П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
18 вересня 2019 р.м.ОдесаСправа № 400/845/19
Головуючий в 1 інстанції: Малих О.В.
Дата і місце ухвалення: 27.06.2019р., м.Миколаїв
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого - судді : Бойка А.В.,
суддів: Федусика А.Г.,
Шевчук О.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 червня 2019 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Інгульського відділу Державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області про визнання дій протиправними та скасування постанови,
В березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Інгульського відділу Державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області про визнання протиправними дій головного державного виконавця Інгульського відділу Державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Суслової М.В. та скасування постанови ВП №37655471 від 24 вересня 2018 року про накладення на позивача штрафу в сумі 5166,72 грн.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 червня 2019 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною та скасовано постанову державного виконавця Інгульського відділу Державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Суслової М.В. про накладення штрафу від 24.09.2018 року ВП № 37655471. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні вимог про визнання протиправними дій головного державного виконавця Інгульського відділу ДВС міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Суслової М.В., 29.07.2019 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на не повне з'ясування судом обставин справи та не правильне застосування норм матеріального права при вирішенні вказаної вимоги.
В своїй скарзі апелянт зазначає, що при вирішенні спору судом не враховано, що при прийнятті незаконної постанови про накладення штрафу ВП №37655471 від 24 вересня 2018 року державний виконавець Інгульського відділу ДВС міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Суслова М.В. порушила право, свободу фізичної особи скаржника на вільне розпорядження та володіння грошовими коштами, що, серед іншого, призвело до необхідності звернення останнього до суду за захистом своїх прав та понесення витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору.
Апелянт посилається на те, що до прийняття Миколаївським окружним адміністративним судом рішення щодо законності постанови про накладення штрафу зі сторони суб'єкта владних повноважень існувала можливість незаконного стягнення такого штрафу. Визнання в судовому порядку незаконною постанови про накладення штрафу ВП №37655471 від 24 вересня 2018 року, за твердженнями апелянта, беззаперечно свідчить про незаконність дій державного виконавця, який прийняв таку постанову.
У зв'язку з цим, в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 27.06.2019 року в частині вимог позову, в задоволенні яких відмовлено, та прийняття у відповідній частині нової постанови - про визнання незаконними дій державного виконавця Інгульського відділу Державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Суслової М.В.
Також, апелянт просить змінити рішення від 27.06.2019 року в частині розподілу судових витрат та стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Інгульського відділу ДВС міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 1536,80 грн.
Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для задоволення скарги.
Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що в провадженні Інгульського відділу ДВС міста Миколаєва Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області перебуває виконавче провадження №37655472 з примусового виконання виконавчого листа №2/489/1006/13, виданого 01.04.2013 року Ленінським районним судом м. Миколаєва, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі 500 (п'ятсот) грн., щомісячно, починаючи з 19.02.2013 року і до досягнення дитиною повноліття, з індексацією відповідно до закону відкритого 18.04.2013 року.
24.09.2018 року державним виконавцем Інгульського ВДВС Сусловою М.В винесено постанову у ВП № 37655472 про накладення штрафу, якою на позивача накладено штраф у розмірі 5155,72 грн. на підставі ст.71 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов ОСОБА_1 в частині вимог про скасування постанови про накладення штрафу ВП №37655471 від 24 вересня 2018 року, виходив з того, що відповідальність за несплату аліментів у вигляді накладення штрафу запроваджено Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» №2475-VIII від 03.07.2018 року, який вступив в дію з 28.08.2018 року. З посиланням на положення статті 58 Конституції України, суд першої інстанції зазначив, що хоча з моменту набрання чинності частини 14 статті 71 Закону №1404-VIII у відповідача виникло право на накладення штрафу на боржників у розмірі 50% суми заборгованості зі сплати аліментів, однак наявність такої заборгованості має відраховуватися починаючи з 28.08.2018 року.
Рішення суду першої інстанції в цій частині сторонами не оскаржено, а тому, на підставі ч.1 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції не переглядає правильність висновків суду у відповідній частині.
Відмовляючи в задоволенні вимог ОСОБА_1 про визнання протиправними дій головного державного виконавця Інгульського відділу Державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Суслової М.В. суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не обґрунтовано і не надано відповідних доказів, яким чином діями державного виконавця порушено його права або інтереси, для відновлення яких він звернувся з даним позовом до суду.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції. При цьому, апеляційний суд виходить з наступного.
Згідно ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Аналіз вказаної норми Кодексу дає підстави вважати, що адміністративне судочинство спрямоване на захист прав, свобод та інтересів осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. При цьому, захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту порушення законного права (свободи, інтересу) саме суб'єкта звернення до суду, тобто, позивача.
Частиною 1 статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Таким чином, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права, в зв'язку із прийняттям рішення суб'єктом владних повноважень, особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав.
Навіть у разі наявності порушення вимог Закону діями суб'єкта владних повноважень зазначене не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов'язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушених його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями. При цьому, порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
Таким чином, властивостями оскарження наділені лише ті рішення, дії чи бездіяльність, які створюють реальні правові наслідки для цієї особи, впливають на стан її суб'єктивних прав і обов'язків. А захист прав, свобод та інтересів в адміністративному судочинстві має відповідати критерію ефективності і призводити до відновлення правового становища особи, яке існувало до такого порушення.
Зокрема, право на захист - це самостійне суб'єктивне право, яке з'являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорення останнього.
З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Відсутність порушеного права та неправильний спосіб захисту встановлюються при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що прийняття судового рішення про визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця Інгульського відділу Державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Суслової М.В. про накладення штрафу від 24.09.2018 року ВП № 37655471 в повній мірі відновлює порушені права ОСОБА_1 у спірних правовідносинах.
В матеріалах справи відсутні докази про те, що державним виконавцем Інгульського відділу Державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Сусловою М.В., про визнання протиправними дій якої просить апелянт, вчинялися чи вчиняються будь-які дії, спрямовані на виконання вказаної постанови про накладення штрафу.
Ні із змісту позовної заяви, а ні із змісту апеляційної скарги не вбачається, яким саме чином дії державного виконавця при прийнятті постанови про накладення штрафу від 24.09.2018 року ВП № 37655471, яку скасовано в судовому порядку, впливають на права, свободи та законні інтереси позивача.
Апелянт посилається на те, що при прийнятті незаконної постанови про накладення штрафу ВП №37655471 від 24 вересня 2018 року державний виконавець Суслова М.В. порушила право на вільне розпорядження та володіння грошовими коштами, що, серед іншого, призвело до необхідності звернення до суду за захистом своїх прав та понесення витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору.
Колегія суддів не приймає до уваги такі доводи апелянта, оскільки у зв'язку з скасуванням постанови про накладення штрафу ВП №37655471 від 24 вересня 2018 року в судовому порядку, позивачу повернено сплачений ним судовий збір за вказану вимогу.
Апелянт, окрім абстрактного обґрунтування можливого порушення його прав в майбутньому, не наводить жодного конкретного порушення прав, які підлягають захисту в судовому порядку.
А відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправними дій державного виконавця, у зв'язку з відсутністю конкретно вираженого порушеного права останнього у спірних правовідносинах.
На підставі викладеного колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 висновків суду не спростовують, а тому підстав для задоволення скарги та скасування рішення суду першої інстанції від 27 червня 2019 року немає.
Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 червня 2019 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення або з дня вручення учаснику справи повного судового рішення.
Повний текст судового рішення виготовлено та підписано 18.09.2019 року.
Суддя-доповідач: А.В. Бойко
Суддя: А.Г. Федусик
Суддя: О.А. Шевчук