ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
місто Київ
17 вересня 2019 року справа №826/8040/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 )
доГоловного управління ДФС у м. Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ДФС у м. Києві)
про1) визнання протиправним акта про результати документальної позапланової невиїзної перевірки від 31 січня 2018 року №433/26-15-42-04/ НОМЕР_1 ; 2) визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 15 лютого 2018 року №0014884204, №0014904204, №0014874204
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва, оскільки вважає, що підстави для нарахування суми податку на доходи фізичних осіб відсутні, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню у зв'язку із тим, що його частка у спадковому майні становить 5/24, тобто близько 20% від загального обсягу спадкового майна, що згідно оціночної вартості успадкованих земельних ділянок становить 21 920,00 грн., з яких сплачено податок на доходи фізичних осіб, військовий збір, а також штраф за несвоєчасну подачу декларації про доходи.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 травня 2018 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/8040/18 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.
Відповідач у письмовому відзиві на адміністративний позов підтримав висновки акта перевірки та зазначив, що листом Білоцерківської районної державної нотаріальної контори Київської області підтверджено інформацію щодо видачі ОСОБА_1 свідоцтв про право на спадщину за заповітом на земельні ділянки, оціночна вартість яких становить 164 398,00 грн.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.
ГУ ДФС у м. Києві проведено позапланову невиїзну документальну перевірку з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку з доходів фізичних осіб та військового збору до бюджету з отриманого доходу у вигляді вартості успадкованого майна платника податків - фізичної особи ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, за результатами якої складено відповідний акт від 31 січня 2018 року №433/26-15-42-04/ НОМЕР_1 (далі по тексту - акт перевірки).
В акті перевірки встановлено порушення ОСОБА_1 вимог:
- пункту 179.1 статті 179 розділу IV, підпункту 49.18.4 пункту 49.18 статті 49 Податкового кодексу України - несвоєчасне подання о податкового органу за місцем реєстрації податкової декларації про майновий стан і доходи за 2016 рік;
- підпункту "а" пункту 176.1 пункту 176, пунктів 44.1, 44.3 статті 44 Податкового кодексу України - ненадання до перевірки Книги обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу;
- підпункту 168.2.1 пункту 168.2 статті 168, з урахуванням вимог підпункту 164.2.10 пункту 164.2 статті 164 та підпункту 174.2.2 пункту 174.2 статті 174 Податкового кодексу України - заниження неперерахування до бюджету податку на доходи фізичних осіб за 2016 рік у сумі 7 123,90 грн.;
- підпунктів 1.2, 1.3 пункту 161 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України - заниження неперерахування до бюджету військового збору за 2016 рік у сумі 2 137,17 грн.
На підставі висновків акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 15 лютого 2018 року:
- №0014884204, яким за порушення підпункту 168.2.1 пункту 168.2 статті 168, з урахуванням вимог підпункту 164.2.10 пункту 164.2 статті 164 та підпункту 174.2.2 пункту 174.2 статті 174 Податкового кодексу України ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 8 904,88 грн. у тому числі 7 123,90 грн. основного платежу, 1 780,98 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);
- №0014904204, яким за порушення пункту 161 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов'язання за платежем військовий збір на 2 671,46 грн., у тому числі 2 137,17 грн. основного платежу, 534,29 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);
- №0014874204, яким за порушення пункту 49.18 статті 49 Податкового кодексу України ОСОБА_1 визначено суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) у розмірі 510,00 грн.
Висновки акта перевірки обґрунтовано тим, що у 2016 році ОСОБА_1 отримав спадщину від фізичної особи, що не є членом сім'ї першого ступеня споріднення, що підлягає оподаткуванню у вигляді вартості успадкованого майна; ОСОБА_1 занижено доходи, отримані у вигляді вартості об'єкта дарування, які підлягають відображенню платником в податковій декларації про майновий стан і доходи на суму 142 478,00 грн., та не сплачено податок на доходи фізичних осіб до бюджету з такого доходу.
Платником податку на доходи фізичних осіб, згідно з підпунктом 162.1.1 пункту 162.1 статті 162 Податкового кодексу України, є фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.
Як передбачено підпунктом "в" пункту 176.1 статті176 Податкового кодексу України, платники податку зобов'язані подавати податкову декларацію за встановленою формою у визначені строки у випадках, коли згідно з нормами цього розділу таке подання є обов'язковим.
На вимогу контролюючого органу та в межах його повноважень, визначених законодавством, платники податку зобов'язані пред'являти документи і відомості, пов'язані з виникненням доходу або права на отримання податкової знижки, обчисленням і сплатою податку, та підтверджувати необхідними документами достовірність відомостей, зазначених у податковій декларації з цього податку.
Відповідно до вимог пункту 179.1 статті 179 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний подавати річну декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію) відповідно до цього Кодексу.
Підпунктом 164.2.10 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України встановлено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді вартості успадкованого чи отриманого у дарунок майна у межах, що оподатковується згідно з цим розділом.
Згідно підпункту 174.2.2 пункту 174.2 статті 174 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) об'єкти спадщини оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.2 статті 167 цього Кодексу, вартість будь-якого об'єкта спадщини, що успадковується спадкоємцями, які не є членами сім'ї спадкодавця першого ступеня споріднення.
Пунктом 167.2 статті 167 Податкового кодексу України встановлено, що ставка податку становить 5 відсотків бази оподаткування у випадках, прямо визначених цим розділом.
У відповідності до підпункту 1.3 пункту 161 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України, ставка збору становить 1,5 відсотка від об'єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 у 2016 році отримав у спільну часткову власність спадок, а саме: земельну ділянку площею 2,7399 га, яка розташована на території Фастівської сільської ради Білоцерківського району Київської області, кадастровий номер 3220487700:03:004:0007; земельну ділянку площею 2,7401 га, яка розташована на території Фастівської сільської ради Білоцерківського району Київської області, кадастровий номер 3220487700:03:004:0008.
Згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 06 квітня 2016 року, частка у спадковому майні позивача становить 5/24 часток спадкового майна.
У свою чергу, оціночна вартість успадкованих земельних ділянок становить: земельна ділянка кадастровий номер 3220487700:03:004:0007 - 54 798,00 грн; земельна ділянка кадастровий номер 3220487700:03:004:0008 - 54 802,00 грн.
У свою чергу, частка земельної ділянки, яка належить позивачу становить 20,8% загальної площі успадкованих земельних ділянок, оціночна вартість яких складає 22 833,33 грн., у тому числі земельна ділянка кадастровий номер 3220487700:03:004:0007 - 11 416,25 грн; земельна ділянка кадастровий номер 3220487700:03:004:0008 - 11 417,08 грн.
Таким чином, вартість успадкованого майна позивача, яка підлягає оподаткуванню становить 22 833,33 грн.
При цьому, суд звертає увагу на те, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження наявності іншого успадкованого майна (земельної ділянки) оціночна вартість якої складає 54 798,00 грн., а тому сума, на яку нараховано податок на доходи фізичних осіб та військовий збір, є необґрунтованою.
Крім того, як встановлено в акті перевірки та підтверджується матеріалами справи, позивачем сплачено податок на доходи фізичних осіб у розмірі 1 096,00 грн., військовий збір у розмірі 328,80 грн. та штраф за несвоєчасну подачу декларації про доходи у розмірі 170,00 грн.
З огляду на викладене суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для нарахування позивачу суми податку на доходи фізичних осіб на загальну суму оціночної вартості земельних ділянок, а тому висновки акта перевірки про заниження позивачем податку на доходи фізичних осіб є помилковими, що вказує на необхідність скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, як протиправних.
В частині позовних вимог про визнання протиправним акта перевірки, суд звертає увагу на наступне.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За визначенням пункту 1 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Таким чином, до адміністративного суду можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації.
З наведених норм права вбачається, що позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Проте, ці рішення, дія або бездіяльність повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.
Разом з тим, суд звертає увагу, що акт перевірки не є рішенням суб'єкта владних повноважень, яке породжує, змінює або припиняє права чи обов'язки позивача у сфері публічно-правових відносин, а є формою викладення результатів перевірки, під час якої встановлено порушення вимог законодавства.
Будь-які висновки, викладені в акті перевірки, самі по собі не можуть порушувати права, свободи чи інтереси позивача.
При цьому, юридично значимими для позивача є рішення та дії, прийняті/вчинені за наслідками складання акту перевірки.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги у цій частині є необґрунтованими та нормативно не підтверджуються.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Що стосується дотримання строку звернення до суду в частині позовних вимог про оскарження акта перевірки, позивачем зазначено, що оскільки кореспонденція направлялась відповідачем не за адресою його проживання (реєстрації), він не мав можливості вчасно звернутись до суду.
Судом встановлено, що позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , а кореспонденцію відповідачем направлено 16 лютого 2018 року, на адресу: АДРЕСА_2 , що підтверджується копією повідомлення про вручення, яке міститься в матеріалах справи.
Таким чином, враховуючи поштовий обіг, а також відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження факту отримання позивачем акта перевірки, у зв'язку із чим, встановити точну дату отримання не виявляється за можливе, суд приходить до висновку, що позивачем не порушено строк звернення до суду.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позовні вимоги задоволено частково, на користь позивача належить стягнути сплачений ним судовий збір у розмірі 704,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДФС у м. Києві.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати податкові Головного управління ДФС у м. Києві від 15 лютого 2018 року №0014884204, №0014904204, №0014874204.
3. В іншій частині адміністративного позову відмовити.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати по сплаті судового збору розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні вісімдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві.
Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 );
Головне управління ДФС у місті Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19; ідентифікаційний код 39439980).
Суддя В.А. Кузьменко