Справа № 442/1116/17 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/811/346/18 Доповідач: ОСОБА_2
17 вересня 2019 року у м.Львові.
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду в складі:
під головуванням судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора Дрогобицької місцевої прокуратури Львівської області ОСОБА_6 на вирок Дрогобицького міськрайонного суду Л ьвівської області від 19 квітня 2018 року щодо ОСОБА_7 ,
з участю прокурорів ОСОБА_6 , ОСОБА_8 ,
захисника ОСОБА_9 ,
виправданого ОСОБА_7 ,
Цим вироком ОСОБА_7 визнано невинним у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, та виправдано на підставі п.2 ч.1 ст.373 КПК України у зв'язку з недоведеністю його вини у вчиненні злочину. У задоволенні цивільного позову відмовлено.
Згідно оскаржуваного вироку, органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувався в тому, що 30 вересня 2016 року близько 19 год. 00 хв. знаходячись на подвір'ї будинку АДРЕСА_1 , під час конфлікту із ОСОБА_10 , що виник на ґрунті особистих неприязних відносин наніс останньому один удар кулаком лівої руки в скроневу ділянку з права, внаслідок чого спричинив йому тілесні ушкодження у вигляді садна та синця в правій скроневій ділянці , які згідно висновку експерта № 602 від 03.10.2016 року відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень. Під час судового розгляду цього кримінального провадження пред'явлене ОСОБА_7 обвинувачення у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України - не знайшло свого підтвердження, оскільки дослідженими в судовому засіданні доказами не було доведено, що в його діях наявний склад кримінального правопорушення, передбачений ч.1 ст.125 КК України.
Не погоджуючись з вищевказаним вироком прокурор подав апеляційну скаргу, у якій просить вирок Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області, яким ОСОБА_7 визнано невинуватим та виправдано через недоведеність наявності у його діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України скасувати через невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, та призначити йому покарання у виді штрафу у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та на підставі п. в ч.1 ст.1 ЗУ «Про амністію у 2016 році» звільнити від покарання.
Прокурор вказаний вирок вважає незаконним та необґрунтованим, таким, що підлягає скасуванню через невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні фактичним обставинам кримінального провадження, а також через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону
Апеляційні вимоги мотивує тим, що суд першої інстанції критично ставиться до пояснень всіх свідків, оскільки між ними, потерпілим та обвинуваченим існують неприязні відносини, не вказуючи в чому саме полягають такі суперечності.
Стверджує, що покази всіх свідків щодо події злочину, його учасників і удару збігаються, крім обставини втрати свідомості потерпілим після удару, падіння потерпілого на бетонне покриття чи кущ та наявності у потерпілого синців.
Зазначає, що суд першої інстанції у вироку стверджує, що відсутні належні докази того, що виявлені у потерпілого тілесні ушкодження у вигляді садна та синця в правій скроневій ділянці утворилися саме в результаті протиправних і умисних дій ОСОБА_7 , тобто, що саме такі наслідки перебувають у причинному зв'язку з діями обвинуваченого. Проте, апелянт звертає увагу, що, всі свідки, потерпілий та сам обвинувачений зазначали, що ОСОБА_7 наніс удар, він якого потерпілий впав.
Підкреслює, що в оскаржуваному вироку не наведено жодних мотивів жодних мотивів, з яких суд прийшов до висновку про недоведеність участі обвинуваченого ОСОБА_7 у заподіянні тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_11 , не навівши доказів, якими це підтвержується, зокрема і елемент захисту з боку обвинуваченого.
У суд апеляційної інстанції потерпілий ОСОБА_10 не з'явився та подав декілька заяв, у яких просить апеляційний розгляд проводити без його участі, оскаржуваний вирок вважає законним і обґрунтованим, а ОСОБА_7 він оговорив через неприязні стосунки, відтак просить вирок Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 19 квітня 2018 року щодо ОСОБА_7 залишити без змін.
При апеляційному розгляді прокурори частково підтримали апеляційну скаргу та просили закрити кримінальне провадження у зв'язку з примиренням потерпілого із обвинуваченим на підставі ст.46 КК України. При цьому прокурор ОСОБА_6 надала апеляційному суду письмову заяву потерпілого ОСОБА_10 від 17.09.2019 року, у якій останній також просив закрити кримінальне провадження у зв'язку з примиренням із ОСОБА_7 ..
Обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_9 заперечили вимоги апеляційної скарги, водночас ОСОБА_7 подав клопотання від 17.09.2019 року, у якому просив закрити кримінальне провадження у зв'язку з примиренням потерпілого із обвинуваченим на підставі ст.46 КК України. Вказане клопотання обвинуваченого підтримала його захисник.
Заслухавши доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, дослідивши матеріали судового провадження, доводи апеляційної скарги та заявлених клопотань, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Відповідно до ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ч.1 ст.337 КПК України судовий розгляд судом першої інстанції проводився щодо обвинуваченого ОСОБА_7 у межах висунутого обвинувачення згідно із обвинувальним актом.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно оцінив одержані у передбаченому КПК України порядку докази у цьому кримінальному провадженні, оцінивши їх в сукупності, зробив правильний висновок, про недоведеність ОСОБА_7 у нанесенні легких тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_10 .
Апеляційні доводи в частині неврахування показів обвинуваченого ОСОБА_7 , потерпілого ОСОБА_10 , свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16 є безпідставними.
Так, ОСОБА_7 суду першої інстанції пояснив, що частково визнає свою вину у тому, що вмішався в конфлікт між потерпілим та його дружиною, однак наносити тілесні ушкодження нікому не мав наміру, а лише штовхнув ОСОБА_10 , щоб захистити дружину потерпілого ОСОБА_10 від протиправних дій потерпілого щодо неї.
ОСОБА_10 показав, що мав місце конфлікт між ним та дружиною, зять ОСОБА_7 його вдарив лівою рукою в обличчя і він впав.
У заяві від 05 березня 2019 року адресовану Львівському апеляційному суду потерпілий ОСОБА_10 , зазначає, про те, що він оговорив ОСОБА_7 внаслідок неприязних відносин, що склалися між ними.
Такі суперечливі показання колегія суддів оцінює на користь ОСОБА_7 , оскільки відповідно до чинних конституційних положень та загальних засад кримінального провадження, зокрема положення ч.2 ст.17 КПК України - усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Крім того згідно із положеннями п.1 ч.1 ст.477 КПК України кримінальне провадження за ознаками вчинення кримінального правопорушення передбаченого ст. 125 КК України є кримінальним провадженням у формі приватного обвинувачення і може бути розпочате лише на підставі заяви потерпілого. Тому, із комплексного аналізу законодавчих норм слідує, що позиція потерпілого, зокрема про відмову від обвинувачення, є вагомим аргументом у справах приватного обвинувачення, на яку необхідно зважати.
Апеляційним судом встановлено, що потерпілий ОСОБА_10 відмовився від обвинувачення, відкликавши апеляційну скаргу свого представника ОСОБА_17 , про що зазначив у власноручно підписаній заяві від 05 березня 2019 року, просив апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а оскаржуваний вирок без змін.
Колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги прокурора про те, що суд першої інстанції не взяв до уваги показів свідків ОСОБА_13 та його дружини ОСОБА_14 , які є дочкою та зятем потерпілого ОСОБА_10 , ОСОБА_18 , яка є дочкою потерпілого та дружиною обвинуваченого, ОСОБА_12 - дружини потерпілого ОСОБА_10 , та свідка ОСОБА_16 , оскільки такі в повному обсязі перевірені судом першої інстанції і з приводу них дана правильна оцінка, з якого погоджується суд апеляційної інстанції.
Так, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції у відповідності до вимог ст.94 КПК України всебічно, повно та об'єктивно дослідив докази у справі в цій частині та ухвалив мотивоване рішення. Колегія суддів повністю погоджується із мотивами суду першої інстанції, через що не знаходить підстав для скасування вироку суду першої інстанції, яким суд виправдав обвинуваченого ОСОБА_7 ..
Отже, при перевірці справи в апеляційному порядку не виявлено невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження та допущених істотних порушень кримінального процесуального закону, які б тягнули за собою скасування чи вироку, на що покликається апелянт у своїй апеляційній скарзі. Підстав для скасування виправдувального вироку відповідно до вимог кримінального процесуального закону колегія судів не вбачає.
При цьому колегія суддів враховує вкрай пасивну процесуальну поведінку прокурорів в суді апеляційної інстанції по підтримці апеляційних вимог та обов'язку доказування (ст.92 КПК України) обставин щодо винуватості обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, за яким він був виправданий.
Слід зазначити, що прокурори незважаючи на те, що у своїй апеляції вказують на безпідставність та незаконність виправдання обвинуваченого та просять ухвалити в цій частині новий вирок, проте при цьому жоден із прокурорів у відповідності до ч.3 ст.404 КПК України не порушив перед апеляційним судом питання про повторне дослідження обставин, встановлених під час кримінального провадження, або про дослідження доказів, які не досліджувались судом першої інстанції,- через що колегія суддів приходить до висновку, що прокурори повністю погодились із встановленими обставинами та доказами, дослідженими судом першої інстанції.
Щодо поданих заяви потерпілого та клопотання обвинуваченого про закриття кримінального провадження у зв'язку з примиренням потерпілого із обвинуваченим на підставі ст.46 КК України, то слід вказати наступне.
Згідно вимог ст.417 КПК України суд апеляційної інстанції, встановивши обставини, передбачені статтею 284 цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу і закриває кримінальне провадження.
Водночас, у даному кримінальному провадженні місцевим судом ухвалено щодо ОСОБА_7 виправдувальний вирок, а отже не зважаючи на існування факту наявності примирення потерпілого із обвинуваченим, виправдувальний вирок не може бути скасований із цих підстав в порядку ст.46 КК України та на підставі ст.ст.284, 417 КПК України.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407, 419, 426 КПК України, колегія суддів, -
Вирок Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 19 квітня 2018 року щодо ОСОБА_7 , залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_6 - без задоволення.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення та може бути безпосередньо оскаржена до суду касаційної інстанції шляхом подання касаційної скарги на протязі трьох місяців з дня проголошення.
Головуючий :
Судді :