Справа: № 638/7827/19 Головуючий І інстанції: ОСОБА_1
Провадження: № 11-кп/818/2658/19 Головуючий апеляційної інстанції: ОСОБА_2
Категорія: Продовження строку тримання під вартою
29 серпня 2019 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі: головуючого судді ОСОБА_2 , суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , при секретареві ОСОБА_5 , з участю прокурора ОСОБА_6 , обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 , без участі інших учасників, належним чином повідомлених про розгляд справи, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Харкові справу за апеляційними скаргами обвинуваченого та його захисника на ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 02 07 2019 року, -
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 02 червня 2019 року задоволено клопотання прокурора щодо продовження строку запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; продовжено ОСОБА_7 строк тримання під вартою терміном на 60 днів, тобто до 30 серпня 2019 року до 17 год. 45 хв.; відмовлено у задоволенні клопотання захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_8 про зміну запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_7 на цілодобовий домашній арешт.
Органами досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачується в тому, що він 09 04 2019 року о 13:00 год., знаходячись за адресою: проспект Науки, 38 у м. Харкові, поблизу відділення «Укрсиббанку», всередині автомобіля «Hyundai Sonata», д.н.з. НОМЕР_1 , разом із потерпілим ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , побачивши на підлозі зазначеного автомобіля, під переднім пасажирським сидінням, сумку для ноутбука синього кольору із логотипом «Revacace», знаючи зі слів потерпілого ОСОБА_9 про те, що в середині вказаної сумки знаходяться грошові кошти в розмірі 290 000, 00 грн., у нього виник злочинний умисел, направлений на заволодіння грошовими коштами ОСОБА_9 .
Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, корисливий мотив та мету незаконного збагачення за рахунок чужого майна, діючи умисно, ОСОБА_7 , скориставшись тим, що потерпілий ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , вийшли з автомобіля та спрямували до відділення «Укрсиббанку», дістав з-під переднього пасажирського сидіння сумку синього кольору із логотипом «Revacace», всередині якої знаходилися грошові кошти в розмірі 290 00,00 грн. та вийшов із автомобіля.
Після зазначених дій ОСОБА_7 з місця скоєння злочину зник, обернувши викрадене майно на свою користь та розпорядився ним на свій розсуд, спричинивши майнову шкоду потерпілому ОСОБА_9 на загальну суму 290 00,00 грн.
Таким чином, ОСОБА_7 своїми протиправними умисними діями вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.4 ст.185 КК України, тобто таємне викрадення чужого майна, вчинене у великих розмірах.
Вимоги апеляційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали.
Не погодившись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій просив оскаржувану ухвалу скасувати та відмовити у задоволенні клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_7 ; постановити нову ухвалу, якою обрати щодо обвинуваченого запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою.
Крім того, апеляційну скаргу подав обвинувачений ОСОБА_7 , в якій просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та змінити йому міру запобіжного захожу у виді тримання під вартою на домашній арешт з можливістю виходити на роботу в денний час.
Прокурор вважала ухвалу суду першої інстанції законною та обґрунтованою, просила залишити вимоги апеляційних скарг обвинуваченого та його захисника без задоволення.
Мотиви прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Заслухавши суддю - доповідача, доводи обвинуваченого та його захисника, вислухавши думку прокурора, дослідивши представлені матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягає, виходячи із наступного.
Конституційний Суд України у своєму рішенні №4-р/2019 від 13 06 2019 року визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення ч.2 ст.392 КПК України щодо унеможливлення окремого апеляційного оскарження ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, постановленої під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.
Тому, беззаперечно, оскаржуване судове рішення має бути переглянуте судом апеляційної інстанції з дослідженням всіх доводів поданих апеляційних скарг.
Приймаючи рішення про задоволення клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою у відношенні обвинуваченого ОСОБА_7 , суд дійшов висновку, що існують заявлені прокурором ризики переховування від суду, незаконного впливу на потерпілого та свідків.
Судом взято до уваги, що ОСОБА_7 обвинувачується у скоєнні тяжкого кримінального правопорушення, за вчинення якого санкцією статті передбачено позбавлення волі строком від 5 до 8 років, не працевлаштований, постійного джерела доходів не має, провину не визнає, поводиться у судовому засіданні зухвало відносно потерпілого.
Захисник обвинуваченого в своїй апеляційній скарзі, поміж іншим, посилається на те, що мотивуючи оскаржувану ухвалу, суд обмежився лише згадуванням про наявність ризиків кримінального провадження, хоча жоден з них не був доведений у судовому засіданні.
З такими доводами погодитися неможливо, оскільки, на думку колегії суддів, судом першої інстанції аргументовано прийнято рішення щодо продовження існування ризиків передбачених ст.177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченим вчиняти інші кримінальні правопорушення та переховуватися від суду або незаконно впливати на інших учасників провадження, суд бере до уваги наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_7 злочину, передбаченого ч.4 ст.185КК України та фактичні обставини пред'явленого обвинувачення. Крім того, ОСОБА_7 раніше вже неодноразово судимий, в тому числі, за вчинення особливо тяжкого злочину.
Зазначені обставини, на думку колегії суддів, свідчать про наявність ризику, що обвинувачений ОСОБА_7 може продовжити свою злочинну діяльність, переховуватись від правосуддя, незаконно впливати на інших учасників цього кримінального провадження чи перешкоджати іншим чином встановленню істини по справі.
Крім того, судом першої інстанції також обґрунтовано враховано, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст.185 КК України, за які передбачено покарання у виді позбавлення волі до восьми років позбавлення волі. Відповідно до класифікації за ст.12 КК України цей злочин є тяжкими.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Зазначені обставини, на думку колегії суддів, спростовують апеляційні доводи обвинуваченого та його захисника про можливість зміни обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу з тримання під вартою на більш м'який, не пов'язаний з позбавленням волі, оскільки на даний час об'єктивно продовжують існувати ризики, передбачені п.п.1,3,4,5 ч.1 ст.177 КПК України.
Не приймаються колегією суддів також посилання обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника, як на підставу для скасування оскаржуваної ухвали, з приводу того, що суд першої інстанції припустився передчасного висновку щодо вчинення обвинуваченим ОСОБА_7 тяжкого кримінального правопорушення та відсутність у матеріалах справи фактичних доказів вчинення ОСОБА_7 інкримінованого йому правопорушення, оскільки наразі судовий розгляд даної справи та дослідження представлених стороною обвинувачення доказів ще триває, та згідно із положеннями ст.374 КПК України питання щодо винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення вирішується судом в нарадчій кімнаті при постановленні вироку у кримінальному провадженні. Наразі, суд на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів повинен визначити лише чи є причетність особи до вчинення злочину вірогідною та достатньою для застосування щодо особи обмежувальних заходів.
Посилання захисником у поданій ним апеляційній скарзі на відсутність викладу обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують подальше тримання особи під вартою, спростовуються матеріалами справи. У своєму клопотанні прокурором вказані та аргументовані доводи на підтвердження того, що ризики, які були наявні при обранні підозрюваній запобіжного заходу не зменшились.
З приводу тверджень обвинуваченого про те, що він має міцні соціальні зв'язки, постійне місце проживання та працевлаштований у м. Харкові, колегія суддів дійшла висновку, що такі доводи, враховуючи конкретні обставини пред'явленого йому обвинувачення, не можуть зменшувати тяжкість злочинів та наявність ризиків, передбачених п.п.1,3,4,5 ч.1 ст.177 КПК України.
З огляду на значимі для даного провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у виді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
За таких обставин, колегія суддів вбачає, що застосування інших, більш м'яких альтернативних запобіжних заходів не зможе забезпечити виконання обвинуваченим його процесуальних прав та обов'язків, що безпосередньо впливає на дотримання розумних строків судового розгляду.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 , та відсутності жодних підстав для зміни чи скасування рішення за доводами апеляційних скарг обвинуваченого та його захисника.
Керуючись ч.6 ст.9, ст.7, 392, 393, 404, 405, ч.1 ст.407, 418, 419, 423, 424-426 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 02 07 2019 року про задоволення клопотання прокурора та про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою на строк 60 днів, тобто до 30 серпня 2019 року, включно, щодо ОСОБА_7 , - залишити без змін.
Апеляційні скарги обвинуваченого та його захисника, - залишити без задоволення.
Оскарження даної ухвали, у відповідності до ч.2 ст.424 КПК України, в касаційному порядку не передбачено, оскільки така ухвала не перешкоджає подальшому кримінальному провадженню.
Судді:
____________ ____________ _______________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4