17 вересня 2019 року м. Черкаси
провадження № 22-ц/821/279/19
справа № 710/1678/18 категорія : на ухвалу
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів :
головуючого: Єльцова В. О.
суддів: Бородійчука В. Г., Нерушак Л. В.
секретаря: Попової М. В.
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1
відповідач: ОСОБА_2
третя особа: служба у справах дітей Шполянської міської ради об'єднаної територіальної громади Черкаської області
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 23 липня 2019 року про відмову у забезпеченні позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: служба у справах дітей Шполянської міської ради об'єднаної територіальної громади про визначення місця проживання малолітніх дітей з батьком, у складі: головуючого судді Опалинської О. П., дата складання повного тексту судової ухвали 26 липня 2019 року.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Смілянського міськрайонного суду з вказаним позовом.
Свої позовні вимоги мотивував тим, що його колишня дружина ОСОБА_2 не може бути особою, яка надасть належне піклування спільним дітям ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки має нестабільний фінансовий та майновий стан, живе виключно життям своєї старшої доньки ОСОБА_5 від першого шлюбу, крім того син не бажає проживати з матір'ю.
Позивач вказує, що його матеріальне становище відповідає зазначеним потребам обох дітей, він має постійне місце роботи, фінансові ресурси, житло.
В ході розгляду справи позивач 19 липня 2019 року подав заяву про забезпечення позову, в якій просить повернути ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до її постійного місця проживання, з передачею батькові ОСОБА_1 , до постановлення судового рішення у цивільній справі №710/1678/18.
В обґрунтування заяви вказує, що ОСОБА_2 без його погодження вивезла доньку ОСОБА_4 в будинок своєї матері ОСОБА_8 , яка проживає в с. Станіславчик Шполянського району. Метою забезпечення позову вважає необхідність ефективного захисту, поновлення порушених прав та інтересів малолітньої дитини, якій може загрожувати небезпека, стабілізація її психоемоційного стану. Вважає, що внаслідок розірвання шлюбу діти отримали психологічне навантаження та потребують психологічної реабілітації. Зазначає, що експерт, який спеціалізується на психологічних дослідженнях у своєму висновку відзначив, що саме зі сторони матері ОСОБА_2 внаслідок її поведінки та висловлювань, розхитується ще нестала психіка, яка сприяє деорганізації сина в психічному перевантаженні і є одним з важливих чинників невротизації і буде негативно впливати як на психічний його стан, так і на його подальший загальний розвиток. Крім того, психолог констатувала у сина наявність тривожного стану, страху повторення загрозливих подій, реакції уникнення, депресивний стан, порушення сну та апетиту, в зв'язку з чим рекомендовано забезпечити проживання та розвиток дитини у сприятливому, безпечному, доброзичливому, надійному соціальному середовищі. Виключити ситуації повторного травмування хлопчика через загрозливу, зневажну, непередбачливу, недбалу поведінку будь-кого із близького оточення. Вважає, що менша донька ОСОБА_4 , в своєму віці тяжко переживає дану ситуацію, потребує психологічної реабілітації. В зв'язку з фінансовими труднощами відповідач дозволяла проживання доньки разом з ним по декілька днів, в якої він спостерігав психоемоційну напругу, оскільки дитина сильно змінилася, стала знервована, конфліктує зі своїм братом, дуже погано їла через втрату апетиту. Крім того, відповідач не погодилася, щоб донька ОСОБА_4 поїхала з ним та братом на море.
Наразі відповідач перебуває у відпустці, яка закінчується, в зв'язку з чим вважає, що вона буде брати дитину з собою на роботу, так як робила це в червні місяці, або дитина залишиться в селі до кінця літа. Також, донька залишається на одинці з дідусем, який є інвалідом І групи, хворіє на психічні розлади та його психічний стан погіршується.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 23 липня 2019 року в задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що будь-яких доказів, які свідчать, що невжиття заходів, які просить вжити заявник у резолютивній частині своєї заяви, може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення його порушених чи оспорюваних прав або інтересів, за захистом яких він звернувся з позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання малолітніх дітей з батьком, заявником не надано.
Крім того, заявою про забезпечення позову заявник фактично просить до винесення рішення у вказаній цивільній справі вирішити їх з відповідачем спір.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
У липні 2019 року ОСОБА_1 подав до апеляційного суду Черкаської області апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 23 липня 2019 року.
Прийняти нове рішення, яким задовольнити його заяву про забезпечення позову, а рішення направити для негайного виконання до Сектору державної реєстрації Уманської державної адміністрації Черкаської області та Уманського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
В апеляційній скарзі позивач указує, що обраний вид забезпечення позову є спів мірним із заявленими вимогами, оскільки існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду при задоволенні позову, за наявності виняткових обставин.
Апелянт звертає увагу на те, що на підставі доданих до позовної заяви висновків спеціалістів, цілком очевидно, що діти внаслідок розірвання шлюбу, аморальної поведінки відповідача, психологічного тиску на дітей зі сторони бабусі ОСОБА_8 , отримали значне психологічне навантаження і потребують реабілітації.
При розгляді заяви, вказує що суд не оцінив наведені ним доводи, не вислухав думку дітей, які були присутні в приміщенні суду.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції
Указом Президента України від 29 грудня 2017 № 452/2017 «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» апеляційний суд Черкаської області ліквідовано, утворено Черкаський апеляційний суд.
Відповідно до ч. 5 ст 31 ЦПК України у разі ліквідації суду справи, що перебували у його провадженні, невідкладно передаються до суду, визначеного відповідним законом.
26 липня 2019 року розпочав свою роботу Черкаський апеляційний суд, у зв'язку з чим йому була передана для розгляду вказана цивільна справа.
За наслідками автоматизованого розподілу судової справи між суддями через систему документообігу суду визначено для розгляду суддю (суддю-доповідача) Черкаського апеляційного суду Єльцова В. О., колегії суддів: Бородійчука В. Г., Нерушак Л.В.
Ухвалою Черкаського апеляційного суду в складі колегії суддів від 19 серпня 2019 року відкрито апеляційне провадження.
Ухвалою Черкаського апеляційного суду в складі колегії суддів від 28 серпня 2019 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомлення учасників справи про її розгляду.
Мотивувальна частина
Позиція апеляційного суду
Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає до задоволення.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно з ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Статтею 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. При цьому, суд має сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини) держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
За вимогами частини першої ст. 160 СК України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Статтею 161 СК України передбачено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
Згідно з ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, забороною вчиняти певні дії.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
При цьому, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.
В самій заяві ОСОБА_1 зазначає, що відповідач забрала дочку ОСОБА_4 13 липня 2019 року , відвезла до своїх батьків в с. Станіславчик Шполянського району і до цього часу не повернула. Вказує, що колишня дружина не буде за дитиною доглядати, оскільки займатиметься вихованням іншої неповнолітньої дочки. Заявник стверджує, що колишня дружина залишає дитину без нагляду зі своїм батьком ОСОБА_10 , який є інвалідом 1 групи та хворіє на розлади психіки внаслідок хвороби Паркінсона.
Оскільки ОСОБА_1 в підтвердження необхідності вжиття заходів забезпечення позову будь-яких інших доказів, крім епікризу з медичної карти стаціонарного хворого № 2555 щодо ОСОБА_10 ні в суді першої інстанції, ні під час перегляду справи апеляційним судом не надав, а саме лише посилання в заяві на неналежний за дочкою догляд та виховання без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність відмови у задоволенні поданої заяви про забезпечення позову.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів якими зобов'язати матір (відповідача) ОСОБА_2 повернути малолітню доньку ОСОБА_4 батькові (позивачу) до місця її проживання, хоча такий вид забезпечення суперечить інтересам в першу чергу дитини.
Тому колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що у вказаній заяві про забезпечення позову, заявник фактично просить до вирішення спору повернути малолітню доньку ОСОБА_4 до місця проживання.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Доводи скаржника зводяться до аргументів по суті спору, переоцінки доказів та з незгодою із висновками суду першої інстанції та їх оцінкою, а тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.
При цьому апеляційний суд зазначає, що вирішення питання про забезпечення позову є дискреційними повноваженнями суду і відмова у задоволенні такої заяви не являється порушенням права на справедливий судовий розгляд у розумінні статті 6 Конвенції з прав людини і основоположних свобод.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 23 липня 2019 року про відмову в забезпеченні позову, залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
Повний текст постанови виготовлено 18 вересня 2019 року.
Головуючий
Судді