Постанова
Іменем України
04 вересня 2019 року
м. Київ
справа № 725/4492/16-ц
провадження № 61-18716св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про захист прав споживачів та визнання окремого положення договору недійсним за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Першотравневого районного суду м. Чернівців від 14 грудня 2016 року в складі судді Піхало Н. В.та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 13 квітня 2017 року у складі колегії суддів: Височанської Н. К., Литвинюк І. М., Перепелюк І. Б.
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2016 року позивач ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») про визнання кредитного договору частково недійсним.
Позовна заява мотивована тим, що 16 липня 2010 року між нею та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено кредитний договір шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг. Підписавши анкету-заяву, вона підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою, затвердженими наказом № СП-2010-256 від 06 березня 2010 року, та Тарифами банку, що викладені на офіційному сайті банку за адресою: http://privatbank.ua/, складають кредитний договір і є його невід'ємною частиною. Вважає, що вищевказане положення договору є таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства та підлягає визнанню недійсним, оскільки між нею та відповідачем кредитний договір в частині дії Умов та правил надання банківських послуг та Тарифів банку в письмовій формі не укладався, а також їй не було надано їх примірник.
Позивач просила визнати частково недійсним кредитний договір від 16 липня 2010 року, укладений між нею та ПАТ КБ «ПриватБанк», в частині дії Умов та правил надання банківських послуг.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівців від 14 грудня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 13 квітня 2017 року, в задоволенні позову відмовлено.
Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що ураховуючи той факт, що позивачем було підписано вищезазначений договір, сторони дійшли згоди щодо всіх його істотних умов, позивач погодилась на дані умови договору та у встановленому законом порядку не відмовилась від них або від укладення договору в цілому, підстави для визнання кредитного договору недійсним в цілому відсутні, сторонами під час укладення спірного договору на власний розсуд шляхом вільного волевиявлення визначено умови кредитного договору.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у травні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції скасуватиі ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі і витребувано її з Першотравневого районного суду м. Чернівців.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
На підставі підпунктів 2.3.2, 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, постанови Пленуму Верховного Суду від 24 травня 2019 року № 8 «Про здійснення правосуддя у Верховному Суді» та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 28 травня 2019 року № 7 «Про заходи, спрямовані на своєчасний розгляд справ і їх вирішення у розумні строки» призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи.
10 червня 2019 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.
На підставі ухвали Верховного Суду від 15 серпня 2019 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п'яти суддів.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що стаття 1055 ЦК України є імперативною нормою і чітко встановлює обов'язок сторін укласти кредитний договір в письмовій формі, а тому врегулювання сторонами договірних відносин на власний розсуд за наявності в законі імперативних приписів є протиправним і такий правочин вважається нікчемним.
У касаційній скарзі зазначається, що Умови і правила надання банківських послуг, Правила користування платіжною карткою, затверджені наказом № СП-2010-256 від 06 березня 2010 року та Тарифи банку не можуть бути частиною кредитної угоди, так як вони не підписувались відповідачем.
Судами не встановлено наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме вищезгадані Умови і правила надання банківських послуг є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не надіслали заперечення на касаційну скаргу.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що 16 липня 2010 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено кредитний договір шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг. Підписавши заяву-анкету, позивач підтвердила свою згоду на те, що заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою, затвердженими наказом № СП-2010-256 від 06 березня 2010 року та Тарифами банку, що викладені на офіційному сайті банку за адресою: http://privatbank.ua/, складають сам кредитний договір і є його невід'ємною частиною.
Як вбачається з матеріалів справи, під час укладання договору від 16 липня 2010 року ОСОБА_1 в письмовій формі була ознайомлена з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами банку, а також Умовами кредитування з використанням платіжної картки «Універсальна». На підтвердження цього ОСОБА_1 поставила свій підпис в анкеті-заяві про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПАТ КБ «ПриватБанк».
Анкета-заява про приєднання до умов та правил надання банківських послуг була особисто заповнена ОСОБА_1 .
Позивач погодилась з тим, що заява разом із пам'яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами між нею та банком є договором про надання банківських послуг.
Даними Умовами та правилами надання банківських послуг передбачено порядок та умови погашення кредиту, погашення заборгованості по кредиту, сплату нарахованих за період користування відсотків, комісії за користування кредитом та інших витрат, права та обов'язки сторін, а також умови встановлення кредитного ліміту.
Також у пункті 1.1.1.59 Умов та правил надання банківських послуг, затверджених наказом № СП-2010-256 від 06 березня 2010 року визначено, що офіційний сайт банку - офіційно зареєстрований за ПАТ КБ «Приватбанк» сайт в мережі інтернет www.privatbank.ua.
Відповідно до пункту 1.1.6.1 Умов, зміни в Умови та правила надання банківських послуг вносяться банком щомісячно в односторонньому порядку у випадках не заборонених діючим законодавством України, а згідно пункту 1.1.6.2 Умов, в тих випадках, коли в односторонньому порядку внесення змін є неможливим, банк повідомляє клієнтів про внесення змін шляхом використання наступних каналів зв'язку: офіційний сайт банку: www.privatbank.ua, розміщення інформації у відділеннях банку (пункт 1.1.6.2.1).
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду та вирішення справи.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до положень частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частинами першою, третьою статті 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Підстави для визнання недійсним договору також передбачено у статтях 18 і 19 Закону України «Про захист прав споживачів»: укладення договору на умовах, що обмежують права споживача та вчинення правочину з використанням нечесної підприємницької практики.
Згідно зі статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Аналізуючи норму статті 18 цього Закону, можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частина перша статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.
Згідно з частинами першою, другою статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Будь-яка діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману є нечесною підприємницькою практикою. Нечесна підприємницька практика забороняється.
Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними (частина шоста статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Як вбачається з матеріалів справи, під час укладання договору від 16 липня 2010 року ОСОБА_1 поставила свій підпис в анкеті-заяві про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг.
Анкета-заява про приєднання до умов та правил надання банківських послуг була особисто заповнена ОСОБА_1 .
Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
В даному випадку зміст кредитного договору зафіксовано в заяві позичальника. ОСОБА_1 користувалася кредитними коштами і здійснювала часткове погашення заборгованості, а тому виконання умов кредитного договору від 16 липня 2010 року свідчить про прийняття умов цього договору та його дійсність.
Враховуючи, що між позивачем та відповідачем було досягнуто згоди за усіма істотними умовами, то такий правочин згідно вимог статті 204 ЦК України створює презумпцію правомірності правочину, у зв'язку з чим цей договір згідно вимог статті 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання за ним відповідно до приписів статті 526 ЦК України мають виконуватися належним чином відповідно до закону та умов договору.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Правові наслідки недійсності окремих частин правочину встановлені статтею 217 ЦК України, згідно з якою недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини, тобто умова договору, щодо якої ставиться вимога про визнання її недійсною, не може бути істотною умовою договору, оскільки в такому випадку правочин має бути визнаний недійсним у цілому.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123).
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36).
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийнятої 09 квітня 1985 року за №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН, зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року по справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) зауважила, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг - це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Умови та правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна застосовувати щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Проаналізувавши підстави звернення до суду, норми цивільного законодавства України, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, положення оспорюваного позивачем договору, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що Умови та правила надання банківських послуг не враховуються при визначенні прав та обов'язків сторін кредитного договору, оскільки не підписані позичальником, а тому права ОСОБА_1 не порушуються і банк в подальшому не може здійснювати відповідні нарахування та подальше стягнення з позивача суми процентів за користування кредитними коштами, комісії та штрафів, що передбачені Умовами та правилами надання банківських послуг. Тому колегією суддів Верховного Суду не вбачаються підстави для визнання частково недійсним кредитного договору від 16 липня 2010 року в частині дії Умов та правил надання банківських послуг.
Отже, судами першої та апеляційної інстанцій неправильно визначені підстави для відмови в задоволенні позовних вимог, але в результаті рішення Першотравневого районного суду м. Чернівців від 14 грудня 2016 року та ухвала Апеляційного суду Чернівецької області від 13 квітня 2017 рокуправильні по суті і їх скасування не призвело б до протилежного вирішення справи.
З огляду на викладені обставини доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про наявність підстав для визнання кредитного договору в частині дії Умов та правил надання банківських послуг недійсним не підтверджені належними та допустимими доказами у справі, підстави для визнання в цій частині оспорюваного кредитного договору недійсним, передбачені статтями 203, 215 ЦК України, відсутні.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права, та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
З огляду на вищевказане, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги правильних висновків суду першої та апеляційної інстанцій не спростовують.
Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівців від 14 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 13 квітня 2017 рокузалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:В. С. Висоцька А. І. Грушицький І. В. Литвиненко
В. В. Сердюк
І. М. Фаловська