17 вересня 2019 рокуЛьвів№ 857/5983/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Шавеля Р.М.,
суддів Улицького В.З. та Кузьмича С.М.,
з участю секретаря судового засідання - Луців І.І.,
а також сторін (їх представників):
від позивача - не з'явився;
від відповідачів - не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України у Волинській обл. на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 25.04.2019р. в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 , законним представником якого виступає ОСОБА_2 , до Ратнівського районного відділу Управління Державної міграційної служби України у Волинській обл., Управління Державної міграційної служби України у Волинській обл. про визнання відмови протиправною, спонукання до вчинення певних дій (суддя суду І інстанції: Денисюк Р.С., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 25.04.2019р., м.Луцьк; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: не вказана),-
25.02.2019р. (згідно з відтиском поштового штемпеля на конверті) позивач ОСОБА_1 , законним представником якого виступає ОСОБА_2 , звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправними дії відповідачів Управління Державної міграційної служби України у Волинській обл. та Ратнівського районного відділу Управління Державної міграційної служби України у Волинській обл. щодо неоформлення паспорту неповнолітньому ОСОБА_1 у формі паспортної книжечки, що передбачено Положенням про паспорт громадянина України, затв. постановою Верховної Ради України № 2503-XII від 26.06.1992р.; зобов'язати відповідача Управління Державної міграційної служби України у Волинській обл. в особі Ратнівського районного відділу Управління Державної міграційної служби України у Волинській обл. оформити та видати бланк паспорту на ім'я ОСОБА_1 у формі паспортної книжечки, з проставленою відміткою місця проживання, вести паспортний облік за раніше встановленими формами - за прізвищем, іменем та по батькові, роком народження та місцем реєстрації, без виконання будь-якого цифрового ідентифікатора особи (у тому числі за серією та номером паспорту), без внесення інформації про нього до Єдиного демографічного реєстру чи будь-яких баз даних і реєстрів та без автоматизованої обробки та передачі його персональних даних (а.с.2-13).
Розгляд цієї справи, що віднесена процесуальним законом до справ незначної складності, проведено судом першої інстанції в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 25.04.2019р. заявлений позов задоволено частково; визнано протиправними дії відповідачів Управління Державної міграційної служби України у Волинській обл. та Ратнівського районного відділу Управління Державної міграційної служби України у Волинській обл. щодо відмови у видачі ОСОБА_1 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затв. постановою Верховної Ради України № 2503-ХІІ від 26.06.1992р.; зобов'язано Ратнівський районний відділ Управління Державної міграційної служби України у Волинській обл. оформити та видати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затв. постановою Верховної Ради України № 2503-ХІІ від 26.06.1992р.; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено (а.с.69-78).
Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржив відповідач Управління Державної міграційної служби України у Волинській обл., який у поданій апеляційній скарзі, покликаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в цілому призвело до невірного вирішення спору, просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні заявленого позову відмовити (а.с.65-73).
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що судом не враховано, що норми Закону України № 5492-VI від 20.11.2012р. «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, які підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», є спеціальними у нормативно-правовому регулюванні правовідносин щодо отримання паспорта громадянина України.
Отже, починаючи з 01.11.2016р., правове регулювання спірних відносин є таким, що для оформлення паспорта громадянина України в іншій формі, ніж ID картки, немає законних підстав.
Позивачем ОСОБА_1 , законним представником якого виступає ОСОБА_2 , скеровано до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вважає її необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення. Наголошує на тому, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального законодавства та ухвалив законне і справедливе судове рішення (а.с.99-105).
У зв'язку з неявкою в судове засідання учасників справи фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до вимог ч.4 ст.229 КАС України не здійснювалося. Також в порядку ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.
Як слідує з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьками якого є ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (а.с.14-18).
13.11.2018р. ОСОБА_1 та його батьки звернулися до Ратнівського районного відділу Управління Державної міграційної служби України у Волинській обл. із заявою про видачу йому паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки без внесення відомостей про нього до Єдиного державного демографічного реєстру. Ця заява мотивована тим, що через свої релігійні переконання позивач відмовляється від присвоєння йому цифрового ідентифікатора особистості у виді унікального номера запису в реєстрі, від зняття біометричної інформації щодо себе та її подальшого зберігання, використання, обробки в Єдиному державному демографічному реєстрі. Позивач просив оформити йому паспорт громадянина України у вигляді паспортної книжечки (а.с.19-20).
Листом № 0723/Б-79 від 12.12.2018р. Ратнівський районний відділ Управління Державної міграційної служби України у Волинській обл. надав відповідь, в якій вказав на те, що оформлення паспортів громадянам України здійснюється відповідно до вимог Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу та її спеціальний статус», яким встановлено форму, зокрема, такого документа, як паспорт громадянина України, та вимоги/умови щодо його отримання. Зразок і технічний опис бланка паспорта громадянина України затверджено постановою КМ України № 302 від 25.03.2015р. «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України», відповідно до якої з 01.11.2016р. паспорт громадянина України виготовляється лише у формі пластикової картки типу ID- I , що містить безконтактний електронний носій. Тому законні підстави для виготовлення паспорта громадянина України в іншій формі чи іншим способом, ніж це встановлено наведеними актами в районного сектору є відсутніми (а.с.23).
Із аналогічною заявою позивач та його батьки звернулися до Управління Державної міграційної служби України у Волинській обл. (а.с.21-22), на яку надійшла відповідь № 0701.6-8660/0701.1-18 від 17.12.2018р., яка за змістом є аналогічною відповіді іншого відповідача (а.с.24-25).
Аналіз наведених обставин справи свідчить про те, що на звернення позивача щодо видачі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідачами фактично прийняті рішення про відмову в такій видачі. При цьому, підставою для такої відмови слугувала виключно неможливість видачі паспорта в такій формі через приписи діючого законодавства.
Приймаючи рішення по справі, суд апеляційної інстанції виходить з таких приписів чинного законодавства.
Згідно з вимогами ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
За приписами ст.3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Із зазначених конституційних норм, зокрема, випливає, що, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.
Відповідно до ст.22 Основного Закону права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
У розглядуваному випадку відсутня будь-яка загроза національній безпеці, економічному добробуту або правам людини, а тому збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням держави в її особисте та сімейне життя.
Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із міжнародно-правовими актами:
Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950р., була ратифікована Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997р., та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Приватне життя «охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру» (див. п.25 рішення Європейського суду з прав людини у справі «C. проти Бельгії» від 07.08.1996р. (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції «захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом» (див. п.61 рішення ЄСПЛ у справі «Pretty проти Сполученого Королівства» (справа № 2346/02, ECHR 2002 та п.65. рішення ЄСПЛ у справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11).
Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося «згідно із законом», не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (див. рішення ЄСПЛ у справі «Ельсхольц проти Німеччини» (Elsholz v. Germany) [ВП], заява № 25735/94, п. 45, ECHR 2000-VIII).
Звідси, особа не може зазнавати безпідставного втручання у особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.
Відповідно до ч.1 ст.13 Закону України № 5492-VI від 20.11.2012р. «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: 1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: а) паспорт громадянина України.
Частинами 1, 2, 4, 5 ст.14 цього Закону передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. (ч.1 ст.21 цього Закону).
Отже, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв'язку з неможливістю їх реалізації.
Згідно із ч.3 ст.13 названого Закону паспорт громадянина України містить безконтактний електронний носій.
Відповідно до п.п.3, 5, 6, 8 Положення про паспорт громадянина України, затв. постановою Верховної Ради України № 2503-ХІІ від 26.06.1992р., бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються КМ України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються КМ України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
Паспортна книжечка являє собою зшиту в накидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта.
Водночас, п.1 постанови КМ України № 302 від 25.03.2015р. «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України, що додається.
За змістом п.2 цієї постанови із застосуванням засобів Реєстру запроваджено:
з 01 січня 2016 року - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України № 2503-XII від 26 червня 1992 року;
з 01 листопада 2016 року - оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.
До завершення роботи із забезпечення в повному обсязі територіальних підрозділів ДМС матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено цією постановою, паспорт громадянина України може оформлятися з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки; прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 01 листопада 2016 року припиняється (п.3 згаданої постанови).
Пунктом 131 цієї постанови передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься така інформація: біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи.
Безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразку містить відцифровані персональні дані особи.
Позивач покликається на порушення принципу поваги до приватного життя суб'єкта персональних даних, шляхом електронної обробки таких даних у процесі оформлення ID-паспорту, оскільки вона згоди на таку обробку не надає.
Згідно ч.1 ст.6 Закону України № 2297-VI від 01.06.2010р. «Про захист персональних даних» мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.
Персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована (ст.2 цього Закону).
Обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ч.ч.5, 6 ст.6 вказаного Закону).
Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб'єкта персональних даних.
Водночас, законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неякісність закону та порушення конституційних прав такої особи.
Реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватися, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.
У ст.8 Конвенції про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій Законом України № 2438-VI від 06.07.2010р., зазначено: «Будь-якій особі надається можливість: a) з'ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у ст. 5 і 6 цієї Конвенції».
Таким чином, норми Закону України № 5492-VI від 20.11.2012р. «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» на відміну від норм Положення про паспорт громадянина України, затв. постановою Верховної Ради України № 2503-ХІІ від 26.06.1992р. (теж діючого на момент виникнення правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог ст.22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом») не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення ст.8 Конвенції.
Крім того, перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження «нагальній суспільній потребі», тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті (див. наприклад, рішення ЄСПЛ у справі «Svyato-Mykhaylivska Parafiya v. Ukraine» від 14.06.2007р.). Установленість обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований (див. рішення ЄСПЛ у справі «Groppera Radio AG and Others v. Switzerland» від 28.03.1990р.).
Тобто, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.
Таким чином, позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позовні вимоги позивача ОСОБА_1 , законним представником якого виступає ОСОБА_2 , про визнання протиправними дій відповідачів Управління Державної міграційної служби України у Волинській обл. та Ратнівського районного відділу Управління Державної міграційної служби України у Волинській обл. щодо відмови у видачі ОСОБА_1 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затв. постановою Верховної Ради України №2503-ХІІ від 26.06.1992р.; є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.
Хоча дії відповідачів самі по собі відповідали вимогам закону, однак законодавець, приймаючи Закон України № 1474-VIII від 14.07.2016р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України», яким внесено зміни до Закону України № 5492-VI від 20.11.2012р. «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», не дотримав вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими і виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституцією України та не допускати жодної дискримінації у залежності від часу виникнення правовідносин з отриманням паспорта громадянина України.
На час звернення позивача до Управління Державної міграційної служби України у Волинській обл. та Ратнівського районного відділу Управління Державної міграційної служби України у Волинській обл. діяло два нормативних акти: Положення про паспорт громадянина України, затв. постановою Верховної Ради України № 2503-ХІІ від 26.06.1992р., і постанова КМ України № 302 від 25.03.2015р. «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України», відповідно до яких особи, які раніше отримали паспорт, не зобов'язані звертатися за його обміном, при досягнені відповідного віку органи УДМС проводять вклеювання фотографії, тоді як особи, які змінили прізвище, чи у яких відбулися інші зміни персональних даних, зобов'язані отримувати новий паспорт у формі ID-картки, який має обмежувальний термін 10 років (ч.3 ст.21 вказаного Закону), до якого вноситься більше персональних даних та який має унікальний номер запису у Реєстрі. При цьому, у жодному законі не зазначено, з якою метою встановлені такі обмеження, і чи є вони необхідними у демократичному суспільстві.
Оскільки дії Управління Державної міграційної служби України у Волинській обл. та Ратнівського районного відділу Управління Державної міграційної служби України у Волинській обл. розглядаються як дії держави в цілому, і такі дії порушують основоположні права громадян, то спірна відмова визнається протиправною.
Крім того, для належного захисту порушених прав позивача слід зобов'язати Ратнівський районний відділ Управління Державної міграційної служби України у Волинській обл. оформити та видати позивачу паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затв. постановою Верховної Ради України № 2503-ХІІ від 26.06.1992р.
В той же час, позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача Управління Державної міграційної служби України у Волинській обл. не передавати будь-які дані про позивача до Єдиного державного демографічного реєстру, формування (присвоєння) унікального номера запису в Реєстрі та використання будь-яких засобів Єдиного державного демографічного реєстру, не підлягають задоволенню, оскільки, при видачі позивачу паспорта у формі книжечки, визначеній Положенням про паспорт громадянина України, затв. постановою Верховної Ради України № 2503-ХІІ від 26.06.1992р., не передбачено внесення даних особи до Єдиного державного демографічного реєстру.
Окрім того, беручи до уваги суб'єктний склад спірних правовідносин, зміст позовних вимог та підстави позову (зокрема щодо релігійних переконань заявників та відмови від обробки персональних даних, а також про те, що чинне законодавство (як-от Положення про паспорт) дозволяє отримати паспорт громадянина України у тому вигляді, як того просить позивач, а також правове регулювання правовідносин щодо оформлення паспорта громадянина України, є достатні підстави вважати, що ця справа відповідає ознакам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи № Пз/9901/2/18 (№ 806/3265/17).
За правилами ст.291 КАС України правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 19.09.2018р. у згаданій зразковій справі, є обов'язковим для судів при ухваленні рішень у типових справах.
За усталеною судовою практикою дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980р. на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, дискреційним є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
Відповідачі не наділені повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.
Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» № 30985/96).
Колегія суддів відхиляє решту доводів апелянта, які наведені у поданій ним апеляційній скарзі, оскільки такі на правильність висновків суду не впливають, а відтак останні не можуть покладатися в основу скасування чи зміни оскарженого судового рішення.
За наведених обставин суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про підставність та обґрунтованість заявленого позову, а тому заявлений позов підлягає до часткового задоволення, з вищевикладених мотивів.
В порядку ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта Управління Державної міграційної служби України у Волинській обл.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
Наведена справа визнана судом першої та апеляційної інстанцій типовою, судами враховані правові висновки, викладені у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, через що постанова апеляційного суду може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, встановлених ч.5 ст.291 КАС України.
Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ч.3 ст.243, ст.310, ч.2 ст.313, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України у Волинській обл. на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 25.04.2019р. в адміністративній справі № 140/504/19 залишити без задоволення, а вказане рішення суду - без змін.
Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Управління Державної міграційної служби України у Волинській обл.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку лише з підстав, передбачених ч.5 ст.291 КАС України, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення; у випадку оголошення судом апеляційної інстанції лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. М. Шавель
судді В. З. Улицький
С. М. Кузьмич
Дата складення повного судового рішення: 18.09.2019р.