печерський районний суд міста києва
Справа № 757/35330/19-ц
11 вересня 2019 року Печерський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді Вовк С. В.,
при секретарі судових засідань Брачуні О. О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Приват Банк» про зобов'язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди,
Позиція сторін у справі
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до АТ «Приват Банк», в якому просив:
- зобов'язати АТ КБ «ПриватБанк» виконати вимоги частини першої статті 129-1 Конституції України, а саме, врахувати вимоги постанови Полтавського апеляційного суду у справі № 528/1102/16-ц від 08.11.2018. Це зобов'язання полягає у визнанні (врахуванні) ВІДПОВІДАЧЕМ беззаперечного, підтвердженого платіжним документом (квитанцією) факту своєчасної і повної сплати коштів ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованості за кредитом у загальному розмірі 19 348, 04 грн, визначеному постановою Полтавського апеляційного суду у справі № 528/1102/16-ц від 08.11.2018, що має юридичне значення для припинення дії кредитного договору між його сторонами - АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 ;
- зобов'язати АТ КБ «ПриватБанк» припинити безпідставне нарахування ОСОБА_1 заборгованості за кредитом після набрання законної сили постанови Полтавського апеляційного суду у справі № 528/1102/16-ц від 08.11.2018, та за фактом своєчасного і у повному обсязі виконання її вимог ОСОБА_1 , який сплатив на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» 19 348, 04 грн заборгованість за кредитом у розмірі, визначеному постановою Полтавського апеляційного суду у справі № 528/1102/16-ц від 08.11.2018;
- зобов'язати АТ КБ «ПриватБанк» припинити дію кредитного договору між його сторонами - АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 (клієнтом банку, споживачем фінансових послуг), оскільки ОСОБА_1 своєчасно і у повному обсязі виконав вимоги постанови Полтавського апеляційного суду у справі № 528/1102/16-ц від 08.11.2018;
- зобов'язати АТ КБ «ПриватБанк» у письмовій формі (листом) повідомити ОСОБА_1 про припинення дії кредитного договору між його сторонами - АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 (клієнтом банку, споживачем фінансових послуг), оскільки ОСОБА_1 своєчасно і у повному обсязі виконав вимоги постанови Полтавського апеляційного суду у справі № 528/1102/16-ц від 08.11.2018.
- стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» грошові кошти на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди внаслідок неправомірних дій відповідача, що порушили права споживача фінансових послуг, завдали шкоди психічному та фізичному здоров'ю у розмірі 5 000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що АТ КБ «ПриватБанк» не визнає (не враховує) факту своєчасної і повної сплати ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитом у розмірі 19 348, 04 грн, визначеному постановою Полтавського апеляційного суду у справі № 528/1102/16-ц від 08.11.2018. Після набрання законної сили згаданої постанови Полтавського апеляційного суду та за фактом своєчасного і у повному обсязі виконання її вимог ОСОБА_1 , банк продовжує безпідставне нарахування ОСОБА_1 заборгованості за кредитом, загальна сума якої за даними АТ КБ «ПриватБанк» станом на 03 травня 2019 року становила 46 016, 66 грн.
Відповідач подав відзив на позов, в якому зазначив, що виходячи із системного аналізу статей 525, 526, 599, 611 ЦК України та змісту кредитного договору від 12.12.2011, слід дійти висновку про те, що наявність судового рішення від 07.03.2019 року про задоволення вимог кредитора, яке виконано боржником тільки 19.03.2019 року, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє банк права на отримання сум, нарахованих згідно умов договору та ЦК України. Оскільки, ані кредитним договором, ані діючим законодавством не передбачено, що ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості з боржника є підставою для припинення правовідносин сторін за кредитною угодою, то вважає безпідставними посилання позивача у позові на те, що кредитний договір припинив свою дію з дати набрання законної сили Постанови Полтавського Апеляційного суду.
Позивач в судове засідання не з'явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином, до суду подав заяву про розгляд справи за його відсутності.
Відповідач про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, у судове засідання не з'явився, до суду подав заяву про відкладення розгляду справи в обґрунтування якої посилався на неявку позивача та його зайнятість в інших судових засіданнях.
За правилами частини першої статті 223 ЦК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи, оскільки представник відповідача повідомлений про розгляд справи під розписку в приміщенні суду, а вказані ним у заяві про відкладення розгляду справи підстави визнані судом неповажними, адже не підкріплені жодними доказами щодо необхідності участі представника в іншому судовому засіданні.
Процесуальні дії
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 10 липня 2019 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання для розгляду справи по суті.
Фактичні обставини справи
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
12 грудня 2011 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № б/н, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 15 000, 00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Рішенням Гребінківського районного суду Полтавської області від 08 листопада 2018 року у цивільній справі № 528/1102/16-ц у задоволенні позову Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про зобов'язання перерахувати заборгованість за кредитом за 30 % ставкою за мінусом нарахованих з 27.07.2016 року штрафних санкцій, пені за невиконання зобов'язань та нарахованих процентів за користування кредитом відмовлено.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 07 березня 2019 року у цивільній справі № 528/1102/16-ц рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 08 листопада 2018 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 у стягненні заборгованості за кредитом та відсоткам за користування кредитом скасовано, прийнято в цій частині нове рішення. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» 12 387, 90 грн. заборгованості за кредитом, 6 960, 14 грн заборгованості за відсотками за користування кредитними коштами. Судовий збір понесений АТ КБ «Приватбанк» в розмірі 2 837, 29 грн віднесено за рахунок держави. В іншій частині рішення залишено без змін.
У зазначеній справі судами встановлено, що за розрахунками позивача внаслідок невиконання умов кредитного договору станом на 31 серпня 2018 року у ОСОБА_1 виникла заборгованість яка становить 35 502, 49 грн, з яких 12 387, 90 грн - заборгованість за кредитом, 23 014, 59 грн - заборгованість за відсотками, 100, 00 грн - заборгованість за пенею та комісією.
Відповідно до частини п'ятої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Позиція суду та оцінка аргументів сторін
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
За приписами частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
У частині другій статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Зобов'язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема із договорів.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Якщо в зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (стаття 611 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України зобов'язання припиняються на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачає, що кожен має право на справедливий розгляд його справи судом. Тому Верховний Суд звернувся до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32). ЄСПЛ зауважує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли би бути порушені у разі, якщо би було передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу» (mutatis mutandis рішення у справах «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» від 20 вересня 2011 року («OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia», заява № 14902/04, § 570), «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року («Stubbings and Others v. the United Kingdom», заяви № 22083/93 і № 22095/93, § 51)).
Поняття «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Поняття «строк договору», «строк виконання зобов'язання» та «термін виконання зобов'язання» згідно з приписами ЦК України не тотожні.
Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України).
Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга зазначеної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).
Відтак закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов'язків під час дії договору.
З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання зобов'язання.
При вирішенні спору суд враховує положення частини першої статті 626, частини першої статті 627, частини першої статті 628, частини першої статті 629 ЦК України, відповідно до яких договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У справі, що вирішується, між сторонами виникли договірні правовідносини за кредитним договором від 12 грудня 2011 року № б/н, за яким останні на власний розсуд визначили його зміст та умови, які є обов'язковими до виконання.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Суд не може змусити сторону договору дотримуватися його умов чи зобов'язати під час його виконання діяти у певний спосіб, якщо така поведінка вже врегульована самим договором.
Наслідки порушення зобов'язання встановлені договором та законом.
На переконання суду, в даній конкретній спірній ситуації позовні вимоги про зобов'язання відповідача вчинити дії є передчасними та не відповідають належному способу захисту цивільних прав та інтересів (частина друга статті 16 ЦК України), а тому не підлягають задоволенню.
Одночасно суд вважає за необхідне зазначити, що безпідставними є твердження сторони відповідача про те, що наявність судового рішення від 07 березня 2019 року про задоволення вимог кредитора, яке виконано боржником тільки 19 березня 2019 року не позбавляє банк права на отримання сум, нарахованих згідно умов договору з огляду на таке.
Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 14-10цс18, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
У Рішенні Конституційного Суду України від 09 липня 2002 року
№ 15-рп/2002 визначено, що обрання певного засобу правового захисту, у тому числі й досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.
Таким чином, позикодавець наділений можливістю реалізувати своє право в порядку частини другої статті 1050 ЦК України на дострокове повернення йому частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, як шляхом пред'явлення досудової вимоги, так і звернення до суду.
Такими діями (шляхом пред'явлення судової вимоги) кредитор на власний розсуд змінює умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, тобто відповідно до приписів частини другої статті 1050 ЦК України змінює строк виконання основного зобов'язання.
Згідно із правовим висновком, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором зазначена у такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів.
Щодо відшкодування моральної шкоди
Згідно з частиною першою статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
За правилом частини першої статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
У пункті 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 зазначено, що обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Позивачем не доведено факту наявності причинного зв'язку між шкодою у визначеному ним розмірі і протиправним діянням відповідача та вини останнього в її заподіянні.
Керуючись ст. ст. 1-23, 76-81, 89, 95, 131, 141, 258-259, 263-265, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Акціонерного товариства «Приват Банк» (вул. Грушевського, 1д, м. Київ, 01001; код ЄДРПОУ 14360570) про зобов'язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд міста Києва.
Суддя С. В. Вовк