печерський районний суд міста києва
Справа № 757/28617/19-ц
05 вересня 2019 року Печерський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді Вовк С. В.,
при секретарі судових засідань Брачуні О. О.,
участі представника позивача - ОСОБА_31,
представника третьої особи та відповідача - 1 - ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , треті особи: Релігійна організація «Місія синодальний інформаційно-просвітницький відділ Української Православної Церкви», Релігійна організація Місіонерське товариство (Місія) «Духовне просвітництво» Української Православної Церкви, ОСОБА_16 , про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди,
Позиція сторін у справі
У червні 2019 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом до відповідачів, в якому просив:
- визнати недостовірною та такою, що принижує честь і гідність, та порушує право на недоторканість ділової репутації позивача ОСОБА_3 , інформацію поширену відповідачами ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , оприлюднену ІНФОРМАЦІЯ_1 року у «Зверненні...», а саме:
«... Прикро спостерігати за публічними низькопробними спекуляціями на тему його фізичного стану в останні роки життя, за спотворенням його бачення майбутнього Церкви і України, втіленого в його молитві, за спробами проштовхнути свої амбіційні устремління, видаючи їх за останню волю покійного владики. Ганебності ситуації додає той факт, що джерелом інформаційного бруду для неї став митрополит Переяслав-Хмельиицький і Вишневський ОСОБА_32. Не доводячи до відома церковної влади те, що йому відомі якісь важливі факти, він вирішив через засоби масової інформації розповсюджувати нічим не підтверджені плітки та наклепи. Намагаючись уникнути відповідальності перед законом стосовно небезпідставних підозр у співучасті в резонансному злочині, цей єпископ свідомо став знаряддям політичної боротьби, нехтуючи мораллю та дискредитуючи служіння спочилого Предстоятеля. Мільйони вірян Української Православної Церкви залишать у своїх серцях зовсім інший образ Блаженнішого Митрополита ОСОБА_21 . Вони пам'ятатимуть його не з брудних статей у пресі, а згадуючи живе, сповнене любові і миру, слово владики, яке невтомно лилося з його вуст.»;
- зобов'язати відповідачів спростувати згадану негативну та недостовірну інформацію, поширену ними у «Зверненні...» від ІНФОРМАЦІЯ_1 року;
- стягнути солідарно з відповідачів на користь ОСОБА_3 1 грн. моральної шкоди.
Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року о 15 годині 42 хвилини на ресурсах офіційного сайту Релігійної організації «Місія синодальний інформаційно-просвітницький відділ Української Православної Церкви (http://news.church.ua/) у глобальній комп'ютерній мережі Інтернет за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 було оприлюднено «Відкрите звернення Священного Синоду Української Православної Церкви до Президента України ОСОБА_28». «Відкрите звернення Священного Синоду Української Православної Церкви до Президента України ОСОБА_28 Понеділок, ІНФОРМАЦІЯ_1 року 15:42, яке містило у собі інформацію, яка наведена вище.
Ознайомившись зі змістом означеної вище інформації, колективним автором якої є - Священний Синод Української Православної Церкви, а підписантом за дорученням автора ОСОБА_33, Митрополит Київський і всієї України, Предстоятель Української Православної Церкви, позивач дійшов висновку про те, що така інформація містить цілий ряд дефініцій (слів, словосполучень та речень), які прямо або опосередковано порочать Преосвященного ОСОБА_3, митрополита Переяслав-Хмельницького і Вишневського, вікарія Київської Митрополії Української Православної Церкви, засновника і духівника Фонду пам'яті Блаженнішого Митрополита ОСОБА_21, честь, гідність, ділову репутацію та завдають мені неабиякої моральної (немайнової) шкоди.
Позивач зазначив, що всі звинувачення, які на його адресу лунають з боку Священного Синоду Української Православної Церкви, є абсолютно надуманими та безпідставними. Ніяких протиправних дій, так як це йому намагається приписати Священний Синод Української Православної Церкви, на чолі з ОСОБА_16 , він ніколи не вчиняв і певен, що не вчинятиме і в майбутньому.
Зазначена інформація є недостовірною, оскільки є негативною та не відповідає дійсності, порушує його немайнові права на честь, гідність та ділову репутацію.
На переконання позивача, оспорювана інформація має негативний характер, оскільки повідомляє третім особам про порушення вимог чинного законодавства України та прийнятих у суспільстві принципів моралі, етики тощо, та такою, що порушує його немайнові права, а також не є оціночним судженням, а обов'язок доказування її достовірності покладається на відповідача. Поширення неправдивої інформації свідчить про принизливе ставлення відповідачів до позивача, що в свою чергу впливає на зниження цінності його особи, приниження гідності. Також поширенням вказаної інформації відповідачі створили негативну соціальну оцінку особи позивача в очах оточуючих, порушивши його честь.
Правовими підставами позову позивач визначив статті 3, 8, 21, 22, 28, 32, 34, 55, 68 Конституції України, статті 3, 15, 16, 23, 258, 267, 269, 270, 271-275, 277, 278, 280, 297, 299, 302 ЦК України, статтю 30 Закону України «Про інформацію»
Від представника третьої особи та відповідача ОСОБА_4 до суду надійшов відзив на позов, в якому зазначено, що спірна інформація констатує, що позивач розповсюдив широкому колу осіб інформацію, що стосується розслідування кримінального провадження у якому згадується ім'я Блаженнішого Митрополита ОСОБА_21 , що може завдати шкоди його світлій пам'яті та висловив з цього приводу обурення Української Православної Церкви. Розповсюджена ОСОБА_3 інформація, що фактично стосується матеріалів кримінального провадження, виходить за межі церковних канонів і принципів і виступає як інструмент політичної боротьби.
Звернення митрополита Київського і Всієї України, предстоятеля Української Православної Церкви ОСОБА_34 за дорученням Священного Синоду Української Православної Церкви до Президента України ОСОБА_28 не містить у собі жодної інформації, яка б порочила або могла порочити честь, гідність та впливати на ділову репутацію позивача. Спірна інформація лише констатує неприпустимість залучення церкви до політичних протистоянь та розповсюдження ОСОБА_3 інформації, що стосується кримінального правопорушення, та може дискредитувати перед вірянами спочилого Предстоятеля Блаженнішого Митрополита ОСОБА_21.
В судовому засіданні представник позивача вимоги позову підтримав та просив задовольнити.
Представник третьої особи та відповідача-1 - Прилуцька Н. М. проти позову заперечувала, просила відмовити у його задоволенні.
Інші відповідачі в судове засідання не з'явилися, про розгляд справи повідомлялися належним чином.
Процесуальні дії
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 07 червня 2019 року відкрито провадження у справі у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 01 серпня 2019 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті.
Фактичні обставини справи
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
ІНФОРМАЦІЯ_1 року о 15 годині 42 хвилини на ресурсах офіційного сайту Релігійної організації «Місія синодальний інформаційно-просвітницький відділ Української Православної Церкви (http://news.church.ua/) у глобальній комп'ютерній мережі Інтернет оприлюднено «Відкрите звернення Священного Синоду Української Православної Церкви до Президента України ОСОБА_28» наступного змісту:
«Звертаючись до Вас від імені Української Православної Церкви, засвідчуємо свою повагу та щиру молитву про те, щоб Господь благословив Ваше служіння Українському народу миром, злагодою і добробутом. Ми цінуємо Ваше прагнення сприяти розвитку взаємодії між Державою і релігійними організаціями. Саме тому росимо Вас як гаранта дотримання Конституції, докласти необхідних зусиль щодо припинення спроб на державному рівні використовувати питання релігії і конфесійного вибору громадян України у політичних маніпуляціях і зведенні рахунків між політичними опонентами.
На превеликий жаль, сьогодні в нашій Державі стали звичайним явищем образи, погрози і заклики до дискримінації щодо мільйонів вірян нашої Церкви. Жодного разу органами державної влади не було дано правової оцінки подібним ганебним для демократичного суспільства явищам. Досі немає прикладу, коли б сучасні політичні діячі понесли відповідальність за чисельні випадки розпалювання релігійної ворожнечі. Наявний стан речей змушує говорити про появу тривожних тенденцій у державно-церковних відносинах. Така ж думка лунає й у звітах багатьох міжнародних організацій, які слідкують за дотриманням прав і свобод, зокрема ОБСЄ та ООН.
Прикрим підтвердженням проблем зі станом свободи віросповідання стало те, у який спосіб сьогодні відбувається розслідування обставин останніх років земного життя спочилого Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України ОСОБА_21 . Попри відверте ігнорування сучасних злочинів проти релігійної свободи, Генеральна прокуратура України вдалася до пошуків можливих обставин завдання шкоди Українській Православній Церкві представниками силових структур попередньої влади. Однак, ні сам покійний Блаженніший владика, ні повноважні особи Української Православної Церкви ніколи не заявляли про наявність підстав для проведення такого розслідування. А оприлюднені матеріали розслідування вказують на відсутність у слідства розуміння внутрішнього життя Церкви. До того ж, коментарі, які озвучили пресі як сам Генеральний прокурор, так і окремі представники влади, беззаперечно свідчать, що дане кримінальне провадження є черговим прикладом тиску на політичних опонентів з використанням при цьому Церкви. Зокрема, громадськість спостерігає політичну дискусію про можливе зняття депутатської недоторканності з народного депутата України ОСОБА_35 , який фігурує у кримінальному провадженні щодо того, чи мали місце протиправні дії попередньої влади відносно Церкви. Ця дискусія не враховувала ані суб'єктивність, ані вибірковість свідчень, наведених Генеральною прокуратурою України. Увага тих, від кого залежить прийняття остаточного рішення, прикута лишень до політичної приналежності цього народного депутата. А суспільство так і не отримало жодного зрозумілого пояснення, на підставі чого Парламент України повинен його позбавити недоторканості.
Свідомо дистанціюючись від суті політичної дискусії, ми заявляємо про абсолютну неприпустимість використання Української Православної Церкви як інструменту для політичної боротьби в нашій країні. Тим більше неприйнятною є участь силових структур у такій діяльності.
На жаль, від резонансу згадуваного кримінального провадження найбільша шкода буде завдана світлій пам'яті Блаженнішого Митрополита ОСОБА_21 . Прикро спостерігати за публічними низькопробними спекуляціями на тему його фізичного стану в останні роки життя, за спотворенням його бачення майбутнього Церкви і України, втіленого в його молитві, за спробами проштовхнути свої амбіційні устремління, видаючи їх за останню волю покійного владики. Ганебності ситуації додає той факт, що джерелом інформаційного бруду для неї став митрополит Переяслав-Хмельницький і ОСОБА_3 ( Драбинко ). Не доводячи до відома церковної влади те, що йому відомі якісь важливі факти, він вирішив через засоби масової інформації розповсюджувати нічим не підтверджені плітки та наклепи. Намагаючись уникнути відповідальності перед законом стосовно небезпідставних підозр у співучасті в резонансному злочині, цей єпископ свідомо став знаряддям політичної боротьби, нехтуючи мораллю та дискредитуючи служіння спочилого Предстоятеля. Мільйони вірян Української Православної Церкви залишать у своїх серцях зовсім інший образ Блаженнішого Митрополита ОСОБА_21 . Вони пам'ятатимуть його не з брудних статей у пресі, а згадуючи живе, сповнене любові і миру, слово владики, яке невтомно лилося з його вуст.
Ми щиро просимо Вас, шановний ОСОБА_28 , як гаранта Конституції України, зробити все можливе, щоб у нашому суспільстві кожен громадянин, незалежно від своїх релігійних переконань, відчував до себе повагу і захист з боку Держави. Щиро бажаємо Вам допомоги Божої на цьому шляху.».
Позиція суду та оцінка аргументів сторін
Факт поширення вказаної інформації стороною відповідача не оспорюється.
Згідно ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
У відповідності до ст. 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Статтею 201 ЦК України передбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.
Згідно ст.ст. 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації.
Відповідно ч.ч.1,3 ст.277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного.
Відповідно до п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділової репутації фізичної та юридичної особи.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Згідно з ч.3 ст. 277 ЦК негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.
Спростування поширеної недостовірної інформації повинно здійснюватись незалежно від вини особи, яка її поширила.
Пункт 18 Постанови закріплює, що позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
В силу ст. 277 ЦК не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.
Відповідно до п.19. Постанови Пленуму ВСУ від 27.02.2009 р. за №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Відповідно до ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та Протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції, кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.
Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.
Як зазначено в рішеннях Європейського суду з прав людини (справи Лінгенса, Де Гаєс і Гійзельс , Гудвіна, Прагер і Обершлік) свобода вираження поглядів, гарантована п. 1 ст. 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання п. 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе.
Більше того, повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права, гарантованого статтею 19 (Lingens, cited above, p. 28, п. 46).
Отже, коли робляться твердження про поведінку третьої особи, деколи може бути важко, як і в цій справі, віднайти різницю між оцінкою фактів та оціночними судженнями. Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав. (Jerusalem v.Austria, no. 26958/95, n. 43, ECHR 2001-11).
У пункті 21 наведеної вище постанови Пленуму Верховний Суд України зазначив, що при поширенні недостовірної інформації стосовно приватного життя публічних осіб вирішення справ про захист їх гідності, честі чи ділової репутації має свої особливості. Суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність приватного життя.
Зокрема, у названій Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).
Парламентська Асамблея Ради Європи у своїй Резолюції вказала, що публічні особи повинні усвідомлювати, що особливий статус, який вони мають у суспільстві, автоматично збільшує рівень тиску на приватність їхнього життя (пункт 6).
Суд враховує, ту обставину, що позивач є українським церковним діячем, архієреєм Православної церкви України, тобто відіграє певну роль у суспільному житті, а відтак є публічною фігурою, допустимий рівень критики дій якого є дещо ширшим.
З огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів, побудова конструкції звернення в частині, що передувала критиці дій позивача, а саме: «Ганебності ситуації додає той факт, що джерелом інформаційного бруду для неї став митрополит Переяслав-Хмельницький і ОСОБА_3 ( ОСОБА_29 » вказує на те, що надалі критика дій позивача (спірна інформація) є оціночними судженнями.
З урахуванням обставин, зазначених у позові та контексту всієї поширеної інформації щодо позивача, яка не містила безспірних тверджень про достовірні факти, а була основана на інформації, що містила оціночні судження, і стосувалися критики дій позивача на посаді публічної особи помічника Митрополита Київського і всієї України ОСОБА_21 (Митрополита Переяслав-Хмельницького і Вишневського ), суд дійшов висновку про те, що спірна інформація не підлягає спростуванню.
Одночасно суд приходить до висновку про те, що не підлягають задоволенню позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, як похідні.
Керуючись ст. ст. 1-23, 76-81, 89, 95, 131, 258-259, 263-265, 280-282, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
Позов ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_4 ( АДРЕСА_3 ), ОСОБА_5 ( АДРЕСА_4 ), ОСОБА_6 ( АДРЕСА_3 ), ОСОБА_7 ( АДРЕСА_5 ), ОСОБА_8 ( АДРЕСА_3 ), ОСОБА_9 ( АДРЕСА_6 ), ОСОБА_10 ( АДРЕСА_7 ), ОСОБА_11 ( АДРЕСА_3 ), ОСОБА_12 ( АДРЕСА_3 ), ОСОБА_13 ( АДРЕСА_8 ), ОСОБА_14 ( АДРЕСА_9 ), ОСОБА_15 ( АДРЕСА_10 ), треті особи: Релігійна організація «Місія синодальний інформаційно-просвітницький відділ Української Православної Церкви» (01015, м. Київ, вул. Лаврська, 15, корп. 49), Релігійна організація Місіонерське товариство (Місія) «Духовне просвітництво» Української Православної Церкви (01015, м. Київ, вул. Лаврська, 15, корп. 39), ОСОБА_16 ( АДРЕСА_3 ), про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд міста Києва.
Повний текст рішення виготовлено 16 вересня 2019 .
Суддя С. В. Вовк