Іменем України
17 вересня 2019 року
Київ
справа №132/439/17
адміністративне провадження №К/9901/22347/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого Тацій Л.В.,
суддів: Рибачука А.І., Стеценка С.Г., -
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2017 року (прийняту судом у складі: головуючого судді Білої Л.М., суддів: Граб Л.С., Гонтарука В.М.) у справі за його позовом до Управління Пенсійного фонду України у Калинівському районі Вінницької області (далі - управління ПФУ) про визнання неправомірними дій та рішення, визнання права, зобов'язання вчинити певні дії та прийняття відповідного рішення, -
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив:
- визнати протиправними дії управління ПФУ щодо відмови у переведенні на пенсію за вислугою років та скасувати розпорядження від 03 лютого 2017 року № 150447 про відмову у переведенні з пенсії по інвалідності на пенсію за вислугою років відповідно до статті 501 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1789-ХІІ);
- зобов'язати управління ПФУ зарахувати до стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугою років, половину строку навчання у Київському університеті ім. Тараса Шевченка у період з 01 вересня 1994 року по 25 червня 1999 року;
- зобов'язати управління ПФУ здійснити переведення з пенсії по інвалідності на пенсію за вислугою років відповідно до статті 501 Закону № 1789-ХІІ та її виплату, виходячи із розрахунку 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку, обчисленого за останні 24 календарні місяці роботи, починаючи з 24 січня 2017 року, без обмеження граничного розміру виплати пенсії.
Короткий зміст рішень судів першої й апеляційної інстанцій
Калинівський районний суд Вінницької області постановою від 06 березня 2017 року позов задовольнив.
Визнав протиправними дії щодо відмови ОСОБА_1 у переведенні на пенсію за вислугою років та скасувати розпорядження управління ПФУ від 03 лютого 2017 року № 150447 про відмову у переведенні ОСОБА_1 з пенсії по інвалідності на пенсію за вислугою років згідно зі статтею 501 Закону № 1789-ХІІ (у редакції від 12 липня 2001 року) .
Зобов'язав управління ПФУ зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугою років, половину строку навчання у Київському університеті імені Тараса Шевченка у період з 01 вересня 1994 року по 25 червня 1999 року.
Зобов'язав управління ПФУ здійснити переведення ОСОБА_1 з пенсії по інвалідності на пенсію за вислугою років згідно зі статтею 501 Закону № 1789-ХІІ (у редакції від 12 липня 2001 року) та її виплату, виходячи із розрахунку 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку, обчисленого за останні 24 календарні місяці роботи, починаючи з 24 січня 2017 року, без обмеження граничного розміру виплати пенсії.
Вінницький апеляційний адміністративний суд постановою від 29 червня 2017 року рішення суду першої інстанції скасував та відмовив у задоволенні позову.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд покликаючись на положення статті 501 Закону № 1789-ХІІ та Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII), виходячи з фактичних обставин справи, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність достатнього стажу вислуги років для призначення пенсії ОСОБА_1 на час дії обох цих законів.
Також суд апеляційної інстанції визнав помилковим висновок суду першої інстанції щодо звуження права позивача на пенсію у зв'язку прийняттям Закону № 1697-VII.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
19 липня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
У скарзі зазначає, що його мали перевести на пенсію за вислугою років відповідно до того Закону, який діяв на час призначення на роботу та власне роботи в органах прокуратури. Вважає, що законодавчі зміни, що мали наслідком збільшення стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугою років, та є звуженням його конституційних прав, мають бути застосовані до тих осіб, яких було прийнято на аналогічну роботу після набрання чинності указаними змінами. Указує на наявність у нього достатнього стажу роботи для призначення пенсії відповідно до статті 501 Закону № 1789-ХІІ на час звернення до пенсійного органу.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 20 липня 2017 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VІІІ). З цієї дати набула чинності нова редакція Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).
Згідно з підпунктом 4 пункту 1 Перехідних положень КАС касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
На виконання вимог підпункту 7 пункту 1 Перехідних положень справа була передана до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
Відповідно до повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20 червня 2019 року визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Тацій Л.В., судді: Рибачук А.І., Стеценко С.Г., справу передано головуючому судді.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
ОСОБА_1 працює в органах прокуратури України з 23 лютого 1999 року по теперішній час.
З 12 травня 2015 року позивач перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію по другій групі інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
24 січня 2017 року позивач звернувся до відповідача із заявою про переведення з пенсії по інвалідності на пенсію за вислугою років відповідно до статті 501 Закону № 1789-ХІІ.
Листом від 06 лютого 2017 року № 132/06-44/02 управління ПФУ відмовило у переведенні на пенсію за вислугою років, мотивуючи тим, що на час звернення у позивача відсутня необхідна вислуга років відповідно до Закону № 1697-VII.
Не погоджуючись з такими діями відповідача, ОСОБА_1 звернувся до суду.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у межах доводів касаційної скарги перевірив постановлені у цій справі судові рішення, обговорив доводи касаційної скарги і дійшов висновку про таке.
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що позивач з 23 лютого 1999 року та на час розгляду справи в цих судах безперервно працював в органах прокуратури України на слідчо-прокурорських посадах. Станом на час його призначення до органів прокуратури передбачалось, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку.
24 січня 2017 року позивач звернувся до відповідача із заявою про переведення з пенсії по інвалідності по зору на пенсію за вислугу років відповідно до статті 501 Закону № 1789-ХІІ.
Листом від 06 лютого 2017 року № 132/06-44/02 управління ПФУ відмовлено у переведенні на пенсію за вислугою років мотивуючи тим, що на час звернення у позивача відсутня необхідна вислуга років відповідно до Закону № 1697-VII.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача позивач звернувся з позовом до суду.
До спірних відносин були застосовані положення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі - Закон № 213-VІІІ). Щодо застосування цих норм у системному зв'язку із нормами права, що регулюють ці відносини, слід зазначити таке.
За змістом пояснювальної записки до проекту Закону № 213-VIII його прийняття обумовлено необхідністю реалізації заходів щодо економного та раціонального використання державних коштів та приведення до фінансових можливостей дії положень окремих Законів України.
Законом № 213-VIII внесені аналогічні за змістом зміни, зокрема, до статті 501 Закону № 1789-ХІІ і до статті 86 прийнятого, але нечинного на той час Закону № 1697-VIІ щодо припинення виплати пенсії та обмеження її розміру працюючим працівникам прокуратури, визначення її розміру з 01 січня 2016 року відповідно до Закону № 1058-IV та встановлення максимального розміру пенсії.
Відповідно до пункту 5 Прикінцевих положень Закону № 213-VIII «у разі неприйняття до 01 червня 2015 року Закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 01 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», «Про статус народного депутата України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про судову експертизу», «Про Національний банк України», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України».
Буквальний аналіз наведеної норми дає підстави для висновку, що нею за умови неприйняття спеціального закону щодо призначення всіх пенсій, скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначалися відповідно до наведеного переліку законів. Тобто, ця норма за своїм змістом містить окремі умови призначення пенсій для визначеної категорії осіб. Оскільки до 01 червня 2015 року спеціального закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, прийнято не було, застосуванню підлягає друга її частина щодо скасування норм щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до наведеного переліку. Такі обставини свідчать про намір законодавця відходу від особливих умов призначення пенсій для певної категорії осіб і переведення їх на загальні умови.
Верховний Суд України в постанові від 24 травня 2016 року (справа № 333/6710/15-а) щодо аналогічних відносин висловив таку правову позицію: оскільки Закон № 213-VIIІ не скасовано, його положення не визнано неконституційними, а до 01 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, прийнято не було, то, відповідно, з указаної дати скасовано норми пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії (довічне грошове утримання) призначаються, зокрема, відповідно до Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (який значиться в наведеному переліку законів). З 01 червня 2015 року особи, яким пенсії (довічне грошове утримання) призначаються, зокрема, згідно з Законом № 2453-VI, втратили право на пенсійне забезпечення відповідно до вказаного Закону, і з цієї дати їм повинна бути відновлена виплата пенсії за віком, призначена відповідно до Закону № 1058-IV.
Аналіз положень пункту 5 Прикінцевих положень Закону № 213-VIII дає підстави для висновку, що ним скасовано діючі станом на 01 червня 2015 року норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначались відповідно до конкретного переліку законів, зокрема, і відповідно до Закону № 1789-ХІІ.
Закон № 1789-ХІІ частково втратив чинність з 15 липня 2015 року у зв'язку з набранням чинності Законом № 1697-VIІ, який є чинним і на сьогодні.
Статтею 86 Закону № 1697-VIІ визначено і на теперішній час регулюється питання забезпечення прокурорів і слідчих органів прокуратури України.
Аналогічна правова позиція вже викладена Верховним Судом у постанові від 21 лютого 2019 року у справі № 683/1875/17.
З огляду на це, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що на час звернення позивача до пенсійного органу застосуванню підлягав Закон № 1697-VIІ, за яким у позивача не було необхідного стажу роботи для призначення пенсії за вислугу років.
Враховуючи наведене, Суд визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
З огляду на викладене, керуючись статтями 341- 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -
постановив:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2017 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Л.В. Тацій
Судді : А.І. Рибачук
С.Г. Стеценко