Справа № 826/8348/17 Суддя (судді) першої інстанції: Шрамко Ю.Т.
18 вересня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого: Бєлової Л.В.
суддів: Кучми А.Ю., Пилипенко О.Є.
розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 червня 2019 року з питань встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Заступника Міністра юстиції з питань державної реєстрації Мороза Павла Олександровича про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії,
У травні 2019 року позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 червня 2019 року із заявою про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у справі № 826/8348/17 від 31 липня 2018 року.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 червня 2019 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивачем подано апеляційну скаргу, у якій просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу до суду першої інстанції для вирішення питання встановлення судового контролю за виконанням судового рішення. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.
09.09.2019 до Шостого апеляційного адміністративного суду від ОСОБА_1 надійшло клопотання про розгляд справи за участі позивача.
Щодо заявленого представником позивача клопотання колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 4 КАС України письмове провадження - це розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді, зокрема, апеляційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, визначено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
При цьому, колегія суддів вважає, що характер спірних правовідносин та предмет доказування у даній справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін для повного і всебічного встановлення обставин справи. Справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів
А тому, у задоволенні клопотання позивача про розгляд справи у судовому засіданні слід відмовити.
У відповідності до ст. 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 липня 2018 року в адміністративній справі №826/8348/17 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Заступника міністра юстиції з питань державної реєстрації Мороза Павла Олександровича про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії позов задоволено частково, визнано протиправними дії Міністерства юстиції України щодо розгляду скарги позивача від 13 лютого 2017 року в частині надання неповної відповіді за результатами її розгляду та зобов'язано Міністерство юстиції України надати повну відповідь за результатами розгляду скарги позивача від 13 лютого 2017 року. Позов в іншій частині позовних вимог залишено без задоволення.
На виконання судового рішення позивачу було видано виконавчий лист для пред'явлення їх до виконання.
Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд першої інстанції виходив з того, що вирішення питання про встановлення судового контролю за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень є правом , а не обов'язком суду та можливе лише під час прийняття такого судового рішення.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно зі статтею 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Суб'єктами, на яких поширюється обов'язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.
Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
З наведеного слідує, що рішення суду, яке набрало законної сили є обов'язковим для учасників справи.
Так, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах «Бурдов проти Росії» від 07.05.2002 року, «Ромашов проти України» від 27.07.2004 року, «Шаренок проти України» від 22.02.2004 року зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне зобов'язувальне рішення залишалося без дієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід'ємною частиною судового процесу.
Відповідно до ч. 6 статті 245 КАС України, у випадках, визначених у частинах 3 - 5 цієї статті, суд може визначити відповідачу - суб'єкту владних повноважень розумний строк виконання рішення суду.
Відповідно до ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У Рішенні від 30 червня 2009 року №16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз. 1 пп. 3.2 п. 3, абз. 2 п. 4 мотивувальної частини).
Виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатись як невід'ємна частина «судового процесу» для цілей статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції» суд підкреслив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як невід'ємна частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін (п. 40).
З огляду на викладене, колегія суддів акцентує увагу на тому, що інститут судового контролю полягає у здійсненні судом контролюючої функції по відношенню до суб'єкта владних повноважень з дотримання ним принципу обов'язковості судового рішення. З набранням чинності нової редакції КАС, законодавцем розширено повноваження суду та надано судам право встановлювати судовий контроль за виконанням судового рішення після ухвалення ним рішення, у разі наявності обґрунтованих підстав вважати, що органом влади порушується принцип обов'язковості судового рішення. При цьому, слід зважати на те, що встановлення судового контролю є правом суду, а не його обов'язком.
Таким чином, висновок суду першої інстанції щодо можливості встановлення судового контролю на стадії ухвалення рішення є помилковим.
При цьому, за правилами статті 382 КАС України, вирішення питання щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення належить до повноважень того суду, який ухвалив таке рішення, а тому оспорювана ухвала суду підлягає скасуванню із направленням справи для продовження розгляду заяви Позивача.
Враховуючи викладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про встановлення контролю за виконанням судового рішення у справі №826/8348/17 .
Згідно з положеннями ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення, є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, ухвала суду першої інстанції скасуванню, з направленням справи до Окружного адміністративного суду міста Києва для продовження розгляду заяви.
Керуючись ст. 243, 315, 317, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 червня 2019 року - задовольнити.
Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 червня 2019 року - скасувати.
Справу № 826/8348/17 направити до Окружного адміністративного суду міста Києва для продовження розгляду заяви.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Повний текст підписано 18.09.19.
Головуючий суддя Л.В.Бєлова
Судді А.Ю.Кучма,
О.Є.Пилипенко