Головуючий І інстанції: Панов М.М.
18 вересня 2019 р. Справа № 520/5369/19
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Сіренко О.І.,
Суддів: Донець Л.О. , Бенедик А.П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі Харківського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.07.2019, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 05.07.19 по справі № 520/5369/19
за позовом ОСОБА_1
до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі Харківського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі Харківського міського відділення Управління виконавчої дирекції ФСС України в Харківській області, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі - Харківського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 страхових виплат за період з 01.08.2017 по 01.05.2018;
-скасувати Постанову Харківського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області від 13.09.2017 року №2012/23042/4849/28 "Про припинення страхових виплат ОСОБА_1 з 01.08.2017;
-зобов'язати управління Виконавчої Дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі - Харківського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 страхові виплати за період з 01.08.2017 по 01.05.2018 негайно після проголошення судового рішення.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що дії оскаржувані рішення та дії відповідача є неправомірними та такими, що не відповідають вимогам законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
05 липня 2019 року рішенням Харківського окружного адміністративного судуАдміністративний позов ОСОБА_1 Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі Харківського міського відділення Управління виконавчої дирекції ФСС України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено.
Визнано протиправними дії управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі - Харківського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 страхових виплат за період з 01.08.2017 по 01.05.2018.
Скасовано Постанову Харківського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області від 13.09.2017 №2012/23042/4849/28 "Про припинення страхових виплат ОСОБА_1 з 01.08.2017 року.
Зобов'язано управління Виконавчої Дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі - Харківського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 страхові виплати за період з 01.08.2017 по 01.05.2018.
Допущено до негайного виконання рішення суду у межах суми стягнення за один місяць.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в розмірі 768 грн. 40 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі Харківського міського відділення Управління виконавчої дирекції ФСС України в Харківській області.
Відповідач, не погодившись із прийнятим рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати судове рішення та прийняти нове про відмову у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції порушив при прийнятті рішення норми матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення питання по суті. Пояснив, що оскільки проживання позивача у м.Харкові не підтверджене, відповідно підстави для проведення страхових виплат у відповідача відсутні. Стверджує, що відповідач не мав права проводити виплати позивачу, оскільки районною комісією з питань призначення відновлення) соціальних виплат ВПО при адміністрації Московського району Харківської міської ради ухвалено рішення про відмову у відновленні соціальних виплат. Отже, посилаючись на викладені доводи вважає позовні вимоги такими, що задоволенню не підлягають.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно з ч. 4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційних скарг, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 є особою, яка переміщена з тимчасово окупованої території України, що підтверджується довідкою від 21.05.2018 №0000540771 виданою управлінням праці та соціального захисту населення адміністрації Основ'янського району Харківської міської ради.
ОСОБА_1 перебуває на обліку у Фонді соціального страхування України з 01 серпня 2001 року, та має зареєстрований страховий випадок профзахворювання, що отримане 04 вересня 1994 року.
За висновком МСЕК від 03 жовтня 2002 року серія 2-20ЛИ №0013160 позивачу встановлена стійка втрата професійної працездатності 40% та 3 група інвалідності, безстроково.
22.04.2019 року через адвоката позивач звернувся до відповідача щодо надання інформації про законні правові підстави не виплати позивачу страхових виплат з моменту взяття його на облік відповідачем.
Листом від 10.05.2019 року №15.02-14/3196 на запит відповідач повідомив, що з 01.08.2017 року виплати позивачу відділенням припинені на підставі протоколу від 09.08.2017 №49 "Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, які здійснили реєстрацію місця проживання на території Московського району м. Харкова", а саме у зв'язку з не підтвердженням фактичного місця проживання.
На підставі заяви позивача від 21.05.2018 року про продовження раніше призначених виплат Постановою відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Харків від 01.06.2018 №2052/28022/1704/19 "Про продовження раніше призначеної щомісячної страхової виплати" ОСОБА_1 з 01 травня 2018 року продовжено раніше призначену виплату щомісячної страхової виплати.
Відтак, відповідачам не нараховані та не виплачені позивачу страхові виплати за період з 01.08.2017 по 01.05.2018 року.
Вважаючи протиправними такі дії відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з протиправності дій відповідача щодо припинення страхових виплат позивачу.
Колегія суддів частково погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно статті 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікованаЗаконом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 №1706-VII.
Статтею 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" визначено, що для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Відповідно до ст. 12 Закону України Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа:1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину;3) повернулася до покинутого місця постійного проживання;4) виїхала на постійне місце проживання за кордон;5) подала завідомо недостовірні відомості.
Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров'я визначеніЗаконом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" № 1105-XIV від 23.09.1999( Закон № 1105-XIV).
У відповідності до вимог ст. 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування", страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з'ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або це виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством.
Положеннями пункту 3 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" передбачено, що особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України.
Порядок надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, передбачених загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території і районів проведення антитерористичної операції затверджено постановою правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 11.12.2014 №20 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.01.2015 за №6/26451.
Пунктом 3 Розділу 3 Порядку №20 передбачено, що особи, які тимчасово переміщені, мають право на продовження раніше призначених та нарахованих страхових виплат у робочому органі виконавчої дирекції Фонду за фактичним місцем проживання (перебування) на підставі заяви, до якої додаються копії довідки про взяття на облік, паспорта або документа, що посвідчує особу, та реєстраційного номера облікової картки платника податків або серії та номера паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера та офіційно повідомили про це відповідні державні органи і мають відмітку у паспорті). Копії засвідчуються працівником відділення при пред'явленні оригіналів.
Як вбачається із оскаржуваної постанови, підставою для її прийняття стало не підтвердження місця проживання позивача.
Проте, колегія суддів звертає увагу на те, що жодних доказів того, що позивач не проживає у місті Харкові Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції не надано.
Відповідно до ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах військового або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Стаття 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" передбачає, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Згідно зі статтею 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", місце проживання - це житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає постійно або тимчасово.
Відповідно до статті 29 Цивільного кодексу України, місце проживання фізичної особи - це житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Частина 6 статті 29 Цивільного кодексу України дозволяє фізичній особі мати кілька місць проживання.
Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суд при розгляді цієї справи враховує практику ЄСПЛ, у тому числі й рішення в справах "Пічкур проти України", "Ілашку та інші проти Молдови та Росії" як джерело права відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".
Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів вважає, що відповідач, припинивши виплату позивачу страхових виплат за період з 01.07.2017 по 01.07.2018 року, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, без дотримання вимог ч.2 ст.2 КАС України.
Відповідно до ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем не надано належних доказів на обґрунтування правомірності припинення позивачу страхових виплат, не вказано, яка з обставин, визначених Законом, стала підставою для невиплати (призупинення виплати) страхових виплат ОСОБА_1 .
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо протиправності дії відповідача щодо припинення виплат страхових виплат.
Аналогічну правова позиція викладена у постановах від 13 березня 2018 року у справі №235/4162/17, 20 березня 2018 року у справі №234/2389/17, що в силу приписів ч.5 ст. 242 КАС України, враховується судом апеляційної інстанції.
Зокрема, в рішенні Верховного Суду від 03.05.2018 у зразковій справі №805/402/18, яке, у відповідності до постанови Великої Палати Верховного Суду, набрало законної сили 04.09.2018 року, що в силу приписів ч.5 ст. 242 КАС України, враховується судом апеляційної інстанції.
У відповідності до приписів ч. 3 ст. 291 Кодексу адміністративного судочинства України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Як вбачається з наявної в матеріалах справи постанови Фонду соціального страхування від 01.06.2018 року №2052/28022/1704/19 ОСОБА_1 поновлено страхові виплати з 01.05.2018 року (а.с.22).
Відповідно до ч. 7 ст. 47 Закону №1105-ХІV, якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв'язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України "Про оплату праці".
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність визнати протиправними дії управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі - Харківського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 страхових виплат за період з 01.08.2017 по 01.05.2018 року та скасування рішення про припинення позивачу страхових виплат.
Таким чином, колегія суддів вказує на те, що судом першої інстанції вірно скасовано Постанову Харківського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області "Про припинення страхових виплат ОСОБА_1 з 01.08.2017 року, проте помилково визначено дату та номер оскаржуваної постанови.
Так, матеріали справи містять постанову Харківського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області від 17.08.2017 року №2052/28022/1704/18, якою припинено ОСОБА_1 з 01.08.2017 року виплату страхових виплат, у зв'язку з не підтвердженням місця проживання на підставі протоколу комісії Московського району від 09.08.2017 року №49.
Іншої постанови про припинення ОСОБА_1 з 01.08.2017 року виплату страхових виплат матеріали справи не містять.
Крім того, відповідач у відзиві на адміністративний позов та в апеляційній скарзі посилається на те, що припинення виплат ОСОБА_1 з 01.08.2017 року здійснено на підставі постанови Харківського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області від 17.08.2017 року №2052/28022/1704/18.
Відповідно до ст.22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Згідно з ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення.
Слід зазначити, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
В справі «East/WestAllianceLimited» проти України» (№ 19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги» та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов'язання за цим положенням. Межі обов'язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа № 30210/96).
Так, колегія суддів заважує, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
У статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право громадянина на одержання призначеної йому пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначені страхові виплати.
Таким чином, враховуючи встановлення протиправності зазначених дій відповідача, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним та ефективним способом захисту порушених прав позивача є скасування постанови Харківського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області від 17.08.2017 року №2052/28022/1704/18 "Про припинення страхових виплат ОСОБА_1 з 01.08.2017 року та зобов'язання управління Виконавчої Дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі - Харківського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 страхові виплати за період з 01.08.2017 по 01.05.2018 року.
Приписами ч. 1 ст. 371 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.
Згідно ч. 1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
У відповідності до ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З урахуванням вищевикладеного та відповідно до вимог ст. 317 КАС України, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині задоволення позовних вимог про скасування постанови Харківського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області від 13.09.2017 року №2012/23042/4849/28 "Про припинення страхових виплат ОСОБА_1 з 01.08.2017 року з прийняттям нової постанови в ці й частині, якою скасувати постанову Харківського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області від 17.08.2017 року №2052/28022/1704/18 "Про припинення страхових виплат ОСОБА_1 з 01.08.2017 року.
В іншій частині рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 268, 286, 308, 310, 311, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 326, 327 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі Харківського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України - задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.07.2019 по справі № 520/5369/19 скасувати в частині задоволення позовних вимог про скасування постанови Харківського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області від 13.09.2017 року №2012/23042/4849/28 "Про припинення страхових виплат ОСОБА_1 з 01.08.2017 року.
В цій частині прийняти нову постанову, якою скасувати постанову Харківського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області від від 17.08.2017 року №2052/28022/1704/18 "Про припинення страхових виплат ОСОБА_1 з 01.08.2017 року.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач (підпис)О.І. Сіренко
Судді(підпис) (підпис) Л.О. Донець А.П. Бенедик