Іменем України
16 вересня 2019 року
Київ
справа №760/4829/17
адміністративне провадження №К/9901/56708/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Тацій Л.В.,
суддів: Рибачука А.І., Стеценка С.Г.,
розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у касаційній інстанції адміністративну справу №760/4829/17
за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання дій неправомірними та зобов'язання нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу та моральної шкоди
за касаційною скаргою Міністерства оборони України на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2018 року, постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді Коротких А.Ю., суддів: Файдюка В.В., Чаку Є.В., -
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 (Далі- позивач, ОСОБА_1 ) у березні 2017 року звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України, в якому просив: визнати неправомірним та скасувати пункт 8 Протоколу №8 від 27.01.2017 засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової щодо відмови у виплаті одноразової грошової допомоги, та зобов'язати відповідача призначити та виплатити йому одноразову грошову допомогу в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму на момент виплати у відповідності до ч.2 ст.16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей». Зобов'язати відповідача провести і виплатити індексацію передбаченої законом суми по одноразовій грошовій допомозі починаючи з 23.12.2016 і до моменту виплати, стягнути моральну шкоду в розмірі 50000 грн.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що 21.12.1992 військово-лікарською комісією Міністерства оборони України визнаний непридатним до військової служби. 31.08.2014 року отримав інвалідність 2 групи вперше. 23.10.2016 року звернувся в Новоград-Волинський військовий комісаріат з заявою про виплату одноразової грошової допомоги відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» та постанови КМУ від 28.05.2008 року № 499, якою затверджено Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги. Пунктом 8 протоколу № 8 від 27.01.2017 року комісії Міністерства оборони України йому було відмовлено в призначенні та виплаті цієї допомоги, оскільки інвалідність йому була встановлена до набуття чинності Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу, а тому він не має права на отримання цієї допомоги.
Через незаконну відмову виплатити одноразову грошову допомогу позивач переніс стреси та душевні страждання і як наслідок стан здоров'я погіршився, позивач вимушений купувати ліки. Моральну шкоду оцінює в 50000 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 18 грудня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, виходив з того, що позивач звільнений з військової служби в 1993 році, а інвалідність йому встановлена до 01 січня 2007 року, на позивача розповсюджується дія ст.16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у редакції, яка діяла до 01.01.2007 року, у відповідності до якої йому мала бути проведена виплата страхових сум за державним обов'язковим особистим страхуванням військовослужбовців на підставі п.п. б п. 6 Постанови КМ України від 19.08.1992 за № 488 «Про Умови державного обов'язкового особистого страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори, і порядок виплат їм та членам їх сімей страхових сум».
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2018 року рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 18 грудня 2017 року скасовано та ухвалено нове, яким позов задоволено частково.
Визнано незаконним та скасовано рішення Міністерства оборони України, оформлене протоколом № 8 від 27 січня 2017 року, про відмову ОСОБА_1 у виплаті грошової допомоги у зв'язку зі встановленням йому 2 групи інвалідності 31.08.2004 року, внаслідок захворювання отриманого в період проходження військової служби.
Зобов'язано Міністерство оборони України прийняти рішення щодо призначення ОСОБА_1 , як інваліду 2 групи, одноразової грошової допомоги та виплатити її в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму на момент виплати у відповідності до ч. 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року № 2011-ХІІ.
Стягнуто з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 судові витрати на правову допомогу у розмірі 3 100 грн. за рахунок бюджетних асигнувань.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги на підставі статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та відповідно до Порядку № 975, оскільки таке право не пов'язується з часом звільнення його з військової служби, а пов'язується з фактом і часом встановлення йому інвалідності як звільненому зі служби військовослужбовцю, яка настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, незалежно від строку, що минув після звільнення з військової служби.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на касаційну скаргу
18 липня 2018 року Міністерство оборони України звернулось до Верховного Суду із касаційною скаргою, у касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що на час встановлення позивачу інвалідності під час первинного огляду не існувало правової норми щодо призначення одноразової грошової допомоги.
Позивачем поданий відзив на касаційну скаргу, відповідно до якого він проти задоволення скарги заперечує. Просить рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.
Верховний Суд ухвалою від 12 вересня 2018 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Міністерства оборони України.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 липня 2019 року визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Тацій Л.В., судді: Рибачук А.І., Стеценко С.Г. справу передано головуючому судді.
Ухвалою від 16.09.2019 справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Позивач наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 09 квітня 1993 року №86 звільнений в запас за станом здоров'я.
31.08.2004 ОСОБА_1 встановлена 2 група інвалідності в зв'язку з захворюванням, пов'язаним з виконанням обов'язків військової служби, що підтверджується довідкою МСЕК № 041578 (а.с. 14).
Пунктом 8 протоколу № 8 від 27.01.2017 засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум позивачу було відмовлено в призначенні та виплаті цієї допомоги, оскільки звільнення позивача та інвалідність йому була встановлена до набуття чинності Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу»», яким запроваджено виплату одноразової грошової допомоги.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зазначеним вимогам процесуального закону рішення суду апеляційної інстанції не відповідає, а викладені у касаційній скарзі вимоги скаржника є обґрунтованими з огляду на наступне.
Так, статтею 41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-XII встановлено, що виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Відповідно до частини дев'ятої статті 16-3 Закону №2011-ХІІ порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975, прийнятою відповідно до пункту 2 статті 16-2 та пункту 9 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі- Порядок №975).
При цьому, пунктом 2 наведеної Постанови установлено, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги:
допомога, що була призначена, виплачується відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 р. № 499 (Офіційний вісник України, 2008 р., № 39, ст. 1298), Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2007 р. № 284 (Офіційний вісник України, 2007 р., № 14, ст. 532), і Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності співробітників кадрового складу розвідувальних органів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2007 р. № 1331 (Офіційний вісник України, 2007 р., № 89, ст. 3255);
допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.
Відповідно до пункту 3 Порядку №975, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є:
у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть;
у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Предметом спору у цій справі є вимога нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу як інваліду ІІ групи.
Другу групу інвалідності позивачу вперше було встановлено 08 вересня 2004 року, а отже до спірних правовідносин підлягає застосуванню законодавство, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.
Статтею 16 Закону №2011-ХІІ (у редакції, чинній на час встановлення позивачу ІІ групи інвалідності вперше) передбачалося, що військовослужбовці, а також військовозобов'язані, призвані на збори, підлягають державному обов'язковому особистому страхуванню на випадок загибелі або смерті в розмірі 100-кратного мінімального прожиткового рівня населення України на час загибелі або смерті, а також в разі поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних у період проходження служби (зборів), у розмірі, залежному від ступеня втрати працездатності, що визначається у відсотковому відношенні від загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті.
Умови страхування і порядок виплат страхових сум військовослужбовцям і військовозобов'язаним, призваним на збори, та членам їх сімей встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Підпунктом "б" пункту 6 Умов державного обов'язкового особистого страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори, і порядок виплат їм та членам їх сімей страхових сум, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 1992 року N488, встановлено, що НАСК "Оранта" виплачує страхові суми у разі втрати застрахованим працездатності, що сталася внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних в період проходження служби (зборів), - у розмірі залежно від ступеня втрати працездатності, що визначається у процентному відношенні до загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті.
Отже, позивач у зв'язку із встановленням йому ІІ групи інвалідності набув право на отримання страхової суми за державним обов'язковим особистим страхуванням на умовах, визначених Постановою №488.
Право на отримання одноразової грошової допомоги безпосередньо пов'язане з датою встановлення інвалідності та, відповідно, визначається положенням законодавства, яке було чинним саме на той момент, та встановлювало, зокрема, порядок отримання та розмір такої допомоги. Наступна зміна законодавства не впливає на порядок отримання, розмір допомоги тощо, і це відповідає принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постанові від 9 листопада 2018 року у справі № 759/5707/16-а.
В той же час, на зміну обсягу прав особи у сфері соціального захисту військовослужбовців, зокрема на отримання одноразової грошової допомоги, може впливати настання обставин, з якими законодавство прямо пов'язує рівень соціального захисту, зокрема зміна групи інвалідності або ступеня втрати працездатності, що передбачено Порядками № 499 та № 975.
Такий підхід відповідає правовій позиції, викладеній Верховним Судом у постанові від 22 березня 2018 року у справі № 278/307/17, відповідно до якої законодавством визначені однакові умови для виплати військовослужбовцям як страхових сум, так і одноразової грошової допомоги. «Обов'язкове особисте державне страхування» та «одноразова грошова допомога» є двома рівнозначними компенсаційними механізмами соціального захисту військовослужбовців, які спрямовані на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Відтак, у разі встановлення військовослужбовцю більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у нього виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується йому з урахуванням виплаченої раніше суми обов'язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги.
Разом з тим, періодичне підтвердження раніше встановленої групи інвалідності або відсотка втрати працездатності не є обставиною, яка спричиняє виникнення у військовослужбовця нових прав у сфері соціального захисту, якщо про це прямо не вказано у законодавстві, що регулює ці правовідносини.
Таким чином, встановивши, що позивачу ІІ групу інвалідності встановлено 31.08.2004, після чого не виникло обставин, з якими Закон №2011-ХІІ пов'язує право на отримання одноразової грошової допомоги (встановлення більшого відсотка втрати працездатності, встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі), суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що ОСОБА_1 має право на отримання одноразової грошової допомоги як інвалід ІІ групи на умовах Закону №2011-ХІІ (в редакції на час підтвердження другої групи інвалідності при повторному огляді) та Порядків №499 та №975.
Відповідно до ст. 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
За таких обставин, постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2018 року підлягає скасуванню, а рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 18 грудня 2017 року - залишенню без змін.
Керуючись статтями 345, 349, 351, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
постановив:
Касаційну скаргу Міністерства оборони України - задовольнити.
Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2018 року по справі №760/4829/17-скасувати.
Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 18 грудня 2017 року по справі №760/4829/17 - залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Л.В. Тацій
Судді А.І. Рибачук
С.Г. Стеценко