№ 2-а-567/10
11 березня 2010 року с-ще Решетилівка
Решетилівський районний суд Полтавської області у складі:
головуючого - судді - Горулько О.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження в селищі Решетилівка справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Решетилівському районі Полтавської області про перерахунок та виплату державної пенсії як інваліду ІІІ групи внаслідок Чорнобильської катастрофи, -
Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просить визнати дії відповідача щодо відмови у проведенні перерахунку їй державної пенсії протиправними, зобов»язати відповідача здійснити їй, як інваліду ІІІ групи внаслідок Чорнобильської катастрофи, з 08.02.2010 року перерахунок державної пенсії у розмірі, передбаченому ч.4 ст. 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та з урахуванням проведених виплат здійснити відповідні виплати.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивачка посилається на те, вона є інвалідом 3 групи внаслідок Чорнобильської катастрофи. Зазначає, що відповідно до вимог ч.4 ст. 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» вона має право на одержання державної пенсії у розмірі, не меншому 6 мінімальних пенсій за віком. Одначе відповідач нараховує та виплачує їй пенсію у розмірі, меншому, ніж передбачено законом. Вона зверталася до відповідача із заявою про здійснення перерахунку пенсії, але отримала відмову.
Відповідач - управління Пенсійного фонду України в Решетилівському районі Полтавської області подав до суду заперечення на позов, в якому просить відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що при призначенні пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, він керується постановами Кабінету Міністрів України № 1 від 03.01.2002 року «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету», № 654 від 16.07.2008 року «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» та № 530 від 28.05.2008 року, які і визначають конкретні розміри державної та додаткової пенсії особам, віднесеним до І категорії - інвалідам ІІІ групи. Пенсія позивачці призначена та виплачується згідно з вимогами зазначених вище постанов КМУ. Разом з тим відповідачем і не заперечується, що згідно ч.4 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв»язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими: по ІІІ групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком, одначе відповідач не вважає цей Закон законом прямої дії, оскільки він не передбачає механізму реалізації права. Крім того відповідач посилається на відсутність коштів для виплати позивачці пенсії у визначеному ним розмірі.
В судове засідання позивачка та представник відповідача не з»явились, про час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, звернулися до суду з письмовими заявами про розгляд справи за їх відсутності.
Суд вирішив можливим розглянути справу за відсутності сторін на підставі наявних у справі доказів.
З матеріалів справи та наявних у ній доказів судом встановлено наступне:
Судом встановлено, що згідно ксерокопій посвідчення серії НОМЕР_1, вкладки НОМЕР_2 до посвідчення серії НОМЕР_1 громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та довідки МСЕК позивачку ОСОБА_1 віднесено до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи І категорії, і їй встановлено ІІІ групу інвалідності (а.с. 5).
Із відповіді на заяву позивачки (а.с. 6) та заперечення відповідача (а.с. 14-16) вбачається, що відповідачем призначена позивачці пенсія по ІІІ групі інвалідності внаслідок Чорнобильської катастрофи в порядку і розмірах, визначених постановами Кабінету Міністрів України № 1 від 03.01.2002 року, № 654 від 16.07.2008 року та № 530 від 28.05.2008 року .
Вирішуючи питання про наявність чи відсутність у відповідача підстав для нарахування та виплати позивачці державної пенсії в розмірі, зазначеному в позовній заяві, суд виходить наступного:
Відповідно до ч. 1,2 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Статті 8, 22 Конституції України закріплюють принципи верховенства права та гарантованості конституційних прав і свобод, забороняють при прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів звужувати зміст та обсяг існуючих прав і свобод.
Статтею 49 ЗУ " Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" ( далі - Закон № 796-ХІІ) передбачено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1,2,3,4 встановлюються у вигляді: а)державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Згідно ч. 4 ст.54 зазначеного Закону в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв»язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими:
По ІІІ групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком
Таким чином, зі змісту статті ч. 4 ст.54 Закону № 796-ХІІ випливає, що під час визначення розміру державної пенсії за основу її нарахування береться мінімальна пенсія за віком, розмір якої згідно зі ст. 28 ЗУ " Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлюється в розмірі визначеного законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Вирішуючи даний спір, суд виходить із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами і приходить до висновку, що за умови, коли розмір пенсії встановлений одночасно Законом № 796-ХІІ та зазначеними вище постановами КМУ, які є підзаконними актами, застосуванню підлягає законодавчий акт, що має вищу юридичну силу, тобто, в даному випадку - Закон № 796-ХІІ. Отже, протягом спірного періоду при визначенні розміру пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, відповідач повинен був керуватися положеннями Закону № 796-ХІІ, а не постанов Кабінету Міністрів України.
У 2009-2010 роках базовий закон - Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» не був скасований, змінений чи визнаний неконституційним, а тому протягом цього періоду, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, відповідач не мав законних підстав керуватися постановами Кабінету Міністрів України, а повинен був керуватися зазначеним вище Законом.
Вирішуючи питання щодо порядку здійснення виплат, суд виходить з необхідності застосування до спірних правовідносин положень ст. 28 Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування», згідно якої мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного Законом. Згідно чинного законодавства розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст. 28 Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір, або встановлював інший розмір, немає.
Відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачкою конституційної гарантії, встановленої ст. 46 Конституції України, та права на отримання пенсії та додаткової пенсії, передбаченої ст.ст. 50,54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Посилання відповідача на відсутність джерела фінансування спірного підвищення до пенсії суд також не приймає до уваги і визнає їх безпідставними, оскільки відсутність коштів не може бути обґрунтуванням правомірності невиконання своїх законних та конституційних зобов»язань перед позивачкою.
Відповідачем в порушення вимог ч.2 ст. 71 КАС України не доведено та не надано суду доказів щодо вчинення будь-яких дій для забезпечення виконання покладеного на нього обов»язку щодо нарахування та виплати позивачці пенсії в належному розмірі.
Отже, відсутність коштів у відповідача, який не вчинив жодної дії щодо їх отримання для забезпечення виконання своїх зобов»язань, не є підставою для відмови в задоволенні позову та визнання правомірним дій або бездіяльності відповідача.
Таким чином суд приходить до висновку про незаконність відмови відповідача позивачці у перерахунку та виплаті належної їй державної пенсії і вважає позов таким, який підлягає задоволенню.
Керуючись ст. 8, 19, 22, 46, 55, 64, 95, 124, 152 Конституції України, ст.ст. 49,50 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", ст. 28 ЗУ " Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", ст.ст. 6-14, 71, 159-163, 167, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Решетилівському районі Полтавської області про перерахунок та виплату державної пенсії як інваліду ІІІ групи внаслідок Чорнобильської катастрофи - задовольнити.
Визнати протиправною відмову управління Пенсійного фонду України в Решетилівському районі Полтавської області у перерахуванні та виплаті з позивачці ОСОБА_1 державної пенсії.
Зобов»язати управління Пенсійного фонду України в Решетилівському районі Полтавської області із врахуванням проведених виплат здійснити з 08 лютого 2010 року перерахунок та виплату ОСОБА_1 державної пенсії згідно вимог ч.4 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі, не нижчому 6 мінімальних пенсій за віком з розміру, встановленого частиною 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування».
Заява про апеляційне оскарження постанови може бути подана протягом десяти днів з дня її проголошення.
Апеляційна скарга на постанову може бути подана протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження постанови, або без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження до Харківського апеляційного суду через Решетилівський районний суд.
Головуючий: