Справа № 620/753/19 Суддя (судді) першої інстанції: Падій В.В.
16 вересня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Губської Л.В., Степанюка А.Г., секретар судового засідання Гордієнко Л.М., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Чернігівської міської ради на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 15 травня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Чернігівської міської ради про визнання протиправним та скасування пункту рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
15.03.2019 р. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Чернігівської міської ради про визнання протиправним та скасування пункту 5 рішення Чернігівської міської ради від 26.10.2018 № 35/VII-24 у частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 , орієнтовною площею 0,0686 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); зобов'язання Чернігівської міської ради розглянути повторно на найближчому пленарному засіданні заяву ОСОБА_1 від 07.07.2017 та надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 , орієнтовною площею 0,0686 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне рішення відповідача прийнято без законних підстав.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 15 травня 2019 року позовні вимоги задоволено у повному обсязі.
Суд першої інстанції виходив з того, що відповідач відмовив позивачу у наданні дозволу на розробку землеустрою з підстав не встановлених законодавством, внаслідок чого, спірні рішення є протиправним.
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 15 травня 2019 року як таке, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.
Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що спірне рішення прийняте відповідно до вимог чинного законодавства, оскільки земля, на яку позивач бажав отримати дозвіл на розробку проекту землеустрою, відповідає зоні Ж-1 «житлова зона індивідуальної садибної та блокованої забудови». Відповідно до плану дії обмежень за екологічними умовами належить до зони потенційного підтоплення ґрунтовими водами.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, яким підтримано висновки суду першої інстанції.
Відповідно до ст.311 КАС України, апеляційну скаргу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, та обговоривши доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 07.07.2017 ОСОБА_1 звернувся до Чернігівської міської ради з письмовим клопотанням про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність у межах норм безоплатної приватизації для будівництва і обслуговування жилого будинку орієнтовною площею 0,0686 га, яка знаходиться в АДРЕСА_1 навпроти будинку за адресою : АДРЕСА_2 . До клопотання додав копії паспорта і ідентифікаційного номера; графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (а.с.28-32).
Рішенням Чернігівської міської ради від 28.02.2018 №28/VІІ-23 (пункт 9) відмовлено позивачу у наданні вищевказаного дозволу, посилаючись на норми частини 7 статті 118 Земельного кодексу України та лист Управління архітектури та містобудування Чернігівської міської ради від 12.02.2018 № 01-18/219, в якому останнє зазначило про відсутність правових підстав для винесення на розгляд сесії Чернігівської міської ради питання щодо надання дозволу ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0686 га по АДРЕСА_1 (згідно з наданою схемою) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) до зняття встановленої пунктом 3 рішення Чернігівської міської ради від 28.11.2014 «Про надання дозволу на розроблення проекту Детального плану території групи житлових кварталів «Лісковиця» (45 сесія 6 скликання) тимчасової заборони на надання дозволів громадянам на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок (вільних від забудови земель запасу комунальної власності) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) до затвердження проекту Детального плану території групи житлових кварталів «Лісковиця».
Чернігівський окружний адміністративний суд рішенням від 10.09.2018 у справі №2540/2494/18, яке набрало законної сили 17.10.2018, адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнив частково: визнав протиправним та скасував пункт 9 рішення Чернігівської міської ради від 28.02.2018 в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в АДРЕСА_1 , орієнтовною площею 0,0686 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); зобов'язав Чернігівську міську раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.07.2017 та вирішити питання щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в АДРЕСА_1 , орієнтовною площею 0,0686 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні (а.с.43-48).
На виконання рішення суду від 10.09.2018 року по справі № 2540/2494/18 відповідачем було повторно розглянуто заяву позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0686 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 .
Рішенням від 26.10.2018 №35/VІІ-24 (пункт 5) Чернігівська міська рада відмовила позивачу у наданні вищевказаного дозволу, посилаючись на норми частини 7 статті 118 Земельного кодексу України та лист Управління архітектури та містобудування Чернігівської міської ради від 12.02.2018 № 01-18/219 (а.с.36).
Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся до суду за захистом охоронюваних законом прав та інтересів.
Вказані обставини підтверджені відповідними належними, допустимими та достатніми доказами, і не є спірними.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої ст. 121 Земельного кодексу України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району; для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара; для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара; для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара; для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара; для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.
Згідно з частиною шостою ст. 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідно до частини сьомої ст. 118 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Проте, Відповідачем будь-яких доказів наявності підстав визначених законом для відмови у наданні Позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відповідної земельної ділянки не надано.
А згідно з частиною другою ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, вимоги якої Відповідачем не виконано.
Отже, відмова у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, виходячи з вимог статті 118 Земельного кодексу України, повинна бути мотивованою та може бути пов'язаною виключно з невідповідністю місця розташування земельної ділянки вимогам законів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Згідно з частиною 10 статті 17 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", генеральні плани населених пунктів та зміни до них розглядаються і затверджуються відповідними сільськими, селищними, міськими радами на чергових сесіях протягом трьох місяців з дня їх подання.
Відповідач, же як на підставу для відмови в наданні дозволу посилається на лист управління архітектури Чернігівської міської ради від 12.02.2018 року №01-18/219.
Однак, рішенням суду від 10.09.2018 року по справі №2540/2494/18 вже було встановлено, що обставини викладені в листі управління архітектури та містобудування Чернігівської міської ради від 12.02.2018 року № 01-18/219 не є підставою для відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою в розумінні статті 118 Земельного кодексу України.
Рішення суду від 10.09.2018 року по справі №2540/2494/18 має преюдиційний характер, а обставини встановлені ним не підлягають доказуванню в силу ч.4 ст. 78 КАС України
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про визнання протиправним та скасувати рішення Чернігівської міської ради від 26.10.2018 року в частині відмови Позивачу в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.
Щодо доводів відповідача про те, що вимога позивача про зобов'язання надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є втручанням суду в дискреційні повноваження, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №11(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
У разі наявності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Відповідно до пункту 4 частини першої 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії. Тобто дії, які він повинен вчинити за законом.
Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Однак, з матеріалів справи вбачається факт не виконання рішення суду від 10.09.2018 року та не взяття до уваги висновків суду при повторному розгляді порушеного Позивачем питання.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що в даному випадку вимога про зобов'язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 , орієнтовною площею 0,0686 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), не є втручанням суду в дискреційні повноваження, а є реалізацією права позивача на належний та ефективний судовий захист його порушеного права.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 06.03.2019 року по справі №1640/2594/18.
У зв'язку з наведеним, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог та їх задоволення.
Отже, всі наведені апелянтом аргументи колегією суддів вважаються такими, що не заслуговують уваги, оскільки вони не спростовують вірних висновків суду першої інстанції про задоволення позовних вимог у повному обсязі для повного захисту прав та інтересів позивача.
Стаття 77 КАС України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
На підставі вищезазначеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відсутні підстави для її скасування.
Повне рішення складено 16.09.2019 року.
Керуючись статтями 308, 309, 311, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Чернігівської міської ради на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 15 травня 2019 року - залишити без задоволення.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 15 травня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Чернігівської міської ради про визнання протиправним та скасування пункту рішення, зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Колегія суддів: О.В. Карпушова
Л.В. Губська
А.Г. Степанюк