18 вересня 2019 рокуЛьвів№ 857/9259/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Іщук Л. П.,
суддів - Обрізка І. М., Онишкевича Т. В.,
за участю секретаря судового засідання - Кітраль Х. І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області на рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 29 липня 2019 року, ухвалене головуючим суддею Крилюк М. І. об 11:41 год у м. Львові, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області про скасування постанови,
13 березня 2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області, в якому просив скасувати постанову в справі про адміністративне правопорушення від 19 листопада 2018 року серії ВР № 206416.
Вимоги позову обґрунтовані тим, що Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (далі - ПДР), він не порушував, а тому відповідач не мав права зупиняти керований ним автомобіль та вимагати від нього надання страхового полісу, оскільки перевірка документів може бути здійснена лише у зв'язку із зупиненням транспортного засобу, який порушує ПДР України.
Рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 29 липня 2019 року строк звернення до суду поновлено. Позов задоволено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області подало апеляційну скаргу, в якій, з покликанням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не враховано тієї обставини, що позивача правомірно притягнуто до адміністративної відповідальності, оскільки факт вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення, підтверджується матеріалами справи. Крім того, вказує на відсутність в матеріалах справи доказів, які б свідчили про поважність причин пропуску строку звернення до суду.
В судове засідання з розгляду апеляційної скарги учасники справи не прибули, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, а тому відповідно до частини четвертої статті 229, статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційний суд ухвалив розгляд апеляційної скарги здійснити за відсутності учасників справи та без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Заслухавши доповідь головуючого судді, проаналізувавши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 19 листопада 2018 року інспектором взводу № 1 роти № 2 батальйону Управління патрульної поліції у Івано-Франківській області Департаменту патрульної поліції Ляхович В. В. було винесено постанову ВР № 206416 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі.
Відповідно до вказаної постанови ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом Ауді А6, державний номерний знак, І777II, в м. Івано-Франківську, не виконав вимогу дорожного знаку 3.21 «в'їзд заборонено», чим порушив вимоги пункту 8.4 ПДР та при перевірці документів не пред'явив поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, чим допустив порушення підпункту "ґ" пункту 2.4 ПДР, відповідальність за яке передбачена частиною першою статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425 грн.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався тим, що оскільки відповідачем не подано доказів вчинення позивачем дорожньо-транспортної пригоди або складення відносно нього протоколу, правові підстави притягнення ОСОБА_1 до відповідальності відповідно до частини першої статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення відсутні.
Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до пункту 8.1 ПДР регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальниками.
Згідно з підпунктом «в» пункту 8.4 розділу 8 ПДР заборонні знаки запроваджують або скасовують певні обмеження в русі.
Частиною першою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів.
Згідно з абзацом 2 частини другої статті 16 Закону України "Про дорожній рух" водій зобов'язаний мати при собі та на вимогу працівників міліції, а водії військових транспортних засобів - на вимогу посадових осіб військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, пред'являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Відповідно до пункту 21.3 статті 21 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при використанні транспортного засобу в дорожньому русі особа, яка керує ним, зобов'язана мати при собі страховий поліс (сертифікат). Страховий поліс пред'являється посадовим особам органів, визначених у пункті 21.2 цієї статті, на їх вимогу.
Аналогічна норма передбачена і підпунктом "ґ" пункту 2.1 ПДР.
Відтак, чинним законодавством встановлено безумовний обов'язок при використанні транспортного засобу в дорожньому русі особою, яка керує ним, мати при собі страховий поліс (сертифікат).
Згідно з пунктом 21.2 статті 21 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" контроль за наявністю договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється відповідними підрозділами Національної поліції при складанні протоколів щодо порушень правил дорожнього руху та при оформленні матеріалів дорожньо-транспортних пригод.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 35 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейський може зупиняти транспортні засоби, зокрема, у разі, якщо водій порушив ПДР.
Згідно з статтею 32 вказаного Закону поліцейський має право вимагати в особи пред'явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, у таких випадках: 1) якщо особа володіє зовнішніми ознаками, схожими на зовнішні ознаки особи, яка перебуває в розшуку, або безвісно зниклої особи; 2) якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення; 3) якщо особа перебуває на території чи об'єкті із спеціальним режимом або в місці здійснення спеціального поліцейського контролю; 4) якщо в особи є зброя, боєприпаси, наркотичні засоби та інші речі, обіг яких обмежений або заборонений, або для зберігання, використання чи перевезення яких потрібен дозвіл, якщо встановити такі права іншим чином неможливо; 5) якщо особа перебуває в місці вчинення правопорушення або дорожньо-транспортної пригоди, іншої надзвичайної події; 6) якщо зовнішні ознаки особи чи транспортного засобу або дії особи дають достатні підстави вважати, що особа причетна до вчинення правопорушення, транспортний засіб може бути знаряддям чи об'єктом вчинення правопорушення.
Пунктом 2.4 ПДР встановлено, що на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред'явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1, серед яких і поліс (договір) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Частиною першою статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), - тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Аналіз викладених правових норм дає підстави для висновку, що працівники поліції вправі здійснювати контроль за наявністю у водія поліса (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів як при складенні протоколів щодо порушень правил дорожнього руху та оформленні матеріалів дорожньо-транспортних пригод, так і при зупинці транспортного засобу за наявності для того законних підстав.
Як видно з матеріалів справи, ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом Ауді А6, державний номерний знак, НОМЕР_1 , в м. Івано-Франківську, не виконав вимогу дорожнього знаку 3.21 «в'їзд заборонено», у зв'язку з чим працівник поліції зупинив вказаний транспортний засіб та здійснив перевірку документів, в тому числі і поліса (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Апеляційний суд вважає, що поліцейським не надано доказів підстав для зупинення транспортного засобу, на якому рухався позивач, передбачених статтею 35 Закону України "Про Національну поліцію" та пунктом 2.4 ПДР, оскільки відповідно до статті 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Натомість оскаржувана постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за невиконання вимог дорожнього знаку 3.21 «в'їзд заборонено» ПДР та непред'явлення поліса (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів не містить інформації про здійснення будь-якої фіксації правопорушень.
Отже, у разі відсутності в оскаржуваній постанові по справі про адміністративне правопорушення зазначення інформації про технічний засіб, яким здійснювалась фіксація правопорушення, надане відповідачем відео з нагрудної камери, на яке відповідач покликався як на доказ вчинення позивачем порушень ПДР, не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення позивачем адміністративного правопорушення.
Зазначена правова позиція узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним в постанові від 24 лютого 2019 року у справі № 592/5576/17.
Більше того, судом першої інстанції встановлено, і таке не спростовано відповідачем, що наданим відеозаписом не зафіксовано порушення позивачем ПДР в частині невиконання вимог дорожнього знаку 3.21 «в'їзд заборонено» ПДР як підстави для зупинки відповідного транспортного засобу, а тільки непред'явлення поліса (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів після його зупинки та процес складення працівником поліції постанови про адміністративне правопорушення.
Інших доказів, які б свідчили про наявність у діях позивача складу адміністративного правопорушення судом у цій справі не встановлено, а позивач заперечує вчинення ним адміністративного правопорушення.
Таким чином, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції, що поліцейським без законних для цього підстав здійснено зупинку транспортного засобу, яким рухався позивач, що в свою чергу виключало право на реалізацію повноважень вимагати в останнього пред'явлення полісу (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції зробив правильний висновок про наявність підстав для скасування оскаржуваної постанови про накладення на позивача адміністративного стягнення, з огляду на відсутність доказів, які підтверджують вину позивача у вчиненні адміністративного правопорушення.
Щодо покликань відповідача на ненадання позивачем доказів, які б свідчили про поважність причин пропуску строку звернення до суду, суд вважає такі безпідставними з огляду на звернення позивача із вказаним позовом до Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області, який ухвалою від 08 січня 2019 року в справі № 346/6152/18 залишено без розгляду, а також перебування позивача на стаціонарному лікуванні в період з 19 січня 2019 року по 26 лютого 2019 року, що підтверджується наявною в матеріалах довідкою Коломийської центральної районної лікарні № 71.
За наведених обставин, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, що відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись статтями 272, 286, 310, 315, 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України,
Апеляційну скаргу Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 29 липня 2019 року у справі № 347/448/19 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та не може бути оскаржена.
Головуючий суддя Л. П. Іщук
судді І. М. Обрізко
Т. В. Онишкевич