справа № 752/6871/16-ц Головуючий у 1-й інстанції суддя: Чередніченко Н.П.
17 вересня 2019 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :
судді-доповідача - Саліхова В.В.
суддів: Вербової І.М., Андрієнко А.М.
секретаря судового засідання: Дячук І.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 15 січня 2019 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Ізумруд» про стягнення сум, належних до виплати працівнику при звільненні,
У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСББ «Ізумруд» та з урахуванням збільшених позовних вимог просив стягнути з відповідача компенсацію за дні невикористаної відпустки в сумі 14 470,54 грн., індексацію заробітної плати в сумі 2 852,86 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнення в сумі 141 115,36 грн., а також стягнути на його користь витрати на правову допомогу в сумі 4 500 грн.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 15 січня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі. Посилається на порушення судом норм процесуального права, невірне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи. В обґрунтування своїх доводів вказує, що судом безпідставно застосовано Закони України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку», «Про особливості здійснення прав власності в багатоквартирному будинку». Зазначає, що відносини, які виникли між сторонами мають характер трудових, про що свідчить наявність наказу про призначення на посаду, звільнення з посади та зобов'язання провести розрахунки з оплати праці.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСББ «Ізумруд» просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін.
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/9609/2019
Зазначає, що у відповідача відсутній протокол загальних зборів, яким мало бути встановлено розмір матеріального заохочення позивачу. Наказ про призначення на посаду складений з перевищенням повноважень. Вказує,що усі нарахування, що стосуються даного предмету позову, здійснено на підставі неправомірно отриманих коштів. Звертає увагу на те, що посада голови правління ОСББ є виборною, виконання обов'язків голови правління ОСББ не характеризується ознаками найманої праці, на позивача не було покладено обов'язку дотримуватися правил внутрішнього трудового розпорядку.
У судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 підтримав апеляційну скаргу в повному обсязі з підстав наведених в ній, просив останню задовольнити.
Представник ОСББ «Ізумруд» заперечував проти апеляційної скарги, просив її залишити без задоволення, рішення суду без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та представників сторін, перевіривши наведені в сказі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із наступних підстав.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено порушення відповідачем його трудових прав при звільненні, не встановлено винної поведінки відповідача та не знайшли свого підтвердження розрахунки позивача щодо сум належних до виплати, які наведені в обґрунтуваннях до позовних вимог.
З таким висновком суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, враховуючи наступне.
Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що відповідно до протоколу засідання правління ОСББ «Ізумруд» від 25.04.2012, ОСОБА_1 було обрано головою правління ОСББ «Ізумруд» (а. с. 13).
Матеріали справи містять наказ ОССБ «Ізумруд», за підписом секретаря правління ОСОБА_3, № 4-К від 27.04.2012 на підставі якого позивача призначено з 01.05.2012 головою правління ОСББ Ізумруд» з наданням права підпису фінансових документів (а. с. 12). Будь-яких доказів про визначення позивачу винагороди за його працю матеріали справи не містять.
Відповідно до копії листа № 13-12 від 13.07.2012, головою правління Даньком С.О. начальника Деміївського відділення ПАТ Укрсоцбанк було повідомлено, що ОСОБА_1 трудову угоду із ОСББ «Ізумруд», не укладав (а. с. 119).
Згідно із протоколом загальних зборів ОСББ «Ізумруд» № 3 від 30.09.2015 було вирішено припинити повноваження правління та ревізійної комісії (а. с. 15-18).
Відповідно до наказу ОССБ «Ізумруд», за підписом голови правління ОСОБА_3 , № 2-к від 01.10.2015 ОСОБА_1 було звільнено з посади голови правління, у зв'язку з припиненням повноважень Правління ОСББ «Ізумруд» з 30.09.2015 та вирішено питання щодо проведення повних розрахунків по оплату праці ОСОБА_1 у відповідності до чинного законодавства, а також уповноважено членів правління прийняти відповідні документи, оргтехніку, трудові книжки тощо, в термін до 30.11.2015 про що скласти акт прийому передачі (а. с. 14).
Відповідно до довідки ОСББ «Ізумруд» № 104-16 від 04.07.2016, встановлено, що, розрахунки з ОСОБА_1 при його відстороненні від посади проведено в повному обсязі, про що також свідчить відомість зарахувань на картрахунки працівників № 55 від 29.09.2015, грошових коштів, зокрема, ОСОБА_1 в сумі 1 827,08 грн. (а. с. 72, 73).
Разом з тим, позивач зазначив, що в останній робочий день з ним не було проведено остаточний розрахунок належних виплат при звільненні, не виплачено грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки та не видано трудову книжку. Роботодавцем на момент звільнення не було проведено розрахунок виплату всіх належних йому сум за весь час існування з ним трудових відносин.
Враховуючи вищевикладене, позивач звернувся до суду із відповідним позовом.
Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Відповідно до ст. 115 КЗпП України, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні та строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що перевищує шістнадцять календарних днів.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 83 КЗпП та ст. 24 Закону України «Про відпустки» передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткові відпустки працівникам, які мають дітей.
Статтею 6 Закону «Про відпустки» визначено загальну тривалість щорічної відпустки для працівників за відпрацьований робочий рік. Щорічна відпустка не може бути менше, ніж 24 календарних дні. Отже, якщо працівник відпрацював цілий календарний рік, то при звільненні він має право отримати компенсацію за вказані дні невикористаної відпустки.
Згідно з ч. 11 ст. 10 Закону України «Про відпустки», конкретний період надання щорічних відпусток у межах, встановлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов'язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну.
Отже, працівник має право на грошову компенсацію за дні невикористаної відпустки.
Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно із ч. 1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Аналіз зазначених норм права свідчать про те, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Відповідно до ч. 6 ст. 95 КЗпП України заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.
Статтею 34 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, проводиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
У випадках порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникові надається право на компенсацію відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», за яким компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами в цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата та інші.
Відповідно до Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 року № 1427 (зі змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1999 року № 692), компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати заробітної плати, нарахованої працівникові за період роботи, починаючи з 1 січня 1998 року, якщо індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги за цей період зріс більш як на один відсоток.
Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованої, але не виплаченої працівникові заробітної плати за відповідний місяць (після утримання податків і платежів) на коефіцієнт приросту споживчих цін.
Коефіцієнт приросту споживчих цін визначається як різниця між часткою від ділення індексу споживчих цін в останній місяць перед виплатою суми заборгованості на індекс споживчих цін у тому місяці, за який виплачується заробітна плата, та коефіцієнтом.
ОСОБА_1 , звертаючись до суду із позовом зазначив, що 27.04.2012 позивач приступив до роботи на посаду голови правління ОСББ «Ізумруд» на підставі протоколу правління ОСББ «Ізумруд» від 25.04.2012. З 30.09.2015 позивач був звільнений з вказаної посади на підставі рішення загальних зборів, що було оформлено відповідним наказом. В останній робочий день з ним не було проведено остаточний розрахунок належних виплат при звільненні, не виплачено грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки та не видано трудову книжку. Роботодавцем на момент звільнення не було проведено розрахунок виплату всіх належних йому сум за весь час існування з ним трудових відносин.
Відповідно до ст. 10 Закону України«Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» органами управління об'єднання є загальні збори співвласників, правління, ревізійна комісія об'єднання.
Вищим органом управління об'єднання є загальні збори.
Рішення загальних зборів, прийняте відповідно до статуту, є обов'язковим для всіх співвласників.
До виключної компетенції загальних зборів співвласників відноситься, зокрема: затвердження статуту об'єднання, внесення змін до нього; обрання членів правління об'єднання; визначення розміру матеріального та іншого заохочення голови та членів правління; обрання та відкликання управителя, затвердження та зміна умов договору з управителем, прийняття рішення про передачу функцій з управління спільним майном багатоквартирного будинку повністю або частково асоціації.
Рішення зборів співвласників оформляється протоколом, який підписується усіма співвласниками (їх представниками), які взяли участь у зборах, кожен з яких ставить підпис під відповідним варіантом голосування ("за", "проти", "утримався").
Порядок обрання та відкликання членів правління, їх кількісний склад та строки обрання встановлюються загальними зборами.
Пунктом 9.8.7 Статуту ОСББ «Ізумруд» передбачено, що загальні збори вправі визначати розмір матеріального або іншого виду заохочення членів об'єднання і правління.
Згідно з п. 9.16 даного Статуту правління зі свого складу обирає голову правління і його заступника. Голова правління забезпечує виконання рішень загальних зборів членів об'єднання та рішень правління, укладає в межах своєї компетенції угоди, розпоряджається коштами об'єднання відповідно до затвердженого кошторису (а. с. 45-65).
За наведеного, визначення розміру матеріального заохочення голови правління ОСББ є наявність відповідного рішення загальних зборів ОСББ, як повноважного органу на вирішення цього питання.
У ОСББ «Ізумруд» відсутній протокол загальних зборів, яким мало бути встановлено розмір матеріального заохочення ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 201). Сам позивач також не надав судам відповідні рішення.
За таких обставин колегія суддів вважає неможливим перевіряти правильність нарахування позивачу відповідної винагороди при його звільненні.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про оплату праці» структуру заробітної плати складає додаткова заробітна плата, і є винагородою за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Законом України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» та Статутом визначено, що член правління ОСББ, в тому числі і голова правління, отримує саме матеріальне заохочення, а не заробітну плату, які не являються тотожними поняттями.
Згідно ст. 4 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку», об'єднання є неприбутковою організацією, не має на меті одержання прибутку для його розподілу між співвласниками і здійснює господарську діяльність використовуючи внески і платежі співвласників для обслуговування та утримання будинку.
Позивач за час перебування на посаді повинен був, і мав можливість своєчасно розробити та представити на затвердження загальним зборам ОСББ кошторис об'єднання, а також діяти в питаннях нарахувань і виплат собі заробітної плати, матеріального заохочення, згідно з чинним законодавством України.
Разом з тим, матеріали справи не містять жодних документів щодо визначеного заробітної плати позивачу, розміру матеріального або іншого заохочення, що позбавляє суд можливості вирішити питання щодо правильності нарахування ОСОБА_1 платні.
Крім того, відносини, що виникли між сторонами, не мають характер трудових відносин, оскільки, посада голови ОСББ, яку займав позивач, є виборною, виконання обов'язків голови ОСББ не характеризується ознаками найманої праці, на позивача не було покладено обов'язку дотримуватися правил внутрішнього трудового розпорядку ОСББ «Ізумруд».
Жодних цивільно-правових договорів, в тому числі і трудових договорів з позивачем укладено не було, що підтверджується листом ОСОБА_1 за його підписом, де вказано, що останній трудового договору не укладав (т. 1, а. с. 119).
Штатний розпис та табель обліку робочого часу за спірний період відсутній (т. 1 а. с. 117, 118).
Колегією суддів ставиться під сумнів наказ ОССБ «Ізумруд» № 4-К від 27.04.2012 про призначення з 01.05.2012 позивача головою правління ОСББ Ізумруд», оскільки останній підписаний секретарем правління ОСОБА_3 та відсутні відомості щодо можливості здійснення таких дій останньою.
Підпис секретаря ОСОБА_3 яка підписала даний наказ, виконаний іншою особою, що підтверджуються висновком спеціаліста (т. 1, а. с. 203).
Також у ОССБ «Ізумруд» відсутній оригінал даного наказу (т. 1, а. с. 202).
Відповідно до ст. 10 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» повноважним органом, який відкликає із посади усіх членів правління, в тому числі і голову правління, є загальні збори ОСББ. До компетенції правління вирішення питання звільнення голови правління не належить.
Матеріали справи свідчать, що повноваження позивача, як голови правління були припинені на підставі рішення загальних зборів правління 30.09.2015, відповідно до якого було припинено повноваження правління та ревізійної комісії, а тому саме це рішення загальних зборів ОСББ «Ізумруд» визначає правову підставу та є підставою для звільнення позивача із займаної посади.
Довідкою ОСББ «Ізумруд» № 104-16 від 04.07.2016, встановлено, що відповідно до наказу ОСББ «Ізумруд» від 01.10.2015 № 2-к, розрахунки з ОСОБА_1 проведено в повному обсязі, про що також свідчить відомість зарахувань на картрахунки працівників № 55 від 29.09.2015, грошових коштів, зокрема, ОСОБА_1 в сумі 1 827,08 грн. (а. с. 72, 73).
Щодо доводів позивача про невчасну видачу трудової книжки, то матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження даної обставини.
Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оцінка доказів - завершальний етап процесу доказування. Вона полягає в перевірці судом доброякісності засобів доказування, що має на меті визначити їх доказову силу.
Позивачем в порушення вимог ст. 81 ЦПК України не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження невиплати йому заробітної плати при звільненні, враховуючи, що відповідно до Закону України «Про ОСББ» та Статуту член правління ОСББ, в тому числі і голова правління, отримує саме матеріальне заохочення, що не відноситься до заробітної плати та не укладення між сторонами спору трудового договору.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивачем не надано суду переконливих доказів належного нарахування розміру як грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, індексації заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення.
Як вже зазначалося раніше, матеріали справи не містять, зокрема, рішення загальних зборів, яким було б визначено розмір матеріального або іншого заохочення голови та членів правління, а відтак відсутня належна правова підстава для оплати матеріального заохочення, та, відповідно, розрахунку інших виплат.
За наведених обставин, колегія суддів вважає, доводи викладені в позовній заяві є ні чим іншим, як особистим ставленням позивача щодо обставин його звільнення, які суд першої інстанції обґрунтовано відхилив.
За наведених обставин, на думку колегії суддів, безпідставним є посилання в апеляційній скарзі на невірне встановлення судом першої інстанції обставин справи, в тому числі обставин прийняття позивача на роботу та визначення розміру його заробітної плати, оскільки в порушення вимог діючого законодавства на спростування доказів наданих відповідачем позивач не надав жодного доказу.
Посилання в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, в зв'язку з чим не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
Отже, вимоги апеляційної скарги не знайшли своє підтвердження при розгляді справи в суді апеляційної інстанції.
Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Враховуючи наведені обставини та вимоги ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367-368, 371, 374-375, 381-384, 389-390 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 15 січня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 18.09.2019.
Головуючий: В.В. Саліхов
Судді: А.М. Андрієнко
І.М. Вербова