Постанова
Іменем України
11 вересня 2019 року
м. Київ
справа № 370/3149/15-ц
провадження № 61-10370св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство «Банк Національний Кредит» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банка,
відповідач - ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на постанову Київського апеляційного суду від 01 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Волошиної В. М., Слюсар Т. А., Панченка М. М.,
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У грудні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Банк Національний Кредит» (далі - ПАТ «Банк Національний Кредит» або Банк) в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Банка звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про зобов'язання вчинити дії, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 20 листопада 2013 року між ПАТ «Банк Національний Кредит» та ОСОБА_3 було укладено договір банківського вкладу «Стандартний» № 108577-ДР-01 (далі - Депозитний договір), відповідно до якого відповідачем розміщено у Банку депозит у сумі 110 000,00 Євро на строк з 20 листопада 2013 року до 22 листопада 2014 року (включно) під 8,5 процентів річних.
Пунктом 3.7. Депозитного договору встановлено, що у випадку розірвання цього договору з ініціативи вкладника, проценти нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі 1,0 процента річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку. Договорами про внесення змін до Депозитного договору від 20 листопада 2014 року та від 20 січня 2015 року сторонами продовжено строк залучення грошових коштів вкладника до 23 травня 2015 року, а також викладено третій абзац пункту 3.7. Депозитного договору в новій редакції, із зазначенням, що у випадку розірвання Депозитного договору з ініціативи вкладника, проценти нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі 7,5 % процентів річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку.
У зв'язку з подачею відповідачем до Банку заяви про дострокове розірвання Депозитного договору 06 лютого 2015 року Депозитний договір було достроково розірвано з ініціативи вкладника і останньому було повернуто 110 000,00 Євро суми банківського вкладу та 10 343,52 Євро процентів (з урахуванням утриманого податку) за період з 20 листопада 2013 року по 21 листопада 2014 року за процентною ставкою 8,5 процентів річних та за період з 22 листопада 2014 року по 05 лютого 2015 року за процентною ставкою 7,5 процентів річних.
На підставі постанови Правління Національного банку України від 05 червня 2015 року № 358 «Про віднесення ПАТ «Банк Національний Кредит» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі за текстом - Фонд) 05 червня 2015 року прийнято рішення № 114 про запровадження з 08 червня 2015 року тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк Національний Кредит». Уповноваженою особою Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк Національний Кредит» призначено начальника відділу супроводження виведення неплатоспроможних банків з ринку департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Онищука Д. В. Тимчасовому адміністратору було делеговано Фондом всі повноваження, передбачені розділом VII Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» на здійснення тимчасової адміністрації.
Уповноваженою особою Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк Національний Кредит» 11 червня 2015 року видано наказ № 39 «Про перевірку договорів у ПАТ «Банк Національний Кредит» на виконання вимог частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Проведеною перевіркою договору про внесення змін від 20 січня 2015 року до Депозитного договору було виявлено, що вказаний договір є нікчемним з підстав, визначених пунктом 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», оскільки у зв'язку із незастосуванням перерахунку нарахованих процентів за зниженою відсотковою ставкою Банк відмовився від власних майнових вимог, що потягло за собою необґрунтовану виплату відповідачу грошових коштів у розмірі 9 103,97 Євро.
У ході розгляду справи позивач збільшив позовні вимоги та остаточно просив стягнути з ОСОБА_3 на користь Банку 13 897,26 Євро, з яких 9 103,97 Євро - сума надлишково сплачених процентів за Депозитним договором, 4 030,80 Євро - плата за користування чужими коштами, 762,49 Євро - три проценти річних за прострочення зобов'язання, та судові витрати.
Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 13 листопада 2018 року позовні вимоги ПАТ «Банк Національний Кредит» залишені без задоволення.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції послався на норми статей 216, 1058, 1060 ЦК України, статтю 38 Закону та виходив з того, що в матеріалах справи відсутні докази отримання відповідачем повідомлення про нікчемність договору про внесення змін від 20 січня 2015 року до Депозитного договору. Наявний в матеріалах справи лист ПАТ «Банк Національний Кредит» від 28 вересня 2015 року № 09-15/1 «Щодо встановлення факту нікчемності правочину» не містить відомостей, який саме договір про внесення змін до Депозитного договору визнаний уповноваженою особою нікчемним, оскільки між сторонами було укладено два окремі договори про внесення змін до договору банківського вкладу - від 20 листопада 2014 року та від 20 січня 2015 року, що не дає змоги встановити, що саме мав повернути відповідач за цим нікчемним договором.
Таким чином, на думку суду першої інстанції, зазначений лист Банка від 28 вересня 2015 року № 09-15/1 «Щодо встановлення факту нікчемності правочину» не є належним доказом виконання позивачем свого обов'язку повідомити відповідача про нікчемність відповідного договору, що відповідно до частини п'ятої статті 38 Закону тягне за собою обов'язок відповідача повернути відповідні кошти.
Окрім цього, до наданої позивачем у жовтні 2018 року разом із заявою про збільшення позовних вимог копії листа ПАТ «Банк Національний Кредит» від 18 листопада 2015 року № 04-08/2144 «Щодо встановлення факту нікчемності правочину», в якому вказується про нікчемність договору про внесення змін від 20 січня 2015 року до Депозитного договору, не надано жодного належного та допустимого доказу отримання відповідачем вказаного листа. Зі змісту заяви про збільшення позовних вимог вбачається, що позивач лише припускає, що вказане повідомлення було отримано відповідачем 01 грудня 2015 року, однак рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях, а таке посилання позивача суперечить принципу змагальності цивільного судочинства.
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги Банка про стягнення коштів є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Оскільки інші вимоги позивача про стягнення відсотків за користування грошовими коштами та 3 % річних є похідними від вимог про повернення коштів за нікчемним правочином, суд першої інстанції відмовив також і у їх задоволенні.
Постановою Київського апеляційного суду від 01 квітня 2019 року апеляційну скаргу ПАТ «Банк Національний Кредит» задоволено частково. Рішення Макарівського районного суду Київської області від 13 листопада 2018 року скасовано і ухвалено нове рішення. Позов ПАТ «Банк Національний Кредит» про стягнення коштів задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Банк Національний Кредит» грошові кошти у розмірі 9 103,97 Євро, одержані за Депозитним договором, із змінами до договору від 20 листопада 2014 року, та три проценти річних від простроченої суми у розмірі 25 161,52 грн. В іншій частині вимог ПАТ «Банк Національний Кредит» відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Банк Національний Кредит» судові витрати у розмірі 12 502,79 грн.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи частково позовні вимоги, колегія суддів апеляційного суду виходила з того, що фактичні обставини справи свідчать про те, що зі збільшенням процентної ставки за умовами договору про внесення змін від 20 січня 2015 року до Депозитного договору збільшилась сума, яку Банк сплатив вкладнику ОСОБА_3 при достроковій виплаті вкладу на вимогу вкладника, у зв'язку з чим Банк відмовився від власних майнових вимог. Отже, договір про внесення змін до договору банківського вкладу укладений з порушенням вимог норми пункту 1 частини третьої статті 38 Закону та є нікчемним, тому з відповідача підлягає стягненню сума, яку Банк виплатив згідно з цим договором.
Апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції припустився помилки в застосуванні норм матеріального права, не врахувавши зміст та характер позовних вимог, підстави заявленого позову та надавши неправильну юридичну кваліфікацію правовідносинам сторін.
Мотивуючи свій висновок про відмову у позові ПАТ «Банк Національний Кредит» з тих підстав, що відповідач не отримав повідомлення Фонду про нікчемність правочину, а тому у нього не виникло обов'язку повертати кошти, отримані за Депозитним договором, суд першої інстанції не врахував зміст положень частини п'ятої статті 38 Закону, відповідно до яких вимога про отримання повідомлення Фонду про нікчемність правочину стосується такого способу повернення грошових коштів, як позасудове врегулювання на підставі добровільного виконання обов'язку вкладником, і не застосовується в порядку стягнення коштів за рішенням суду.
При розгляді справи Київським апеляційним судом встановлено, що позивач двічі рекомендованим листом направляв на адресу ОСОБА_3 , що зазначена у Депозитному договорі, із змінами до нього, письмове повідомлення від 28 вересня 2015 року № 09-15/1, від 18 листопада 2015 року № 04-08/2144 щодо встановленого факту нікчемності правочину - договору про внесення змін від 20 січня 2015 року, у зв'язку з чим просив повернути грошові кошти у розмірі 9 103,94 Євро (а.с. 10, 11 том 1; а.с. 100, 101, 102 том 2).
У свою чергу, відповідач, заперечуючи проти отримання вказаних повідомлень, не надав суду доказів на підтвердження погашення боргу в сумі 9 103,97 Євро при отриманні ним у січні 2018 року постанови про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання заочного рішення Макарівського районного суду Київської області від 28 квітня 2016 року, ухваленого у даній справі, про задоволення позову ПАТ «Банк Національний Кредит» із зобов'язанням ОСОБА_3 повернути Банку грошові кошти в сумі 9 103,97 Євро, при зверненні ним 07 лютого 2018 року до суду із заявою про перегляд заочного рішення Макарівського районного суду Київської області від 28 квітня 2016 року. Таких доказів не було пред'явлено відповідачем і після скасування заочного рішення та під час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанціях.
Оскільки права та інтереси Банку в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання, апеляційний суд задовольнив також вимогу позивача про стягнення з відповідача трьох процентів річних від простроченої суми в межах заявленого Банком періоду з 10 грудня 2015 року по 24 вересня 2018 року в сумі 762,49 Євро, яка за офіційним курсом відповідної валюти до національної валюти станом на 24 вересня 2018 року становила суму 25 161,52 грн.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У травні 2019 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 звернувся засобами поштового зв'язку до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 01 квітня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувану постанову скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
У касаційній скарзі заявник вказує на те, що договір від 20 листопада 2014 року про внесення змін до Депозитного договору, яким сторонами було погоджено новий строк залучення депозиту - з 22 листопада 2014 року по 23 травня 2015 року, не було визнано нікчемним в порядку пункту 1 частини третьої статті 38 Закону, а тому цей договір є чинним та має зобов'язальний характер для його сторін. Відповідно з урахуванням положень статей 11, 626, 651 ЦК України перерахунок відсотків за користування вкладом за ставкою один відсоток річних у зв'язку з достроковим розірванням договору з ініціативи вкладника можливий лише за період з 22 листопада 2014 року по 05 лютого 2015 року, оскільки станом на дату дострокового розірвання Депозитного договору він діяв в редакції від 20 листопада 2014 року.
Також заявник наводить порівняння суми нарахованих процентів за зниженою відсотковою ставкою в розмірі 1,0 % річних (179,79 Євро) та за ставкою 7,5 % річних (1 402,09 Євро) з висновком, що різниця між процентами, нарахованими за період з 22 листопада 2014 року по 05 лютого 2015 року, за ставкою 7,5 % річних та за ставкою 1,0 % річних складає 1 222,30 Євро, що не було враховано апеляційним судом, який прийняв рішення про стягнення з відповідача 9 103,97 Євро, як і не враховано ним строк розміщення вкладу з 22 листопада 2014 року по 23 травня 2015 року.
Окрім цього, скаржник наполягає, що матеріали справи не містять доказів отримання відповідачем 10 грудня 2015 року повідомлення ПАТ «Банк Національний Кредит» від 18 листопада 2015 року № 04-08/2144 «Щодо отримання встановлення факту нікчемності правочину». При цьому без встановлення дати отримання відповідачем повідомлення Банку про повернення коштів за нікчемним правочином, не має можливості встановити дату виникнення прострочення платежу і, відповідно, не має можливості встановити період, за який можливе стягнення 3 % річних за користування чужими коштами. В той же час апеляційний суд помилково вважав встановленим факт отримання відповідачем 10 грудня 2015 року зазначеного повідомлення щодо нікчемності правочину, хоча дана обставина не доведена належними, достатніми та достовірними доказами, внаслідок чого суд прийняв незаконне рішення про стягнення з відповідача 3 % річних.
У липні 2019 року від ПАТ «Банк Національний Кредит» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банка надійшов відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , в якому позивач просив залишити без задоволення касаційну скаргу, а постанову Київського апеляційного суду - без змін, як таку, що постановлена відповідно до вимог норм матеріального та процесуального права.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28 травня 2019 року провадження № 61-10370ск19 призначено судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 06 червня 2019 року поновлено скаржнику строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 01 квітня 2019 року, відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи із Макарівського районного суду Київської області, встановлено особам, які беруть участь у справі, строк для подачі відзиву на касаційну скаргу, відмовлено представнику ОСОБА_3 - ОСОБА_4 у задоволенні клопотання про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 01 квітня 2019 року.
Ухвалою Верховного Суду від 15 липня 2019 року задоволено клопотання представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 та зупинено виконання постанови Київського апеляційного суду від 01 квітня 2019 року до закінчення касаційного провадження у справі.
Позиція Верховного Суду
Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, апостанова апеляційного суду - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судамивстановлено, що 20 листопада 2013 року між ПАТ «Банк Національний Кредит» як банком та ОСОБА_3 як вкладником було укладено Депозитний договір.
Відповідно до пункту 2.1. Депозитного договору Банк відкриває вкладнику депозитний рахунок, а вкладник вносить на цей рахунок грошові кошти у сумі 110 000,00 Євро на умовах цього договору.
Пунктом 2.2. Депозитного договору визначено, що депозит розміщується на строк з 20 листопада 2013 року по 22 листопада 2014 року (включно).
Пунктом 2.3. Депозитного договору передбачено, що Банк сплачує вкладнику процентну ставку за користування депозитом у розмірі 8,5 процентів річних.
Пунктом 3.2. Депозитного договору встановлено, що сплата нарахованих процентів здійснюється щомісячно, в останній день кожного розрахункового періоду, що складає один місяць після внесення суми депозиту, а також у день повернення депозиту, шляхом перерахування відповідної суми на поточний рахунок вкладника, відкритий у Банку.
За змістом пунктів 3.5., 3.7. Депозитного договору вкладник має право звернутись з проханням про дострокове розірвання Депозитного договору і повернення суми депозиту в робочий день протягом операційного часу, письмово попередивши про це Банк за 10 робочих днів до бажаної дати повернення суми депозиту та нарахованих процентів шляхом подання відповідної заяви про дострокове розірвання дії договору. Датою розірвання договору вважається дата повернення суми депозиту та нарахованих процентів вкладнику. У випадку розірвання Депозитного договору з ініціативи вкладника, проценти нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі 1,0 процента річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку.
Сторонами Депозитного договору погоджено, що зміни та доповнення до цього договору мають бути вчинені в письмовій формі та підписані належним чином сторонами, з обов'язковим посиланням на цей договір (пункт 7.2.).
Між позивачем та відповідачем 20 листопада 2014 року було укладено договір про внесення змін до Депозитного договору, яким пункт 2.2. цього договору викладено в новій редакції, а саме: депозит залучається строком на 182 дні, тобто з 22 листопада 2014 року по 23 травня 2015 року. Пункт 2.3. Депозитного договору також було викладено сторонами в новій редакції, а саме: Банк сплачує вкладнику процентну ставку за користування депозитом на рівні 7,5 % річних.
Між Банком та вкладником 20 січня 2015 року було укладено договір про внесення змін до Депозитного договору, відповідно до якого сторони вирішили та встановили викласти пункт 3.7. Депозитного договору у наступній редакції: «У випадку розірвання цього Договору з ініціативи Вкладника, проценти нараховуються та сплачуються із розрахунку 7,5 процентів річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку».
Депозитний договір 06 лютого 2015 року достроково розірвано з ініціативи вкладника. Всього відповідачу було сплачено 110 000,00 Євро суми банківського вкладу та 10 343,52 Євро процентів (з урахуванням утриманого податку) за період з 20 листопада 2013 року по 21 листопада 2014 року за процентною ставкою 8,5 процентів річних та за період з 22 листопада 2014 року по 05 лютого 2015 року за процентною ставкою 7,5 процентів річних, що підтверджується виписками по особових рахунках відповідача та розрахунком заборгованості по Депозитному договору та не заперечується відповідачем.
На підставі постанови правління Національного банку України від 05 червня 2015 року № 358 «Про віднесення ПАТ «Банк Національний Кредит» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду 05 червня 2015 року прийнято рішення № 114 про запровадження з 08 червня 2015 року тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк Національний Кредит». Уповноваженою особою Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк Національний Кредит» призначено начальника відділу супроводження виведення неплатоспроможних банків з ринку департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Онищука Д. В. Тимчасовому адміністратору було делеговано Фондом всі повноваження, передбачені розділом VII Закону на здійснення тимчасової адміністрації.
На виконання вимог частини третьої статті 38 Закону ОСОБА_5 11 червня 2015 року видано наказ № 39 по ПАТ «Банк Національний Кредит» про перевірку договорів банку, на виконання якого було призначено комісію.
Також на виконання зазначеного наказу від 11 червня 2015 року № 39 «Про перевірку договорів у ПАТ «Банк Національний Кредит» та вказаного Звіту ОСОБА_6 видане розпорядження від 17 серпня 2015 року № 22, яким зобов'язано повідомити про факт виявлення нікчемних правочинів сторони, які укладали дані правочини, зокрема і вкладника ОСОБА_3 .
На підставі рішення виконавчої дирекції Фонду від 03 липня 2015 року № 126 та наказу Фонду від 03 липня 2015 року № 208 ОСОБА_5 відсторонено від здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «Банк Національний Кредит» і призначено нового тимчасового адміністратора - провідного професіонала з питань неплатоспроможності банків відділу запровадження тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків - Паламарчука В . В.
Згідно з постановою Правління Національного банку України від 28 серпня 2015 року № 563 розпочата процедура ліквідації ПАТ «Банк Національний Кредит».
Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 28 серпня 2015 року № 159 зазначено про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк Національний Кредит» з 31 серпня 2015 року та делеговано всі повноваження ліквідатора банку, визначені статтями 37 та 38, частинами першою та другою статті 48 Закону, ОСОБА_6
ОСОБА_3 надіслано підписане ОСОБА_6 повідомлення від 28 вересня 2015 року № 09-15/1, про що свідчить реєстр на відправлення кореспонденції ПАТ «Банк Національний Кредит» від 01 жовтня 2015 року із відбитком поштового штемпелю, про те, що у відповідності до вимог статті 38 Закону уповноваженою особою було здійснено перевірку договору про внесення змін до Депозитного договору та виявлено, що вказаний договір є нікчемним з підстав, передбачених пунктом 1 частини третьої статті 38 Закону. У зв'язку із незастосуванням перерахунку нарахованих процентів за зниженою процентною ставкою, Банк відмовився від власних майнових вимог, що потягло за собою необґрунтовану виплату ОСОБА_3 грошових коштів у розмірі 9 755,35 Євро. Відповідачу було запропоновано повернути Банку вказані грошові кошти.
Позивачем 19 листопада 2015 року було повторно надіслано підписане Паламарчуком В. В. повідомлення ОСОБА_3 від 18 листопада 2015 року № 04-08/2144 про виявлення нікчемного правочину за результатами перевірки договору про внесення змін від 20 січня 2015 року до Депозитного договору та проханням повернути кошти у розмірі 9 103,94 Євро, про що свідчить опис поштового вкладення у цінний лист із відбитком поштового штемпелю та ідентифікатором міжнародного поштового відправлення № 0101905860810, а також поштова квитанція з ідентифікатором міжнародного поштового відправлення № 0101905860810.
На письмові звернення Банка відповідач у позасудовому порядку грошові кошти не повернув.
Нормативно-правове обґрунтування
Відповідно до частини другої, пункту 1 частини третьої статті 38 Закону протягом дії тимчасової адміністрації Фонд (уповноважена особа) зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною 3 цієї статті.
Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, з тієї підстави, що банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог. Уповноважена особа Фонду протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.
Аналіз зазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що внесення змін до договору банківського вкладу, згідно з якими банк відмовляється від застосування зниженої процентної ставки при достроковій виплаті вкладу на вимогу вкладника, є відмовою банку від власних майнових вимог.
У разі отримання повідомлення Фонду (уповноваженої особи) про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину (частина п'ята статті 38 Закону).
Правочин щодо незастосування банком перерахунку нарахованих процентів за зниженою процентною ставкою спричиняє необґрунтовану виплату грошових коштів, що відповідно до пункту 1 частини третьої статті 38 Закону містить ознаки нікчемного правочину та вимагає застосування наслідків, передбачених статтею 216 ЦК України.
Згідно з частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
За змістом статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Отже, тлумачення частини другої статті 215 ЦК України свідчить, що нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України).
Відповідно до положень статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все, що вона одержала на виконання цього правочину, а у разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.
Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.
Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
Таким чином, за результатами перевірки, здійсненої відповідно до статті 38 Закону, виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними.
Відповідний правочин є нікчемним не за рішенням уповноваженої особи Фонду, а відповідно до закону. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення на підставі частини другої статті 215 Цивільного кодексу України та частини третьої статті 38 Закону. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Рішення уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Таке рішення є внутрішнім розпорядчим документом, прийнятим уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року № 12-304гс18 (справа № 916/3156/17).
Спірні правовідносини виникли із договору строкового банківського вкладу, тобто підпадають під правове регулювання глави 71 ЦК України.
Так, відповідно до частин першої та третьої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 ЦК України), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.
Згідно з частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).
Частиною першою статті 1061 ЦК України передбачено, що банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу.
При цьому частини третя та четверта вказаної норми містять правила щодо неможливості банку здійснювати одностороннє зменшення розміру відсоткової ставки на строкові вклади.
У свою чергу боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд правильно встановив, що зі збільшенням процентної ставки за умовами договору про внесення змін до Депозитного договору збільшилась сума, яку Банк сплатив вкладнику ОСОБА_3 при достроковій виплаті вкладу на вимогу відповідача, у зв'язку з чим Банк відмовився від власних майнових вимог. Отже, обґрунтованим є застосування апеляційним судом пункту 1 частини третьої статті 38 Закону з висновком про укладення договору про внесення змін від 20 січня 2015 року до Депозитного договору з порушенням вимог цієї норми, внаслідок чого він є нікчемним, а відтак відповідач повинен повернути грошові кошти, які Банк виплатив згідно з цим договором про внесення змін. За таких обставин апеляційний суд зробив правильний висновок про задоволення позову в цій частині.
Посилання скаржника на те що, він не отримував письмове повідомлення позивача від 18 листопада 2015 року № 04-08/2144 щодо встановлення факту нікчемності правочину з проханням повернути отримані кошти, спростовуються направленням такого повідомлення за підписом уповноваженої особи Фонду на здійснення ліквідації Банка, про що свідчить опис поштового вкладення у цінний лист із відбитком поштового штемпелю та ідентифікатором міжнародного поштового відправлення № 0101905860810, а також поштова квитанція з ідентифікатором міжнародного поштового відправлення № 0101905860810 (том 2: а.с. 100-102). Зазначене повідомлення є повторним, надісланим після першого: від 28 вересня 2015 року № 09-15/1, підтвердження отримання якого 03 жовтня 2015 року міститься в матеріалах справи (том 1: а.с. 10-12, том 2: а.с. 204: 11:26:03 протоколу судового засідання Київського апеляційного суду від 04 березня 2019 року). Обидва повідомлення від 28 вересня 2015 року та від 18 листопада 2015 року направлені на адресу відповідача: АДРЕСА_1 , яка зазначена у Депозитному договорі (том 1: а.с. 7), договорі про внесення змін від 20 листопада 2014 року до Депозитного договору (том 1: а.с. 8), договорі про внесення змін від 20 січня 2015 року до Депозитного договору (том 1: а.с. 9), клопотанні про ознайомлення з матеріалами справи за підписом представника ОСОБА_4 (том 1: а.с. 248), заяві про перегляд заочного рішення Макарівського районного суду Київської області у справі від 28 квітня 2016 року за підписом представника ОСОБА_4 (том 2: а.с. 2), відзиві на позов за підписом представника ОСОБА_4 (том 2: а.с. 113), відзиві на апеляційну скаргу Банка за підписом представника ОСОБА_4 (том 2: а.с. 172), касаційній скарзі за підписом представника ОСОБА_4
Посилання скаржника щодо помилковості періоду, за який здійснювався перерахунок процентів за зниженою відсотковою ставкою, спростовуються текстом Депозитного договору (пункт 3.7.) в частині, що залишалась незмінною і після підписання договорів про внесення змін: у випадку розірвання цього договору проценти нараховуються та сплачуються у встановленій сумі за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку. Посилання у резолютивній частині постанови апеляційного суду на договір про внесення змін від 20 листопада 2014 року не відміняє правильності висновків у справі.
Посилання скаржника на неточність розрахунків зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.
З огляду на правильність рішення щодо стягнення з ОСОБА_3 отриманих грошових коштів у сумі 9 103,97 Євро, справедливим є рішення суду апеляційної інстанції і про стягнення з вкладника трьох процентів річних на підставі статті 625 ЦК України за період з 10 грудня 2015 року по 24 вересня 2018 року.
Інші доводи касаційної скарги є ідентичними аргументам, викладеним заявником у його відзиві на апеляційну скаргу Банка, що було розглянуто апеляційним судом, та зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції щодо встановлених обставин справи, неправильного тлумачення скаржником норм матеріального і процесуального права або переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Рішення суду в частині відмови позивачу у стягненні на його користь процентів за користування чужими коштами не оскаржується, а тому не являється предметом перевірки судом касаційної інстанції.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, апостанова суду апеляційної інстанції - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.
Згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Оскільки виконання постанови Київського апеляційного суду від 01 квітня 2019 року було зупинено ухвалою Верховного Суду від 15 липня 2019 року, у зв'язку із залишенням судового рішення без змін необхідно поновити його виконання.
Керуючись статтями 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 01 квітня 2019 року залишити без змін.
Поновити виконання постанови Київського апеляційного суду від 01 квітня 2019 року.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:І. Ю. Гулейков
О. В. Ступак
Г. І. Усик