Ухвала
Іменем України
11 вересня 2019 року
м. Київ
справа № 569/18276/14-ц
провадження № 61-16467ск19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - прокурор міста Рівне в інтересах держави в особі управління охорони здоров'я Рівненської обласної державної адміністрації в особі Комунального закладу «Рівненська обласна клінічна лікарня»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського апеляційного суду від 05 серпня 2019 року у складі судді Бондаренко Н. В.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 22 грудня 2014 року позов прокурора міста Рівне в інтересах держави в особі управління охорони здоров'я Рівненської обласної державної адміністрації в особі Комунального закладу «Рівненська обласна клінічна лікарня» Рівненської обласної ради до ОСОБА_1 про відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого від злочину задоволено повністю. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь управління охорони здоров'я Рівненської обласної державної адміністрації в особі Комунального закладу «Рівненська обласна клінічна лікарня» Рівненської обласної ради 4 109,18 грн на відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину. Вирішено питання розподілу судові витрати.
Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 05 серпня 2019 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 22 грудня 2014 року в цій справі.
27 серпня 2019 року ОСОБА_1. звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Рівненського апеляційного суду від 05 серпня 2019 року, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
До касаційної скарги заявником додана заява про звільнити його від сплати судового збору за подання касаційної скарги з підстав того, що він перебуває в скрутному майновому становищі, оскільки він нещодавно звільнився із Державної установи «Полицька виправна колонія № 76» та тимчасово не працює, доходу не отримує.
На підтвердження зазначеного надано відповідні докази, зокрема копію довідки про звільнення.
Розглядаючи заяву ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору суд виходить з наступного.
Відповідно до частин першої, третьої статті 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі.
З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.
Ураховуючи положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та прецедентну практику Європейського суду з прав людини, зокрема, рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі», сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету, суд дійшов висновку, що наявні підстави для звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання та розгляд її касаційної скарги.
З огляду на вищевикладене, заява ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору підлягає задоволенню.
У відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п'ятою цієї статті, відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою.
Згідно з частиною п'ятої статті 394 ЦПК України у разі якщо суддя-доповідач дійде висновку, що подана касаційна скарга є необґрунтованою, вирішення питання про відкриття провадження здійснюється постійною колегією суддів, до складу якої входить суддя-доповідач.
Разом із тим, як зазначено у частині п'ятій статті 394 ЦПК України, якщо жоден суддя із складу колегії не дійде висновку про необхідність відкриття касаційного провадження через необґрунтованість скарги, колегія суддів постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження.
Із матеріалів касаційної скарги, змісту оскаржуваного судового рішення вбачається, що скарга є очевидно необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначеного судового рішення.
Такого висновку суд дійшов з огляду на таке.
Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Відповідно до частини першої статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Пунктом 4 частини першої статті 358 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов'язані з перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
Звертаючись до апеляційного суду із заявою про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення, ОСОБА_1 посилався на те, що у зв'язку з відсутністю у нього юридичної освіти та не допуском до нього його адвоката він був позбавлений права на професійну правничу допомогу та можливості для належного оскарження судового рішення.
Разом з цим, ОСОБА_1 не надано будь-яких доказів того, що під час відбування покарання у «Полицькій виправній колонії № 7» в період із 24 червня 2014 року по 01 квітня 2019 року він або його адвокат зверталися до адміністрації вказаної установи із клопотаннями про надання їм побачення для отримання засудженим правової допомоги, у задоволенні яких було відмовлено.
Враховуючи те, що апеляційну скаргу на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 22 грудня 2014 року подано ОСОБА_1 лише 02 липня 2019 року, останнім не наведено поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження судового рішення більше ніж на 4 роки, суд апеляційної інстанції, керуючись пунктом 4 частини першої статті 358 ЦПК України, дійшов правильного висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження.
Доводи касаційної скарги про те, що відмова апеляційного суду в прийнятті апеляційної скарги є порушенням права заявника на судовий захист, Верховний Суд вважає необґрунтованими з наступних підстав.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнає, що доступ до суду не є абсолютним і національним законодавством може обмежуватись, зокрема для дотримання правил судової процедури і це не є порушенням права на справедливий суд (рішення у справі «Станков проти Болгарії» від 12 липня 2007 року).
Апеляційний суд постановляючи оскаржувану ухвалу, діяв відповідно до норми пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України, тому право заявника на судовий захист жодним чином непорушене.
Таким чином, зі змісту касаційної скарги, оскаржуваного судового рішення вбачається, що скарга є необґрунтованою, правильне застосовування судами норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, розгляд зазначеної скарги не має значення для формування єдиної правозастосовної практики, а наведені у ній доводи не дають підстав для висновку щодо незаконності та неправильності судового рішення.
Керуючись пунктом 5 частини другої, частинами п'ятою і шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
У відкритті касаційного провадження у справі за позовом прокурора міста Рівне в інтересах держави в особі управління охорони здоров'я Рівненської обласної державної адміністрації в особі Комунального закладу «Рівненська обласна клінічна лікарня» до ОСОБА_1 про відшкодування витрат на стаціонарна лікування потерпілого від злочину за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського апеляційного суду від 05 серпня 2019 року відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:О. В. Ступак І. Ю. Гулейков Г. І. Усик