17 вересня 2019 року м. Рівне
Справа № 569/12161/18
Провадження № 22-ц/4815/1211/19
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Бондаренко Н.В. (суддя-доповідач), Ковальчук Н.М., Хилевича С.В.,
секретар судового засідання: Ковальчук Л.В.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області в складі судді Бердія М.А. від 10 липня 2019 року, проголошене в м. Рівне,
2.07.2018 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення суми боргу за договором позики грошових коштів.
Позов мотивує тим, що 17 лютого 2017 року між ним та ОСОБА_2 був укладений договір позики грошових коштів № 17/02/2017, згідно умов якого він передав останньому грошові кошти в сумі 30000 доларів США готівкою, що також підтверджується розпискою від 17 лютого 2017 року.
Згідно договору позики ОСОБА_2 зобов'язаний був повернути йому грошові кошти в сумі 30000 доларів США не пізніше 18 лютого 2018 року, однак станом на 25 червня 2018 року борг неповернутий.
Крім того, 13 березня 2017 року між ним, позичальником ОСОБА_2 та поручителем ОСОБА_3 укладено договір поруки № 17/02/2017-п.
Пунктом 1.1 вказаного договору поруки передбачено, що поручитель зобов'язується перед позикодавцем у повному обсязі солідарно відповідати за виконання позичальником зобов'язань щодо повернення суми позики згідно договору позики грошових коштів №17/02/2017, укладеного між позикодавцем та позичальником, а також сплати процентів та штрафних санкцій.
Зазначає, що ним було направлено відповідачам вимоги про погашення заборгованості, проте вони залишилися без задоволення.
Враховуючи, офіційний курс гривні до долара США, встановлений НБУ станом на 25.06.2018 року, просив суд стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на свою користь заборгованість за договором позики грошових коштів в розмірі 764 400 грн.
Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 11 липня 2018 року за вказаним позовом відкрито спрощене позовне провадження.
20.08.2018 року ОСОБА_1 подав до суду позов до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в якому покликаючись на норми ст. 1048 ЦК України, просив стягнути солідарно з відповідачів на його користь відсотки за користування грошовими коштами за договором позики грошових коштів від 17 лютого 2017 року на рівні облікової ставки НБУ в сумі 108910,2 грн.
Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 20 вересня 2018 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення відсотків за користування грошовими коштами та об'єднано вказану справу в одне провадження із справою за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення суми боргу за договором позики грошових коштів.
Заочним рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 10 липня 2019 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення суми боргу за договором позики грошових коштів задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики грошових коштів №17/02/2017 від 17 лютого 2017 року в розмірі 764400 грн. В задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки позичальником ОСОБА_2 та поручителем ОСОБА_3 взяті на себе зобов'язання за договором позики не виконано та кошти у встановлений договором строк не повернуто, то вимоги позивача в частині солідарного стягнення з відповідачів заборгованості за договором позики грошових коштів від 17 лютого 2017 року є обґрунтованими.
Разом з цим, враховуючи, що предметом укладеного між сторонами договору позики є грошові кошти в іноземній валюті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення процентів від суми позики у розмірі, визначеному згідно із частиною першою статті 1048 ЦК України на рівні облікової ставки НБУ, є безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення.
В поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 покликається на незаконність та необґрунтованість рішення суду в частині відмови в задоволенні його позовних вимог про стягнення солідарно з відповідачів 102838,42 грн. відсотків за користування грошовими коштами.
Вважає, що, враховуючи положення статті 1048 ЦК України та у випадку не встановлення договором позики розміру процентів після спливу визначеного у договорі строку повернення позики, слід дійти висновку про визначення розміру процентів на рівні облікової ставки Національного банку України.
Оскільки, згідно офіційного курсу НБУ станом на 10.07.2019 року 30000 доларів США становить 764400 грн. то відсотки за договором позики слід нараховувати на вказану суму за період з дати отримання ОСОБА_2 грошових коштів, тобто 17 лютого 2017 року, по 18 лютого 2018 року.
Просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог, в задоволенні яких йому було відмовлено, та постановити в цій частині нове рішення, яким стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на його користь 102838,42 грн. відсотків за користування грошовими коштами.
Відзиви на апеляційну скаргу не надходили.
Позивач подав клопотання про розгляд справи у його відсутності. Відповідачі у судове засідання не з'явились, хоча про день та час розгляду справи повідомлялись належним чином.
Заочне рішення суду в частині задоволення позовних вимог про стягнення суми боргу за договором позики грошових коштів в розмірі 764400 грн. сторонами не оскаржується та його законність в цій частині апеляційним судом не перевіряється.
Згідно із ч. 1ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.
Судом встановлено, що 17 лютого 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики грошових коштів №17/02/2017, відповідно до умов п.1.1 якого позикодавець передає позичальникові грошові кошти в сумі 30000 доларів США готівкою, а позичальник зобов'язується повернути отриману суму в строки і порядку, зазначені в даному договорі.
Згідно п.2.3 договору, повернення отриманої суми здійснюється позичальником для позикодавця одноразовим платежем не пізніше 18 лютого 2018 року.
Передання коштів за вказаним договором підтверджується написаною ОСОБА_2 розпискою від 17 лютого 2017 року, відповідно до якої останній отримав від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 30000 доларів США згідно договору позики №17/02/2017 від 17 лютого 2017 року.
13 березня 2017 року між ОСОБА_1 , як позикодавцем, ОСОБА_2 , як позичальником, та ОСОБА_3 , як поручителем, було укладено договір поруки №17/02/2017-п.
Згідно п. 1.1. договору поруки поручитель зобов'язується перед позикодавцем у повному обсязі солідарно відповідати за виконання позичальником зобов'язань щодо повернення суми позики згідно договору позики грошових коштів №17/02/2017, укладеного між позикодавцем та позичальником, а також сплати процентів та штрафних санкцій.
15 травня 2018 року ОСОБА_1 було надіслано на адресу відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 письмові вимоги про повернення боргу за договором позики №17/02/2017 від 17 лютого 2017 року.
Однак, будь-які дані, які б свідчили про повернення відповідачами ОСОБА_1 коштів за договором позики №17/02/2017 від 17 лютого 2017 року в матеріалах справи відсутні.
Відповідно до вимог ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Згідно ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором (ч.1 ст. 1049 ЦК України).
Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
З матеріалів справи вбачається, що предметом спірного договору позики є іноземна валюта - долари США та розмір одержання процентів його умовами не передбачено.
За змістом статті 1 Закону України від 20 травня 1999 року № 679-XIV "Про Національний банк України" облікова ставка НБУ - один із монетарних інструментів, за допомогою якого НБУ встановлює для банків та інших суб'єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених та розміщених грошових коштів.
НБУ є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України (стаття 2 Закону № 679-XIV).
Пунктом 1 частини першої статті 15 цього Закону передбачено, що правління НБУ приймає рішення, зокрема про встановлення та зміну облікової та інших процентних ставок Національного банку.
Відповідно до частини другої статті 46 вказаного Закону НБУ здійснює дисконтну валютну політику, змінюючи облікову ставку НБУ для регулювання руху капіталу та балансування платіжних зобов'язань, а також коригування курсу грошової одиниці України до іноземних валют.
Пунктом 6 Положення про основи процентної політики Національного банку України, затвердженого постановою Правління НБУ від 21.04.2016 № 277, визначено, що облікова ставка НБУ - ключова процентна ставка Національного банку, яка є основним індикатором змін у грошово-кредитній політиці та орієнтиром вартості залучених та розміщених грошових коштів для банків та інших суб'єктів грошово-кредитного ринку.
Операційна ціль процентної політики Національного банку полягає в утриманні Українського індексу міжбанківських ставок для кредитів та депозитів овернайт у національній грошовій одиниці на рівні, близькому до рівня облікової ставки, у межах коридору процентних ставок за інструментами постійного доступу пункту (пункт 16 Положення).
Враховуючи наведені правові норми можна дійти висновку, що облікова ставка НБУ є ключовою процентною ставкою Національного банку, яка є основним індикатором змін у грошово-кредитній політиці та орієнтиром вартості залучених та розміщених грошових коштів для банків та інших суб'єктів грошово-кредитного ринку, не є сталою величиною, змінюється рішенням правління НБУ та встановлюється виключно для національної валюти України - гривні.
Крім того, висновок, що чинне законодавство не передбачає встановлення НБУ облікової ставки для іноземної валюти міститься у постанові Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року у справі № 6-2667цс16.
Враховуючи, що частиною першою статті 1048 ЦК України визначено єдиний розмір процентів, якщо такі договором позики не передбачені, - на рівні облікової ставки НБУ, яка встановлюється виключно для національної валюти України, тому вказана норма та, як наслідок, право позикодавця вимагати сплати процентів від суми позики, може бути надане та реалізоване лише у разі, якщо позика отримана у гривні, оскільки НБУ не визначає мінімальної вартості іноземних валют, що є прерогативою відповідних органів іноземних держав.
Під час вирішення питання про можливість нарахування та стягнення процентів від суми позики у розмірі, визначеному на рівні облікової ставки НБУ, згідно із частиною першою статті 1048 ЦК України, необхідно мати на увазі, що такі проценти нараховуються у разі: 1) якщо у договорі позики не зазначені проценти або не вказано, що він безпроцентний; 2) предметом договору позики є грошові кошти у національній валюті України - гривні; 3) період нарахування процентів від суми позики - є період дії договору позики в межах строку, протягом якого позичальник може правомірно не сплачувати кредитору борг (що відбувається у разі повернення боргу періодичними платежами), оскільки на період після закінчення цього строку позика не надавалась.
Отже, у випадку отримання позики в іноземній валюті без обумовленої сторонами у ньому умови такої складової грошового зобов'язання як розмір і порядок сплати процентів від суми позики, положення частини першої статті 1048 ЦК України не можуть бути застосовані, з огляду на відсутність передбаченого ЦК України, іншими законодавчими актами або конкретним договором механізму (формули) їх застосування та нарахування.
Конвертація суми позики в іноземній валюті для визначення розміру процентів на рівні облікової ставки НБУ в національну валюту України - гривню буде суперечити частинам першій, третій статті 1049 ЦК України щодо обов'язку позичальника.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
За наведеного, встановивши, що предметом укладеного між сторонами договору позики є грошові кошти в іноземній валюті, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідачів на користь ОСОБА_1 процентів від суми позики на рівні облікової ставки НБУ.
Рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги правильності висновків суду не спростовують, а тому підстав для його скасування в цій частині немає.
Відповідно до ч.1 та ч. 13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
В зв'язку із залишенням без змін рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині позовних вимог, в задоволенні яких відмовлено, витрати, понесені по сплаті судового збору при подачі апеляційної скарги, слід віднести за рахунок позивача.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 376, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Заочне рішення Рівненського міського суду Рівненської області від10 липня 2019 року в частині відмови у стягненні 102838,42 грн. відсотків за користування коштами залишити без змін.
Понесені витрати по оплаті судового збору при подачі апеляційної скарги віднести за рахунок ОСОБА_1 .
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення. Касаційна скарга може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення ухвалено та виготовлено 17 вересня 2019 року.
Судді: Бондаренко Н.В.
Ковальчук Н.М.
Хилевич С.В.