ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
місто Київ
17 вересня 2019 року справа №826/6110/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 )
доОболонської районної в місті Києві державної адміністрації (далі по тексту - відповідач, Оболонська РДА)
про1) визнати протиправними дії відповідача по відмові у реєстрації місця проживання позивачу за адресою: АДРЕСА_1 ; 2) зобов'язання відповідача зареєструвати місце проживання позивача за адресою: АДРЕСА_1 ,
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва, оскільки вважає, що відмова відповідача у здійсненні реєстрації місця проживання є протиправною, оскільки позивачем разом із заявою про реєстрацію місця проживання подано визначені законодавством документи, необхідні для реєстрації місця проживання.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 квітня 2018 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/6110/18 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.
Відповідач подав до суду заперечення проти позову, в якому зазначив про відсутність підстав для реєстрації місця проживання позивача за вказаною адресою у зв'язку із тим, що садові будинки не призначені для постійного проживання у них; позивачем не надано доказів постійного місця проживання за зазначеною адресою.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, звертає увагу на наступне.
Матеріали справи підтверджують, що 17 листопада 2017 року позивачем подано до Відділу з питань реєстрації місця проживання Оболонської РДА заяву про реєстрацію місця проживання, в якій позивач просив зареєструвати його місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 . В додатках до заяви зазначено квитанцію про сплату адміністративного збору.
Разом із заявою про реєстрацію місця проживання від 04 серпня 2016 року позивачем подано договір купівлі-продажу садового будинку №1958 від 22 серпня 2012 року, витяг №35478494.
17 листопада 2017 року Оболонська районна в місті Києві державна адміністрація відмовила позивачу у реєстрації місця проживання у зв'язку з тим, що позивачем не надано необхідних документів або інформації за договором купівлі-продажу №1958; даний будинок є садовим.
Статтею 33 Конституції України встановлено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Згідно зі статтею 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Відповідно до статті 2 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом. Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Статтею 3 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” встановлено, що місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини; орган реєстрації - виконавчий орган сільської, селищної або міської ради, сільський голова (у разі якщо відповідно до закону виконавчий орган сільської ради не утворено), що здійснює реєстрацію, зняття з реєстрації місця проживання особи на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюються повноваження відповідної сільської, селищної або міської ради; реєстрація - внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.
Згідно з частиною першою статті 6 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена органом реєстрації з одночасним зняттям з попереднього місця проживання.
Частиною третьою статті 6 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” встановлено, що для реєстрації особа або її представник подає органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг): письмову заяву; документ, до якого вносяться відомості про місце проживання. Якщо дитина не досягла 16-річного віку, подається свідоцтво про народження; квитанцію про сплату адміністративного збору; документи, що підтверджують право на проживання в житлі, перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту, проходження служби у військовій частині, адреса яких зазначається під час реєстрації; військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку).
Згідно з частиною восьмою статті 6 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” забороняється вимагати для реєстрації місця проживання подання особою інших, ніж передбачених цією статтею, документів.
Відповідно до частини першої статті 11 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” орган реєстрації здійснює: формування та ведення Реєстру територіальних громад; реєстрацію та зняття з реєстрації місця проживання/перебування осіб у межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці; передачу інформації та/або внесення у встановленому законом порядку відомостей про реєстрацію та зняття з реєстрації місця проживання/перебування до Єдиного державного демографічного реєстру.
Таким чином, реєстрації місця проживання особи здійснюється за адресою відповідного житла на підставі поданих особою документів, виключний перелік яких встановлений статтею 6 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні”.
Відповідно до частини першої статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Частиною другою статті 4 Житлового кодексу УРСР встановлено, що житловий фонд включає: жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі (державний житловий фонд); жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать колгоспам та іншим кооперативним організаціям, їх об'єднанням, профспілковим та іншим громадським організаціям (громадський житловий фонд); жилі будинки, що належать житлово-будівельним кооперативам (фонд житлово-будівельних кооперативів); жилі будинки (частини будинків), квартири, що належать громадянам на праві приватної власності (приватний житловий фонд); квартири в багатоквартирних жилих будинках, садибні (одноквартирні) жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях усіх форм власності, що надаються громадянам, які відповідно до закону потребують соціального захисту (житловий фонд соціального призначення).
Згідно зі статтею 6 Житлового кодексу УРСР жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного або тимчасового проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових жилих приміщень і гуртожитків. Надання приміщень у жилих будинках для потреб промислового характеру забороняється.
Таким чином, місцем проживання особи є як житло в якому вона проживає постійно, так житло в якому вона проживає тимчасово або призначені для тимчасового проживання.
Частинами першою та другою статті 35 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни України із земель державної і комунальної власності мають право набувати безоплатно у власність або на умовах оренди земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва. Земельні ділянки, призначені для садівництва, можуть використовуватись для закладання багаторічних плодових насаджень, вирощування сільськогосподарських культур, а також для зведення необхідних будинків, господарських споруд тощо.
Відповідно до пункту 3.41 ДБН 360-92 “Планування і забудова міських і сільських поселень” садовий будинок - будівля для літнього (сезонного) використання, яка в питаннях нормування площі забудови, зовнішніх конструкцій та інженерного обладнання не відповідає нормативам, установленим для житлових будинків.
Пунктом 2.4 розділу 2 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури, житлової політики України від 24 травня 2001 року №127 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 10 липня 2001 року за №582/5773 встановлено, що садовий будинок - будинок для літнього (сезонного) використання. Дачний будинок - це житловий будинок для використання протягом року з метою позаміського відпочинку.
Отже, садовий будинок - будівля сезонного використання, призначена для тимчасового проживання.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 91 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” встановлено, що орган реєстрації відмовляє в реєстрації або знятті з реєстрації місця проживання, якщо: особа не подала передбачені цим Законом документи або інформацію; у поданих особою документах містяться недостовірні відомості або подані нею документи є недійсними; для реєстрації або зняття з реєстрації звернулася особа, яка не досягла 14-річного віку. Рішення про відмову приймається в день звернення особи. Заява про реєстрацію чи зняття з реєстрації місця проживання повертається особі із зазначенням у ній причин відмови.
Відповідно до абзацу першого пункту 11 Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру, затверджених постановою Кабінету міністрів України від 02 березня 2016 року №207, орган реєстрації відмовляє в реєстрації / знятті з реєстрації місця проживання, якщо особа не подала необхідних документів або інформації.
Як уже зазначалося вище, разом із заявою про реєстрацію місця проживання від 17 листопада 2017 року позивач подав договір купівлі-продажу садового будинку №1958 від 22 серпня 2012 року, витяг №35478494 на підтвердження право на проживання в житлі за вказаною у заяві адресою.
Як зазначено у відзиві на позовну заяву, відповідач, відмовляючи позивачу у реєстрації її місця проживання посилався, зокрема, на те, що будинок є садовим.
Відповідно до статті 81 Житлового кодексу УРСР громадяни відповідно до закону мають право на переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Рішення про переведення дачних і садових будинків у жилі будинки приймається відповідними органами місцевого самоврядування.
Таким чином, положеннями статті 81 Житлового кодексу УРСР передбачено порядок переведення дачних і садових будинків у жилі, водночас як і положеннями статті 6 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” не визначено, що для реєстрації місця проживання в садовому будинку особа має подати рішення про переведення садового будинку в житловий.
З огляду на зазначене, а також враховуючи те, що положеннями часини сьомої статті 6 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” встановлено заборону вимагати для реєстрації місця проживання подання особою інші, ніж передбачено цією статтею, документи, суд дійшов висновку, що відповідачем було відмовлено позивачу у реєстрації місця проживання з порушенням вимог Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні”.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Проте, відповідачем не надано суду будь-яких доказів на підтвердження факту наявності обставин, які відповідно до положень статті 91 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” та пункту 11 Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру, затверджених постановою Кабінету міністрів України від 02 березня 2016 року №207, є підставами для відмовив реєстрації / знятті з реєстрації місця проживання.
З огляду на зазначене суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність підстав для їх задоволення.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, матеріали справи не підтверджують правомірність дій відповідача у відповідності до вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, на користь позивача належить стягнути судовий збір у розмірі 704,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними дії Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації щодо відмови у реєстрації місця проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
3. Зобов'язати Оболонську районну в місті Києві державну адміністрацію зареєструвати місце проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні вісімдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації.
Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
ОСОБА_1 (07213, Київська область, Іванківський район, с. Піски, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 );
Оболонська районна в місті Києві державна адміністрація (04205, м. Київ, вул. Маршала Тимошенка, 16; ідентифікаційний код 37371727).
Суддя В.А. Кузьменко