ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
18 вересня 2019 року № 826/1090/16
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Чудак О.М., суддів Пащенка К.С., Шейко Т.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України про визнання звільнення незаконним, скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати, матеріальної та моральної шкоди, поновлення права на отримання матеріальної допомоги, зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
25.01.2016 ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Міністерства освіти і науки України (МОН України) про визнання звільнення незаконним, скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати, матеріальної та моральної шкоди, поновлення права на отримання матеріальної допомоги, зобов'язання вчинити певні дії.
В подальшому ОСОБА_1 подала до суду заяву про зміну (уточнення) позовних вимог від 10.06.2016 (а.с. 222 т. 1) та заяву про збільшення позовних вимог від 05.09.2016 (а.с. 22, 23 т.2), в яких просила суд:
- визнати звільнення з 05.01.2016 незаконним, скасувати наказ МОН України від 04.01.2016 №2-а про звільнення та поновити її на посаді головного спеціаліста відділу міжнародних освітніх проектів, взаємодії з міжнародними організаціями управління міжнародного співробітництва та європейської інтеграції МОН України;
- стягнути з МОН України середній заробіток за час вимушеного прогулу з 06.01.2016 до дня поновлення на роботі, враховуючи, що середній заробіток за останні 2 місяці роботи становить 5013,86 грн., а з 01.05.2016 середній заробіток рахувати у розмірі 9676,75 грн.;
- стягнути з МОН України моральну шкоду, завдану внаслідок незаконного звільнення у розмірі 50000 грн.;
- стягнути з МОН України матеріальну шкоду, завдану внаслідок незаконного звільнення у розмірі 536,81 грн.;
- поновити порушене відповідачем її право на отримання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань шляхом зобов'язання МОН України нарахувати і виплатити таку допомогу у розмірі посадового окладу - 2231 грн.;
- визнати незаконними зміни до штатного розпису на 2015 рік МОН України, введені в дію наказом МОН України від 19.10.2015 № 403-а, в частині виведення зі штатного розпису відділу міжнародних освітніх проектів, взаємодії з міжнародними організаціями управління міжнародного співробітництва та європейської інтеграції МОН України та введення до штатного розпису відділу міжнародних освітніх проектів. Зобов'язати відповідача змінити це формулювання на «перейменувати відділ міжнародних освітніх проектів, взаємодії з міжнародними організаціями управління міжнародного співробітництва та європейської інтеграції МОН України у відділ міжнародних освітніх проектів управління міжнародного співробітництва та європейської інтеграції МОН України»;
- зобов'язати МОН України зробити запис у трудовій книжці щодо перейменування відділу відповідно до пункту 2.15. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58;
- стягнути з МОН України суму премії до Міжнародного жіночого дня 8 березня в розмірі 1200 грн.;
- стягнути з МОН України 3000 грн. премії за результатами роботи за 2015 рік;
- стягнути з МОН України 850,66 грн. недоплаченої у зв'язку зі звільненням заробітної плати за грудень та січень 2016 року;
- стягнути з МОН України 2204,80 грн. судових витрат, пов'язаних з поданням адміністративного позову.
В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначила, що оскаржуваний наказ про звільнення не ґрунтується на вимогах законодавства, не враховує її переважне право на залишення на роботі, професійні якості порівняно з іншими працівниками. У свою чергу, відповідачем не доведено обставин щодо наявності зміни штатного розпису та не вжито заходи щодо фактичного залишення її на посаді в МОН України.
Крім того, наголосила, що відповідачем запропоновано лише тимчасові посади, на період перебування особи в декретній відпустці, в той же час, на момент її звільнення у МОН України було більше 20 вакансій, у тому числі у відділі в якому вона працювала. Зазначені обставини свідчать про те, що звільнення відбулось без достатніх правових підстав, у зв'язку із чим оскаржуваний наказ підлягає скасуванню, а права на працю і грошове забезпечення поновленню в судовому порядку.
Водночас, позивач вказала, що наказ МОН України про зміну штатного розпису є незаконним та підлягає частковому скасуванню, оскільки фактично відбулось перейменування відділу, а не його реорганізація і штатний розпис фактично не змінився.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.01.2016 відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду.
На підставі рішення зборів суддів Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.10.2017, згідно з розпорядженням керівника апарату Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.10.2017, справу передано на автоматичний розподіл справ між суддями.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.11.2017 справу прийнято до провадження і призначено до розгляду.
15.12.2017 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), шляхом його викладення в новій редакції.
Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Тобто, розгляд даної справи після 15.12.2017 здійснено відповідно до приписів нової редакції КАС України.
Так, в судовому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримав та просив їх задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в адміністративному позові та письмових поясненнях, а також наданих у справу доказах.
Представник відповідача позовні вимоги не визнав та просив відмовити у задоволенні позову повністю з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Усно пояснив, що оскаржений наказ про звільнення позивача з державної служби прийнятий у відповідності та у порядку, визначеному чинним законодавством.
Зважаючи на відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні та потреби заслухати свідка чи експерта, суд за клопотаннями представників сторін, на підставі частини третьої статті 194 КАС України ухвалив розглянути справу в порядку письмового провадження.
Суд дослідив матеріали справи на підтвердження й спростування заявлених вимог в їх сукупності, надав їм юридичну оцінку та встановив наступне.
ОСОБА_1 з 02.04.2015 призначено за результатами конкурсу на посаду головного спеціаліста відділу міжнародних освітніх проектів, взаємодії з міжнародними організаціями управління міжнародного співробітництва та європейської інтеграції МОН України, з випробувальним терміном - 2 місяці (т. 1 а.с. 13).
Наказом Міністра МОН України від 04.01.2016 №2-а ОСОБА_1 звільнено з посади головного спеціаліста відділу міжнародних освітніх проектів, взаємодії з міжнародними організаціями управління міжнародного співробітництва та європейської інтеграції МОН України з 05.01.2016 у зв'язку зі зміною структури та штатного розпису МОН України та відповідно до пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (КЗпП України). Наказано виплатити вихідну допомогу у розмірі середнього місячного заробітку відповідно до статті 44 КЗпП України (т. 1, а.с. 16).
Підставою для прийняття вказаного наказу слугував наказ від 19.10.2015 № 403-а «Про введення в дію структури та змін до штатного розпису на 2015 рік МОН України» та попередження про вивільнення позивача від 04.11.2015 (т. 1, а.с. 14, 32-35).
Так, наказом від 19.10.2015 №403-а «Про введення в дію структури та змін до штатного розпису на 2015 рік МОН України» введено в дію з 19.10.2015 структуру та зміни до штатного розпису на 2015 рік МОН України, затвердженого наказом від 29.01.2015 №40-а «Про введення в дію структури та штатного розпису на 2015 рік МОН України» і погодженого Міністерством фінансів України.
Відповідно до нової структури МОН України, в структурі МОН України, зокрема, передбачено управління міжнародного співробітництва та європейської інтеграції (т. 1 а.с. 32).
Додатком 1 до структури МОН України, затвердженої 02.10.2015 є розгорнута структура МОН України на 2015 рік, в якій передбачено всього 325 штатних одиниць, у тому числі в управлінні міжнародного співробітництва та європейської інтеграції - 18 штатних одиниць, а у відділі міжнародних освітніх проектів управління міжнародного співробітництва та європейської інтеграції - 5 штатних одиниць.
Відповідно до змін до штатного розпису на 2015 рік МОН України, затверджених заступником Міністра освіти та науки України - керівником апарату 02.10.2015 та погодженого Міністерством фінансів України 12.10.2015, зокрема, виведено із штатного розпису відділ міжнародних освітніх проектів, взаємодії з міжнародними організаціями управління міжнародного співробітництва та європейської інтеграції, всього по відділу 5 штатних одиниць, у тому числі - заступник начальника управління - начальник відділу - 1, головний спеціаліст - 4 та введено до штатного розпису відділ міжнародних освітніх проектів управління міжнародного співробітництва та європейської інтеграції, який включає: заступника начальника управління - начальник відділу - 1, головний спеціаліст - 4. При цьому, посадові оклади вказаних працівників не змінились.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 40, статті 492 КЗпП України ОСОБА_1 04.11.2015 попереджено про звільнення із займаної посади після закінчення двомісячного строку у зв'язку із змінами у структурі та штатному розписі МОН України на 2015 рік, затвердженому Міністерством фінансів України та введених в дію наказом МОН України від 19.10.2015 №403-а (т. 1 а.с. 14).
Згідно вказаного попередження, позивачу запропонована вакантна посада головного спеціаліста відділу змісту та організації навчального процесу департаменту професійно-технічної освіти на період декретної відпустки ОСОБА_2 . Від запропонованої посади позивач відмовилась.
Проте, 25.12.2015 позивач зверталась із заявою на ім'я заступника Міністра - керівника апарату Дерев'янка О.В. про скасування заявленої відмови від запропонованої 04.11.2015 посади головного спеціаліста відділу змісту та організації навчального процесу департаменту професійно-технічної освіти на період декретної відпустки ОСОБА_2 та просила перевести її на запропоновану посаду.
04.01.2016 позивачу запропонована посада головного спеціаліста відділу кадрів центрального апарату департаменту персоналу на період відпустки по догляду за дитиною ОСОБА_3 Від запропонованої посади позивач відмовилась та зазначила, що погоджується на переведення на посаду в управління міжнародного співробітництва та європейської інтеграції чи юридичний департамент (т. 1 а.с. 14).
Оскільки, від запропонованих посад позивач відмовилася, відповідач у зв'язку із зміною структури та штатного розкладу МОН України та у зв'язку із відсутністю згоди на переведення на запропоновані посади, видав наказ про звільнення, який є предметом оскарження за цим позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судом з'ясовано, що ОСОБА_1 перебувала на державній службі, яка відповідно до положень КАС України віднесена до публічної служби.
За правилами частин першої, другої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Звільнення з вказаних підстав допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Згідно із частинами першою, другою, третьою статті 492 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Отже, при вирішенні питання щодо звільнення працівника у зв'язку зі скороченням штату, керівник органу прямо зобов'язаний розглянути можливість подальшого використання на службі особи, що звільняється.
Так, однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Водночас, у випадку перетворення одного структурного підрозділу юридичної особи публічного права в інший або при його перепрофілюванні, звільнення з публічної служби, зміна її істотних умов можуть мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності чи штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями тощо. При цьому, саме по собі перетворення одного структурного підрозділу юридичної особи публічного права в інший без скорочення штату не є підставою для звільнення з публічної служби чи зміни істотних умов її проходження. Скорочення штату встановлюється шляхом порівняння штатних розписів такої юридичної особи до і після реорганізації.
Крім того, виходячи з нормативного тлумачення частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 492 КЗпП України, суд дійшов висновку, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.
Аналогічні правові позиції висловлені в постановах Верховного Суду від 21.03.2018 у справі № 813/6512/15, від 07.02.2018 у справі № 814/1916/16.
Як вбачається зі структури та штатного розпису МОН України від 19.10.2015 відділ міжнародних освітніх проектів, взаємодії з міжнародними організаціями управління міжнародного співробітництва та європейської інтеграції, у якому працювала позивач на посаді головного спеціаліста було виведено зі штату, проте, до штатного розпису було введено інший відділ - освітніх проектів управління міжнародного співробітництва та європейської інтеграції.
Суд співставив структуру та штатний розпис МОН України, затверджені наказами від 29.01.2015 та від 19.10.2015 та з'ясував, що скорочення штату МОН України не відбулось, оскільки штатна кількість посад не змінилась і становила 325 штатних одиниць, в управлінні міжнародного співробітництва та європейської інтеграції теж не змінилась кількість штатних одиниць - 18, новостворений відділ освітніх проектів в управлінні міжнародного співробітництва та європейської інтеграції мав 5 штатних одиниць, як і виведений зі штату відділ, в якому працювала позивач.
При цьому, штатний розпис відділів фактично не змінився, всього по новоствореному за наказом МОН України від 19.10.2015 відділу освітніх проектів в управлінні міжнародного співробітництва та європейської інтеграції - 5 штатних одиниць, у тому числі - заступник начальника управління - начальник відділу - 1, головний спеціаліст - 4. Відділ, у якому працювала позивач, за штатним розписом теж мав 5 штатних одиниць, у тому числі - заступник начальника управління - начальник відділу - 1, головний спеціаліст - 4.
Таким чином, скорочення штату не знайшло свого підтвердження, адже новоутворений відділ у своїй структурі має загальну штатну чисельність 5 одиниць, як і виведений зі складу структури відділ, у якому працювала позивач.
Судом враховано ту обставину, що МОН України як юридична особа, не була ліквідована чи реорганізована, не відбулось і скорочення штату працівників.
Суд зазначає, що зміни в організації роботи органу зазнав його структурний підрозділ та не мав наслідком скорочення чисельності штату працівників чи перепрофілювання підрозділів, що свідчить про безперервність роботи органу.
Таким чином, суд вважає обґрунтованими доводи позивача щодо відсутності юридичного факту - скорочення штату, який є підставою для звільнення працівника відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України при зміні в структурі та штатному розписі.
Суд доходить висновку, що оскаржуваний наказ про звільнення позивача, як рішення суб'єкта владних повноважень, виданий в порушення статті 19 Конституції України.
Більш того, в даному випадку суд враховує приписи частини другої статті 2 КАС України, в силу якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Наведена вище обставина є самостійною підставою для задоволення позову в частині визнання незаконним та скасування наказу про звільнення позивача з посади головного спеціаліста відділу міжнародних освітніх проектів, взаємодії з міжнародними організаціями управління міжнародного співробітництва та європейської інтеграції.
Крім того, з'ясовуючи питання виконання відповідачем обов'язку щодо збереження права на працю особи та обов'язку запропонувати інші посади для переведення на іншу роботу, суд з'ясував, що позивачу запропоновані 2 посади, які були вакантні лише на час перебування особи у відпустці по догляду за дитиною. Проте, як вбачається з листів МОН України станом на 25.12.2015 були вакантними більше 20 посад, у тому числі і посада головного спеціаліста відділу освітніх проектів управління міжнародного співробітництва та європейської інтеграції, в якому бажала працювати позивач (т. 1 а.с. 17-18).
З листа МОН України вбачається, що станом на момент звільнення, а саме 04.01.2016 також були вакантними більше 20 посад, у тому числі посади головних спеціалістів у відповідних відділах (т. 1 а.с. 19-20).
Проте, відповідач не запропонував позивачу вказаних посад, хоча МОН України одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці був зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які працівник може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.
Крім того, Головним управлінням держпраці у Київській області у період з 02.03.2016 по 11.03.2016 проведено перевірку МОН України та складено акт перевірки додержання суб'єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування №26-150/231 (т. 1 а.с. 230-232) в якому, зокрема, вказано про порушення МОН України частини третьої статті 492 КЗпП України при звільненні ОСОБА_1
11.03.2016 Головне управління держпраці у Київській області винесло припис №26-150/231-186 щодо необхідності дотримання МОН України положень статті 47, пункту 1 статті 40, частини третьої статті 492 КЗпП України при звільненні працівників.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено правомірності оскаржуваного наказу та підстав для звільнення позивача у вищенаведений спосіб, у зв'язку із чим наявні підстави для поновлення ОСОБА_1 на попередній посаді, зобов'язання відповідача виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. У випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.
Оскільки позивача було протиправно звільнено з публічної служби, суд вважає, що позивач підлягає поновленню на тій посаді та у тому органі, з якого він був протиправно звільнений, а саме на посаді головного спеціаліста відділу міжнародних проектів, взаємодії з міжнародними організаціями управління міжнародного співробітництва та європейської інтеграції МОН України з дати його звільнення, тобто з 05.01.2016.
Суд також зазначає, що в разі відсутності посади позивача (з об'ємом повноважень, які існували на дату звільнення) роботодавець зобов'язаний запропонувати працівнику іншу посаду відповідно до його кваліфікації, а в разі незгоди працівника на іншу роботу, роботодавець зобов'язаний виконати судове рішення, здійснивши відповідні зміни в організації праці.
Крім того, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 06.01.2016 до дня поновлення на роботі, з врахуванням, що середній заробіток за 2 місяці роботи становить 5013,86 грн., з 01.05.2016 середній заробіток - у розмірі 9676,75 грн., підлягають задоволенню частково.
Вказана позовна вимога обґрунтована тим, що постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.2016 №292 «Деякі питання оплати праці державних службовців у 2016 році» було збільшено посадові оклади державних службовців і посадовий оклад головного спеціаліста державного органу з 01.05.2016 складав 4308 грн.
Позивач посилаючись на пункт 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів від 08.02.1995 №100, просила з 01.05.2016 середній заробіток рахувати з суми 9676,75 грн.
Суд критично оцінив доводи позивача про необхідність коригування середньоденної заробітної плати на коефіцієнт підвищення посадового окладу та дійшов висновку, що спосіб, у який позивач просить поновити його право, не відповідає вимогам законодавства.
Суд відхиляє вказані доводи позивача як необґрунтовані, оскільки постанова Кабінету Міністрів України від 06.04.2016 №292, якою збільшено посадовий оклад головного спеціаліста державного органу і яка підлягала застосуванню з 01.05.2016, винесена після звільнення позивача з посади і не може застосовуватись до спірних правовідносин, враховуючи те, що стягненню підлягає середній заробіток, який розраховується саме за середнім заробітком за останні два відпрацьовані позивачем місяці до звільнення, тобто за минулий період, в даному випадку - листопад, грудень 2015 року, а не за травень 2016 року.
Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Тобто, вказаною нормою передбачено можливість особи звертатись до суду з позовом про поновлення порушеного права лише шляхом стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу при незаконному звільненні.
Середній заробіток - це визначений за правовими нормами за встановленими правилами розмір заробітної плати працівника, обчислений за певний період часу. Середній заробіток відображає регулярні виплати, зумовлені системами заробітної плати, і є типовим для даного працівника. Середній заробіток визначається з фактичної заробітної плати за минулий час.
Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, - середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Пунктом 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
При визначенні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд враховував, що у виданій відповідачем довідці від 20.01.2016 №11/34-11 зазначено, що розмір середньої заробітної плати ОСОБА_1 за останні два календарні місяці (відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати) складає 3737,59 грн.
Для визначення середньоденної заробітної плати та вказаної довідки суд також приймає до уваги лист Міністерства соціальної політики України «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2015 рік» від 09.09.2014 №10196/0/14-14/13 із визначеною кількістю робочих днів у листопаді - 21, а в грудні - 23 дні.
Відтак, суд рахує середньоденну заробітну плату ОСОБА_1 у розмірі 169,89 грн. (3737,59/44*2=169,89).
Суд також встановив, що відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 20.07.2015 №10846/0/14-15/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2016 рік» кількість робочих днів у 2016 році становила 251 днів. Враховуючи, що оскаржуваний позивачем наказ виданий 04.01.2016 та ОСОБА_1 звільнено з 05.01.2016, суд вважає, що для розрахунку днів вимушеного прогулу слід прийняти 250 днів.
Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 05.08.2016 №11535/0/14-16/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017 рік» кількість робочих днів у 2017 році становила 249 днів.
Згідно з листом Міністерства соціальної політики України від 19.10.2017 №224/0/103-17/214 «Про надання роз'яснень» кількість робочих днів у 2018 році становила 250 днів.
Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 08.08.2018 №78/0/206-18 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2019 рік» кількість робочих днів у 2019 році становила: у січні - 21 день, у лютому - 20 днів, у березні - 20 днів, у квітні - 21 день, у травні - 21 день, у червні - 18 днів, у липні - 23 дні, у серпні - 21 день, у вересні - 13 днів (враховуючи дату прийняття рішення судом), що загалом складає 178 днів вимушеного прогулу.
Виходячи із поняття вимушеного прогулу, кількість днів вимушеного прогулу визначається з дня звільнення та до винесення судом рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, в даному випадку з 05.01.2016 по 18.09.2019 включно (постановлення судового рішення) і становить 250+249+250+178=927 робочих днів.
Таким чином, сума середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу позивачу становить 157488,03 грн. (169,89 грн. х 927).
Відповідно до пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, - відповідач повинен виплатити позивачу 157488,03 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу. При цьому, з вказаної суми слід відрахувати податки, збори та інші обов'язкові платежі, які утримуються із сум доходу, нарахованого на користь фізичної особи.
Щодо позовних вимог про стягнення з МОН України суми спричиненої позивачу моральної шкоди у розмірі 50000 грн., то суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно із статтею 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Пунктом 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 №4 визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Статтею 23 Цивільного кодексу України визначено, що моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Стаття 1173 Цивільного кодексу України передбачає, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Як зазначено у пункті 4 вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями (бездіяльністю) її заподіяно та якими доказами вона підтверджується. Факт заподіяння моральної шкоди повинен довести позивач.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
При цьому, сам лише факт порушення відповідачем прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди. Крім того, визнання судом протиправним рішення відповідача стосується виключно меж застосування вимог законодавства з питань звільнення з публічної служби, у той час як моральна шкода має бути обов'язково підтверджена належними та допустимими доказами.
Проте, позивачем не надано належних та допустимих доказів факту заподіяння моральної шкоди та не доведено безпосереднього причинного зв'язку між діями чи бездіяльністю відповідача та їх наслідками у вигляді моральних чи фізичних страждань позивача.
Таким чином, позовна вимога про стягнення з відповідача 50000 грн. моральної шкоди, заподіяної внаслідок незаконного звільнення, не підлягає задоволенню у зв'язку з необґрунтованістю позовних вимог в цій частині.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 3000 грн. премії за результатами роботи за 2015 рік та 850,66 грн. недоплаченої у зв'язку з незаконним звільненням заробітної плати за грудень 2015 року та січень 2016 року, то судом враховано наступні обставини.
Позивач працювала в МОН України на посаді головного спеціаліста відділу міжнародних освітніх проектів, взаємодії з міжнародними організаціями управління міжнародного співробітництва та європейської інтеграції з 02.04.2015, тобто неповний робочий рік.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 №108/95-ВР заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
У частині другій статті 2 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
У структуру заробітної плати входять інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми (ч. 3 ст. 2 Закону України «Про оплату праці»).
Згідно частини другої статті 4 Закону України «Про оплату праці», для установ і організацій, що фінансуються з бюджету, джерелом коштів на оплату праці є кошти, які виділяються з відповідних бюджетів, а також частина доходу, одержаного внаслідок господарської діяльності та з інших джерел.
Відповідно до статті 13 Закону України «Про оплату праці» оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів в межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів.
Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом (ч. 2 ст. 13 Закону України «Про оплату праці»).
Відповідно до Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 №4, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.01.2004 за №114/8713 фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Згідно з пунктами 2.1, 2.2 Інструкції зі статистики заробітної плати, фонд основної заробітної плати включає нарахування винагороди за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадових обов'язків). Фонд додаткової заробітної плати включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Підпунктом 2.2.2 Інструкції зі статистики заробітної плати, зазначено, що до складу фонду додаткової заробітної плати входять: премії та винагороди, у тому числі за вислугу років, що мають систематичний характер, незалежно від джерел фінансування (крім сум, указаних у п.п. 2.3.2).
Підпунктом 2.3.2 Інструкції зі статистики заробітної плати, передбачені винагороди та заохочення, що здійснюються раз на рік або мають одноразовий характер. Зокрема: винагороди за підсумками роботи за рік, щорічні винагороди за вислугу років (стаж роботи); премії, що виплачуються у встановленому порядку за спеціальними системами преміювання, виплачені відповідно до рішень уряду; премії за сприяння винахідництву та раціоналізації, створення, освоєння та впровадження нової техніки і технології, уведення в дію в строк і достроково виробничих потужностей й об'єктів будівництва, своєчасну поставку продукції на експорт та інші; премії за виконання важливих та особливо важливих завдань; одноразові заохочення, не пов'язані з конкретними результатами праці (наприклад, до ювілейних та пам'ятних дат, як у грошовій, так і натуральній формі); грошова винагорода державним службовцям за сумлінну безперервну працю в органах державної влади, зразкове виконання трудових обов'язків; вартість безкоштовно наданих працівникам акцій; кошти, спрямовані на викуп майна працівниками з моменту їх персоніфікації, а також суми вартості майна, яке розподіляється між членами колективу в разі ліквідації (реорганізації, перепрофілювання) підприємства (крім випадків розподілу майна між засновниками підприємства).
Отже, при вирішенні спорів про виплату премій необхідно виходити з нормативно-правових актів, якими визначено умови та розмір цих виплат. Працівники, на яких поширюються зазначені нормативно-правові акти, можуть бути позбавлені таких виплат (або розмір останніх може бути зменшено) у випадках і за умов, передбачених цими актами.
На підприємствах можуть затверджуватися положення про преміювання.
Частина третя статті 97 КЗпП України тільки зобов'язує власника встановлювати конкретні розміри премій з урахуванням вимог колективного договору, зміст якого повинен відповідати законодавству та угодам.
Законодавство не вимагає, щоб власник реалізував свої повноваження збільшувати, зменшувати розміри премій, які виплачуються конкретним працівникам, повноваження повністю або частково позбавляти конкретного працівника премій обов'язково за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації. Власник має право самостійно вирішувати ці питання, якщо інше не передбачено положенням про преміювання (колективним договором).
Частина четверта статті 97 КЗпП України, яка забороняє власникові приймати одностороннє рішення з питань оплати праці, що погіршує умови, встановлені у відповідному порядку, не стосується випадків, коли власник застосовує встановлені на підприємстві відповідно до законодавства умови оплати праці. Прийняття керівником підприємства на основі положення про преміювання і в межах своєї компетенції рішення про зменшення розміру премій, позбавлення працівників премій повністю або частково, не можна кваліфікувати як погіршення умов оплати праці, про яке працівник повинен бути заздалегідь попереджений.
Підпунктом 1 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» від 09.03.2006 №268 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) надано право керівникам органів, зазначених у пункті 1 цієї постанови, у межах затвердженого фонду оплати праці установлювати премії службовцям - у розмірі до 50 відсотків посадового окладу з урахуванням надбавки за вислугу років.
У разі несвоєчасного виконання завдань, погіршення якості роботи і порушення трудової дисципліни зазначена надбавка скасовується або розмір її зменшується.
Підпунктом 2 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» надано право керівникам органів, зазначених у пункті 1 цієї постанови, у межах затвердженого фонду оплати праці здійснювати преміювання працівників відповідно до їх особистого вкладу в загальні результати роботи, а також до державних і професійних свят та ювілейних дат у 2006 році в межах коштів, передбачених на преміювання у кошторисі відповідного органу, та економії коштів на оплату праці, а починаючи з 01.01.2007 - у межах фонду преміювання, утвореного у розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.
Конкретні умови, порядок та розміри преміювання працівників визначаються у положенні про преміювання відповідного органу.
Положення про преміювання працівників центрального апарату МОН України, затверджено наказом МОН України від 29.04.2013 №480 (т. 1 а.с. 211).
Відповідно до пункту 3.1 цього Положення преміювання працівників здійснюється за підсумками роботи за місяць в залежності від особистого внеску кожного працівника в загальні результати роботи в розмірі не менше 10 % посадового окладу.
У процесі визначення конкретного розміру премії кожному працівнику враховується стан виконання працівником посадових обов'язків: сумлінне та якісне виконання планів роботи у своєму структурному підрозділі; дотримання виконавської дисципліни, а саме дотримання термінів виконання доручень Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України тощо; дотримання виконавської дисципліни щодо виконання доручень керівників МОН України та керівників структурних підрозділів; дотримання трудової дисципліни; подання ініціативних пропозицій щодо вдосконалення роботи з профільних питань та діяльності МОН України (п. 3.2 Положення про преміювання працівників центрального апарату МОН України).
Відповідно до пункту 3.4 Положення про преміювання працівників центрального апарату МОН України, працівники, які не забезпечили своєчасного і якісного виконання покладених на них завдань, допустили суттєві помилки та упущення в роботі, порушення трудової дисципліни, можуть бути позбавлені премії повністю або частково.
Пунктом 5.1 Положення про преміювання працівників центрального апарату МОН України, передбачено, що преміювання працівників центрального апарату здійснюється на підставі наказу МОН України.
Отже, з вищенаведеного слідує, що преміювання не є складовою заробітної плати, а є іншими заохочувальними та компенсаційними виплатами, встановлення яких здійснюється шляхом прийняття керівником підприємства, на основі положення про преміювання і в межах своєї компетенції, рішення про преміювання осіб у межах фонду оплати праці та в залежності від їх вкладу в загальні результати роботи.
При цьому, доводи позивача з приводу характеристики своїх дій як належним чином виконаних повноважень суд вважає такими, що мають оціночний характер та мали б враховуватися відповідачем під час вирішення ним питання про встановлення розміру премії та надбавки для позивача. Адже, з урахуванням аналізу вищевикладених норм матеріального права, суд погоджується з твердженнями відповідача про те, що премія чи надбавка за своїм змістом є засобами заохочення працівника, а не обов'язковими платежами, хоча вони і входять до структури заробітної плати, та зазначає, що встановлення їх розміру є виключною компетенцією відповідних органів, в тому числі і Міністра МОН України. Тобто, на думку суду, встановлення зазначених сум та дії відповідача з цього приводу є його дискреційними повноваженнями та не можуть змінюватися на розсуд суду.
Крім того, як свідчать матеріали справи, преміювання працівників МОН України премією за результатами роботи за 2015 рік відбулось відповідно до наказу МОН України від 14.12.2015 №501-а, в межах затвердженого фонду оплати праці, за списком, що додано до наказу (т. 1 а.с. 198, 199). Втім, згідно списку, який є додатком до вказаного наказу позивачу не нарахована премія за результатами роботи за 2015 рік, сума до виплати премії - 0. Даний наказ позивачем не оскаржено і він є чинним.
Як встановлено судом, зазначеним наказом нараховані премії за результатами роботи працівників МОН України у 2015 році. Проте, позивач працювала не повний період за який повинна була нараховуватись премія, оскільки ОСОБА_1 за результатами конкурсу призначена на посаду головного спеціаліста в МОН України лише 02.04.2015, з випробувальним терміном 2 місяці.
Крім того, відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 09.09.2014 №10196/0/14-14/13 кількість робочих днів у 2015 році становила 251 робочий день, в той же час, позивач працювала у 2015 році лише 83 робочі дні та тривалий час перебувала у відпустці (майже 4 місяці), про що свідчать відповідні накази про відпустки, долучені до матеріалів справи.
Водночас, з матеріалів справи вбачається, що відповідно до доповідних записок від 02.11.2015 та 30.12.2015, а також пояснювальних записок ОСОБА_1 у період з 04.11.2015 по 25.12.2015 відбулась некоректна реєстрація за допомогою електронної системи документообігу шести службових записок за підписом ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 190-191). Водночас, в пояснювальній записці ОСОБА_1 від 13.11.2015 (т. 1 а.с. 25-27) надано пояснення керівництву щодо недоліків роботи у зв'язку з великим навантаженням та великим потоком документообігу.
Врахувавши викладені обставини та зважаючи на те, що премія за результатами року призначається залежно від досягнень та вкладу в загальні результати роботи і таке повноваження є дискреційним повноваженням роботодавця, суд не вбачає підстав для задоволення позову в цій частині.
Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача недоплаченої позивачу заробітної плати, то вона також не підлягає задоволенню.
Судом з'ясовано, що позивачу у листопаді та грудні 2015 року нарахована щомісячна премія у розмірі 714 грн. та 353,90 грн. відповідно (т. 1 а.с. 204), тобто роботодавцем нараховано премію у розмірі більшому ніж 10 % від посадового окладу, що свідчить про виконання вимог нормативно-правових актів в частині нарахування та виплати заробітної плати.
До заяви про збільшення позовних вимог позивач додала порівняльну таблицю розрахунку заробітної плати, проте, як вбачається з розрахунку позивач на власний розсуд визначила, що посадовий оклад головного спеціаліста повинен становити 2231 грн. Однак, з затвердженого наказом МОН України від 19.10.2015 №403-а штатного розпису на 2015 рік, погодженого з Міністерством фінансів України вбачається, що посадовий оклад головного спеціаліста становив саме 1785 грн.
Крім того, у мотивувальній частині заяви про збільшення позовних вимог від 10.06.2016 (т. 1 а.с. 222) міститься розрахунок недоплаченої позивачу за результатами роботи у 2015 році премії за листопад та грудень 2015 у сумі 433,73 грн. та 686,75 грн.
Таким чином, фактично позивач просить суд двічі стягнути один і той же вид премії: за результатами роботи у 2015 році одноразово у сумі 3000 грн. та цю ж премію у складі заробітної плати за листопад та грудень 2015 року у сумі 433,73 грн. та 868,75, що не відповідає вимогам законодавства.
Позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача виплатити позивачу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань в розмірі посадового окладу, а саме - 2231 грн. суд вважає такими, що не підлягають задоволенню, зважаючи на такі обставини.
Згідно з підпунктом 3 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» надано право керівникам органів, зазначеним у пункті 1 цієї постанови, в межах затвердженого фонду оплати праці надавати працівникам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та допомогу для оздоровлення при наданні щорічної відпустки у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати працівника (місячного грошового забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького складу).
Порядок нарахування та виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань працівникам МОН України визначено Положенням про порядок встановлення надбавок та доплат, надання матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань та допомоги для оздоровлення працівникам центрального апарату МОН України, затвердженого наказом МОН України від 29.04.2013 №481. Пунктом 4.1 Розділу ІV вказаного Положення передбачено, що розмір матеріальної допомоги визначається на підставі затвердженого річного фонду заробітної плати.
Враховуючи те, що фонд оплати праці бюджетної установи затверджується на рік, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань виплачується працівникам також один раз на рік.
Позивач подала заяву про надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань 04.01.2016, проте, кошторис МОН України на 2016 рік знаходився на погодженні Міністерства фінансів України і згідно повідомлення відповідача був погоджений лише 02.02.2016, а відтак, у відповідача були відсутні необхідні розрахункові данні для нарахування та виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.
Позовні вимоги в частині визнання незаконними змін до штатного розпису на 2015 рік МОН України, введених в дію наказом МОН України від 19.10.2015 №403-а, в частині виведення зі штатного розпису відділу міжнародних освітніх проектів, взаємодії з міжнародними організаціями управління міжнародного співробітництва та європейської інтеграції МОН України та введення до штатного розпису відділу міжнародних освітніх проектів; зобов'язання відповідача змінити це формулювання на «перейменувати відділ міжнародних освітніх проектів, взаємодії з міжнародними організаціями управління міжнародного співробітництва та європейської інтеграції МОН України у відділ міжнародних освітніх проектів управління міжнародного співробітництва та європейської інтеграції МОН України», не підлягають задоволенню, зважаючи на наступні обставини.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» від 17.03.2011 №3166-VI систему центральних органів виконавчої влади складають міністерства України та інші центральні органи виконавчої влади.
Статтею 6 Закон України «Про центральні органи виконавчої влади» передбачено, що міністерство є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику в одній чи декількох визначених Кабінетом Міністрів України сферах, проведення якої покладено на Кабінет Міністрів України Конституцією та законами України. Міністерство очолює міністр України, який є членом Кабінету Міністрів України.
Частиною третьою статті 3 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» передбачено, що положення про міністерства, інші центральні органи виконавчої влади затверджує Кабінет Міністрів України.
Повноваження Міністра як керівника міністерства передбачено статтею 8 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади». Зокрема, міністр: очолює міністерство, здійснює керівництво його діяльністю; затверджує положення про самостійні структурні підрозділи апарату міністерства, призначає на посади та звільняє з посад їх керівників і заступників керівників, працівників патронатної служби міністра; затверджує структуру апарату міністерства і його територіальних органів; підписує накази міністерства; здійснює інші повноваження відповідно до Конституції України, цього та інших законів.
Статтею 11 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» визначено, що апарат міністерства - організаційно поєднана сукупність структурних підрозділів і посад, що забезпечують діяльність міністра, а також виконання покладених на міністерство завдань. Керівником апарату міністерства є заступник міністра - керівник апарату. Структуру апарату міністерства затверджує міністр.
Міністерство у межах своїх повноважень, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, які підписує міністр (ст. 15 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади»).
Відповідно до пункту 1 Положення про МОН України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 №630 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) МОН України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
МОН України в межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, постанов Верховної Ради України та актів Президента України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, організовує та контролює їх виконання (п. 8 Положення про МОН України).
Пунктом 9 Положення про МОН України передбачено, що МОН України очолює Міністр, який призначається на посаду за поданням Прем'єр-міністра України і звільняється з посади Верховною Радою України.
Граничну чисельність державних службовців і працівників апарату МОН України затверджує Кабінет Міністрів України. Структуру апарату МОН України затверджує Міністр. Штатний розпис та кошторис МОН України затверджує заступник Міністра - керівник апарату за погодженням з Мінфіном (п. 12 Положення про МОН України).
Отже, аналіз наведених норм передбачає, що на Міністра МОН України покладається обов'язок щодо затвердження структури міністерства, а штатний розпис та кошторис затверджує заступник Міністра - керівник апарату за погодженням з Міністерством фінансів України. Вказані вимоги при затверджені структури та штатного розпису МОН України наказом від 19.10.2015 відповідачем дотримано.
Відповідно до Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Частинами першою та другою статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-IV встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Здійснюючи судочинство, Європейський суд з прав людини неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї.
Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
Отже, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб'єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з у рахуванням принципу верховенства права.
Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов'язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов'язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.
В контексті вищенаведених норм, суд вважає, що визначення структури та штатного розпису МОН України належить до дискреційних повноважень МОН України.
Разом з тим, відповідно до змісту статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
В обґрунтування позовних вимог про скасування наказу МОН України від 19.10.2015 №403-а «Про введення в дію структури та штатного розпису на 2015 рік МОН України» в частині виведення зі штату відділу в якому працювала позивач та введення нового відділу - міжнародних освітніх проектів, позивачем зазначено, що відповідач фактично перейменував відділ, залишивши незмінну кількість штатних одиниць - 5 штатних одиниць.
Проте, суд відхиляє дані доводи позивача як необґрунтовані та недоведені, оскільки проаналізувавши основні завдання та функції відділу, визначені у Положенні про відділ міжнародних освітніх проектів управління міжнародного співробітництва та європейської інтеграції МОН України (т. 1 а.с. 115-121) та порівнявши їх з завданнями та функціями відділу освітніх проектів і взаємодії з міжнародними організаціями, визначеними у Положенні про вказаний відділ (т. 1 а.с. 122-126) вбачається, що функції відділу суттєво змінено та розширено, що безумовно впливає на функціональні обов'язки посадових осіб, які працюють у відділі.
Зазначене також свідчить, що такі зміни відбулись у зв'язку з об'єктивною необхідністю створення відділу з новими функціональними обов'язками та завданнями у галузі міжнародних освітніх проектів, тобто посилання позивача на те, що відбулось лише перейменування відділу не знайшло свого підтвердження.
Отже, суд дійшов висновку, що наказ МОН України від 19.10.2015 №403-а «Про введення в дію структури та штатного розпису на 2015 рік МОН України» прийнято у спосіб, у порядку та у відповідності до вимог зазначених вище нормативно-правових актів.
Позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача зробити запис у трудовій книжці щодо перейменування відділу відповідно до пункту 2.15 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Міністерством праці України, Міністерством юстиції України та Міністерством соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 не підлягають задоволенню, оскільки є похідними вимогами від вимоги про скасування наказу МОН України від 19.10.2015 №403-а, в задоволенні якої судом відмовлено.
Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 1200 грн. премії до свята 8 березня, то вона не підлягає задоволенню, зважаючи на наступні обставини.
В обґрунтування вказаної позовної вимоги позивачем зазначено, що наказом МОН України від 23.02.2016 №59-а наказано виплатити премію з нагоди святкування Міжнародного жіночого дня 8 березня в розмірі 1200 грн. працівникам центрального апарату, в межах затвердженого фонду оплати праці, за списком, що додається.
Проте, вказаний наказ видано МОН України після звільнення відповідача, тобто у період коли позивач фактично перебувала в вимушеному прогулі через незаконне звільнення, саме тому вона не включена до списку осіб, які преміюються.
За період вимушеного прогулу в силу вимог частини другої статті 235 КЗпП України підлягає виплаті тільки середній заробіток за час вимушеного прогулу, який розраховується у порядку і розмірах, визначених Порядком обчислення середньої заробітної плати, а саме з розрахунку середнього заробітку за останні два місяці роботи особи перед звільненням.
Таким чином, для розрахунку середнього заробітку правове значення мають нарахування середнього заробітку за листопад та грудень 2015 року (2 місяці, які передують звільненню), а не за березень 2015 року, як помилково вважає позивач.
Нормативно-правові акти, які врегульовують спірні правовідносини, а саме - КЗпП України, Закон України «Про оплату праці», Порядок обчислення середньої заробітної плати, передбачають можливість стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у разі незаконного звільнення, натомість, вказані норми не передбачають можливості стягнення у вказаний період премій чи інших складових заробітної плати.
Позовні вимоги в частині стягнення матеріальної шкоди також задоволенню не підлягають, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
В той же час, згідно з частиною п'ятою статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Так, відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків (майнової шкоди) у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
При цьому, відповідно до частини першої статті 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Разом з тим, статтею 1173 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Проаналізувавши вказані норми у сукупності, суд дійшов висновку, що обов'язковою умовою відшкодування заподіяних збитків та майнової шкоди є порушення прав особи внаслідок незаконних дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень та наявність реального збитку та шкоди.
В свою чергу збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).
Таким чином, аналізуючи зміст даної позовної вимоги та досліджуючи матеріали справи, суд зазначає, що в обґрунтування вимоги про стягнення матеріальної шкоди, позивачем не надано доказів завдання відповідачем шкоди позивачу, а також не доведено наявність причино-наслідкового зв'язку між діями відповідача та завданням позивачу втрат майнового характеру.
Натомість, заправка належного позивачу картриджу не є завданою майновою шкодою у розумінні вказаних вище норм матеріального права.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини другої статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч. 1, 2 ст. 76 КАС України).
Відповідно до частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному та об'єктивному дослідженні.
Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку №11(2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Отже, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд доходить висновку про те, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.
Вирішуючи питання про розподіл відповідно до пункту 5 частини першої статті 244 КАС України між сторонами судових витрат, суд виходить з того, що відповідно до частини третьої, абзацу 2 частини п'ятої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
До матеріалів справи долучено квитанції від 02.09.2016 №17734595 на суму 1653,60 грн. та №17735870 на суму 551,20 грн. сплаченого ОСОБА_1 судового збору за одну вимогу майнового характеру та три вимоги немайнового характеру.
Однак, враховуючи, що вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими частково, в цій частині позивач від сплати судового збору звільнена, а також за відсутності наданих витрат відповідачем, судовий збір стягненню не підлягає.
Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць, а також поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Відповідно, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та в частині стягнення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах одного місяця слід допустити до негайного виконання.
На підставі викладеного, керуючись статтями 6, 72-77, 139, 241-246, 250 КАС України
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України про визнання звільнення незаконним, скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати, матеріальної та моральної шкоди, поновлення права на отримання матеріальної допомоги, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства освіти і науки України від 04.01.2016 №2-а про звільнення ОСОБА_1 .
Поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу міжнародних освітніх проектів, взаємодії з міжнародними організаціями управління міжнародного співробітництва та європейської інтеграції Міністерства освіти і науки України з 05.01.2016.
Стягнути з Міністерства освіти і науки України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 157488 (сто п'ятдесят сім тисяч чотириста вісімдесят вісім) гривень 03 копійки (без врахування податків та інших обов'язкових платежів, що підлягають утриманню).
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу міжнародних освітніх проектів, взаємодії з міжнародними організаціями управління міжнародного співробітництва та європейської інтеграції Міністерства освіти і науки України та стягнення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах одного місяця у розмірі 3737 (три тисячі сімсот тридцять сім) гривень 59 копійок допустити до негайного виконання.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Позивач - ОСОБА_1 (місце проживання фізичної особи: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ).
Відповідач - Міністерства освіти і науки України (місцезнаходження юридичної особи: 01135, місто Київ, вулиця Перемоги, будинок 10; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 38621185).
Головуючий суддя О.М. Чудак
Суддя К.С. Пащенко
Суддя Т.І. Шейко