Справа № 686/10431/19
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Козак О.В.
Суддя-доповідач - Охрімчук І.Г.
18 вересня 2019 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Охрімчук І.Г.
суддів: Мацького Є.М. Капустинського М.М. ,
за участю:
секретаря судового засідання: Охримчук М.Б.,
представника відповідача Фортельної Ю.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 серпня 2019 року (м. Хмельницький) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області про скасування рішення про примусове повернення в частині заборони подальшого в'їзду в Україну,
В квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління державної міграційної служби України в Хмельницькій області про скасування рішення про примусове повернення до країни походження в частині заборони подальшого в'їзду в Україну. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач вказав, що 02 квітня 2019 року завідувачем сектору у справах іноземців та осіб без громадянства Хмельницького РВ Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області Казьмірчук О.А. відносно нього прийнято рішення №8 про примусове повернення до країни походження або третьої країни, яке супроводжується забороною подальшого в'їзду в Україну строком на три роки. Зазначеним рішенням його зобов'язано залишити територію України в термін до 16.04.2019 року. З вказаним рішення він не погоджується, вважає його неправомірним, необґрунтованим та незаконним з наступних підстав. 02 квітня 2019 року керуючись ч.1 ст.203 КУпАП, начальником Хмельницького РВ УДМС в Хмельницькій області Сідлецьким В.Б відносно нього прийнято рішення, що оформлене Постановою про накладання адміністративного стягнення за порушення правил перебування іноземців на території України та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 5100 гривень.
Під час прийняття рішення № 8 про примусове повернення до країни походження або третьої країни, що супроводжується забороною подальшого в'їзду в України строком на три роки, завідувачем сектору у справах іноземців та осіб без громадянства Хмельницького РВ Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області Казмірчук О.А., не зазначається підстави передбачені ст. 13 Закону, зокрема, щодо необхідності заборони в'їзду в Україну в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку, що це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні, відсутні посилання на підстави, якими керувався відповідач при прийнятті зазначеного рішення, що дає підстави дійти висновку, що рішення в частині заборони подальшого в'їзду в Україну строком на три роки є упередженим, необґрунтованим та безпідставним, тому, позивач просить позов задовольнити та скасувати рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни № 8 від 02.04.2019 року в частині заборони подальшого в'їзду в Україну строком на три роки стосовно нього, що прийняте завідувачем сектору у справах іноземців та осіб без громадянства Хмельницького РВ Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області Казмірчук О.А. та затверджене начальником Хмельницького РВ Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області Сідлецьким В.Б.
Представник відповідача в судовому засіданні суду першої інстанції проти задоволення позовних вимог заперечила, суду пояснила, що позивач прибув в Україну 23.11.2017 року, на день його виявлення перебував в України в більше 180 днів, тобто з порушенням міграційного законодавства. Тому відповідно до ст.26 Закону України Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» було прийнято рішення про його примусове повернення до країни походження та заборону вїзду на територію України строком на три роки. У поданому відзиві також вказали, що дружина, донька та брат позивача також здійснили в'їзд на територію України. Враховуючи місцезнаходження та працевлаштування членів сім'ї позивача, є підстави вважати, що зазначені іноземці не мають наміру залишати територію України, а будуть намагатись залишитись і надалі грубо порушувати міграційне законодавство.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12.08.2019 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області про скасування рішення про примусове повернення в частині заборони подальшого в'їзду в Україну - задоволено.
Скасовано рішення № 8 від 02.04.2019р. завідувача сектору у справах іноземців та осіб без громадянства Хмельницького районного відділу УДМС України в Хмельницькій області Казьмірчук О.А. про примусове повернення до країни походження громадянина Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в частині заборони останньому в'їзду на територію України на 3 (три) роки терміном до 02 квітня 2022 року.
Не погоджуючись із судовим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення суду першої інстанції від 12.08.2019 року та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову. Обгрунтовуючи вимоги апеляційної скарги зазначив, що при перевірці паспортного документа позивача громадянина Грузії було встановлено, що вказаний іноземець прибув на територію України 23.11.2017 року у приватних справах. Встановлено, що позивач перевищує термін перебування на території України і в паспортному документі відсутні відмітки про законність перебування на території України зокрема відсутні відмітки про продовження строку тимчасового перебування в Україні. Таким чином, у громадянина ОСОБА_1 немає жодних підстав для тимчасового перебування іноземців на території України.
Ухвалами Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13.09.2019 року відкрито апеляційне провадження та призначено до апеляційного розгляду.
Позивач правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористався, інших заяв чи клопотань суду теж не надав.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, прийшла до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Грузії, який 23.11.2017 р. прибув в Україну.
Згідно рішення № 8 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства від 02.04.2019 року, 02 квітня 2019 року завідувачем сектору у справах іноземців та осіб без громадянства Хмельницького районного відділу УДМС України в Хмельницькій області Казьмірчук О.А., під час проведення профілактичних заходів під цільовою назвою «Мігрант» спільно з управлінням ГУНП в Хмельницькй області за адресою пров. Зв'язківців , 9 було виявлено громадянина Грузії ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), паспорт громадянина Грузії для виїзду за кордон НОМЕР_1 , дата оформлення 18.12.2009 року, термін дії до 18.12.2019 року. Зазначений іноземець прибув на територію України 23.11.2017 року через КПП «Київ (Жуляни)». Зі слів громадянина Грузії ОСОБА_1 він прибув на територію України у приватних справах по запрошенню громадянина України ОСОБА_5 , уродженця Грузії та вчасно не покинув територію України. На території України здійснював трудову діяльність з грудня 2017 року у ФОП ОСОБА_5 , без одержання необхідного дозволу, передбаченого законодавством України. Зі слів громадянина Грузії ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) близьких родичів на території України не має. Відповідно до підпункту 2 п.2 Постанови КМ України від 15.02.2012 року №150, яка затверджує Порядок продовження строку перебування, продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців на території України, громалянин Грузії ОСОБА_1 має право перебувати на території України 90 днів протягом 180 днів. Разом з тим, зазначений іноземець у встановлений законодавством термін територію України не залишив, перейшовши на нелегальне становище та продовжує ухилятися від виїзду. За вказане порушення останнього було притягнуто до адміністративної відповідальності відповідно до ч.1 ст.203 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 5100грн.
З урахуванням наведеного відповідачем було вирішено примусово повернути до країни походження або третьої країни громадянина ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , зобов'язано його покинути територію України у термін до 16.04.2019 року; заборонити громадянину Грузії ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , в'їзд на територію України строком на три роки (до 02.04.2022 року. Таким чином судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , являючись громадянином Грузії, не дотримався порядку тимчасового перебування іноземців на території України, а саме: після закінчення дозволеного терміну перебування в Україні ухилявся від виїзду з території України, чим порушив вимоги Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" та Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України.
Постановою начальника Хмельницького РВ УДМСУ в Хмельницькій області Сідлецького В.Б. від 02.04.2019 серії НХМ №000118 позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1ст.203 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 5100 грн. Вказані обставини підтверджуються: рішенням №8 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства від 02.04.2019 року; копією паспорта громадянина Грузії ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) НОМЕР_1 ; постановою про накладення адміністративного стягнення від 02.04.2019 року серії МХМ №024574.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими, виходячи з наступного.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України встановлює Закон України №3773- VI від 22.09.2011 «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон). Відповідно до ст.26 вказаного Закону України, іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я захисту прав і законних інтересів громадян України, за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення.
Рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в'їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в'їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення. Порядок виконання рішення про заборону щодо подальшого в'їзду в Україну визначає Кабінет Міністрів України. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення. Однак слово «може» супроводжуватись забороною подальшого в'їзду в Україну розглядається законотворцем як правом, а не необхідністю або обов'язком. Тобто, рішення про заборону подальшого в'їзду в Україну є необов'язковим, а являється санкцією, яка може застосовуватись під час прийняття рішення про примусове повернення в країну походження за наявності передбачених Законом підстав.
Згідно з п. 18 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України №1 від 25.06.2009 "Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні", при вирішенні судами спорів про оскарження рішень про заборону в'їзду в Україну слід ураховувати, що застосування такої заборони визначене статтею 13 та частиною другою статті 26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".
При цьому, необхідність заборони в'їзду в інтересах забезпечення безпеки України або охорони громадського порядку визначається компетентними державними органами та має превентивний характер, який не потребує обов'язкової наявності порушень законодавства особами, яким заборонено в'їзд. Судам під час розгляду спорів про заборону в'їзду в Україну необхідно мати на увазі, що процедура заборони в'їзду в Україну не є прямим наслідком примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України. Підстави для заборони в'їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну визначені статтею 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".
Разом з тим, відповідно до частини другої статті 26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, дії яких порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в'їзду в Україну строком на три роки. Таке рішення може бути оскаржене разом або окремо від рішення про примусове повернення.
Перелік підстав для заборони в'їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства передбачений ч.1 ст.13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.
Згідно п.9 ч.1 ст.1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземцями та особами без громадянства, які тимчасово перебувають на території України, є іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території Україні протягом дії візи або на період, установлений законодавством чи міжнародним договором України, або якщо строк їх перебування на території України продовжено в установленому порядку.
Пунктом п.2 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2012 року № 150, іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території: 1) протягом наданого візою дозволу в межах строку дії візи в разі в'їзду осіб без громадянства чи іноземців, які є громадянами держав з візовим порядком в'їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України; 2) не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в'їзду іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в'їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України. Порядок обчислення зазначеного строку встановлюється МВС; 3) на період дії візи, але не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в'їзду за візою, оформленою до 11 вересня 2011 року.
Згідно п. 5 вказаного Порядку, строк перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, паспортні документи або документи, що підтверджують особу без громадянства, яких зареєстровано посадовою особою Держприкордонслужби, продовжується територіальними органами або підрозділами ДМС.
Крім того, відповідно до ч.1ст.26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Частинами 2-4 ст.26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено, що рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в'їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в'їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення. Порядок виконання рішення про заборону щодо подальшого в'їзду в Україну визначає Кабінет Міністрів України. Один із примірників рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства видається іноземцю або особі без громадянства, стосовно яких воно прийнято. У рішенні зазначаються підстави його прийняття, порядок оскарження та наслідки невиконання. Форма рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства затверджується спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері захисту державного кордону. Рішення про примусове повернення може бути оскаржено до суду.
З матеріалів справи слідує, що згідно рішення №8 від 02.04.2019 про примусове повернення в країну походження позивач зобов'язаний був повернутися до країни походження або третьої країни до 16.04.2019 року. Вказаним рішенням позивачу також заборонено в'їзд на територію України строком на три роки до 02.04.2022 року.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач, як підставу скасування оскаржуваного рішення в частині заборони в'їзду в Україну, посилається на те, що у вказаному рішенні відсутні посилання та підстави, якими керувався відповідач при його прийнятті.
Згідно п.18 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України №1 від 25.06.2009 року «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» при вирішенні судами спорів про оскарження рішень про заборону в'їзду в Україну слід ураховувати, що застосування такої заборони визначене статтею 13 та частиною другою статті 26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства". При цьому необхідність заборони в'їзду в інтересах забезпечення безпеки України або охорони громадського порядку визначається компетентними державними органами та має превентивний характер, який не потребує обов'язкової наявності порушень законодавства особами, яким заборонено в'їзд. Судам під час розгляду спорів про заборону в'їзду в Україну необхідно мати на увазі, що процедура заборони в'їзду в Україну не є прямим наслідком примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України. Підстави для заборони в'їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну визначені статтею 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства". Крім того, відповідно до частини другої статті 26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, дії яких порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в'їзду в Україну строком на три роки. Таке рішення може бути оскаржене разом або окремо від рішення про примусове повернення.
Відповідно до ч.1 ст.13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» в'їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється: в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку; якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні; якщо при клопотанні про в'їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи; якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі; якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, органів доходів і зборів та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні; якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов'язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов'язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в'їзду в Україну; якщо така особа з порушенням встановленого законодавством України порядку здійснила в'їзд на тимчасово окуповану територію України або до району проведення антитерористичної операції чи виїзд з них або вчинила спробу потрапити на ці території поза контрольними пунктами в'їзду - виїзду.
Колегія суддів погоджується з твердженням суду першої інстанції, що вищезазначені норми дають підстави для висновку, що уповноважені органи державної влади (міграційні органи, органи Служби безпеки України, органи охорони державного кордону) приймаючи рішення про примусове повернення іноземця або особи без громадянства до країни проходження не зобов'язані одночасно приймати рішення й про заборону в'їзду цієї особи на територію України.
Слід зазначити, що встановлена ч.2 ст.26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» можливість прийняття рішення про заборону подальшого в'їзду в Україну свідчить про наявність в органу Державної міграційної служби дискреційних повноважень, тобто суб'єкту владних повноважень надається свобода, оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів можливих рішень.
Відповідно до положень статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зі змісту рішення вбачається, що ОСОБА_1 у встановлений законом термін не залишив територію України та продовжує ухилятися від виїзду. За вказане порушення ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.203 КУпАП. При цьому, будь-яке обґрунтування необхідності застосування до позивача заборони подальшого в'їзду в Україну в оскаржуваному рішенні відсутнє. Відсутні у вказаному рішенні і посилання на правові підстави, якими керувався відповідач при прийнятті рішення про встановлення заборони в'їзду в Україну громадянину Грузії ОСОБА_1 строком на 3 роки. В рішенні лише зазначено, що воно прийнято з метою забезпечення виконання положень ст.26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
Колегія суддів погоджується з критичною оцінкою суду щодо посилання представника відповідача про необхідність встановлення позивачу заборони в'їзду на територію України пов'язувалася з тривалістю порушення ним правил перебування в Україні, оскільки за дане правопорушення позивач був притягнутий до адміністративної відповідальності і вказана обставина могла бути врахована при визначенні розміру адміністративного стягнення, однак, це не є передбаченою Законом підставою для заборони в'їзду іноземцю в Україну.
Водночас, судова колегія погоджується, що посилання представника відповідача у відзиві на те, що місцезнаходження та працевлаштування членів сім'ї позивача дають підстави вважати, що останній не має наміру залишати територію України, а будуть надалі грубо порушувати міграційне законодавство, належними та допустими доказами не підтверджено.
За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що в оскаржуваному рішенні відсутнє належне обґрунтування необхідності застосування відносно позивача заборони подальшого в'їзду в Україну та відсутні посилання на підстави, якими керувався відповідач при прийнятті рішення про встановлення заборони в'їзду в Україну позивачу на строк 3 роки.
Підсумовуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що позов ОСОБА_1 слід задоволити та скасувати рішення № 8 від 02.04.2019р. завідувача сектору у справах іноземців та осіб без громадянства Хмельницького районного відділу УДМС України в Хмельницькій області Казьмірчук О.А. про примусове повернення до країни походження громадянина Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в частині заборони останньому в'їзду на територію України на 3 (три) роки терміном до 02 квітня 2022 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстави для його скасування відсутні.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 серпня 2019 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 18 вересня 2019 року.
Головуючий Охрімчук І.Г.
Судді Мацький Є.М. Капустинський М.М.