17 вересня 2019 року м. Київ
Унікальний номер справи № 757/20622/19-ц
Апеляційне провадження 22-ц/824/11247/2019
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді - доповідача: Махлай Л.Д.,
суддів: Мазурик О.Ф., Шкоріної О.І.
при секретарі: Гойденко Д.В.
сторони
позивач ОСОБА_1
відповідачі Верховний Суд
Державна казначейська служба України
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 червня 2019 року, ухвалене під головування суді Бусик О.Л., у справі за позовом ОСОБА_1 до Верховного Суду, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності,
у квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Верховного Суду, Державної казначейської служби України, в якому просив стягнути з відповідачів на його користь в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності 711 207 грн.
В обґрунтування позову зазначав, що вироком Апеляційного суду м. Києва від 10.03.2016 вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 06.03.2015 в частині призначення покарання скасований та постановлений новий вирок, яким його визнано винним за ч. 1 ст. 189 КК Українита призначено покарання за вказаної статтею у виді одного року позбавлення волі. На підставі ст.ст. 75,76 КК України його звільнено від відбування покарання, якщо він протягом одного року іспитового строку не вчинить злочину і виконає покладені на нього обов'язки: не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, періодично з'являтися для реєстрації в кримінально-виконавчу інспекцію. В іншій частині вирок залишений без змін. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.03.2017 вказаний вирок був залишений без змін. Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 01.04.2016 його звільнено від призначеного покарання з випробуванням після закінчення іспитового строку. Вважає, що вирок Апеляційного суду м. Києва був ухвалений після спливу річного терміну дії попереднього вироку від 06.03.2015, тобто вироком суду апеляційної інстанції його як невинну особу притягнено до кримінальної відповідальності, що є грубим порушенням ст. 6 та 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також ст. 62 Конституції України, а Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ підтвердив незаконний вирок суду. Вказані дії суду спричинили йому моральні та душевні страждання, принизили його честь та гідність.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 14.06.2019 позов залишено без задоволення.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. Посилається на неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи. А саме, судом першої інстанції не вірно застосовано положення ст. 51 ЦПК України., а також не вірно застосовано ст.. 7 розділу ХІІ (Прикінцеві та перехідні положення) Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Вказував, що якщо виникає правова колізія з визначенням належного відповідача, вважає, що вона вирішується шляхом процесуальної дії, а саме визначенням належного відповідача без зупинення розгляду справи.
Учасники справи у судове засідання не з'явилися, про день та час розгляду справи повідомлялися у встановленому законом порядку, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розгляд справи у їх відсутності, за правилами ч. 2 ст. 372 ЦПК України.
Вислухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 06.03.2015 вироком Дніпровського суду м. Києва ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винним у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 189 КК України та призначено йому покарання у виді одного року обмеження волі.
На підставі статтей 76,75 КК України, ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання, якщо він протягом одного року іспитового строку не вчинить нового злочину та виконає покладені на нього обов'язки: не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, періодично з'являтись для реєстрації в кримінально-виконавчу інспекцію.
Вироком постановлено залишити без зміни запобіжний захід у вигляді застави ОСОБА_1 до набрання вироком законної сили.
10.03.2016 вироком Апеляційного суду м. Києва апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні - задоволено частково. Вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 06.03.2015 в частині призначення покарання скасований та постановлений новий вирок, яким визнано ОСОБА_1 винним за ч.1 ст. 189 КК України та призначено йому покарання за вказаної статтею у виді одного року позбавлення волі. На підставі ст.ст. 75, 76 КК України звільнено від відбування покарання, якщо він протягом одного року іспитового строку не вчинить злочину і виконає покладені на нього обов'язки: не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, періодично з'являтися для реєстрації в кримінально-виконавчу інспекцію. В іншій частині вирок залишений без змін.
01.04.2016 ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва ОСОБА_1 звільнено від призначеного покарання з випробуванням після закінчення іспитового строку за вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 06.03.2015.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.03.2017 вирок Апеляційного суду м. Києва від 10.03.2016 залишений без зміни.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для відшкодування шкоди.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 1176 ЦК Українишкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" та іншими актами законодавства.
Відповідно до ст. 2 цього Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: постановлення виправдувального вироку суду; встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; закриття справи про адміністративне правопорушення.
Про будь - які обставини незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт позивач у позовній заяві не зазначав та відповідних доказів не надав. Більше того за рішенням суду позивач визнаний винним у вчиненні злочину та йому призначено покарання.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 01.04.2016 позивача звільнено від призначеного покарання. Проте ця ухвалапостановлена за наслідками розгляду клопотання Дніпровського районного відділу кримінально-виконавчої інспекції в м. Києві про звільнення від призначеного вироком суду покарання з випробуванням після закінчення іспитового строку і не свідчить про незаконність призначеного покарання.
За вказаних обставин суд першої інстанції дійшов правильних висновків про те, що позивач не має права на відшкодування шкоди на підставі ст. 1176 ЦК України та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Доводи апеляційної скарги таких висновків суду не спростовують. Позивач визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 189 КК України. Призначення покарання за вчинений злочин віднесено до компетенції суду. Кримінальна справа з реабілітуючих підстав не переглядалася.
Разом з тим, відмовляючи у задоволенні позову до Верховного Суду, суд першої інстанції виходив з того, що належним відповідачем у справі є Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, до якого позовних вимог не заявлено.
Колегія суддів не може погодитися з таким висновком, виходячи з наступного.
Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені.
Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).
Оскарження судових рішень, діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, а також про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ.
За змістом пункту 19 Великої хартії суддів (Основоположних принципів) у кожній державі закон чи фундаментальна хартія суддів повинні визначати неналежну поведінку, яка може мати наслідком дисциплінарну відповідальність та відкриття дисциплінарного провадження щодо судді.
Тобто, за наявності для цього підстав і у визначеному законом порядку суддя може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності за відповідну неналежну поведінку.
Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що позивач пов'язує вчинення йому моральної шкоди із винесенням Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ судового рішення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 521/18287/15ц та від 21.11.2018 у справі № 757/43355/16ц приписи «заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» стосуються як позовів, які не можуть розглядатися за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які взагалі не можуть розглядатися судами.
Відповідно до ч. 1 ст. 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.
Оскільки позов до суду у зв'язку із ухваленням судом судового рішення не підлягає розгляду в судах провадження у справі в частині позовних вимог до Верховного Суду підлягає закриттю.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 червня 2019 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Верховного Суду скасувати.
Провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Верховного Суду про відшкодування шкоди закрити.
В решті рішення залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду.
Постанова складена 17.09.2019.
Головуючий Л. Д. Махлай
Судді О. Ф. Мазурик
О. І. Шкоріна