16 вересня 2019 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
секретаря судового засідання ОСОБА_4
прокурора ОСОБА_5
представника власника майна ОСОБА_6
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу представника власників майна ОСОБА_7 , ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_9 на ухвалу слідчого судді Подільського районного суду м. Києва від 26 липня 2017 року,-
Цією ухвалою задоволено клопотання прокурора Київської місцевої прокуратури №7 ОСОБА_10 про арешт майна та накладено арешт на майно, а саме об'єкт нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: житловий будинок загальною площею 299,1 м.кв., який належить ОСОБА_7 , шляхом заборони відчужувати, розпоряджатись, вчиняти проведення будь-яких дій щодо реєстрації (перереєстрації) права власності щодо зазначеного об'єкту нерухомості та земельної ділянки до постановлення у кримінальному провадженні №42016101070000111 від 06.06.2016 року кінцевого рішення.
Не погоджуючись з таким рішенням слідчого судді, представник власників майна подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу слідчого судді Подільського районного суду м. Києва від 26 липня 2017 року, постановити нову ухвалу, якою у задоволенні клопотання прокурора про арешт майна відмовити.
Мотивуючи свою апеляційну скаргу вказує на те, що вказане кримінальне провадження №42016101070000111 є фактовим та відповідно не встановлено строки досудового розслідування, накладення арешту на майно ОСОБА_7 та ОСОБА_8 до «прийняття кінцевого рішення» є порушенням принципів, встановлених ст.. 173 КПК України.
Щодо пропущення строку на апеляційне оскарження апелянт вказує на те, що розгляд клопотання прокурора про арешт майна проводився у відсутність власників майна, копія оскаржуваного рішення отримана лише 26.07.2019 року, а апеляційна скарга подана у строки визначені ч. 3 ст. 395 КПК України.
Заслухавши доповідь судді, думку представника власника майна, яка підтримала подану апеляційну скаргу та просила її задовольнити, прокурора про законність ухвали слідчого судді та необхідності залишення її без змін, дослідивши матеріали судового провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги, в тому числі і щодо поважності причин пропуску строку на оскарження ухвали слідчого судді, колегія суддів приходить до наступного висновку.
Так, у відповідності до абз. 2 ч. 3 ст. 395 КПК України, якщо ухвалу слідчого судді постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, що в даному випадку мало місце, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
Враховуючи, що апелянт в судовому засіданні суду першої інстанції участі не приймав, а апеляційна скарга подана в межах строку визначеного ч. 3 ст. 395 КПК України, тому строк на апеляційне оскарження не потребує поновлення.
Як вбачається з ухвали слідчого судді, СВ Подільського УП ГУНП в м. Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №42016101070000111 від 06.06.2016 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 358 КК України.
24.07.2019 року прокурор Київської місцевої прокуратури №7 ОСОБА_10 звернувся до слідчого судді Подільського районного суду м. Києва з клопотанням про накладення арешту на майно, а саме на об'єкт нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 - житловий будинок загальною площею 299,1 м.кв., який належить ОСОБА_7 , шляхом заборони відчужувати, розпоряджатись, вчиняти проведення будь-яких дій щодо реєстрації (перереєстрації) права власності щодо зазначеного об'єкту нерухомості та земельної ділянки до постановлення у кримінальному провадженні №42016101070000111 від 06.06.2016 року кінцевого рішення, посилаючись на наявність правової підстави, передбаченої ч. 3 ст. 170 КПК України.
Ухвалою слідчого судді Подільського районного суду м. Києва від 26.07.2019 року клопотання прокурора задоволено.
Задовольняючи клопотання про накладення арешту на майно, слідчий суддя, дослідивши матеріали додані до клопотання, прийшов до висновку, що існують достатні правові підстави для накладення арешту на майно зазначене в клопотанні, оскільки це майно у відкритому кримінальному провадженні є речовим доказом.
З таким рішенням слідчого судді погодитись неможливо з огляду на такі обставини.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб; умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення слідчий суддя, згідно ст.ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Однак, зазначених вимог закону слідчий суддя та сторона обвинувачення не дотрималися.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Згідно із ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Однак, як вбачається з оскаржуваного рішення місцевого суду слідчим суддею наведені вимоги закону належним чином не дотримано.
Статтею 100 КПК України визначено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст. 170-174 КПК України, та згідно ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, слідчий суддя накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч. 1 ст. 98 КПК України.
З огляду на положення ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке має ознаки речового доказу повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто являється його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
Арешт майна з підстав передбачених ч. 2, 3 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.
Разом з тим як вважає колегія суддів, посилання слідчого судді на ту обставину, що вказане майно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України, а відтак наявність правової підстави для арешту майна, передбаченої ч. 3 ст. 170 КПК України, на думку колегії суддів, не містить під собою правового підґрунтя, оскільки дане твердження належним чином необґрунтовано та немотивоване, а є тільки звичайним посиланням на відповідну норму закону, належного процесуального рішення про визнання вказаного майна речовим доказом у кримінальному провадженні №42016101070000111 від 06.06.2016 надані матеріали справи не містять, а тому, як вважає колегія суддів, слідчим суддею не дано належну оцінку тому, що клопотання прокурора про арешт майна не відповідає вимогам ст. 171 КПК України.
Відповідно ч. 1 ст. 173 КПК України, суд відмовляє у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої 170 КПК України.
На підставі викладених обставин, які свідчать про істотне порушення вимог КПК України, ухвала слідчого судді підлягає скасуванню, а апеляційна скарга задоволенню з постановленням апеляційним судом нової ухвали про відмову у задоволенні клопотання прокурора Київської місцевої прокуратури №7 ОСОБА_10 про арешт майна, а саме об'єкту нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 - житлового будинку загальною площею 299,1 м.кв., який належить ОСОБА_7 , як такого, що внесено до суду з порушенням вимог КПК України та за недоведеності арешту майна, який при викладених у клопотанні обставинах, явно порушуватиме справедливий баланс між інтересами власника гарантованими законом і завданням цього кримінального провадження.
Керуючись ст.ст. 170, 173, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника власників майна ОСОБА_7 , ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_9 - задовольнити.
Ухвалу слідчого судді Подільського районного суду м. Києва від 26 липня 2017 року, якою задоволено клопотання прокурора Київської місцевої прокуратури №7 ОСОБА_10 про арешт майна та накладено арешт на майно, а саме об'єкт нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: житловий будинок загальною площею 299,1 м.кв., який належить ОСОБА_7 , шляхом заборони відчужувати, розпоряджатись, вчиняти проведення будь-яких дій щодо реєстрації (перереєстрації) права власності щодо зазначеного об'єкту нерухомості та земельної ділянки до постановлення у кримінальному провадженні №42016101070000111 від 06.06.2016 року кінцевого рішення, - скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою у задоволенні клопотання прокурора Київської місцевої прокуратури №7 ОСОБА_10 про арешт майна, а саме об'єкту нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: житлового будинку загальною площею 299,1 м.кв., який належить ОСОБА_7 , - відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
_____________ _________________ _______________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Справа № 11-сс/824/4734/2019 Категорія ст.170 КПК України
Слідчий суддя суду 1-ї інстанції: ОСОБА_11
Доповідач: ОСОБА_1