П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
17 вересня 2019 р.м.ОдесаСправа № 420/2383/19
Головуючий в 1 інстанції: Балан Я. В.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Шляхтицького О.І.,
суддів: Потапчука В.О., Семенюка Г.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради, Головного управління ДМС в Одеській області, про визнання протиправними відмов, зобов'язання вчинити певні дії, -
У квітні 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись з адміністративним позовом про визнання протиправними відмов Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради та Головного управління ДМС в Одеській області вклеїти нову фотографію в паспорт ОСОБА_1 зразка 1994 року (у формі книжечки) у зв'язку з досягненням нею 45-ти річного віку;
зобов'язання Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради та Головного управління ДМС в Одеській області вклеїти нову фотографію в паспорт ОСОБА_1 зразка 1994 року (у формі книжечки) у зв'язку з досягненням нею 45-ти річного віку;
визнання протиправними відмов Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради та Головного управління ДМС в Одеській області вклеїти нову фотографію в паспорт ОСОБА_2 зразка 1994 року (у формі книжечки) у зв'язку з досягненням нею 45-ти річного віку;
зобов'язання Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради та Головного управління ДМС в Одеській області вклеїти нову фотографію в паспорт ОСОБА_2 зразка 1994 року (у формі книжечки) у зв'язку з досягненням нею 45-ти річного віку.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2019 року, вищевказану позовну заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради, Головного управління ДМС в Одеській області, про визнання протиправними відмов, зобов'язання вчинити певні дії - залишено без руху та надано позивачам п'ятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_2 ) до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради (65017, м. Одеса, вул. Косовська 2-Д), Головного управління ДМС в Одеській області (65014, м. Одеса, вул. Преображенська 44), про визнання протиправною відмову Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради вклеїти нову фотографію в паспорт ОСОБА_1 зразка 1994 року (у формі книжечки) у зв'язку з досягненням нею 45-ти річного віку; зобов'язання Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради провести у рамках компетенції, встановленої законодавством, дії необхідні для вклеювання нової фотографії в паспорт ОСОБА_1 зразка 1994 року (у формі книжечки) у зв'язку з досягненням нею 45-ти річного віку; зобов'язання Головного управління ДМС в Одеській області провести в рамках компетенції, встановленої законодавством, дії необхідні для вклеювання нової фотографії в паспорт ОСОБА_1 зразка 1994 року (у формі книжечки) у зв'язку з досягненням нею 45-ти річного віку; визнання протиправною відмову Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради вклеїти нову фотографію в паспорт ОСОБА_2 зразка 1994 року (у формі книжечки) у зв'язку з досягненням нею 45-ти річного віку; зобов'язання Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради провести у рамках компетенції, встановленої законодавством, дії необхідні для вклеювання нової фотографії в паспорт ОСОБА_2 зразка 1994 року (у формі книжечки) у зв'язку з досягненням нею 45-ти річного віку; зобов'язання Головного управління ДМС в Одеській області провести в рамках компетенції, встановленої законодавством, дії необхідні для вклеювання нової фотографії в паспорт ОСОБА_2 зразка 1994 року (у формі книжечки) у зв'язку з досягненням нею 45-ти річного віку - повернуто позивачам.
Роз'яснено позивачам, що повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду в порядку, передбаченому законом.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивачі звернулись з апеляційними скаргами, в яких просили його скасувати та направити справу на продовження розгляду до суду першої інстанції.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційних скарг, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для їх задоволення.
Постановляючи ухвалу про повернення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно пункту 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, якщо він не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Колегія суддів вважає цей висновок суду першої інстанції правильним з огляду на таке.
Так, ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2019 року, позовну заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради, Головного управління ДМС в Одеській області, про визнання протиправними відмов, зобов'язання вчинити певні дії - залишено без руху та надано позивачам п'ятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Причини залишення позовної заяви без руху зводились до наступного.
Так судом першої інстанції була виявлена невідповідність позовної заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 статтям 160, 161, 172 КАС України, зокрема, зазначалося, що згідно пункту 4 частиною першою статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси і просити про їх захист, зокрема шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії. Ніхто не може бути позбавлений права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку (частина 5 статті 5 КАС України). Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси має право особисто подати відповідний адміністративний позов до адміністративного суду або її законним представником. Разом з тим, суд наголошує, що позивачі просять визнати протиправними дві різні відмови у вклеюванні фотографії щодо кожного з позивачів, оформлені листами Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради №1254/01-02-19 від 07.11.2018 року та 1255/01-02-19 від 07.11.2018 року.
До того ж, позивачами, в порушення пункту 2 частини 5 статті 160 КАС України, не було зазначено: ідентифікаційних кодів юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України відповідачів, відомих номерів засобів зв'язку, офіційних електронних адрес або адрес електронної пошти позивачів та відповідачів.
Пунктом 4 частини 5 статті 160 КАС України визначено, що у позовній заяві зазначається зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , належним чином не обґрунтували позовні вимоги до кожного з відповідачів, а прохальна частина позовної заяви містила вимоги про зобов'язання двох відповідачів вчинити одну й ту саму дію.
Також, позовна заява ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - була викладена російською мовою.
17 травня 2019 року від ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 , надійшло клопотання про усунення недоліків позовної заяви, разом з позовною заявою.
У позовній заяві ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради, Головного управління ДМС в Одеській області, позивачі просили про:
визнання протиправною відмову Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради вклеїти нову фотографію в паспорт ОСОБА_1 зразка 1994 року (у формі книжечки) у зв'язку з досягненням нею 45-ти річного віку;
зобов'язання Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради провести у рамках компетенції, встановленої законодавством, дії необхідні для вклеювання нової фотографії в паспорт ОСОБА_1 зразка 1994 року (у формі книжечки) у зв'язку з досягненням нею 45-ти річного віку;
зобов'язання Головного управління ДМС в Одеській області провести в рамках компетенції, встановленої законодавством, дії необхідні для вклеювання нової фотографії в паспорт ОСОБА_1 зразка 1994 року (у формі книжечки) у зв'язку з досягненням нею 45-ти річного віку;
визнання протиправною відмову Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради вклеїти нову фотографію в паспорт ОСОБА_2 зразка 1994 року (у формі книжечки) у зв'язку з досягненням нею 45-ти річного віку;
зобов'язання Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради провести у рамках компетенції, встановленої законодавством, дії необхідні для вклеювання нової фотографії в паспорт ОСОБА_2 зразка 1994 року (у формі книжечки) у зв'язку з досягненням нею 45-ти річного віку;
зобов'язання Головного управління ДМС в Одеській області провести в рамках компетенції, встановленої законодавством, дії необхідні для вклеювання нової фотографії в паспорт ОСОБА_2 зразка 1994 року (у формі книжечки) у зв'язку з досягненням нею 45-ти річного віку;
Проте пропозицію суду першої інстанції щодо викладення позовної заяви державною мовою залишено без реагування, однак, з клопотаннями про забезпечення права на участь у судовому процесі не на державній мові, а на іншій мові, якою вони володіють - не зверталися.
Так, 25 квітня 2019 року, опубліковано Закон України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» № 2704-VIII від 25.04.2019 року, у якому Верховна Рада, ґрунтуючись на Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року та схваленому Всеукраїнським референдумом 1 грудня 1991 року Акті проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, якими було відновлено незалежну національну державність України; керуючись Конституцією України, що визначає українську мову як єдину державну мову в Україні та покладає на державу обов'язок забезпечувати всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України; діючи відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 року № 10-рп/99, яким встановлено, що українська мова як державна є обов'язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом; зважаючи на Концепцію державної мовної політики, затверджену Указом Президента України від 15 лютого 2010 року № 161/2010, яка визначає стратегічні пріоритети в подоланні спричинених багатовіковою асиміляційною політикою колонізаторів та окупантів деформацій національного мовно-культурного і мовно-інформаційного простору та відповідно до якої повноцінне функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території держави є гарантією збереження ідентичності української нації та зміцнення державної єдності України; усвідомлюючи, що українська мова є визначальним чинником і головною ознакою ідентичності української нації, яка історично сформувалася і протягом багатьох століть безперервно проживає на власній етнічній території, становить переважну більшість населення країни і дала офіційну назву державі, а також є базовим системотвірним складником української громадянської нації; прагнучи до посилення державотворчих і консолідаційних функцій української мови, підвищення її ролі в забезпеченні територіальної цілісності та національної безпеки України; маючи на меті створення належних умов для забезпечення і захисту мовних прав і потреб українців; а також беручи до уваги Висновок Європейської комісії за демократію через право, відповідно до якого за особливих умов, що склалися в Україні, збалансована політика у мовній сфері вимагає належних гарантій для збереження державної мови як інструмента єднання суспільства, та Рекомендацію Європейської комісії за демократію через право українському законодавчому органу віднайти істотно прийнятніші способи підтвердження верховенства української мови як єдиної державної мови та вжити додаткових заходів для зміцнення її ролі в українському суспільстві, визначила, що єдиною державною (офіційною) мовою в Україні є українська мова. Крім того, статус української мови як єдиної державної мови передбачає обов'язковість її використання на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування, а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначені цим Законом.
За змістом частини 4 статті 15 КАС України використання рідної мови або мови якою вільно володіють гарантується учасниками судового процесу в ході розгляду справи лише щодо тих дій, що викладені в зазначеній статті, а саме: робити заяви, надавати пояснення, виступати в суді і заявляти клопотання, користуючись при цьому послугами перекладача, в порядку, встановленому цим Кодексом.
Отже, Кодексом адміністративного судочинства України не передбачена можливість подання позовної заяви іншими мовами, крім державної.
Враховуючи що статтею 10 Конституції України та статтею 6 Закону України "Про засади державної мовної політики" визначено, що державною мовою України є українська мова, то відповідно до вказаних вимог закону, позовна заява має бути викладена українською мовою.
Так, Верховний Суд у постанові по справі №826/24325/15 від 06 лютого 2018 року, висловлював правову позицію суду з питання мови адміністративного судочинства.
До того ж, у рішенні "Менцен проти Латвії" (заява № 71074/01) Європейський суд з прав людини зазначив: "… що свобода використання мови як така не є однією з прав і свобод, які регулюються Конвенцією. Загальновизнаним є те, що не існує жорсткої лінії розмежування мовної політики від сфери, охопленої Конвенцією, а захід, вжитий в рамках такої політики, може стосуватися одного або декількох положень Конвенції. Разом з тим, фактом залишається те, що, за винятком конкретних прав, передбачених статтями 5 § 2 та 6 § 3 (a), (e), Конвенція сама по собі не гарантує права на використання певної мови при комунікації з органами державної влади або право отримувати інформацію вільно обраною мовою. Отже, за умови поваги до прав, захищених Конвенцією, кожна Висока Договірна Сторона має право регулювати та встановлювати зобов'язання щодо використання своєї офіційної мови або мов у документах, що посвідчують особу та інших офіційних документах.
Суд також зазначає, що більшість Високих Договірних Сторін вирішили надати одній або декільком мовам статус офіційної або державної мови та закріпити їх як такі у своїх відповідних конституціях. Таким чином, Суд визнає, що державна мова для цих держав є однією з фундаментальних конституційних цінностей, подібних до території, державного устрою та національного прапору. Мова жодним чином не є абстрактним поняттям. Вона нерозривно пов'язана з тим, як її фактично використовують носії. Отже, зробивши мову своєю офіційною, держава принципово зобов'язується гарантувати своїм громадянам право використовувати цю мову як для передачі, так і для отримання інформації без перешкод не лише в особистому житті, але й у спілкуванні з органами влади. На думку Суду, насамперед, з цієї точки зору слід враховувати заходи, спрямовані на захист певної мови. Іншими словами, уявлення про державну мову - це наявність певних суб'єктивних прав для носіїв цієї мови".
З огляду на це, відмова у доступу до суду з підстав невиконання вимог закону щодо дотримання української мови позовної заяви, не є такою, що несумісна з гарантіями, передбаченими у статті 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом по адміністративній справі № 823/2164/17 від 10 травня 2018 року та у справі № 753/6124/17 від 18 квітня 2018 року.
За змістом пункту 1 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, зокрема, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
До того ж згідно з частиною 8 статті 169 КАС України, повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Враховуючи вищевикладене, оскільки зазначені у мотивувальній частині ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2019 року - не усунуті, суд вважає за доцільне повернути позовну заяву із доданими до неї документами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
З приводу доводів апеляційних скарг, які за структурою доводів та мотивів вимог апелянтів є ідентичними, що Закон України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» вступив в законну силу пізніше звернення до суду, колегія суддів зазначає наступне.
Так, Кодексом адміністративного судочинства України не передбачена можливість подання позовної заяви іншими мовами, крім державної. В цій частині вищезгаданий Закон відповідає положенням Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини 3 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
А отже вказаний довід апеляційних скарг не спростовує висновків суду першої інстанції.
Стосовно доводу апелянтів, що згідно пункту 1 статті 9 Європейської хартії регіональних мов або мов меншин дозволяється подання документів і доказів регіональними мовами або мовами меншин апеляційний суд звертає увагу, що одним з найважливіших принципів адміністративного судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, який полягає в тому, що не може бути привілеїв чи обмежень прав учасників судового процесу за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Так, з метою дотримання в тому числі цього принципу законодавець в статті 15 Кодексу адміністративного судочинства України запровадив рівність прав учасників судового процесу за мовною ознакою.
Згідно частини 4 статті 15 Кодексу адміністративного судочинства України учасники судового процесу, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право робити заяви, надавати пояснення, виступати в суді і заявляти клопотання рідною мовою або мовою, якою вони володіють, користуючись при цьому послугами перекладача, в порядку, встановленому цим Кодексом.
Проте, з клопотаннями про забезпечення права на участь у судовому процесі не на державній мові, а на іншій мові, якою вони володіють - апелянти не зверталися.
При цьому слід зазначити, що апелянти на власний розсуд визначають чи реалізовувати надані їм, зокрема, процесуальні права.
Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав і інтересів, про визнання за особою відповідного статусу або повідомлення про порушення чинного законодавства.
Тобто за умови особистого переконання апелянтів реалізувати своє права робити заяви, надавати пояснення, виступати в суді і заявляти клопотання рідною мовою або мовою, якою вони володіють, останні повинні були звернутись до суду з відповідним клопотанням.
Відсутність відповідного клопотання виключає можливість реалізації того чи іншого процесуального права.
Інші доводи апеляційних скарг ґрунтуються на суб'єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів, а також на невірному тлумаченні норм матеріального права. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.
За таких обставин суд апеляційної інстанції не вбачає порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи.
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень процесуального права при вирішенні спірного питання не допустив, а наведені в скаргах доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційні скарги задоволенню не підлягають.
Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, -
Апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без задоволення, а ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2019 року у справі № 420/2383/19 - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий: О.І. Шляхтицький
Суддя: В.О. Потапчук
Суддя: Г.В. Семенюк