Іменем України
12 вересня 2019 року
м. Харків
справа № 616/821/17
провадження № 22-ц/818/4149/19
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Маміної О.В.
суддів: Бровченка І.О., Пилипчук Н.П.,
за участю секретаря - Сізонової О.О.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Вовчанського районного суду Харківської області від 03 червня 2019 року, постановлене під головуванням судді Глоби М.М., в залі суду в місті Вовчанську Харківської області, -
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики у розмірі 197 794,03 грн.
Рішенням Вовчанського районного суду Харківської області від 03 червня 2019 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики від 07 серпня 2017 року у загальному розмірі 197 794,03 грн., з яких: сума боргу - 187 982,87 грн. та 3% річних - 9 811,16 грн. Стягнуто з відповідачки на користь позивача судовий збір у розмірі 2 184,75 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; ОСОБА_2 заперечує факт отримання нею від позивача коштів у розмірі 7 000 доларів США, а розписка, оригінал якої пред'явлено ОСОБА_1 до суду, не містить відомостей про позикодавця. Вважає, що розписка, яка нею складена 07 серпня 2017 року, за своєю природою не є договором позики, в ній неможливо встановити особу позикодавця. Тому відсутні підстави для задоволення позову ОСОБА_1 через недоведеність позовних вимог.
Представник ОСОБА_1 - адвокат Подус Михайло Олександрович надав відзив на апеляційну скаргу, просив залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_2 , а рішення Вовчанського районного суду Харківської області від 03 червня 2019 року - залишити без змін.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 існують договірні відносини з надання позики. Зобов'язання за розпискою від 07 серпня 2017 року відповідачка не виконала, тому наявні підстави для стягнення суми боргу з урахуванням 3% річних від простроченої суми.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Судом встановлено, що 07 серпня 2017 року ОСОБА_2 у присутності двох свідків складено розписку про те, що нею отримані грошові кошти у борг у сумі 7 000 доларів США, які вона зобов'язувалась повернути у місячний строк (а.с.19).
Як на підставу позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що він є кредитором за договором позики від 07 серпня 2017 року, саме ним були надані відповідачці грошові кошти у розмірі 7 000 доларів США. Проте зобов'язання за договором ОСОБА_2 не виконала. У зв'язку з цим позивач просив стягнути з відповідачки на його користь 197 794,03 грн., з яких: сума боргу - 187 982,87 грн. та 3% річних - 9 811,16 грн.
Відповідно до ст.1046 ЦК за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Таким чином, видана відповідачем розписка у розумінні Цивільного кодексу є договором позики.
В постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-79 цс 14, зазначено, у разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суди для визначення факту укладення договору, його умов та його юридичної природи з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України повинні виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Саме такий правовий висновок про застосування статей 1046, 1047 ЦК України міститься в постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі N 6-63цс13.
Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Відповідно до ч.1, п.1 ч.2 ст. 76, ч.1, 2 ст.77, ч.1 ст. 95 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема письмовими, речовими і електронними доказами.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Обставини справи, які за законом можуть бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частиною 1, 3 ст. 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу, який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.
З матеріалів справи убачається, що на підтвердження заявлених позовних вимог ОСОБА_1 надав оригінал розписки від 07.08.2017 року, складеної ОСОБА_2 , з якої вбачається, що відповідачка отримала у борг 7 000 доларів США, які зобов'язувалася повернути в місячний термін (а.с.158 т.1).
ОСОБА_2 не заперечує факт написання саме нею розписки від 07 серпня 2017 року, але зазначає, що гроші вона отримала від іншої особи. Проте належних та допустимих доказів того, що грошові кошти за розпискою від 07 серпня 2017 року отримані відповідачкою не від позивача, - матеріали справи не містять.
Натомість наявність оригіналу боргового документу у позивача свідчить про належність саме йому зазначеної боргової розписки.
Даних про незаконне заволодіння ним оригіналом розписки матеріали справи не містять.
При цьому відповідачка не заперечувала, що влітку 2017 року вона зверталася до позивача з проханням надати саме таку суму у борг.
Крім того на розписці від 07.08.2017 року містяться підписи ОСОБА_3 та ОСОБА_6 наступного змісту "розписка написана ОСОБА_2 , гроші передані ОСОБА_1 в сумі 7 000 доларів США в моїй присутності" (а.с.19 т.1).
Допитані як свідки у судовому засіданні суду першої інстанції ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , пояснили, що наприкінці липня початку серпня 2017 року вони були присутні у домоволодінні ОСОБА_2 , яке знаходиться у с. Вільхуватка. У їх присутності ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 7000 доларів США, про що остання надала розписку, в якій вони засвідчили вищевказане.
З висновку судово-почеркознавчої експертизи № 22532 та судово-технічної експертизи № 22533 від 28 січня 2019 року та додаткам до експертиз, проведених експертами Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. Проф. М.С. Бокаріуса вбачається, що рукописний запис: «Расписка написана ОСОБА_8 , деньги передані ОСОБА_9 в сумме 7 (семь) тыс. долларов США, в моем присутствии……/ОСОБА_3/» у розписці від 07 серпня 2017 року від імені ОСОБА_2 та підпис від імені ОСОБА_7 , розташований ліворуч від запису виконані ОСОБА_7 Рукописний запис: «Расписка написана ОСОБА_8 , деньги передані ОСОБА_9 в сумме 7 (семь) тыс. долларов США, в моем присутствии……/ ОСОБА_6/» у розписці від 07 серпня 2017 року від імені ОСОБА_2 та підпис від імені ОСОБА_6 , розташований ліворуч від запису виконані ОСОБА_6 . Встановити, чи в один проміжок часу (одночасно) у наданій розписці від 07 серпня 2017 року від імені ОСОБА_2 виконані рукописний запис абзацу 2 розписки і абзацу 1та абзацу 3 розписки і абзацу 1 не представляється можливим (а.с. 204-230 т.1).
За таких обставин колегія суддів вважає, що позивачем надані належні докази, що свідчать про укладення ним 07.08.2017 року договору позики із ОСОБА_2 на суму 7 000 доларів США строком на 1 місяць.
У ст. 1049 ЦК передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно із ч.1 ст.530 ЦК, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до положень ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.
Висновок суду першої інстанції про доведеність позовних вимог ОСОБА_1 та наявність підстав для стягнення з відповідачки грошових коштів за розпискою від 07 серпня 2017 року з урахуванням вимог ст. 625 ЦК України, - відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Доводи ОСОБА_2 про те, що вона не отримувала грошових коштів за розпискою від 07 серпня 2017 року, - спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, оскільки за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, який підтверджує його укладення, та засвідчує отримання від кредитора певної грошової суми.
Посилання відповідачки на те, що розписка від 07 серпня 2017 року не містить відомостей про позикодавця, тому за своєю природою не є договором позики, в ній неможливо встановити особу позикодавця, - також спростовуються вимогами закону, оскільки позивач надав суду оригінал вказаної розписки, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 1047 ЦК України підтверджує, що позикодавцем є позивач.
Наявність оригіналу розписки у кредитора свідчить про існування не виконаного зобов'язання (постанова Верховного Суду України від 25 квітня 2012 р. у справі N 6-24цс12).
Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб та юридичних осіб у спосіб, визначений законами України, але в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Рішення суду ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Вовчанського районного суду Харківської області від 03 червня 2019 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий: О.В. Маміна
Судді: І.О. Бровченко
Н.П. Пилипчук
Повне судове рішення виготовлено 17.09.2019 року.