Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/12119/2019
17 вересня 2019 року місто Київ
справа № 355/407/19
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Борисової О.В.
суддів: Ратнікової В.М., Левенця Б.Б.
за участю секретаря судового засідання - Савлук І.М.
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою третьої особи Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» на ухвалу Баришівського районного суду Київської області від 14 березня 2019 року про задоволення заяви про забезпечення позову, постановлену під головуванням судді Коваленка К.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» в особі Київської регіональної дирекції, Приватний виконавець виконавчого органу міста Києва Іванов Андрій Валерійович про зняття арешту з майна, поділ спільного майна подружжя та визнання права власності,-
У березні 2019 року позивач звернулася до Баришівського районного суду Київської області з позовом до відповідача, в якому просила:
зняти арешт з майна, а саме: земельної ділянки № АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , площею 0,0877 га, кадастровий номер 3220283800:10:070:0423, цільове призначення - садівництво та садового будинку АДРЕСА_1 на цій земельній ділянці, що знаходяться за адресою: садівницьке товариство «Березовий гай», с. Лук'янівка, Баришівського району, Київської області, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя;
визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку АДРЕСА_1 з усіма наявними на ньому господарськими будівлями та спорудами.
Одночасно із позовною заявою позивач подала до суду заяву про забезпечення позову, в якій остання просила:
заборонити відповідачеві, органам і особам, що виконують судові рішення, вчиняти будь-які дії з майном, а саме: земельною ділянкою № АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , площа 0,0877 га, кадастровий номер 3220283800:10:070:0423, цільове призначення - садівництво та садовим будинком АДРЕСА_1 , які зареєстровані за ОСОБА_2 , в тому числі відчужувати шляхом продажу на публічних торгах тощо.
Обгрунтовуючи вказану заяву, позивач посилалася на те, що 06 березня 2019 року їй стало відомо про накладення згідно постанов приватного виконавця Іванова А.В. від 18 січня 2019 року та 20 лютого 2019 року арештів на об'єкт права спільної сумісної власності подружжя, а саме: земельні ділянки № АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , площа 0,0877 га, кадастровий номер 3220283800:10:070:0423, цільове призначення - садівництво та садовий будинок АДРЕСА_1 .
Вказувала, що спірне нерухоме майно зареєстроване за ОСОБА_2 на підставі Державного акта про право власності на земельну ділянку серія ЯД №716882 від 13 червня 2007 року, виданого Баришівським районним відділом земельних ресурсів, садовий будинок з господарськими будівлями та спорудами в садовому товаристві АДРЕСА_2, АДРЕСА_1 та свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 18 грудня 2012 року серія НОМЕР_1, зареєстроване в Баришівському бюро технічної інвентаризації: номер витягу 36795988 від 18 грудня 2012 року, реєстраційний номер 38654724.
Зазначала, що у вищевказаних документах її право власності не вказано, а власником спірного майна вважається відповідач ОСОБА_2 , хоча вказане майно було придбано відповідачем ОСОБА_2 під час перебування з нею в шлюбі.
Посилаючись на те, що з метою захисту свого майна до вирішення спору вважає за необхідне вжити заходи забезпечення позову, оскільки незабезпечення позову може призвести до порушення прав власника майна, яке арештовано, оскільки за арештом майна в порядку виконавчого провадження може відбутися його продаж третім особам.
Ухвалою Баришівського районного суду Київської області від 14 березня 2019 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено.
Заборонено відповідачеві, органам і особам, що виконують судові рішення, вчиняти будь-які дії з майном, а саме: земельної ділянки № АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , площа 0,0877 га, кадастровий номер 3220283800:10:070:0423, цільове призначення садівництво та садового будинку АДРЕСА_1 , зареєстровані за ОСОБА_2 на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку Серія ЯД №716882 від 13 червня 2007 року виданого Баришівським районним відділом земельних ресурсів, садовий будинок з господарськими будівлями та спорудами в садовому товаристві АДРЕСА_2,АДРЕСА_1 , свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 18 грудня 2012 року Серія НОМЕР_1, зареєстроване в Баришівському бюро технічної інвентаризації: номер витягу 36795988 від 18 грудня 2012 року, реєстраційний номер 38654724, в тому числі відчужувати шляхом продажу на публічних торгах тощо.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції третя особа АТ «Райффайзен Банк Аваль» подала апеляційну скаргу, в якійпосилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просила ухвалу суду першої інстанції скасувати та ухвалити нову, якою відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилалася на те, що на момент розгляду заяви про забезпечення позову, заявником до суду не надано доказів про стан виконавчого провадження у вигляді відповідних постанов приватного виконавця та доказів виставлення на реалізацію приватним виконавцем відповідного нерухомого майна. Натомість, заявником до матеріалів заяви подано лише квитанцію про сплату судового збору, а до позову не надано жодних належних та допустимих доказів, що підтверджували такі заявлені вимоги.
Зазначала, що заявником не обґрунтовано належним чином обставин необхідності судового втручання в можливість реалізації банком свого права на виконання рішення суду, яке перебуває на виконанні, а саме лише посилання на потенційну загрозу не є належним її обґрунтуванням в розумінні вимог чинного процесуального законодавства.
Вказувала, що судом першої інстанції не встановлено та не досліджено доказів на підтвердження існування потенційної загрози реального невиконання відповідачем рішення в разі задоволення позову.
Зауважувала, що на момент розгляду справи, суд першої інстанції не звернув уваги на відсутність доводів та доказів щодо справи, яка була розглянута та по якій ухвалено рішення, яке перебуває на виконанні у приватного виконавця Іванова А.В., статус осіб у виконавчому провадженні, тощо.
Посилалася на те, що поділ спільного майна подружжя не може використовуватись учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу.
Вказувала, що зважаючи на наявність невиконаних рішень Дніпровського районного суду міста Києва у справі №2604/16534/12 та №755/91/17 дії позивача та відповідача слід трактувати як зловживання правом стосовно АТ «Райффайзен Банк Аваль».
Від позивача ОСОБА_1 до Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу третьої особи АТ «Райффайзен Банк Аваль», в якому остання посилаючись на те, що апеляційна скарга є безпідставною та необґрунтованою, просила залишити її без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.
В судовому засіданні апеляційного суду представник третьої особи АТ «Райффайзен Банк Аваль» підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити.
Відповідач ОСОБА_2 проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив ухвалу суду першої інстанції залишити без змін та одночасно пояснив, що у нього з дружиною спору щодо майна не має, ніяких дій по відношенню до спірного майна він не вчиняє, право власності дружини на майно, придбане в шлюбі він не оспорює. Вказував, що даний позов поданий внаслідок дій вчинених державним виконавцем на виконання рішень судів про стягнення з нього заборгованості.
Позивач та третя особа приватний виконавець виконавчого органу міста Києва Іванов А.В. у судове засідання не з'явилися, про день, час та місце розгляду справи були належним чином повідомлені.
Колегія вважає за можливе розглядати справу у відсутність осіб, які не з'явилися у судове засідання на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з суті позовних вимог у сукупності з посиланням позивача на обставини щодо можливого відчуження майна та того, що заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер та направлені на захист прав позивача.
Колегія суддів не погоджується зтаким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Положення зазначеної норми пов'язують вирішення питання про забезпечення позову з обґрунтованим доказуванням обставин необхідності такого забезпечення в контексті положень статті 76 ЦПК, яке застосовується в якості гарантії задоволення вимог позивача.
Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
У відповідності до ч.3 ст.150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.
Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
Цивільний процесуальний закон не зобов'язує при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.
Згідно з п.п.1,4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб, чи учасників процесу.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Крім того, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Необхідною умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача (відповідачів) на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як гарантія реального виконання рішення суду.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач, звертаючись до суду з вищевказаним позовом просила:
зняти арешт з майна, а саме: земельної ділянки № АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , площею 0,0877 га, кадастровий номер 3220283800:10:070:0423, цільове призначення - садівництво та садового будинку № АДРЕСА_1 на цій земельній ділянці, що знаходяться за адресою: садівницьке товариство «Березовий гай», с. Лук'янівка, Баришівського району, Київської області, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя;
визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку АДРЕСА_1 з усіма наявними на ньому господарськими будівлями та спорудами.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що вона з відповідачем ОСОБА_2 з 29 квітня 1979 року перебувають у зареєстрованому шлюбу, під час якого ними було придбано спірне майно.
Вказувала, що спірний садовий будинок та земельна ділянка, на якому він знаходиться є об'єктами права спільної сумісної власності подружжя, однак вказані об'єкти нерухомого майна зареєстровані за відповідачем.
Зазначала, що їй стало відомо про те, що на вищевказане майно, набуте у шлюбі, постановами приватного виконавця Іванова А.В. від 18 січня 2019 року та 20 лютого 2019 року було накладено арешт в рамках виконавчого провадження про стягнення з ОСОБА_2 боргу.
Зауважувала, що спірне майно ніколи в іпотеку не передавалося та вона згоди на це не надавала, про наявність заборгованості їй не відомо.
Порушуючи питання про забезпечення позову, позивач посилалася на те, що незабезпечення позову може призвести до порушення прав власника майна, яке арештовано, оскільки за арештом майна в порядку виконавчого провадження може відбутися його продаж третім особам.
При цьому, заява не містить обґрунтувань, що саме відповідач ОСОБА_2 може або має намір вчинити дії щодо відчуження спірного майна.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи позов пред'явлено лише до відповідача ОСОБА_2 та позивачем не залучено до участі у справі в якості відповідача стягувача - АТ «Райффайзен Банк Аваль».
А відтак, колегія суддів приходить до висновку, що відсутні правові підстави для задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.
З урахуванням вищевикладеного, ухвала Баришівського районного суду Київської області від 14 березня 2019 року підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову відповідно до положень п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-
Апеляційну скаргу третьої особи Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» - задовольнити.
Ухвалу Баришівського районного суду Київської області від 14 березня 2019 року скасувати та постановити нову наступного змісту.
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 18 вересня 2019 року.
Головуючий:
Судді: