ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
19 вересня 2019 року № 640/18981/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Васильченко І.П. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовомОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_5 ОСОБА_6 ОСОБА_7 ОСОБА_8 ОСОБА_9 ОСОБА_10
ДоКиївської міської державної адміністрації
провизнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити дії
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 (далі-позивачі) звернулись до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Київської міської державної адміністрації (далі-відповідач) про визнання розпорядження відповідача від 15.05.2018 р. № 823 про відмову в реєстрації протиправним та зобов'язання відповідача зареєструвати Релігійну громаду «Церква об'єднання» (у Оболонському районі м. Києва) як юридичну особу.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.12.2018 року суд визнав подану заяву і додані до неї матеріали достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження по справі, встановлено, що справа буде розглядатися в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Позовні вимоги мотивовані безпідставністю відмови відповідача в реєстрації Статуту, що призвело до порушення прав релігійної організації, співзасновників та її членів, зокрема, без реєстрації вони позбавлені можливості здійснювати дії, які необхідні для проведення релігійної діяльності.
Відповідач у письмовому відзиві на позов вказав про відповідність оскаржуваного наказу вимогам чинного законодавства.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Рішенням Установчих Зборів Загальної Ради Релігійної громади «Церква об'єднання» (у Оболонському районі м. Києва) від 12.06.2017 р. прийнято Статут громади та вирішено звернутись до відповідача про проведення державної реєстрації Статуту Громади.
21.02.2018 р. позивачами подано відповідні документи на реєстрацію громади.
Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 15.05.2018 р. № 823 «Про відмову в реєстрації Статуту релігійної організації «Релігійна громада «Церква об'єднання» (у Оболонському районі м. Києва)» відмовлено в реєстрації Статуту релігійної організації «Релігійна громада «Церква об'єднання» (у Оболонському районі м. Києва)» у зв'язку з тим, що діяльність зазначеної релігійної організації не відповідає вимогам статей 3, 4, 5 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації».
Позивач, не погоджуючись із вказаним рішенням, звернувся до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.
Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» (далі-Закон), в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями).
Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об'єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об'єднання представляються своїми центрами (управліннями).
Відповідно до ст. 7 Закону, релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того ж культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об'єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб.
Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних і організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості.
Повідомлення державних органів про утворення релігійної громади не є обов'язковим.
Стеттею 12 Закону встановлено, що Статут (положення) релігійної організації, який відповідно до цивільного законодавства визначає її правоздатність, підлягає реєстрації у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.
Статут (положення) релігійної організації приймається на загальних зборах віруючих громадян або на релігійних з'їздах, конференціях.
Статут (положення) релігійної організації повинен містити відомості про:
1) вид релігійної організації, її віросповідну приналежність і місцезнаходження;
2) місце релігійної організації в організаційній структурі релігійного об'єднання;
3) майновий стан релігійної організації;
4) права релігійної організації на заснування підприємств, засобів масової інформації, інших релігійних організацій, створення навчальних закладів;
5) порядок внесення змін і доповнень до статуту (положення) релігійної організації;
6) порядок вирішення майнових та інших питань у разі припинення діяльності релігійної організації.
Статут (положення) може містити й інші відомості, пов'язані з особливостями діяльності даної релігійної організації.
Статут (положення) релігійної організації не повинен суперечити чинному законодавству.
Документи, які визначають віросповідну діяльність, вирішують інші внутрішні питання релігійної організації, не підлягають реєстрації в державних органах.
Відповідно до ст. 14 Закону, для реєстрації статуту (положення) релігійної громади громадяни в кількості не менше десяти чоловік, які утворили її і досягли 18-річного віку, подають заяву та статут (положення) на реєстрацію до обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Автономній Республіці Крим - до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.
Релігійні центри, управління, монастирі, релігійні братства, місії та духовні навчальні заклади подають на реєстрацію статут (положення) до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії.
Орган, який здійснює реєстрацію, в місячний термін розглядає заяву, статут (положення) релігійної організації, приймає відповідне рішення і не пізніш як у десятиденний термін письмово повідомляє про нього заявникам.
У необхідних випадках орган, який здійснює реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій, може зажадати висновок місцевої державної адміністрації, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, а також спеціалістів. У цьому разі рішення про реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій приймається у тримісячний термін.
Перевищення встановленого цим Законом терміну прийняття рішень про реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій може бути оскаржено в суд у порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством України.
Зміни і доповнення статутів (положень) релігійних організацій підлягають реєстрації в тому ж порядку і в ті ж терміни, що і реєстрація статутів (положень).
У разі необхідності в розгляді питання про реєстрацію статуту (положення) можуть брати участь з дорадчим голосом представники релігійної організації.
Статтею 15 Закону, встановлено, що у реєстрації статуту (положення) релігійної організації може бути відмовлено, якщо її статут (положення) або діяльність суперечать чинному законодавству.
Рішення про відмову в реєстрації статуту (положення) релігійної організації із зазначенням підстав відмови повідомляється заявникам письмово в десятиденний термін. Це рішення може бути оскаржено в суд у порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством України.
Як вже зазначалось, розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 15.05.2018 р. № 823 «Про відмову в реєстрації Статуту релігійної організації «Релігійна громада «Церква об'єднання» (у Оболонському районі м. Києва)» відмовлено в реєстрації Статуту релігійної організації «Релігійна громада «Церква об'єднання» (у Оболонському районі м. Києва)» у зв'язку з тим, що діяльність зазначеної релігійної організації не відповідає вимогам статей 3, 4, 5 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації».
Так, відповідачем під час розгляду поданих позивачами документів встановлено, що громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян християнського віросповідання протестантського напрямку, які добровільно об'єднались з метою спільного задоволення релігійних потреб та поширення християнської віри, а також для піклування про релігійно-моральне виховання.
При опрацюванні поданих документів відповідачем не встановлено віросповідну приналежність громади, зокрема п. 1.1 Статуту Громади чітко не визначає її віросповідну приналежність, що у свою чергу, не відповідає ст. 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації».
Як зазначено відповідачем, під час вивчення культової практики та віросповідання релігійної організації «Релігійна громада «Церква об'єднання» (у Оболонському районі м. Києва)», з'ясовано, що релігійні організації послідовників вчення Сан Мьон Муна є нетрадиційними для України. Зокрема, у 2011 та 2007 роках центральним органом у справах релігій було зроблено висновки про діяльність зазначеної релігійної організації та її віровчення.
Так, управлінням релігієзнавчої та аналітичної роботи Державного комітету України у справах релігій було підготовлено Релігієзнавчий висновок про релігійну організацію «Церква Єднання-Асоціація Святого Духа за єднання світового християнства» від 14.11.2001 р. № 7-3548/15, в якому йдеться про те, що «неоднозначне сприйняття віро повчальної доктрини, реальної культової практики та соціально-економічної діяльності «Церква Єднання» в країнах поширення, в тому числі і пов'язаної з протиставленням власного віровчення адептів Муна до традиційного християнства можуть укласти міжконфесійні відносини в Україні».
Листом від 30.08.2007 р. № 10/413-57 Державний комітет України у справах національностей та релігій повідомив Київську міську державну адміністрацію про те, що «у віровченні вказаної релігійної організації велика увага приділяється проблемам сім'ї та шлюбу, які проголошені невід'ємною частиною системи спасіння, Мун вчить, що всі прихильники Церкви Єднання, які бажають одружитися, мають пройти через відповідний шлюбний обряд. Тільки з благословення самого Муна підбираються шлюбні пари», що в свою чергу порушує статті 5, 7, 24 Сімейного Кодексу України.
При цьому, відповідачем враховано лист Служби безпеки України від 26.02.2018 р. № 5/3/3-2599, в якому йдеться про те, що українські осередки закордонного центру «Церкви Об'єднання» (Сеул, Південня Корея) функціонують поза реєстрацією у Харківській, Дніпропетровській, Львівській, Житомирській та Одеській областях і підпорядковуються центральній церкві «Хун-Хва-Вон» у м. Києві; під час перебування в Україні окремі служителі Церкви Муна з числа іноземців порушували закони України «Про свободу совісті та релігійні організації», «Про правовий статус іноземців», постанову Кабінету Міністрів Україну «Про правила в'їзду іноземців в Україну і виїзд з України і трантизтного проїзду через її територію»; іноземці та вітчизняні фахівці у сфері релігієзнавства відносять «Церкву об'єднання» до тоталітарних та деструктивних культів, віровчення якої може нанести шкоду фізичному та психічному здоров'ю громадян; факт отримання юридичного статусу релігійної організації «Релігійна громада «Церква об'єднання» (у Оболонському районі м. Києва)» в нашій державі може викликати невдоволення у представників традиційних конфесій, що в подальшому призведе до провокування конфліктів на релігійному підґрунті.
У свою чергу, суд звертає увагу, що раніше відповідачем вже розглядались установчі документи релігійних громад, які є послідовниками вчення Сан Мьон Муна щодо реєстрації їх статутів, однак виконавчим органом було відмовлено в реєстрації таких статутів.
Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що відповідачем правомірно, з урахуванням всіх обставин справи, відмовлено у проведенні реєстрації статуту Релігійної громади «Церква об'єднання» (у Оболонському районі м. Києва).
Суд звертає увагу на те, що рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Свято-Михайлівська Парафія проти України» від 14.06.2007 заява №77703/01, яке відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягає застосуванню судами як джерело права, визначено, що надаючи тлумачення статей 9 та 11 Конвенції в контексті обмеження передбачених ними прав, Європейський суд визнав, що в демократичному суспільстві дійсно може виникнути необхідність обмежити свободу віросповідання задля узгодження інтересів різних релігійних груп.
Зі змісту пункту 2 статті 9 Конвенції вбачається, що свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише обмеженням, встановленим законом, і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
У силу ч.ч. 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зважаючи на вищевикладене, виходячи із меж заявлених позовних вимог, суд приходить до висновку про необґрунтованість доводів позивача, а тому в задоволенні позовних вимог відмовляє.
Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати у зв'язку із відмовою у задоволенні позову відшкодуванню не підлягають.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 77, 139, 243-245, 263, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У позові ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 відмовити.
Рішення суду відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.П. Васильченко