03110, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Єдиний унікальний номер справи № 759/19009/17
Головуючий у першій інстанції - Миколаєць І.Ю.
Номер провадження № 22-ц/824/11976/2019
18 вересня 2019 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді: Яворського М.А.,
суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,
за участю секретаря - Владімірової О.К.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 21 травня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, -
У грудні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 та просила здійснити поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, а саме: визнати в порядку поділу майна подружжя за нею право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 та Ѕ частину автомобіля марки OPEL-Vektra, номер кузова НОМЕР_3, номер двигуна НОМЕР_1 , сріблястого кольору, д.н.з. НОМЕР_2 , та залишити за відповідачем ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 та Ѕ частину автомобіля марки OPEL-Vektra, номер кузова НОМЕР_3, номер двигуна НОМЕР_1 , сріблястого кольору, д.н.з. НОМЕР_2 . Витрати пов'язані з розглядом справи покласти на відповідача ОСОБА_1
Позивачка свої вимоги обґрунтовувала тим, що з 01 липня 1995 року по 24 лютого 2017 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем у вказаній справі ОСОБА_1 . У період шлюбу, у 2000 році було укладено інвестиційний договір з банком «АРКАДА» за програмою інвестування коштів у будівництво житлового будинку АДРЕСА_2 .
В травні 2002 року їх сім'єю було придбано квартиру АДРЕСА_1 , яка на підставі свідоцтва про право власності зареєстрована за відповідачем ОСОБА_1 .
Також під час шлюбу їх сім'єю через програму кредитування ПАТ «Укрсиббанк», було придбано автомобіль марки OPEL-Vektra, номер кузова НОМЕР_3 , номер двигуна НОМЕР_1 , сріблястого кольору, д.н.з. НОМЕР_2 , який також був зареєстрований за відповідачем у справі.
Після припинення шлюбу згоди щодо поділу вказаного майна : квартири та автомобіля, вони із відповідачем не досягли, у зв'язку з чим вона просила вирішити вказаний спір у судовому порядку, задовольнивши її позов.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 21 травня 2019 року позов ОСОБА_2 задоволено.
Визнано в порядку спільного майна подружжя за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 та право власності на Ѕ частину автомобіля марки OPEL-Vektra, д.н.з. НОМЕР_2 , 2007 року випуску.
Визнано в порядку спільного майна подружжя за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 , позбавивши його права власності на цілу частку та право власності на Ѕ частину автомобіля марки OPEL-Vektra, д.н.з. НОМЕР_2 , 2007 року, позбавивши його права власності на цілу частку.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у сумі 2 400,00 грн.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, яку мотивовано тим, що рішення ґрунтується на презумпції рівності часток подружжя, а факти та докази, на які посилається відповідач, судом першої інстанції не були належно оцінені, не враховані та не викладені в рішенні суду. Апелянт наголошує, що судом помилково було встановлено факт укладення сторонами інвестиційного договору з банком «АРКАДА» за програмою інвестування коштів в будівництво житлового будинку АДРЕСА_2 , адже сторонами є лише відповідач ОСОБА_1 та з іншої сторони - АКБ «АРКАДА», а тому й свідоцтво про право власності видане лише на ім'я одного інвестора - відповідача.
Апелянт вказує, що позивач не могла вносити за придбану квартиру жодних коштів, оскільки за період перебування у шлюбі не мала жодних видів заробітку, а всі платежі, відповідно, вносились відповідачем - ОСОБА_1 особисто.
Твердження суду про те, що автомобіль марки OPEL-Vektra, д.н.з. НОМЕР_2 , 2007 року випуску було придбано через програму кредитування сторонами, вважає помилковим, адже позивач за вказаним кредитним договором виступила в якості поручителя, згоду на придбання автомобіля, як подружжя не надавала, а це, на думку відповідача, підтверджує, що в даному зобов'язанні сторони діяли окремо один від одного.
Також зазначає, що судом першої інстанції не було встановлено за які кошти придбавалось спірне майно: спільні чи особисті. Або як було набуте спірне майно: внаслідок спільної чи особистої праці.
Враховуючи вищевикладене апелянт ОСОБА_1 просив скасувати рішення Святошинського районного суду міста Києва від 21 травня 2019 року та ухвалити у справі нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.
Представник позивача у справі ОСОБА_2 , адвокат Вовченко С.М. подала відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечила щодо доводів, викладених апелянтом в апеляційній скарзі. Так у відзиві зазначено, що кошти для сплати першого внеску до АКБ «АРКАДА» були надані батьком позивачки ОСОБА_3 , про що останній свідчив у суді в засіданні, що відбулось 21 травня 2019 року.
Також зазначає, що на момент придбання спірної квартири діяли норми КпШС (кодексу про шлюб та сім'ю) України, відповідно до якого майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю, кожен із подружжя має рівні права володіння, користування та розпорядження цим майном. Вважає, що з огляду на вище викладене, спірна квартира є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, адже придбана у зареєстрованому шлюбі та на час дії КпШС.
За аналогічних обставин сторонами під час перебування у шлюбі був придбаний і автомобіль, який як спільне сумісне майно подружжя був законно поділений судом між сторонами у рівних частках, у в зв'язку з чим просив залишити рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
При апеляційному розгляді справи позивачка у справі ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_4 заперечили щодо доводів викладених в апеляційній скарзі та просили її залишити без задоволення, при цьому послалися на те, що сторони у справі не заперечували факту перебування сторонами на час укладання правочинів в шлюбі на час придбання квартири і автомобіля у власність, тому в силу вимог ст. 22 КпШС України зазначене майно є їх спільною сумісною власністю. Зворотнього, а саме те, що вказане майно є особистою власністю відповідача, до суду доказів не подавалося, тому вважають, що суд прийшов до обґрунтованого та законного висновку про поділ вказаного майна на рівні частки як то передбачено ст. 71 СК України.
Доводи відповідача проте, що вказане майно придбано лише на його кошти вважають не доведеними та безпідставними, просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду без змін.
Відповідач у справі ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи до суду не з'явився без поважних причин, тому суд в порядку вимог ч.2 ст. 372 ЦПК України розглянув вказану справу у його відсутність.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з'явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Так, суд першої інстанції при розгляді вказаної справи встановив, що 01 липня 1995 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб ( а. с. 33).
В період шлюбу до моменту фактичного припинення шлюбних відносин та припинення ведення спільного господарства у 2000 році сторонами було прийняте спільне рішення про придбання квартири, на що ними було укладено інвестиційний договір з банком «АРКАДА» за програмою інвестування коштів в будівництво житлового будинку АДРЕСА_2 . В травні 2002 року сторонами було придбано житлову квартиру АДРЕСА_1 Вказана квартира складається з двох кімнат, жилою площею 33,70 кв.м., загальною площею 69,10 кв.м., яку було на підставі свідоцтва про право власності на квартиру від 07 травня 2002 року зареєстровано за ОСОБА_1 (а.с.9-11).
Також під час шлюбу - 28 червня 2007 року сторонами у вказаній справі як подружжя, через програму кредитування ПАТ «Укрсиббанк» було придбано автомобіль марки ОРЕL-Vektra, номер кузова НОМЕР_3 , номер двигуна НОМЕР_1 , сріблястого кольору державний номерний знак НОМЕР_2 , вартість якого на момент покупки становила 153 231,00 грн (сто п'ятдесят три тисячі двісті тридцять одна гривна 00 копійок) (а.с.12-15).
Рішенням Святошинського районного суду м.Києва від 24 лютого 2017 року у справі №759/7725/16-ц шлюб було розірвано (а.с.8).
Між сторонами у справі виник спір щодо порядку поділу спірного майна, який вони в добровільному порядку не вирішили.
Вирішуючи вказаний спір та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції мотивував свій висновок тим, що відповідачем не доведено, що кошти на придбання спірної квартири та автомобіля були його особистою приватною власністю, відповідач не оспорює право спільної сумісної власності на квартиру та автомобіль, таким чином суд визнав вимоги ОСОБА_2 . обґрунтованими та задовольнив їх.
Відповідно до положень ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону ухвалене судом першої інстанції судове рішення відповідає.
Так, із матеріалів справи вбачається, що правовідносин сторін як подружжя в частині придбання та поділу майна виникли між сторонами в період дії Кодексу про шлюб та сім'ю України щодо придбання у 2002 році у власність квартири АДРЕСА_1 , так і Сімейного Кодексу України в частині набуття власності на автомобіль марки ОРЕL-Vektra у 2007 році, тому зазначені правовідносини врегульовані саме зазначеними нормами права.
Так, із свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_3 від 07 травня 2002 року вбачається, що квартира, АДРЕСА_1 була отримана подружжям у власність на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення КМДА (а.с.9). При цьому відповідачем у справі не заперечується факт набуття власності на вказану квартиру у період перебування сторонами у шлюбі та у порядку участі у інвестиційному договорі, тобто вказана квартира була придбана шляхом сплати коштів подружжям забудовнику.
Відповідно до ст. 22 КпШС України в редакції на квітень 2002 року передбачалося, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
Також із матеріалів справи вбачається, що 28 червня 2007 року сторонами у вказаній справі як подружжям було придбано у власність автомобіль марки ОРЕL-Vektra, номер кузова НОМЕР_3 , номер двигуна НОМЕР_1 , сріблястого кольору державний номерний знак НОМЕР_2 , вартість якого на момент покупки становила 153 231,00 грн. (а.с.12-15), який відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 зареєстрований та перебуває у володінні відповідача у справі ОСОБА_1 ( а.с. 100).
За правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Суд першої інстанції обґрунтовано визнав вказане майно: квартиру та автомобіль спільним сумісним майном подружжя, оскільки судом встановлено, що вказане майно придбано в період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, тому даний висновок зроблений у відповідності до положень ст. 22 КпШС України та ст. 60 СК України.
Доводи апеляційної скарги щодо того, що вказане майно не є спільним сумісним майном, обґрунтовано відхилено судом першої інстанції, оскільки відповідачем доказів про те, що вказане майно ним набувалося у відповідності до норм ст. 24 КпШС України чи ч.3 ст. 57 СК України суду надано не було.
Посилання відповідача на те, що кредит за автомобіль та кошти за інвестиційним договором на квартиру він сплачував самостійно із свого заробітку та надання ним відповідних квитанцій (а.с.36-42) не може вважатися доказом виникнення у відповідача права особистої власності на автомобіль, оскільки згідно до ч.2 ст. 61 СК України заробітна плата одного із подружжя є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
Належних та допустимих доказів на підтвердження своїх заперечень щодо спільності майна подружжя та придбання вказаного майна ним за особисті кошті відповідач до суду першої інстанції не подавав, хоч відповідно до вимог ст. 12 ч.3, ст. 13 ч. 3 ЦПК України саме на сторони у справі покладений обов'язок довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень. Учасник справи розпоряджається своїми права щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Тому колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги ОСОБА_2 визнавши квартиру та автомобіль спільним сумісним майном подружжя та провівши його поділ визнавши за кожним із подружжям право на Ѕ частину вказаного майна без його реального поділу.
Зазначений висновок суду першої інстанції відповідає роз'ясненням, викладеним у п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», а також правовим висновкам, викладених у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.
Доводи апелянта про те, що судом не встановлено дійсних обставин набуття у власність спірного майна не відповідає дійсності оскільки суд зазначив той факт, що спірне майно було придбано сторонами в період шлюбу, що підтверджується відповідними доказами, зокрема свідоцтвом про укладення шлюбу ( а.с. 33), заочним рішенням про розірвання шлюбу (а.с.8) та свідоцтвом про реєстрацію права власності на квартиру та автомобіль в період шлюбу. Зазначеним обставинам суд надав відповідну правову оцінку.
Щодо доводів апелянта про набуття вказаного майна за його особисті кошти, що належали йому до шлюбу, то відповідачем до суду першої інстанції вказані докази не подавалися та відповідні вимоги не заявлялися і судом не відхилялися. Не зазначені такі обставини і в апеляційній скарзі, тому висновок суду першої інстанції щодо відсутності обставин виникнення у відповідача особистого права власності на вказане майно є законим та обґрунтованим.
Доводи апелянта щодо пропуском позивачкою у справі строку позовної давності на поділ вказаного майна також є необґрунтованим.
У статті 68 СК України закріплено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.
Відповідно до ст.256 ЦК позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність установлюється тривалістю в 3 роки (ст.257 ЦК).
При цьому відповідно до ч.1 ст.261 ЦК перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Разом з тим, згідно із чч.3, 4 ст. 267 ЦК позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони в спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною в спорі, є підставою для відмови в позові.
Розірвання шлюбу не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя. Таке майно залишається їх спільною сумісною власністю. Тобто лише після вирішення питання про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю, виділення конкретних часток кожному зі співвласників, таке майно набуває статусу спільної часткової власності чи особистої приватної власності.
Як вбачається із матеріалів справи, розірвання шлюбу між сторонами відбулося на підставі заочного рішення Святошинського районного суду від 24 лютого 2017 року (а.с.8). Доказів про те, що сторони припинили фактично шлюбні відносини у 2006 році, як стверджує відповідач, матеріали справи не містять і вказаних обставин у зазначеному рішення суду немає.
Із матеріалів справи вбачається що і позивач, і відповідач продовжують проживати у вказаній квартирі та користуватися нею. Також відсутні дані про те, що відповідачем до подачі позивачкою вказаного позову оспорювалися її права на спірний автомобіль, тому колегія суддів вважає, що доводи апелянта про пропуск ОСОБА_2 строку позовної давності є недоведеними.
Судові витрати у вказаній справі судом першої інстанції розподілені з дотриманням вимог викладених в ст. 141 ЦПК України.
Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що оскаржуване у вказаній справі рішення Святошинського районного суду міста Києва від 21 травня 2019 року ухвалено з дотриманням норм матеріального права та процесуального законодавства, а доводи, викладені в апеляційній скарзі зазначених висновків не спростовують.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 21 травня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови виготовлено 19 вересня 2019 року.
Головуючий суддя : М.А.Яворський
Судді: Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв