Справа № 826/17641/16
17 вересня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Бужак Н. П.
Суддів: Костюк Л.О., Пилипенко О.Є.
За участю секретаря: Гайворонського В.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні (без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу) апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 травня 2019 року, суддя Костенко Д.А., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №238-1305 від 23 квітня 2016 року відповідно до якого ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання за платежем: земельний податок з фізичних осіб на суму 47 116,39 грн.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 травня 2019 року відмовлено у задоволенні позову в повному обсязі.
Не погодившись із зазначеним рішенням суду, позивачка подала апеляційну скаргу в якій, посилаючись на незаконність та не обгрунтованість, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Згідно з частиною 2 статті 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Оскільки учасники справи в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку, відповідно до частини 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріалим справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 з 01.01.2012 року зареєстрована як фізична особа-підприємець.
Позивачка перебуває на обліку в органах ДФС, як суб'єкт підприємницької діяльності на спрощеній системі оподаткування, є платником єдиного податку за ставкою 20%, віднесений до другої групи.
ОСОБА_1 отримано свідоцтво платника єдиного податку серії НОМЕР_1 від 12.01.2012 року, в якому зокрема вказано, що одним із видів господарської діяльності за КВЕД-2010 є 70.2 "здавання в оренду власного нерухомого майна"; місцем провадження господарської діяльності визначено АДРЕСА_1 .
23 квітня 2016 року Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві винесено податкове повідомлення-рішення №238-1305, яким згідно з п. 286.5 ст. 286 ПК України позивачці визначено податкове зобов'язання із земельного податку у сумі 47 116,39 грн. за земельну ділянку, площею 0,005454 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішеннями ГУ ДФС у м. Києві від 13.09.2016 року №5959/Я/26-15-10-02-16 та ДФС України від 13.10.2016 року №10792/Я/99-99-11-03-01-25, оскаржуване податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скарги позивача - без задоволення.
Позивачка вважає протиправним оскаржуване податкове повідомлення-рішення, оскільки вона є платником єдиного податку та використовує земельну ділянку під нерухомим майном у своїй господарській діяльності, а тому звільняється від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з земельного податку.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.
В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до підпункту 14.1.72 і 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК земельним податком визнається обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
Відповідно до підпунктів 269.1.1 і 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
Відповідно до пункту 286.1 статті 286 ПК підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
За змістом пункту 287.7 статті 287 ПК у разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами, податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин).
Згідно з пунктом 287.8 ст. 287 ПК України власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
У частинах першій та другій статті 120 Земельного кодексу України визначено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
За змістом статей 125 і 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 Цивільного кодексу України. За статтею 378 цього Кодексу право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.
Отже, в розумінні зазначених норм обов'язок зі сплати земельного податку для фізичної особи -власника чи користувача земельної ділянки залишається незмінним незалежно від реалізації цією особою певних наданих їй правоможностей, як-от набуття нею статусу суб'єкта господарювання, діяльність якого пов'язана з використанням земельної ділянки або без такого.
Відповідно до пункту 291.3 статті 291 ПК юридична особа чи фізична особа-підприємець можуть самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим главою 1 розділу XIV ПК та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.
Пунктом 291.2 статті 291 ПК України визначено, що спрощена система оподаткування, обліку та звітності полягає в запровадженні особливого механізму справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.
У пункті 269.2 статті 269 ПК України передбачено, що суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, сплачують земельний податок в особливому порядку, передбаченому главою 1 розділу XIV цього Кодексу (за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності).
Згідно з підпунктом 4 пункту 297.1 статті 297 ПК платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності і земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності.
Таким чином, виходячи з вищевикладених норм Закону, спрощена система оподаткування не звільняє суб'єкта господарювання від виконання податкових зобов'язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 частини 297 ПК, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.
Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб'єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля, її частина чи нежиле приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена.
Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є користувачем нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 .
Разом з тим, позивачка. є платником єдиного податку, відповідно до свідоцтва серії НОМЕР_1 від 12.01.2012 року, в якому зокрема вказано, що одним із видів господарської діяльності позивачки є "здавання в оренду власного нерухомого майна"; місцем провадження господарської діяльності визначено АДРЕСА_1 .
Як зазначає позивачка, вказане нежитлове приміщення використовується нею в господарській діяльності, на підставі укладених договорів оренди. Представником відповідача дані обставини не заперечуються.
Таким чином, земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , використовується позивачкою для провадження господарської діяльності, тому остання, як платник єдиного податку, звільняється від обов'язку сплати земельного податку за користування земельною ділянкою.
Відповідно до положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 291.2 статті 291, підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 ПК платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.
Підпункт 4 п.297.1 ст. 297 ПК України передбачає, що платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно ( в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку 1-3 груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку 4 групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.
Відтак, наявність двох умов надання пільги, а саме використання позивачем власного нежилого приміщення у своїй господарській діяльності та наявність у нього статусу платника єдиного податку 3 групи, обумовлює звільнення його від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності на майно ( в частині земельного податку), що вказує на протиправність податкового повідомлення-рішення.
Зазначена позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 26 червня 2018 року у справі №826/14081/16.
З урахуванням вищевикладених доводів та встановлених у справі обставин, колегія суддів приходить до висновку про помилковість висновків суду першої інстанції щодо правомірності прийнятого податковим органом податкового повідомлення-рішення, оскільки воно прийнято з порушенням норм податкового законодавства, а тому рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 травня 2019 року підлягає скасуванню з ухваленням постанови про задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з п. 1 частини першої ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі.
Відповідно до ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процессуального права.
Разом з тим, згідно з ч. 6 ст. 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Частиною 1 цієї статті передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 було сплачено судовий збір при поданні адміністративного позову до суду першої інстанції в розмірі 551,20 грн., що підтверджується квитанцією № 167 від 09.11.2016 року та у сумі 826,80 грн. при поданні апеляційної скарги що підтверджується квитанцією № 0.0.1386579358.1 від 19.06.2019 року.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, в сумі 1 378,00 грн.
Керуючись ст. ст. 139, 229, 241, 242, 243, 308, 310, 313, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 травня 2019 року скасувати та ухвалити у справі нову постанову наступного змісту.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №238-1305 від 23 квітня 2016 року, прийнятого Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві, відповідно до якого ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання за платежем: земельний податок з фізичних осіб на суму 47 116,39 грн.
Стягнути з Державної податкової інспекції у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві (вул. Політехнічна, 5 А, м. Київ, 03056, код ЄДРПОУ 39561761) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 1 378,00 грн. (тисяча триста сімдесят вісім гривень нуль копійок).
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.
Суддя-доповідач: Бужак Н.П.
Судді: Костюк Л.О.
Пилипенко О.Є.
Повний текст виготовлено: 18 вересня 2019 року.