Справа № 357/15402/18 Головуючий у 1 інстанції: Орєхов О.І.
провадження № 22-ц/824/10490/2019 Суддя-доповідач: Олійник В.І.
Іменем України
18 вересня 2019 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Олійника В.І.,
суддів: Ігнатченко Н.В., Желепи О.В.,
розглянувши у письмовому провадженні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 28 травня 2019 року у справі за позовом Комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківтепломережа» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води,-
У грудні 2018 року позивач - КП Білоцерківської міської ради «Білоцерківтепломережа» звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області із позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Свої вимоги обгрунтовував тим, що згідно особового рахунку № НОМЕР_1 відповідач за період від 01.10.2015 року до 01.10.2018 року має заборгованість за послуги з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води в розмірі 17003 грн. 45 коп., яку необхідно стягнути за рішенням суду, так як добровільно відповідач борг не повертає.
Комунальне підприємство БМР «Білоцерківтепломережа» надіслало боржнику претензію №456 від 19.10.2018 року про наявність заборгованості з вимогою сплатити її протягом місяця, але боржник не відреагував на дану претензію та не сплатив заборгованості.
Зазначав, що своїми діями відповідач порушив статті 525, 526 ЦК України, у відповідності до яких зобов'язання повинні виконуватися належним чином і у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Відповідно до ст.322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно статей 67, 68 та 162 ЖК України та відповідно до «Правил надання населенню послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», затверджених Постановою КМУ №630 від 21.07.2005 року та Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №1875-4 від 24.06.2004 року, наймач або власник житла зобов'язаний своєчасно вносити плату за комунальні послуги.
Плата за комунальні послуги (водопостачання, теплова енергія) береться за затвердженими рішеннями виконавчого комітету Білоцерківської міської ради в установленому порядку тарифами та вноситься щомісяця. Отже, у відповідача виникло зобов'язання з підстав, передбачених законодавством по сплаті послуг за опалення та підігрів води на користь КП БМР «Білоцерківтепломережа».
Тому просив суд стягнути з відповідача суму боргу у розмірі 17 003 грн. 45 коп. за централізоване опалення та послуги централізованого постачання гарячої води та 1 762 грн. витрати на оплату судового збору.
У квітні 2019 року ОСОБА_1 надіслав до суду відзив на позовну заяву позивача, в якому просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості, що виникла за період від 01.10.2015 року до 01.02.2016 року у зв'язку зі спливом позовної давності. Визнав позовні вимоги в частині стягнення заборгованості, що виникла в період від 01.02.2016 року до 01.10.2018 року.
Позивач зазначав, що в розрахунку заборгованості зазначено, що борг виник за період, починаючи від 01.02.2016 року до 01.10.2018 року.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 28 травня 2019 року позов задоволено.
Стягнуто з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача КП Білоцерківської міської ради «Білоцерківтепломережа» суму заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води в розмірі 17 003 грн. 45 коп. та судового збору в розмірі 1 762 грн., а всього на загальну суму - 18 765 грн. 45 коп.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та залишення позову без задоволення.
Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).
Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників. (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13-ц)
За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції виходив з того, що позов ґрунтується на законі, а сума, яку просить стягнути позивач з відповідача - 17003 грн. 45 коп., утворилася в межах строку позовної давності, а саме, за період від 01.10.2015 року до 01.10.2018 року.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Встановлено, що згідно особового рахунку №92571-0 відповідач ОСОБА_1 за період від 01.10.2015 року до 01.10.2018 року має заборгованість за послуги з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води в розмірі 17003 грн. 45 коп., яку відповідач добровільно не повертає (а.с.4).
За відомостями відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області від 15.01.2019 року (отримано судом 22.01.2019 року за вхідним № 2694), ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.16).
Встановлено, що КП БМР «БЦТМ» боржнику було надіслано претензію №456 від 19.10.2018 року про наявність заборгованості з вимогою сплатити її протягом місяця, але боржник не відреагував на дану претензію та не сплатив заборгованості (а.с.5).
Направлення зазначеної претензії підтверджується наявною в матеріалах справи копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення особисто.
Згідно рішення Білоцерківської міської ради Київської області від 23.12.2005 року №388 КП БМР «Білоцерківтепломережа» визначено виконавцем послуг централізованого опалення та гарячого водопостачання у житловому фонді комунальної власності м. Біла Церква.
Відповідно до ч.3 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
За ст.322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить якщо інше не встановлене договором або законом.
Відповідно до ст.67 ЖК України плата за комунальні послуги (водопостачання, газ теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.
Згідно зі ст.68 ЖК України наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги. Квартирна плата та плата за комунальні послуги в будинках державного і громадського житлового фонду вносяться щомісяця в строки.
Частиною 2 статті 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що ціни/тарифи на комунальні послуги формуються і затверджуються національними комісіями, що здійснюють державне регулювання у відповідних сферах відповідно до їхніх повноважень, визначених законом.
Плата за комунальні послуги (централізоване опалення, централізоване постачання гарячої води) береться за затвердженими постановами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг в установленому поряду тарифами та вноситься щомісячно.
Відповідно до ч.4 ст.19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавцем послуг з центрального опалення та послуги з централізованого постачання гарячої води для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація).
За п.5 частини 3 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Згідно з п.1 ч.3 ст.20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.
Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. (висновок Верховного Суду викладений у постанові від 14.02.2018 року у справі № 462/6393/15-ц).
Відповідно до ч.1 ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, яка полягає у тому, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом (ст. 13 ЦПК України).
Згідно зі ст.76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами відсутні чинні договори про надання послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води, але відповідач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , на нього відкритий особливий рахунок, а також в судовому засіданні відповідач підтвердив те, що він дійсно проживає за вищевказаною адресою та користується послугами.
Відповідно до ч.1 ст.82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Тому суд вірно вважав доведеним, що останньому надані вищезазначені послуги на вищезазначену суму, що підтверджується розрахунковим листом абонента за особовим рахунком № НОМЕР_1 , який закріплений за відповідачем (а.с.4).
Навпаки, в судовому засіданні під час розгляду справи відповідач ОСОБА_1 підтвердив, що від 2015 року до 2018 року він не сплачував послуги, які надавалися позивачем, оскільки вважав, що його оселю було відключено від централізованого опалення.
В свою чергу, відповідач не надав до суду доказів того, що позивачем здійснено відключення його квартири від системи центрального опалення.
Згідно з ч.ч.5, 6 ст.81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Встановлено, що заборгованість у сумі 17003 грн. 45 коп., яку просив стягнути позивач, утворилася за період від 01.10.2015 року до 01.10.2018 року та підтверджується наявним в матеріалах справи розрахунком (а.с.4).
Стосовно посилання відповідача ОСОБА_1 у відзиві на те, що позивачем пропущено строк позовної давності, а сплив строку позовної давності є підставою для часткової відмови у позові, то з цього приводу судом вірно враховано наступне.
Позовна давність - це строк для захисту права за позовом особи, право якої порушене. Іншими словами, це строк протягом якого особа, право якої порушено, може вимагати захисту чи примусового здійснення свого права через суд. Сплив строку позовної давності є підставою для відмови в позові.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).
Посилання відповідача на те, що позивач звертаючись до суду про стягнення заборгованості не застосував при розрахунку строки позовної давності згідно до ст.257 ЦК України не заслуговує на увагу, так як звертаючись з даною позовною заявою позивачем КП БМР «Білоцерківтепломережа» було враховано строки позовної давності, а сума, яку просить стягнути позивач з відповідача - 17003 грн. 45 коп., утворилася в межах строку позовної давності, а саме за період від 01.10.2015 року до 01.10.2018 року.
Крім того, в судовому засіданні під час розгляду справи та з'ясування обставин по справі відповідач ОСОБА_1 визнав позовні вимоги позивача в повному обсязі.
Відповідно до ч.1 ст.82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Згідно з ч.4 ст.206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
За наведених обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позов ґрунтується на законі, а тому підлягав до задоволення в повному обсязі.
Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні.
Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить.
Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.263, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 28 травня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 19 вересня 2019 року.
Суддя-доповідач:
Судді: