Іменем України
18 вересня 2019 року м. Кропивницький
справа № 401/1994/18
провадження № 22-ц/4809/1411/19
Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючої судді Авраменко Т. М.
суддів Суровицької Л. В., Черненка В. В.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , представники за довіреностями - ОСОБА_2 , ОСОБА_3
відповідач - ОСОБА_4
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 11 липня 2019 року у складі судді Мельничика Ю.С. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням,
У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням.
Зазначав, що 14 вересня 2007 року між ним та відповідачем було укладено шлюб. Згодом відносини між ними погіршились, спільне життя не склалось, відповідачка стала проживати окремо. В подальшому шлюб між ними було розірвано. Йому на праві приватної власності належить Ѕ будинку за адресою: АДРЕСА_1 ), в якому вони проживали з відповідачем. З квітня 2017 року і по теперішній час відповідач проживає за іншою адресою. Згоду на добровільне зняття з реєстрації за вказаною адресою відповідач не дає, хоча проживати в будинку жодного наміру не має. Він вимушений сплачувати за комунальні послуги, які нараховуються і на відповідача. В разі призначення субсидії на опалення її доходи також будуть враховані і він може втратити право на субсидію.
Просив визнати відповідача такою, що втратила право користування будинком за адресою: АДРЕСА_1 .
Заперечуючи проти позову, відповідач зазначала, що в будинку вона проживала з 2003 року, вкладала особисті кошти на облаштування та ремонт будинку, в серпні 2017 року позивач вигнав її з сином з будинку, забрав ключі, незаконно позбавив її житла та права користування будинком, особистими речами та речами, набутими в шлюбі, які залишилися в будинку (а.с.31-32).
Рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 11 липня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням відмовлено, оскільки позивачем не надано доказів непроживання відповідача за місцем реєстрації понад один рік без поважних причин.
В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення про задоволенні позову. Зазначає, що суд не взяв до уваги, що відповідач з серпня 2017 року не проживає в його будинку, який самовільно залишила через небажання проживати з ним однією сім?єю. У судовому засіданні відповідач неодноразово зазначала, що проживати разом з ним не планує та не бажає. Більш того, місце проживання дитини за рішенням суду визначено з відповідачем за іншою адресою. Звернення відповідача до поліції, на які, як на обґрунтування свого рішення, посилається суд, були зумовлені виключно або майновими претензіями або стосувались дітей, і в жодному разі не стосувались місця проживання відповідача чи перешкод в цьому, які він міг їй чинити. Також суд дійшов помилкового висновку, що з серпня 2017 року він реально перешкоджає відповідачу проживати за місцем її реєстрації внаслідок неприязних стосунків, які виникли між ними. Жодних неприязних стосунків між ними немає.
Апеляційне провадження відкрито 27 серпня 2019 року, зазначено, що справа підлягає розгляду в порядку письмового провадження без повідомленням учасників справи (а.с.158). Ухвалою від 11 вересня 2019 року призначено розгляд справи на 18 вересня 2019 року (а.с.170).
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити рішення суду без змін, апеляційну скаргу без задоволення. Зазначає, що на даний час вона вимушено проживає за адресою: АДРЕСА_3 , оскільки позивач з серпня 2017 року чинить їй перешкоди у користуванні житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1 . Він змінив замок на вхідних дверях, в результаті чого вона з дітьми не може потрапити до будинку. Вона вимушена жити у своєї матері, оскільки іншого житла не має. З цього приводу вона неодноразово зверталась до поліції зі скаргами, що підтверджується наданими суду довідками. Саме по собі розірвання шлюбу з позивачем не є підставою для позбавлення її права користування житловим приміщенням, в якому вона проживала тривалий час і в якому залишились її особисті речі та речі, набуті у шлюбі, до яких у неї тепер немає доступу (а.с.165,166).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суду дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін з таких підстав.
З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним нормам процесуального права.
Відповідно до п. 1 ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод кожній особі окрім інших прав гарантується право на повагу до її житла, яке охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.
Правова позиція ЄСПЛ відповідно до п. 1 ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод гарантує кожній особі окрім інших прав право на повагу до її житла. Воно охоплює, насамперед, право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Це покладає на Україну в особі її державних органів позитивні зобов?язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення від 21 лютого 1990 року у справі «Powell and Rayner v. the U.K.»). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення від 24 листопада 1986 року у справі «Gillow v. the U.K.»), так і наймача (рішення від 18 лютого 1999 року у справі «Larkos v. Cyprus»).
Конституція України у ст. 47 проголошує, що кожен має право на житло, як одного з природних і невід'ємних прав людини. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканність, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.
Відповідно до ч.4 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше, як з підстав і порядку передбачених законом.
За правилами ст.ст. 319, 321 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Власність зобов'язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам,свободам та гідності громадян. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно з ч. 1 ст. 156 ЖК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням у обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником.
Відповідно до статті 405 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.
На підставі ч. 2 ст. 406 ЦК України, член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
При розгляді справи щодо визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням суди мають встановлювати наступні факти: чи є спірне приміщення житлом, чи відсутній відповідач у спірному приміщенні понад встановлений законом строк, чи є причини відсутності неповажними.
Відмовляючи у задоволенні позову про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, суд першої інстанції правильно виходив з того, що факт не проживання відповідача у спірному будинку понад один рік обумовлений поважними причинами і не є підставою для позбавлення його права користування належним позивачу житлом.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач є власником Ѕ частки житлового будинку АДРЕСА_1 ( а.с.7).
Сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 14 вересня 2007 року по 26 червня 2018 року (а.с.5, 108). Мають двох дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Місце проживання відповідача зареєстровано в належній позивачу частині будинку з 08 квітня 2003 року ( а.с.33), разом з тим відповідач не проживає за місцем реєстрації, оскільки в серпні 2017 року позивач вигнав її з сином з будинку, забрав ключі від замка вхідних дверей та створює перешкоди в доступі до будинку.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного і обґрунтованого висновку про відмову в позові про визнання відповідача такою, що втратила право користування будинком, з підстав відсутності в ньому з поважних причин. Доводи апеляційної скарги такого висновку суду спростовують.
Факт створення позивачем відповідачу перешкод в користуванні будинку підтверджується довідкою Світловодського відділу поліції, зокрема такі факти були зафіксовані 22 травня 2018 року, 23 травня 2018 року (а.с.125), поясненням допитаних за клопотанням позивача свідків, зокрема, свідок ОСОБА_7 пояснив, що йому відомо, що за час спільного проживання була добудова будинку, а свідок ОСОБА_8 підтвердив, що позивач не впускав відповідача в будинок (а.с.97-99).
Доводи апеляційної скарги про відсутність між сторонами неприязних стосунків спростовується рішенням суду від 05 квітня 2019 року про визначення місця проживання дитини (а.с.106-116), довідкою Світловодського відділу поліції, з якої вбачається, що 05 травня 2019 року ОСОБА_1 , перебуваючи в п'яному вигляді здійснив завідомо неправдивий виклик поліції про те, що відповідач вчиняє домашнє насильство стосовно доньки та не відпускає доньку до нього, про що на гр. ОСОБА_1 складено адміністративну постанову за ст.183 КУпАП (а.с.126).
Суд за правилами ст.89 ЦПК України надав належну оцінку доказам, правильно здійснив тлумачення закону з урахуванням установлених обставин справи. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, однак підстави для переоцінки доказів апеляційним судом відповідно до ст.367 ЦПК України відсутні.
При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
В межах вимог та доводів апеляційної скарги передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення позову не встановлено.
Керуючись п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375,381,382,384 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 11 липня 2019 року без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови у випадку, передбаченому ст.389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 18 вересня 2019 року.
Головуюча суддя Т. М. Авраменко
Судді: Л. В. Суровицька
В. В. Черненко