Справа № 640/9598/19 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Панченко Н.Д.
18 вересня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Костюк Л.О.;
суддів: Бужак Н.П., Пилипенко О.Є.;
за участю секретаря: Несін К.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 26 червня 2019 року (розглянута у порядку письмового провадження, м. Київ, дата складання повного тексту рішення - відсутня) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Окружного адміністративного суду міста Києва про визнання факту, -
У червні 2019 року, ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва, в якому просив визнати факт неналежного засвідчення копій ухвал, а саме: копії ухвали у справі № 826/15831/18 від 23 листопада 2018 року та копії ухвали у справі № 826/15831/18 від 08 жовтня 2018 року, копії ухвали у справі № 640/20037/18 від 06 грудня 2018 року, копії ухвали № 640/20037/18 від 26 грудня 2018 року.
Просив видати належним чином засвідчену копію ухвали, а саме копію ухвали у справі № 826/15831/18 від 23 листопада 2018 року та притягнути до відповідальності винних посадових осіб.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.06.2019 року у цій справі визначено підсудність Київському окружному адміністративному суду, яка надійшла до Київського окружного адміністративного суду 21.06.2019 року.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26 червня 2019 року відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Окружного адміністративного суду міста Києва про визнання факту.
Не погоджуючись з постановленою ухвалою, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить дану ухвалу скасувати, як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а а ухвала судді - скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду з наступних підстав.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що даний спір про визнання факту неналежного засвідчення копій ухвал, а саме: копію ухвали у справі № 826/15831/18 від 23 листопада 2018 року та копію ухвали у справі № 826/15831/18 від 08 жовтня 2018 року, копію ухвали у справі № 640/20037/18 від 06 грудня 2018 року, копію ухвали № 640/20037/18 від 26 грудня 2018 року, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки цей спір не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин, а пов'язаний з вирішенням питання, за характером спірних правовідносин, в порядку цивільного судочинства, а відтак його розгляд не належить до юрисдикції адміністративних судів.
З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не погоджується виходячи з наступного.
10 січня 2019 року позивач звернувся з письмовими зверненнями до Окружного адміністративного суду міста Києва зі скаргою на дії та бездіяльність працівників апарату Окружного адміністративного суд міста Києва щодо неналежного складання процесуальних документів - копії ухвали від 23 листопада 2018 у справі №826/15831/18 та іншим письмовим зверненням на дії та бездіяльність прсщівників апарату Окружного адміністративного суд міста Києва щодо неналежного складання процесуальних документів копії ухвали від 26 грудня 2018 року у справі №640/20037/18.
Згідно з ч.1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 1 ст. 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій.
Статтею 124 Конституції України встановлено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Однак, це не означає, що правопорядок в Україні допускає можливість звертатися з будь-якими позовами (позовними вимогами) до будь-якого суду, адже порядок здійснення судочинства в силу статті 92 Конституції України визначається виключно Законами України, тому право на звернення до суду фізичні та юридичні особи мають здійснювати у порядку та спосіб, визначений законами з питань судочинства.
За приписами ст.. 6 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів.
Повноваження адміністративних судів щодо розгляду справ адміністративної юрисдикції, порядок звернення до адміністративних судів і порядок здійснення адміністративного судочинства визначаються Кодексом адміністративного судочинства України.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 4 КАС України передбачено, що публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи. При цьому, необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним управлінських функцій саме у тих відносинах, у яких виник спір.
Колегія суддів звертає увагу на те, що спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.
Та вказує, що зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач звернувся до суду з метою зобов'язання видати належним чином засвідчені засвідчення копій ухвал, а саме: копію ухвали у справі № 826/15831/18 від 23 листопада 2018 року та копію ухвали у справі № 826/15831/18 від 08 жовтня 2018 року, копію ухвали у справі № 640/20037/18 від 06 грудня 2018 року, копію ухвали № 640/20037/18 від 26 грудня 2018 року.
В силу вимог п. 1 ч. 3 ст. 44 КАС України, учасники справи мають право: ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 241 КАС України, судовими рішеннями є, зокрема, ухвали.
Частиною 9 ст. 251 КАС України передбачено, що копії судових рішень можуть бути видані повторно за заявою особи у порядку, встановленому законодавством.
Копії судових рішень видаються судом, у якому перебуває справа на момент надходження відповідної заяви (підпункт 15.14 пункту 15 Розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України).
Порядок видачі адміністративних справ для ознайомлення та копій процесуальних документів врегульований положеннями п. 6.8 Інструкції з діловодства в адміністративних судах України, затвердженої наказом ДСА від 17.12.2013 № 174 (далі - Інструкція).
Так, п.п. 6.8.7 п. 6.8 Інструкції передбачено, що копії судових рішень видаються особам, які відповідно до законодавства мають право на їх одержання, або надсилаються судом відповідно до вимог процесуального законодавства.
Копії судових рішень повинні бути належним чином оформлені, підписані працівником апарату суду та скріплені номерною печаткою суду, окрім випадків, передбачених пунктом 1.5.6 цієї Інструкції (п.п. 6.8.8 п. 6.8 Інструкції).
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до ст.. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, у справі «Беєлер проти Італії» ЄСПЛ зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогам захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним («Beyeler v. Italy», № 33202/96, пункти 110, 114).
У рішенні у справі «Інтерсплав» проти України» ЄСПЛ наголосив, що втручання має бути пропорційним та не становити надмірного тягаря, іншими словами воно має забезпечувати «справедливий баланс» між інтересами особи і суспільства (№ 803/02, пункт 38).
Одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів «доброго врядування» і «належної адміністрації» (встановлення процедури і її дотримання), частково співпадає з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до «якості» закону).
Наприклад, у пунктах 70-71 рішення по справі «Рисовський проти України» (29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування», зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), № 33202/96, пункт 120, «Онер'їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), № 48939/99, пункт 128, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), № 21151/04, пункту 72, «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), № 10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер'їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), п. 119).
Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), № 10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), пункту 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункту 58, «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), № 32457/05, пункту 40, «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), № 35298/04, пункту 67). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (наприклад, рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), пункту 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (зазначені вище рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункт 53 та «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), пункт 38).
Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
На підставі вище зазначеного, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції належним чином наведені обставини не досліджено, відповідної оцінки їм не надано, у зв'язку з чим безпідставно відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідач по справі, як суб'єкт владних повноважень, не виконав покладений на нього обов'язок щодо доказування правомірності вчинених ним дій та прийняття оскаржуваного рішення.
Натомість, позивачем надано достатньо доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовує позовні вимоги.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання Окружного адміністративного суду м. Києва вчинити дії, а саме видати належним чином завіреної копії ухвали від 23.11.2018 року у праві №826/15831/18 шляхом проставляння відмітки про засвідчення копії документів, що складається зі слів «Згідно з оригіналом», колегія суддів зазначає наступне.
Так, колегія суддів зазначає, що дана вимога є необґрунтованою та передчасною тому задоволенню не підлягає.
Таким чином, апеляційний суд вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо відмови у відкритті провадження в адміністративній справі.
Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Отже, суддя суду першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі.
За таких обставин керуючись ст.320 КАС України, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала Київського окружного адміністративного суду від 26 червня 2019 року - скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст.ст. 2, 10, 11, 241, 242, 243, 250, 251, 308, 310, 312, 320, 321, 322, 328, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволити частково.
Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 26 червня 2019 року - скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ст. 329 КАС України.
(Повний текст виготовлено - 18 вересня 2018 року).
Головуючий суддя: Л.О. Костюк
Судді: Н.П. Бужак,
О.Є. Пилипенко