18 вересня 2019 рокуЛьвів№857/7738/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді: Матковської З.М.,
суддів: Кузьмича С.М., Шавеля Р.М.,
при секретарі судового засідання: Гнатик А.З.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Тернопільській області на рішення Монастириського районного суду Тернопільської області від 02 липня 2019 року у справі № 603/273/19 (головуючий суддя Галіян І. М., проголошене повне рішення в період з 10:48 год. до 11:04 год. у м. Монастириська) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Тернопільській області про визнання дій неправомірними та скасування постанови,-
ОСОБА_1 звернулася в суд з адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області в якому просить:
- визнати неправомірними дії старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у Тернопільській області про повернення виконавчого документу від 18.04.2019;
- скасувати постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у Тернопільській області від 18.04.2019 про повернення виконавчого документу, а саме виданого Монастириським районним судом Тернопільської області виконавчого листа по справі №2-а-489/10 про зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в Монастирському районі нараховувати та виплачувати ОСОБА_1 підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з урахуванням ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням виплачених сум.
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 25.03.2019 на підставі її заяви старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області Дубчак М.З. відкрито виконавче провадження ВП №58903508, яким зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Монастириському районі Тернопільської області провести позивачу нарахування та виплату підвищення пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з врахуванням ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування» починаючи з 27.04.2010 року з врахуванням виплачених сум. Проте, виконавчий документ 18.04.2019 року відповідно до пункту 9 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» повернуто без виконання. Вважаючи постанову про повернення виконавчого документу старшого державного виконавця неправомірною, позивач звернулася до суду за захистом своїх прав.
Рішенням Монастириського районного суду Тернопільської області від 02 липня 2019 року задоволено позовні вимоги. Визнати неправомірними дії старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у Тернопільській області про повернення виконавчого документу від 18.04.2019. Постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у Тернопільській області від 18.04.2019 про повернення виконавчого документу, а саме виконавчого листа виданого Монастириським районним судом Тернопільської області виконавчого листа по справі №2-а-489/10 - скасовано.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Управлінням Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Тернопільській області подана апеляційна скарга, в якій скаржник зазначає, що не погоджується із прийнятим рішенням у зв'язку з порушенням судом першої інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, недостатнім дослідженням доказів по справі та надання їм неналежної оцінки під час ухвалення рішення. Судом не досліджено всіх фактів, що мають юридичне значення для вирішення справи, не надано належної оцінки доказам, не проаналізовано нормативно-правових актів, що регулюють виконання судових рішень та твердження щодо відсутності підстав у державного виконавця для повернення виконавчого документа стягувачу є абсурдним. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.
Позивач подала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що апеляційна скарга повністю суперечить діючому законодавству та фактичним даним, а тому не може підлягати задоволенню. Згідно положень Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та Порядку погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 440 від 03.09.2014 відповідальна особа органу державної виконавчої служби зобов'язана була вчинити дії щодо передачі рішень органам, що здійснюють казначейське обслуговування та проконтролювати виконання. Вважає рішення суду першої інстанції законним, а апеляційну скаргу безпідставною.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено і такі обставини підтверджуються матеріалами справи, що постановою Монастириського районного суду Тернопільської області від 12.11.2010 задоволено позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Монастириському районі Тернопільської області про визнання дій неправомірними та зобов'язання провести перерахунок та виплату соціальної допомоги.
Львівський апеляційний адміністративний суд своїм рішенням від 29.03.2012 постанову Монастириського районного суду Тернопільської області від 12.11.2010 скасував та ухвалив нове, яким адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнив частково. Зобов'язав Управління Пенсійного фонду України в Монастириському районі Тернопільської області провести ОСОБА_1 нарахування та виплату підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з врахуванням ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» починаючи з 27.04.2010 року з врахуванням виплачених сум.
На підставі заяви ОСОБА_1 Монастириський районний суд Тернопільської області 12.06.2018 видав виконавчий лист.
27.08.2018 року ухвалою Монастириського районного суду Тернопільської області заяву ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання задоволено й поновлено їй пропущений строк для пред'явлення виконавчого листа до виконання.
23.11.2018 ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу Бучацького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області на ухвалу Монастириського районного суду Тернопільської області від 27 серпня 2018 про поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання у справі № 2-а-489/2010 повернуто апелянту.
25.03.2019 старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області Дубчак М.З. відкрито виконавче провадження серії ВП №58703508 за виконавчим листом Монастириського районного суду Тернопільської області від 12.06.2018 №2-а-489/10.
Після відкриття виконавчого провадження державний виконавець не повідомляв стягувача - ОСОБА_1 про взяття на облік рішення, виконання якого гарантується державою. Також не передав виконавчих документів до органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів для погашення наявної заборгованості.
Листом від 05.04.2019 Бучацьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Тернопільської області повідомило відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції Тернопільської області, що ним нараховано ОСОБА_1 з 27.04.2010 року по 22.07.2011 року підвищення в розмірі 2530,02 грн. з урахуванням виплачених сум. Також вказало, що нарахування підвищень «дітям війни» згідно рішення суду здійснено лише по 22.07.2011 року, тобто до дня набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 06.07.2011 № 745 «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету». Попри це в листі зазначалося, що законами України про Державний бюджет на 2018-2019 роки виплати нарахованих підвищень «дітям війни» не передбачені, а тому виконання рішення суду за відсутності бюджетних асигнувань, вважатиметься порушенням статей 23, 116 Бюджетного кодексу України.
Отримавши вищевказану інформацію із Бучацького ОУПФУ, старший державний виконавець відділу примусового виконання рішень управління ДВС Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області Дубчак М.З. 18.04.2019 прийняла відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» постанову про повернення виконавчого документа стягувачу без виконання в зв'язку з тим, що Законами України про Державний бюджет на 2018, 2019 роки виплати нарахованих підвищень «дітям війни» не передбачені.
З таким рішенням державного виконавця позивач не погодилась і звернулась до суду за захистом порушених прав.
Задовольняючи адміністративний позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що у державного виконавця не було підстав, передбачених пунктом 9 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" для повернення виконавчого документу стягувачу, оскільки виконання рішення суду мало здійснюватися відповідно до Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та Порядку погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 440 від 03.09.2014.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції залишив поза увагою питання належного відповідача, чим допустив порушення норм процесуального права, з огляду на наступне.
Частинами 1-3 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII) регламентовано, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Згідно ч. 1 ст. 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Колегія суддів звертає увагу, що згідно статті 6 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» систему органів примусового виконання рішень становлять: 1) Міністерство юстиції України; 2) органи державної виконавчої служби, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку.
Відповідно до п. 3 Інструкції з організації примусового виконання рішень затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2832/5 «Про внесення змін до деяких наказів Міністерства юстиції України», який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 30 вересня 2016 року за № 1302/29432, органами державної виконавчої служби є: Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, до якого входить відділ примусового виконання рішень; управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, до складу яких входять відділи примусового виконання рішень; районні, районні в містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні, міжрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних територіальних управлінь юстиції.
Наказом Міністерства юстиції від 20 квітня 2016 року № 1183/5 затверджено Типове положення про управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі.
Відповідно до пункту 1 зазначеного Типового положення управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі (далі - Управління) є органом державної виконавчої служби, який входить до системи органів Міністерства юстиції України, підпорядковується Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та є структурним підрозділом головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі. До складу Управління входить відділ примусового виконання рішень.
Відтак, в цій категорії справ відповідачами можуть бути лише перераховані органи державної виконавчої служби. У зв'язку з тим, що структурні підрозділи органів державної виконавчої служби: відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відділи примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі не визначені як самостійні органи державної виконавчої служби, це виключає можливість їхньої участі як відповідачів у таких справах.
Таку ж правову позицію висловлено Верховним Судом при прийнятті 26 червня 2019 року постанови у справі №754/3679/17.
Як видно з матеріалів справи, адміністративний позов ОСОБА_1 було пред'явлено до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Тернопільській області, тобто до неналежного відповідача.
За змістом ч.3 ст.48 КАС України, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. Після заміни сторони, залучення другого відповідача розгляд адміністративної справи починається спочатку. Заміна відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції.
Таким чином, з наведених вище норм слідує, що можливість заміни неналежного відповідача може бути здійснена виключно судом першої інстанції.
Отже, враховуючи що адміністративний позов заявлено до неналежного відповідача та з врахуванням відсутності у суду апеляційної інстанції можливості замінити його належним відповідачем, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову, який заявлений до неналежного відповідача.
Відповідно до ч. 2 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно п.4 ч.1, абз. 2 ч. 2 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
З урахуванням, що належним відповідачем у даній справі є Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Тернопільській області, а суд першої інстанції прийняв рішення про його права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, не залучивши до участі у справі.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, не вирішивши питання заміни неналежної сторони або залучення до участі в справі другого відповідача, порушив норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи та у свою чергу є підставою для скасування судового рішення.
Керуючись ст. 272, 287, 308, ст. 315, ст. 317, ст. 321, ст. 322 ст. 325, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Тернопільській області - задовольнити.
Рішення Монастириського районного суду Тернопільської області від 02 липня 2019 року у справі № 603/273/19 - скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Тернопільській області про визнання дій неправомірними та скасування постанови відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення. У випадку оголошення судом апеляційної інстанції лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя З. М. Матковська
судді С. М. Кузьмич
Р. М. Шавель