 року ПАТ «Акціонерний Банк «Укргазбанк» звернулося до суду із позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що 14 травня 2008 року ВАТ «Укргазбанк», правонаступником якого є позивач, було укладено кредитний договір № 267-Ф/08 із ОСОБА_1 , за умовами якого банк надає позичальнику кредит в сумі 86000 доларів США на строк з 14 травня 2008 року по 12 травня 2028 року зі сплатою процентів за користування кредитом, виходячи із 14,8 % річних, на споживчі потреби позичальника. Банк належним чином виконав свої зобов'язання, надавши позичальнику кредитні кошти, однак останній свої зобов'язання не виконував, в зв'язку із чим станом на 21 травня 2012 року заборгованість по кредиту становить 77181,86 доларів США та 61057,87 грн. пені.
Збільшивши позовні вимоги в квітні 2015 року, просив стягнути з відповідача на користь ПАТ «Акціонерний Банк «Укргазбанк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 109095,42 доларів США та 824273,40 грн., покласти на відповідачів судові витрати.
Заочним рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 12 травня 2015 року позов задоволено частково, стягнуто із ОСОБА_1 на користь ПАТ «Акціонерний Банк «Укргазбанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 109095,42 доларів США, що еквівалентно 2557483,02 грн., та заборгованість по пені у розмірі 376692,75 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
На вказане рішення позивач ПАТ «Акціонерний Банк «Укргазбанк» подав апеляційну скаргу, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 06 квітня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 липня 2016 року за касаційною скаргою позивача, заочне рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 12 травня 2015 року змінено шляхом виключення з мотивувальної та резолютивної частини рішення еквіваленту суми заборгованості, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Акціонерний Банк «Укргазбанк», в національній валюті України. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
В липні 2019 року відповідач ОСОБА_1 , також не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, після закінчення апеляційного розгляду справи подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати заочне рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 12 травня 2015 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд порушив конституційне право відповідача на участь у судовому розгляді, не забезпечив йому можливості надати докази та навести доводи, порушивши вимоги ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 129 Конституції України, ст. ст. 10, 75, 76 ЦПК України 2004 року.
Вказував, що суд не врахував того факту, що право позивача нараховувати передбачені кредитним договором відсотки за кредитом та неустойку припиняється після спливу строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. Крім того, позивачем було подано до суду необґрунтовану заяву про збільшення позовних вимог, у тому числі в частині нарахування процентів та пені, яку судом першої інстанції розглянуто та безпідставно задоволено, без направлення такої заяви на адресу відповідача.
Зазначав, що ухвала Солом'янського районного суду м. Києва від 17 липня 2019 року за його заявою про перегляд заочного рішення була винесена із грубим порушенням норм матеріального та процесуального права. Суд першої інстанції не дослідив матеріали справи та не перевірив його доводи як заявника щодо необхідності поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення, чим грубо порушив норми матеріального та процесуального права. Початок перебігу строків на подання заяви про перегляд заочного рішення згідно ст. 284 ЦПК України починається не з моменту ознайомлення відповідачем з матеріалами справи, як це зазначив суд в ухвалі від 17 липня 2019 року, а з дня вручення йому повного заочного рішення від 12 травня 2015 року.
Позивач ПАТ «Акціонерний Банк «Укргазбанк» подав відзив на апеляційну скаргу наступного змісту. Позивач не погоджувався із доводами ОСОБА_1 про неповідомлення його дату та час судового розгляду, оскільки відповідач на момент розгляду справи був повідомлений належним чином, а про поважні причини неявки не повідомив і в апеляційній скарзі такі причини неявки документально не підтверджує. Представник скаржника ОСОБА_2 брала участь у справі за заявою позивача про виправлення описки у виконавчих листах та була ознайомлена з матеріалами справи.
Вказував, що умова про нарахування процентів за кредитним договором до дня його погашення не суперечить погодженим сторонами умовам договору та відповідає положенням ч. 1 ст. 1048 ЦК України, відповідно до якої розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Таким чином, нараховуючи відсотки на залишок заборгованості та простроченої заборгованості, позивач виконував виключно покладені на нього зобов'язання, передбачені кредитним договором № 267-Ф/08 від 14 травня 2008 року.
Наголошував, що скасування ухваленого понад чотири роки тому судового рішення, яке переглядалось судами вищих інстанцій, зокрема з підстав зміни судової практики чи з будь-яких інших підстав формального характеру не відповідатиме принципу правової визначеності, як одному з базових складових права на справедливий суд.
Просив апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Відповідно до ч. 2 ст. 353 ЦПК України заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
Апеляційний суд погоджується із запереченнями ОСОБА_1 на ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 17 липня 2019 року за його заявою про перегляд заочного рішення.
Так, відмовляючи ОСОБА_1 в поновленні процесуального строку для подання заяви про перегляд заочного рішення та залишаючи заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення без задоволення, суд першої інстанції посилався на ч. ч. 1, 2 ст. 284 ЦПК України, відповідно до якої заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а представник відповідача знав про існування рішення суду та мав право звернутися до суду без будь-якого пропущення процесуального строку.
Разом із тим, порядок оскарження заочного рішення від 12 травня 2015 року визначався ст. 229 ЦПК України 2004 року, що зазначено безпосередньо в даному рішенні, та відповідно до якої заочне рішення може бути оскаржене особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Пунктом 13 ч. 1 розділу ХІІ «Перехідні положення» ЦПК України визначено, що судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Із матеріалів справи вбачається, що копію рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 12 травня 2015 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 06 квітня 2016 року представником відповідача отримані лише 24 червня 2019 року (а. с. 90 т. 2), а тому строк подання заяви про перегляд заочного рішення мав починатися з цього дня, що не було враховано судом першої інстанції.
Крім того, дійшовши висновку про відсутність підстав для поновлення процесуального строку та залишення заяви без задоволення, суд першої інстанції не мав розглядати заяву про перегляд заочного рішення одноособово, що суперечить ст. ст. 286, 287 ЦПК України, якою передбачено розгляд заяви про перегляд заочного рішення в судовому засіданні із повідомленням учасників справи про дату, час і місце розгляду заяви.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Разом із тим рішення суду першої інстанції даним вимогам закону не відповідає.
Як вбачається із матеріалів справи, 14 травня 2008 року ВАТ «Укргазбанк» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 267-Ф/08 з подальшими змінами, внесеними додатковою угодою від 11 березня 2009 року, за умовами якого банк надає позичальнику кредит в сумі 86000 доларів США на строк з 14 травня 2008 року по 12 травня 2028 року із сплатою процентів за користування кредитом, виходячи із 14,8 % річних. Згідно п. 3.3 кредитного договору позичальник зобов'язується повернення кредиту здійснювати щомісячно з 1 по 10 число кожного місяця, починаючи з місяця наступного за місяцем отримання кредиту, в розмірі не менше 359 доларів США. Згідно п. 3.3.13 кредитного договору позичальник зобов'язується вчиняти всі необхідні дії для дійсності договору страхування квартири, яка є предметом договору іпотеки, зокрема вчасно сплачувати всі чергові страхові платежі. Пунктом 5.1 кредитного договору передбачено, що у випадку порушення позичальником зобов'язань банк має право відмовитися від виконання своїх зобов'язань та/або розірвати цей договір, при цьому позичальник зобов'язаний відшкодувати банку збитки в розмірі неповерненої суми кредиту, процентів за користування кредитом та витрат, понесених банком за цим договором, а також повернути банку заборгованість по кредиту, сплатити проценти за користування кредитом, неустойку та інші видатки, понесені банком за цим договором (а. с. 7 - 12 т. 1).
14 травня 2008 року ОСОБА_1 одержав 86000 долари США, призначення платежу: надання кредиту згідно кредитного договору № 267-Ф/08 від 14 травня 2008 року, згідно меморіального валютного ордеру № TR.25118.3.3591, датованого 14 травня 2008 року (а. с. 28 т. 1).
28 березня 2012 року АБ «Укргазбанк» направив на ім'я ОСОБА_1 претензію на суму 79729,17 доларів США, посилаючись на те, що станом на 28 березня 2012 року сума прострочених зобов'язань позичальника за кредитним договором складає 7071,05 долари США, і що п. 3.2.6 кредитного договору передбачено право банку вимагати дострокового виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором. Просив розглянути дану претензію та сплатити банку протягом 10 днів від дати її отримання суму заборгованості за простроченими та поточними нарахуваннями по кредиту, процентам та штрафними санкціями за кредитним договором (а. с. 23 - 24 т. 1).
В матеріалах справи наявні розрахунки заборгованості ОСОБА_1 станом на 21 травня 2012 року, згідно якого заборгованість по кредиту строкова - 68768 долари США, заборгованість по кредиту прострочена - 5925,05 долари США, заборгованість по процентах поточна - 637,59 долари США, заборгованість по процентах прострочена - 1851,22 долари США, всього заборгованість за основним боргом 77181,86 долари США, а також пеня за несвоєчасне погашення кредиту в межах строку позовної давності 20837,28 грн., заборгованість по пені за несвоєчасну сплату процентів 9820,59 грн. (а. с. 47 - 51 т. 1), та станом на 30 березня 2015 року, згідно якого заборгованість по кредиту строкова 56562 долари США, заборгованість по кредиту прострочена 18131,05 долари США, заборгованість по процентах поточна 923,39 долари США, заборгованість по процентах прострочена - 33478,98 долари США, пеня за несвоєчасне погашення кредиту в межах строку позовної давності - 300592,59 грн., заборгованість по пені за несвоєчасну сплату процентів - 523680,81 грн. (а. с. 209 - 216 т. 1).
25 березня 2015 року відповідачем подано до суду першої інстанції заяву про застосування позовної давності (а. с. 203 т. 1).
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Частково задовольняючи позов ПАТ «Акціонерний Банк «Укргазбанк» в межах позовної давності за вимогами про стягнення пені, суд першої інстанції виходив із того, що між банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, в зв'язку із неналежним виконанням умов кредитного договору позичальником у нього утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню із відповідача на користь позивача.
Обставин укладення кредитного договору, отримання кредитних коштів, утворення заборгованості та її розміру відповідачем в доводах апеляційної скарги не спростовуються.
Разом із тим, поза увагою суду першої інстанції залишилась та обставина, що претензію про виконання грошових зобов'язань за кредитним договором банк направив на адресу позичальника 28 березня 2012 року (а. с. 23 т. 1), з позовом звернувся 29 травня 2012 року, а в подальшому в квітні 2015 року збільшував позовні вимоги на підставі того, що з моменту звернення до суду заборгованість позичальника за кредитним договором збільшилась (а. с. 207 т. 1), і суд не з'ясував обсяг відповідальності відповідача за таких умов.
Так, суд першої інстанції не врахував, що незважаючи на те, що 28 березня 2012 року ПАТ «Акціонерний Банк «Укргазбанк» направив на адресу відповідача претензію про усунення порушень зобов'язань, в якій просив повернути заборгованість в повному обсязі, позивачем після цього продовжувалися нараховуватися відсотки та пеня за користування кредитом, що відображено в розрахунку заборгованості до збільшених позовних вимог (а. с. 209 - 216 т. 1).
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Таким чином, у справі, яка переглядається, вимоги банку про стягнення процентів та пені після 28 березня 2012 року (дата пред'явлення вимоги до позичальника) не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.
Такі правові висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18.
В зв'язку із цим позовні вимоги про стягнення процентів та пені, нарахованих після пред'явлення вимоги до відповідача в березні 2012 року, є необґрунтованими, а тому судом безпідставно задоволено позовні вимоги в цій частині.
Із цих підстав суд відхиляє доводи відзиву про правомірність нарахування відсотків та пені на залишок заборгованості за кредитним договором після пред'явлення вимоги до відповідача.
Крім того, суд першої інстанції зазначив в резолютивній частині оскаржуваного рішення суму заборгованості, яка підлягає стягненню, у валюті кредиту - доларах США, безпідставно зазначивши еквівалент у гривні, хоча позивач цього не просив.
Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заборони на виконання грошового зобов'язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 14-134цс18 та від 16 січня 2019 року в справі № 14-446цс18.
З огляду на вказане апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про стягнення заборгованості у гривні, не врахувавши, що банк звернувся до суду з позовом із вимогами про стягнення боргу саме у доларах США.
Також в матеріалах справи відсутні докази, що після надходження до суду заяви про збільшення розміру позовних вимог в квітні 2015 року її копія направлялася відповідачу і він мав можливість скористатися своїми процесуальними правами в частині повідомлення про збільшення позовних вимог.
Так, відповідно до ч. 3 ст. 224 ЦПК України 2004 року у разі зміни позивачем предмета або підстави позову, зміни розміру позовних вимог суд відкладає судовий розгляд для повідомлення про це відповідача, чого судом першої інстанції зроблено не було.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначав, що суд розглянув справу, не повідомивши його про час та дату судового розгляду, чим позбавив права подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Відповідно до ст. 74 ЦПК України в редакції станом на час ухвалення рішення, судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повістки про виклик у суд надсилаються особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам, а судові повістки-повідомлення - особам, які беруть участь у справі з приводу вчинення процесуальних дій, у яких участь цих осіб не є обов'язковою. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за три дні до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. Відповідач, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення у пресі. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про час і місце розгляду справи. На ці випадки поширюється правило частини четвертої цієї статті.
Разом із тим, в матеріалах відсутні докази повідомлення відповідача ОСОБА_1 про дату, час і місце розгляду справи шляхом вручення судових повісток або шляхом розміщення оголошення у пресі.
Таким чином, рішення суду першої інстанції ухвалене в результаті неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, із неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування судового рішення, відтак не може залишатися в силі та підлягає скасуванню.
Апеляційний суд не погоджується із доводами позивача, викладеними у відзиві на апеляційну скаргу, щодо недопущення скасування судового рішення з підстав формального характеру, оскільки вищезазначені підстави, встановлені апеляційним судом, не можна вважати формальними і вони передбачені ст. 376 ЦПК України.
Доводи відзиву про порушення відповідачем в зв'язку із оскарженням даного рішення принципу правової визначеності, за змістом якого рішення в будь-якому спорі, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів, суд оцінює поряд із доводами відповідача про порушення його права на доступ до правосуддя, оскільки позов було вирішено у відсутності відповідача, не повідомленого про час та місце розгляду справи, із ухваленням заочного рішення, заява про скасування заочного рішення також вирішувалася без повідомлення відповідача.
Доводи позивача у відзиві до апеляційної скарги щодо неможливості скасування судового рішення в зв'язку із зміною судової практики спростовуються ч. 4 ст. 263 ЦПК України, за змістом якої при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Також спростовуються матеріалами справи доводи відзиву на апеляційну скаргу про те, що відповідач належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи, оскільки такі докази повідомлення про судове засідання 12 травня 2015 року в матеріалах справи відсутні.
Оцінюючи доводи відзиву про те, що представник відповідача ОСОБА_2 брала участь в справі за заявою позивача про виправлення описки у виконавчих листах та була ознайомлена з матеріалами справи, суд враховує наступне.
Дійсно, в матеріалах справи на а. с. 71 т. 2 є довіреність від відповідача на ім'я ОСОБА_2 , вказана особа знайомилась із матеріалами справи 31 травня 2017 року, разом із тим докази вручення їй оскаржуваного рішення в справі відсутні. Із матеріалів справи чітко вбачається, що копію судового рішення, що оскаржується, представник відповідача отримав 24 червня 2019 року, із датою вручення повного заочного рішення суду закон пов'язує обчислення строку подання заяви про перегляд заочного рішення.
Вирішуючи по суті позовні вимоги ПАТ «Акціонерний Банк «Укргазбанк» про стягнення заборгованості, апеляційний суд враховує, що оскільки в зв'язку із невиконанням умов кредитного договору у позичальника утворилася заборгованість, за умовами кредитного договору та відповідно до вимог ЦК України банк набув право стягнення заборгованості із позичальника в розмірі, який утворився станом на час пред'явлення банком досудової вимоги до нього.
Позивачем при подачі позову надано розрахунок заборгованості за кредитним договором (а. с. 47 - 52 т. 1), згідно якого станом на 21 травня 2012 року заборгованість складає 77181,86 доларів США та 61057,87 грн., а саме 68768,00 доларів США - заборгованість по кредиту строкова, 5925,05 доларів США - заборгованість по кредиту прострочена, 637,59 доларів США - заборгованість по процентах поточна, 1851,22 доларів США - заборгованість по процентах прострочена, та 61057,87 грн., з яких 20837,28 грн. - пеня за несвоєчасне погашення кредиту, 9820,59 грн. - заборгованість по пені за несвоєчасну сплату процентів, 30400 грн. - штраф за порушення обов'язку страхування предмету іпотеки.
Апеляційний суд враховує, що розмір заборгованості, зазначений в заяві про збільшення позовних вимог за квітень 2015 року, виходячи із його структури, збільшився лише за рахунок додатково нарахованих банком прострочених процентів та пені за користування кредитом.
При цьому вимог про стягнення сум, передбачених ст. 625 ЦК України, позивачем не заявлялося.
При цьому, приймаючи до уваги зміну строку виконання основного зобов'язання позивачем з 28 березня 2012 року, останній втратив право на нарахування процентів та пені, а тому сума боргу підлягає зменшенню з виключенням нарахованої заборгованості із зазначеної дати, а саме виключенню підлягає заборгованість по процентах поточна в розмірі 637,59 доларів США, пеня за несвоєчасну сплату процентів в розмірі 388,23 грн., а також пеня за несвоєчасне погашення кредиту в розмірі 2229,79 грн., а отже загальний розмір заборгованості становитиме: 76544,27 доларів США, із яких 68768 доларів США заборгованість по кредиту строкова, 5925,05 доларів США заборгованість по кредиту поточна, 1851,22 доларів США заборгованість по процентах прострочена, а також 58439,85 грн., із яких 18607,49 грн. пеня за несвоєчасне погашення кредиту, 9432,36 грн. заборгованість по пені за несвоєчасну сплату процентів, 30400 грн. - штраф за порушення обов'язку страхування предмета іпотеки.
Також відповідачем подано заяву про застосування позовної давності (а. с. 203 т. 1).
Відповідно до ст. 256 - 258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.
Умовами п. 5.8 укладеного між сторонами кредитного договору тривалість позовної давності за вимогами про повернення кредиту, процентів за користування ним, пені, штрафів та всіх видатків банку за цим договором визначено у три роки.
Відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
Правила переривання перебігу позовної давності суд застосовує незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, може з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу.
Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 регулярно, перериваючи позовну давність, здійснювалося погашення відсотків за кредитом та відсотками, останній внесок (перед зверненням позивачем до суду) ним здійснено 02 квітня 2012 року (зворот а. с. 41, зворот а. с. 46 т. 1), до суду із позовом ПАТ «Акціонерний Банк «Укргазбанк» звернулося 29 травня 2012 року, а тому позовна давність позивачем не пропущена.
Враховуючи систематичність періодичних платежів, здійснюваних ОСОБА_1 в рахунок виконання умов кредитного договору та відсутність часових проміжків між ними, які б перевищували погоджений сторонами трирічний строк позовної давності, апеляційний суд не вбачає підстав для її застосування.
З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставами для його скасування із прийняттям нової постанови про часткове задоволення позову.
Враховуючи вимоги ч. 3 ст. 370 ЦПК України, скасуванню підлягає також раніше прийняте рішення Апеляційного суду м. Києва від 06 квітня 2016 року у цій справі.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України апеляційний суд здійснює перерозподіл судових витрат та стягує із відповідача на користь позивача 3182,30 грн. пропорційно до задоволення позовних вимог, із позивача на користь відповідача 55,04 грн. пропорційно до задоволення апеляційної скарги; шляхом взаємозарахування із відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3127,26 грн.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382, 389 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 12 травня 2015 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 06 квітня 2016 року скасувати та прийняти нову постанову.
Позов Публічного акціонерного товариства «Акціонерний Банк «Укргазбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ІПН НОМЕР_1 ) на користь Публічного акціонерного товариства «Акціонерний Банк «Укргазбанк» (м. Київ вул. Єреванська 1 ЄДРПОУ 23697280) суму заборгованості в розмірі 77181,86 доларів США та 61057,87 грн. та судовий збір в розмірі 3127,26 грн.
В іншій частині позов Публічного акціонерного товариства «Акціонерний Банк «Укргазбанк» залишити без задоволення.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 19 вересня 2019 року.
Головуючий: Кашперська Т.Ц.
Судді: Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.