Справа № 320/5965/18 Суддя (судді) першої інстанції: Кушнова А.О.
17 вересня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Файдюка В.В.
суддів: Мєзєнцева Є.І.
Чаку Є.В.
При секретарі: Марчук О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги, -
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області, в якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Київській області від 03 серпня 2018 року за №Ф-89950-51 про сплату недоїмки в сумі 4914,36 грн.
На обґрунтування вказаних позовних вимог зазначив, що податковим органом не було проведено жодної документальної перевірки, а відтак, і не вручено жодного акту, складеного за результатами такої перевірки. Крім того, у вимозі про сплату єдиного соціального внеску обов'язковим полем для заповнення є - реквізити рішення, на виконання якого видано вимогу. Проте, як вбачається з оскаржуваної вимоги, така інформація податковим органом не вказана, отже вимогу було виписано без прийняття рішення про наявність підстав для примусового списання.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2019 року даний позов задоволено.
Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 03 серпня 2018 року №Ф-89950-51 на суму 4914,36 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з того, що відсутні безпосередні докази нарахування позивачем або органом доходів і зборів сум єдиного внеску у розмірі 4914,36 грн. (звіти, акти документальної перевірки, рішення), а посилання представника відповідача на дані інтегрованої картки платника та подану до суду роздруківку картки не є достатнім доказом виникнення у позивача спірної заборгованості. Із наведених відповідачем аргументів не слідує право контролюючого органу здійснювати нарахування єдиного внеску без проведення документальної перевірки, натомість саме під час проведення документальної перевірки контролюючий орган може встановити чи було отримано платником дохід від здійснення господарської діяльності та визначити базу нарахування єдиного внеску.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати дане та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
На думку апелянта, оскаржуване рішення винесене судом з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказано, що наявність у позивача боргу по сплаті єдиного соціального внеску підтверджується картками особового рахунку платника податку - фізичної особи-підприємця, яка обрала спрощену систему оподаткування. При цьому, нарахування мінімального страхового внеску відбувається не за результатом контрольно-перевірочної роботи, оскільки територіальним органом ДФС не проводиться податкова перевірка, а за результатами автоматичних нарахувань з єдиного внеску не приймається акт перевірки та податкове повідомлення-рішення.
Відповідно до ч.1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявності у ній і додатково поданими доказами, і перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) був зареєстрований як фізична особа-підприємець 15 березня 2005 року за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивачем обрано спрощену систему оподаткування з 01 липня 2013 року та відповідно останній належить до 3 групи платників єдиного податку, про що свідчить заява про застосування спрощеної системи оподаткування від 16 травня 2013 року.
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 13 листопада 2018 прку № НОМЕР_2 станом на вказану дату внесено відповідний запис до розділу Дата та номер запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем, підстава для його внесення щодо фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , а саме, дата запису: 14 вересня 2018 року; номер запису: 23510060004000322, стан суб'єкта: припинено, підстава: власне рішення.
25 жовтня 2018 року позивачем було одержано вимогу ГУ ДФС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 03 серпня 2018 року №Ф-89950-51, якою орган доходів і зборів вимагав у позивача сплатити борг з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування станом на 31 липня 2018 року у розмірі 4914,36 грн.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Даючи правову оцінку вищевикладеним обставинам справи, колегія суддів приходить до наступного висновку.
Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464-VI), який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Пунктом 2 ч.1 статті 1 Закону №2464-VI визначено, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктом 4 ч.1 статті 4 Закону №2464-VI із змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» №909-VIII від 24 грудня 2015 року, що набрали чинності з 01 січня 2016 року, встановлено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Отже, з 01 січня 2016 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 є платником єдиного внеску.
При цьому, ч.4 статті 4 Закону №2464-VI передбачено, що особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За нормами абз.7 ч.1 статті 5 Закону №2464-VI зняття з обліку платників єдиного внеску осіб, зазначених в абзацах другому, п'ятому та сьомому пункту 1 та пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органами доходів і зборів на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, платників єдиного внеску - фізичних осіб-підприємців, - на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку.
Відповідно до абз.2 ч.1 статті 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Отже, відповідно до зазначених норм, позивач є платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Так, згідно п.3 ч.1 статті 7 та ч.5 статті 8 Закону №2464-VI визначено, що з 01 січня 2016 року єдиний внесок для фізичних осіб - підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування, становить у розмірі 22 відсотки. Єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Відповідно до ч.3 статті 9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи (ч.8 статті 9 Закону).
Відповідно до ч.2,3 статті 25 Закону №2464-VI у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.
Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Згідно ч.4 статті 25 Закону №2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.
У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
Розділом VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року №449 (далі - Інструкція; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), визначено порядок стягнення заборгованості з платників.
Пунктом 2 розділу VI Інструкції передбачено, що у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції у порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.
В разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.
Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.
Абзацами 1-4 пункту 3 розділу VI Інструкції передбачено, що органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:
дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;
платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;
платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
У випадку, передбаченому абзацом другим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) приймається відповідним органом доходів і зборів протягом 10 робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки.
Відповідно до абзацу 1 пункту 4 розділу VI Інструкції вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Аналіз змісту вищенаведених норм свідчить про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.
Відповідна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11 вересня 2018 року (справа №826/11623/16).
Позивач, з позицією якого погодився і суд першої інстанції, зазначив, що обчислення вказаного в оскаржуваній податковій вимозі єдиного внеску фіскальним органом здійснено не на підставі актів документальних перевірок правильності нарахування та сплати єдиного соціального внеску, звітності, що подається платниками до фіскальних органів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суму виплат (доходу), на які нараховується єдиний внесок.
Згідно п.1 ч.2 статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до ч.8 статті 9 Закону № 2464-VI платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5 1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Згідно ч.12 статті 9 Закону № 2464-VI єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Відповідно до п.6 ч.1 статті 1 Закону № 2464-VI недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Згідно ч.4 статті 25 Закону № 2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Відповідно до абз.11 п.3 розділу VI Інструкції вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач відповідно до облікових даних інформаційної системи ГУ ДФС у Київській області має заборгованість, яка станом на 17 грудня 2018 року становить 4914,36 грн. та складається з: 2457,18 грн. - нарахування за 1 квартал 2018 року, термін сплати 19 квітня 2018 року; 2457,18 грн. - нарахування за 2 квартал 2018 року, термін сплати 19 липня 2018 року.
Окремо слід зазначити, що позивач не заперечує факту несплати єдиного внеску, а також не заперечує свого обов'язку щодо такої сплати.
Крім того, як встановлено судом та вказано безпосередньо у вимозі про сплату боргу (недоїмки), вона винесена відповідачем на підставі облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів.
Згідно п. 38.1 статті 38 Податкового кодексу України, виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.
За наведених обставин, враховуючи несплату позивачем єдиного внеску за 1-2 квартали 2018 роки, суд дійшов висновку, що спірна вимога прийнята контролюючим органом у межах компетенції. Відтак, в контексті наведених вище норм, відсутні правові підстави вважати, що спірна вимога є протиправною, відповідно, відсутні підстави для її скасування.
Суд також звертає увагу позивача, що відповідно до вимог п.13 розділу VІІ Інструкції № 449, строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.
З огляду на наведені правові норми, фактичні обставини справи та враховуючи наявність недоїмки, слід погодитись з твердженням податкового органу про відсутність підстав для задоволення позову.
Посилання позивача на окремі недоліки оформлення оскаржуваної вимоги колегія суддів не бере до уваги та зазначає, що окремі дефекти форми рішення контролюючого органу не повинні сприйматися як безумовні підстави для висновку щодо протиправності спірного рішення і, як наслідок, про його скасування.
Якщо спірне рішення прийнято контролюючим органом у межах своєї компетенції та з його змісту можна чітко встановити зміст цього рішення (зокрема, порушення законодавства, за які застосовуються відповідні санкції, та розмір останніх), таке рішення може бути визнане правомірним навіть у разі, коли не дотримано окремих елементів форми спірного рішення.
Вказані позивачем недоліки оформлення оскаржуваної вимоги не можуть бути самостійною підставою для визнання протиправним такого рішення за умови, якщо позивачем вчинено порушення вимог податкового законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган. При розгляді податкових спорів перевага надається змісту документа порівняно з його зовнішньою формою.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11 вересня 2018 року по справі 826/11623/16.
З наведеного вбачається, що відповідачем правомірно винесено податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 03 серпня 2018 року №Ф-89950-51 б урахуванням всіх обставин справи, тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції обставини справи було з'ясовані неповно, та як наслідок було прийняте необґрунтоване судове рішення, що є підставою для його скасування апеляційним судом та прийняття нового рішення у справі.
Відповідно до ч.1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 246, 308, 315, 317, 321, 325, 329, 331 КАС України суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області - задовольнити.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2019 року - скасувати та ухвалити нову постанову.
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги - відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5 статті 328 КАС України.
Головуючий суддя: В.В. Файдюк
Судді: Є.І. Мєзєнцев
Є.В. Чаку